up-arrow

Погода: а на росу сьогодні дивились? (Карти гідрометеоцентру і пісня)

За прогнозом чергового інженера-синоптика обласного гідрометеоцентру Світлани Гончаренко сьогодні, 25 липня, буде хмарно з проясненнями, короткочасний дощ, вдень місцями сильний, гроза, подекуди град


Вітер південно-східний, 7 – 12 метрів за секунду, вдень місцями пориви – 15 – 20 метрів за секунду. Температура повітря по області вдень – 23 – 28 градусів тепла. 

Температури води в річці Стир – + 23 градуси, на озері Світязь – + 21 градус.

За багаторічними спостереженнями, найтепліше 25липня було у 1963 році – плюс 32,4 градуса, найхолодніше – 1954-ого – плюс 8,9 градуса.

Найтепліше 25липня було у 1963 році – плюс 32,4 градуса, найхолодніше – 1954-ого – плюс 8,9 градуса.

Народний прогноз погоди:

25 липня вшановується пам’ять священномучеників Прокла та Іларія. У народі цей день називали Прокл Великі Роси. Проклові роси вважаються лікувальними. У минулі часи їх збирали для лікування хвороб очей. Тоді вірили, що роса в цей день наділяє красою, спокоєм.

Наші пращури помітили, якщо на Прокла вночі немає роси, а в низинах туман – на негоду. А якщо нічна роса не просихає – бути грозі. У цей час зацвітають гладіолуси.

Прогноз погоди на завтра:

26 липня буде хмарно з проясненнями, короткочасний дощ, місцями сильний, гроза. Вітер західний, 5 – 10 метрів за секунду, вдень місцями пориви – 15 – 20 метрів за секунду. Температура повітря по області: вночі – 12 – 17, вдень – 20 – 25 градусів тепла. 

Карти погоди – Український гідрометеоцентр.


КУРС ВАЛЮТ
Календар: 25 липня

Відео: «24 канал»


25 липня:


Відео: «24 канал».

Погода: а за вікном – впали роси на покоси (Карти гідрометеоцентру і пісня)

За прогнозом чергового інженера-синоптика обласного гідрометеоцентру Світлани Гончаренко сьогодні, 23 липня, буде хмарно з проясненнями, місцями короткочасний дощ, гроза


Вітер північно-східний, 5 – 10 метрів за секунду. Температура повітря по області: вночі – 13 – 18, вдень – 23 – 28 градусів тепла. 

Температури води в річці Стир – + 22 градуси, на озері Світязь – + 20 градусів.

За багаторічними спостереженнями, найтепліше 24 липня було у 1998 році – плюс 32,4 градуса, найхолодніше – 1996-го – плюс 7,2 градуса.

Найтепліше 24 липня було у 1998 році – плюс 32,4 градуса, найхолодніше – 1996-го – плюс 7,2 градуса.

Народний прогноз погоди:

24 липня відзначається день пам’яті святої рівноапостольної Ольги.

Також у цей день вшановується пам’ять великомучениці Євфимії Всехвальної. У народі цей день називали Єфимії-стожарниці, оскільки стоїть дуже спекотна погода. Часто цей день буває грозовим.

У цей час починають випадати роси. З давніх часів кінець липня – росяна пора. Ці роси шкідливі для помідорів.

Наші пращури помітили, якщо в цей день сонячно, то урожай зернових культур буде хорошим.

Прогноз погоди на завтра:

25 липня буде хмарно з проясненнями, короткочасний дощ, вдень місцями сильний, подекуди гроза. Вітер південно-східний, 5 – 10 метрів за секунду, вдень місцями пориви – 15 – 20 метрів за секунду. Температура повітря по області: вночі – 13 – 18, вдень – 21 – 26 градусів тепла. 

Карти погоди – Український гідрометеоцентр.


КУРС ВАЛЮТ
Календар: 24 липня

Відео: «24 канал»


24 липня:


Відео: «24 канал».

Календар: 23 липня

Відео: «24 канал»


23 липня:


Відео: «24 канал».

ВІТАЄМО!

Свій чудовий ювілей — 40-річчя від дня народження — святкувала 17 липня

Людмила Леонтіївна
ТУРИК,

жителька Луцька.
Вона — лікар-пульмонолог, працює 17 років у Волинській обласній клінічній лікарні. Людмила Леонтіївна — любляча дочка, турботлива мама і дружина, найкраща сестра, професіонал своєї справи.
Будь завжди щаслива, кохана, долею багата, щоб хвороби і незгоди обминали твоє життя. Хай Бог береже тебе і посилає своє благословення.

Хай здоров’я, радість і достаток
Сипляться, немов вишневий цвіт,
Хай малює доля з буднів свято
І дарує ще багато літ.
Хай квітне твоя доля,
Не знає смутку серце золоте,
Ми щастя зичим, радості земної,
І знай — ми любимо тебе.

З повагою та любов’ю

сестра Ліля, швагро Дмитро, племінники Назар і Антон,

чоловік Володимир, синочок Ярослав, тато і мама.

 

 

 

 

85-річний ювілей святкує сьогодні дорогий тато, дідусь та прадідусь

Павло Минович
ГУБАРИК,

житель села Цир Любешівського району.
На його віку було всього доволі: добра і журби, радості й колючого терня. Тато з ненькою виростили та виховали порядними людьми сімох дітей.

Таточку, з ювілеєм тебе нині вітаємо.
Тобі, найріднішому, щиро бажаємо
Здоров’я міцного, щастя без ліку,
Живи нам, рідненький, ще многії літа!

З повагою та любов’ю 
діти, внуки, правнуки.

Велика сила маленького росточка

Перед Великоднем чистимо все з несамовитим завзяттям. І раптом – осанна життю!


Лариса ЗАНЮК

Сьогодні, у Чистий четвер, дам їй доцвісти і відлетіти на повітряному парашутику у трохи сприятливіше місце.

Стою хвилину в захопленні великою силою, що спонукала маленький росточок розламати асфальт і виткнутися просто в центрі вулиці.

Скільки енергії коштувало, щоб стати жовтогарячою кульбабкою, – вже неважливо, але сьогодні, у Чистий четвер, дам їй доцвісти і відлетіти на повітряному парашутику у трохи сприятливіше місце.

Побачити лелеку в небі — добра прикмета

Він пролетів тисячі кілометрів. Боровся з вітрами та дощами заради того, щоб повернутися до рідного гнізда, яке, можливо, раніше займали його батьки. А тепер воно перед ним — затишне та зручне, адже кожне нове покоління облаштовувало його по–своєму. Молодий лелека оглянув свої володіння, трохи відпочив та почав дзвінко клацати — закликати собі пару — майбутню лелечиху, з якою буде аж до смерті. Трохи згодом у них з’являться лелечата, вони навчаться літати за тисячі кілометрів, щоб навесні знову повернутись…


Дуже люблю цих птахів — величні та граційні в небі, вони виглядають кумедно й трохи незграбно на землі. А поранений чи хворий лелека так жалібно квилить, що чимось нагадує дитину. І ще захоплює мужність та сила пернатого, яка, звичайно, інстинктивно, але від того не менш героїчно, змушує долати величезні відстані та повертатись до рідного гнізда для того, щоб вивести пташенят і продовжувати обертати вічне колесо Життя!
Ось такий ліричний коментар до своєї світлини запропонував наш фотокореспондент Олександр Дурманенко.

ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК:
ці свята не тільки в календарі…

Наше опитування відомих жінок Волині й України, чи підтримують вони пропозицію Інституту національної пам’яті, зробити 8 Березня — Міжнародний день прав жінок і миру — робочим днем і що значить для них ця дата, дуже схвилювало ветерана педагогічної праці Валентину Остапчук із селища Голоби, що в Ковельському районі. Наша читачка в обширному листі докладно проаналізувала відповіді усіх респонденток. Її симпатії однозначно на боці тих, хто вважає цей день святом, яке відбирати у жінок не годиться. «У цей день у мене проводовий телефон звучить на зміну мобільному. Всі вітають: рідні, діти, зяті, невістки, внуки, правнучок, свати, сусіди, друзі, колеги. Озиваються Ковель, Луцьк, Черкащина, Київщина, Львівщина, Івано–Франківщина, Кіровоградщина, Любомльщина і навіть… Лос–Анджелес (США). То це ж яка радість, що тебе не забули! Для цього варто жити!»
А ще нашу читачку обурило неповажливе висловлювання члена політради ВО «Свобода» Ірини Фаріон щодо 9 Травня «та іншого мотлоху». «Як вона могла таке сказати! У цей день я завжди плачу, бо війна забрала мого батька, коли мені було лише півроку. Загинув і мій дядя — льотчик, у перші дні війни згорів у літаку під час бою. А вже покійний свекор Марко Остапчук на це свято нічого не робив, одягав піджак із нагородами і йшов до побратимів. І саме в цей день найбільше ділився спогадами про війну. Завжди згадував генерала Крашеніннікова, який пропонував йому жити у Москві, але він не проміняв роботу на рідній землі на столицю». Дякуємо Валентині Остапчук за відгук.

РЕАЛІЇ: аферисти знову нахабніють

Хоч писали ми про це вже разів стонадцять і телефонний дзвінок пролунав учора посеред білого дня, все ж у перші секунди серце прискорено забилося


На тлі якогось шуму чоловічий голос зривався на плач:
— Мамо! Мамо! Біда у мене... Я збив чоловіка...
Дякувати Богу, швидко оговталась, зрозумівши, що мене «розводять» із номера «невизначений», швидше всього — «зеки». А ось моїй знайомій пощастило менше, подібний дзвінок пролунав посеред ночі й саме тоді, коли син був у дорозі до Києва. Налякана жінка вже готова була йти до банкомата знімати гроші. Але також врешті-решт розібралася, що її дурять.
Пишу ці рядки з єдиною метою: нагадати нашим читачам, що останнім часом телефонні аферисти знову активізувалися. Тому будьте пильні й не потрапляйте у їхні пастки. Перш ніж приймати якесь рішення, не панікуйте, зателефонуйте до своїх рідних, поцікавтеся, де вони знаходяться. І все буде добре!

ВІКНО РУБРИКИ: і синички люблять позувати

Голуби-міщухи, які беруть поживу просто з рук — давно вже не дивина, а ось синички, здавалося б, птахи досить полохливі


Така смакота, як соняшникове насіння на людській долоні, — ще й яка спокуса для синички.

Та все ж і вони звикають до тих, хто їх підгодовує. А така смакота, як соняшникове насіння на людській долоні, — ще й яка спокуса для синички. Тому вона великодушно дозволила сфотографувати себе нашому фотокореспондентові Олександру Дурманенку. Наче розуміє, що із приходом справжньої весни фаворитами людської уваги стають інші птахи, ті, що повертаються із теплих країв. Ще б пак! Ми за ними встигли засумувати. І не перестаємо захоплюватися їхньою вірністю рідному краєві. Саме вона допомагає їм долати такий далекий і небезпечний шлях. Ну а синички... Ми їх також любимо й обов’язково будемо підгодовувати і наступного сезону...

ВІКНО РУБРИКИ: вербових котиків весняна ніжність

Якби мене запитали, що найперше спливає у пам'яті, коли вдихаю свіжий терпкуватий запах вербових котиків — без вагань відповіла б: то запах і дотик дитинства, маминих рук


Бо в ті часи у селі ранньої весни про квіти ніхто й не мріяв. А от подарувати мамі у жіночий день кілька галузок котиків — значило принести у дім подих весни, дарма що при цьому вода потрапляла і в дитячі чоботята.

Ще всі дерева стоять голі, а верба вже причепурилася.

Ще всі дерева стоять голі, а верба вже причепурилася. Либонь знає, як її люблять в Україні, як величають і в піснях оспівують. Споконвіку вербами обсаджували ставки, озера, береги річок, дороги, оскільки це дерево береги укріплює, стримує зсуви, у посушливих місцях зупиняє піщані заноси, а перезволожені грунти осушує. «Де срібна вербиця, там здорова криниця», — примічали в народі й, копаючи колодязі, клали на дно вербову дошку, яка дезінфікувала і поліпшувала смакові якості води.
Верби — дводомні, тому котики на них бувають двох типів: чоловічі — найчастіше жовті, великі й пухнасті, й жіночі — зелені та дрібніші. Цими днями наш дописувач і збирач усіляких цікавинок із Любешова Петро Кравчук прислав нам цілий фотобукет вербових котиків, до яких уже й бджілки прилітають. Весна...

 

Два українські генерали не зрадили присяги

8 лютого 1918 року більшовики розстріляли генералів УНР Якова Гандзюка та Якова Сафонова


Перший з них був справжньою легендою серед військових. Уродженець Поділля навіть у мирні часи дивував оточення надзвичайною скромністю, добротою та ще тим, що вільний час присвячував культурній роботі серед солдатів. Але цей велет (зростом до 2 метрів) з розкішною бородою ставав справжнім билинним богатирем, коли йшов у бій. Під час Першої світової у 1915 році частина під командуванням Якова Гандзюка стримувала німців. Коли закінчилися снаряди, він підняв полк у багнетну атаку, бійці якого не вагаючись, кинулися за своїм командиром. Генерал ще не раз водив солдатів в атаку, і сам завжди йшов першим. Міг стояти під зливою куль на повний зріст, бо «на війні бувають моменти, коли необхідно ставити ва–банк своє життя, інакше переможцем буде противник». Корпус Гандзюка добряче кромсав червоних. Досить лише нагадати, що це його підлеглі роззброїли цілий гвардійський корпус відомої більшовички Євгенії Бош.

Велетень Гандзюк не одразу помер від куль: матроси добивали його багнетами — пізніше на його тілі нарахували аж 12 колотих ран.

Етнічний росіянин Яків Сафонов менш прославлений, але також заслужений український генерал. Пройшов російсько–японську та Першу світову війни. Саме він ініціював створення офіцерської школи в армії УНР та розробив план нейтралізації червоних частин, що наступали на Київ. На момент загибелі був начальником штабу I–го Українського армійського корпусу.
8 лютого обидва генерали у супроводі керівника оперативного відділу полковника Гаєвського вирушили в Київ. Вони хотіли отримати вказівки від керівництва Центральної Ради щодо оборони столиці від більшовиків. Генерали не могли знати, що урядовці вже давно дали звідси драла. За кілька кілометрів від Києва автівку захопили червоні матроси.
Їхній командир Муравйов запропонував перейти на бік більшовиків, але українські офіцери відмовилися. «Як командувач українського корпусу виходжу на розстріл першим! Благати про пощаду у цих мерзотників принизливо для нас» — ці слова Якова Гандзюка стали відомими, бо Гаєвському вдалося утекти. Велетень Гандзюк не одразу помер від куль: матроси добивали його багнетами — пізніше на його тілі нарахували аж 12 колотих ран.

 

ЮВІЛЯРИ: «Я прожила хороше життя на сцені...»

Сьогодні поважний ювілей відзначає заслужена артистка України Людмила Дяченко-Заєнчковська


«Бувало всяко, але загалом я прожила хороше життя на сцені, задоволена своїми дітьми, онуками, правнучкою Яною. І якби можна було все повернути — нічого б не змінювала».

Луцькі театрали ще пам’ятають її блискучі ролі. Адже у далекому 1966 році після закінчення Дніпропетровського театрального училища на запрошення тодішнього головного режисера Волинського музично-драматичного театру заслуженого артиста України Миколи Мальцева вона приїхала на роботу до Луцька.
Озираючись на пройдений шлях, Людмила Юхимівна каже: «Складно, цікаво, трепетно, боляче... зіграла всього потрошку: від принцеси до Баби Яги, від гарненьких дівчаток до нестерпних бабусь. Бувало всяко, але загалом я прожила хороше життя на сцені, задоволена своїми дітьми, онуками, правнучкою Яною. І якби можна було все повернути — нічого б не змінювала».
Нині Людмила Дяченко живе у Рівному. Проте покликання артиста не має вікових обмежень. Тут вона бере участь у художній самодіяльності при Будинку пенсіонерів і людей похилого віку, співає в хорі Надвечір’я», і далі служить людям своїм талантом.
Життєвий шлях ювілярки досліджувала Олена Дубень, науковий працівник відділу новітньої історії Волинського краєзнавчого музею.

 

А ось і боровички. Рекордно ранні!

Цю світлину надіслала до редакції Світлана Стрельченко із села Гірки Любешівського району. «Хочу поділитися з вами цікавинкою, — написала наша читачка. — Ці грибочки, білі й маслюки, назбирала в лісі біля села Люб’язь Руслана Павлючик ще 7 травня. Отже, тихе полювання можна розпочинати! Усі дивуються, що гриби «полізли» так рано. Ми зазирнули у Книгу рекордів Волині, яку уклав Петро Кравчук, то там зазначено, що найраніші білі гриби було знайдено 9 травня».
Тож дякуємо пані Світлані за цікаву інформацію й запрошуємо інших наших читачів до співпраці. Газета буде цікавішою й змістовнішою, якщо творитимемо її разом!

Цікавий факт з історії: Чому захворіла Леся Українка?

19 січня 1881 року Лариса Косач пішла дивитися, як святять воду, і застудилася


Сергій НАУМУК

Загальновідомо, що наша землячка, видатна поетеса Леся Українка з дитинства була хворою на туберкульоз, через що дуже страждала, мусила постійно лікуватися.
Згідно з найпоширенішою версією, хвороба поетеси — наслідок застуди. 19 січня (6 січня за старим стилем) 1881 року дівчинка пішла на Стир подивитися, як святять воду. Людей зібралося багато і поверх льоду стала набиратися вода. Леся була взута у валянки, які промокли, через це у неї дуже змерзли ноги.

Леся була взута у валянки, які промокли, через це у неї дуже змерзли ноги.

«Скоро по тому і від того, як тоді думали, вона заслабла: у неї так сильно почала боліти права нога, що вона, незважаючи на те, що й тоді вже була дуже терпляча, аж плакала від болю. Вважали, що то в Лесі гострий ревматизм. Лікували її ваннами й мастями, і нога через якийсь час перестала боліти й не боліла скільки років. Однак од тої пори треба датувати початок Лесиної, як вона сама жартуючи називала (мала настільки сильну волю, що могла жартувати і з таких речей), «тридцятилітньої війни» з туберкульозом, бо то був не гострий ревматизм, а початок туберкульозу кістки в нозі, що на деякий час пригас, а потім розгорівся знову», — пише у спогадах Лесина сестра Ольга Косач–Кривинюк.
Невдовзі Лесі зробили операцію на кістках кисті лівої руки. І вона вже не змогла грати на піаніно, як доти. Хоча вважала, що з неї міг би вийти кращий музикант, аніж поет. Потім з’ясувалося, що уражена також права нога. Після операції туберкульоз вразив легені, а коли їх залікували у Карпатах та Італії, то недуга перейшла і на нирки. Поетеса три сезони лікувалася в Єгипті, сухий клімат якого покращував її стан.
Хвороба звела Лесю Українку у могилу: видатна поетеса померла від туберкульозу нирок.

Заслужений журналіст України Катерина Зубчук знайшла відповіді на ці запитання під час пішої подорожі вздовж русла легендарної річечки
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ