up-arrow

ВІТАЄМО!

Сьогодні 55 років від дня народження святкує кохана дружина, любляча донька, добра, чуйна матуся та бабуся

Ніна Федорівна
ГРИЩЕНКО,

жителька села Кумовище Горохівського району.
Дорога імениннице, ми дякуємо за турботу, за теплі та розрадливі слова. Тож хай Господь пошле вам з неба милість, Пречиста Діва хай в житті допомага.

І нині з любов’ю, матусенько рідна,
Цілуємо ваші натруджені руки.

Дякуємо, люба, за те, що зростили,
Дякуємо, мамо, за те, що навчили,
Дякуємо, рідна, за недоспані ночі,
За ласку, терпіння, любов.

Рідна матусенько, наша ви горлице,
Діти й онуки до вас усі горнуться.
Бажаємо щастя, добра і тепла,
Здоров’я міцного, радісних днів, ласки від Бога.

З любов’ю та повагою
внучки Іринка, Софійка, Христинка,
вся велика дружна і любляча родина.

Пісня для вас.

ВІКНО РУБРИКИ: вербових котиків весняна ніжність

Якби мене запитали, що найперше спливає у пам'яті, коли вдихаю свіжий терпкуватий запах вербових котиків — без вагань відповіла б: то запах і дотик дитинства, маминих рук


Бо в ті часи у селі ранньої весни про квіти ніхто й не мріяв. А от подарувати мамі у жіночий день кілька галузок котиків — значило принести у дім подих весни, дарма що при цьому вода потрапляла і в дитячі чоботята.

Ще всі дерева стоять голі, а верба вже причепурилася.

Ще всі дерева стоять голі, а верба вже причепурилася. Либонь знає, як її люблять в Україні, як величають і в піснях оспівують. Споконвіку вербами обсаджували ставки, озера, береги річок, дороги, оскільки це дерево береги укріплює, стримує зсуви, у посушливих місцях зупиняє піщані заноси, а перезволожені грунти осушує. «Де срібна вербиця, там здорова криниця», — примічали в народі й, копаючи колодязі, клали на дно вербову дошку, яка дезінфікувала і поліпшувала смакові якості води.
Верби — дводомні, тому котики на них бувають двох типів: чоловічі — найчастіше жовті, великі й пухнасті, й жіночі — зелені та дрібніші. Цими днями наш дописувач і збирач усіляких цікавинок із Любешова Петро Кравчук прислав нам цілий фотобукет вербових котиків, до яких уже й бджілки прилітають. Весна...

 

ПОГОДА: парасоля не завадить (Карти гідрометеоцентру і пісня)

За прогнозом чергового синоптика обласного гідрометеоцентру Алли Адамської, сьогодні, 24 березня, буде хмарно з проясненням, невеликий дощ


Вітер північно-західний, 5 – 10 метрів за секунду. Температура повітря по області вдень – 5 – 10 градусів тепла.

За багаторічними спостереженнями, найтепліше 24 березня було в 1959 році – плюс 17,2, найхолодніше – 1952-го – мінус 18,2 градуса.

Найтепліше 24 березня було в 1959 році – плюс 17,2, найхолодніше – 1952-го – мінус 18,2 градуса.

Народний прогноз погоди:

24 березня вшановується пам’ять святого Софронія премудрого, патріарха Єрусалимського.

Як відомо, березень – це достатньо холодний місяць, тому заморозки і заметілі для нього цілком нормальне явище. У давнину примітили, що пухнастий іній у цей день передвіщає хорошу погоду. «Якщо у цей день березень забирає з собою холод, літо буде теплим».

У цей час розпочинається ранній рух соку у берези.

Прогноз погоди на завтра:

25 березня буде мінлива хмарність, без опадів. Вітер північно-західний, 5 – 10 метрів за секунду. Температура повітря по області: вночі – від мінус 2 до плюс 3, вдень – 5 – 10 градусів тепла.

Карти погоди – Український гідрометеоцентр.


КУРС ВАЛЮТ
Календар: 24 березня

Відео: «24 канал»


24 березня:


Відео: «24 канал».

ВІТАЄМО!

Цього весняного дня золотий ювілей святкує найкраща донька, сестра, любляча матуся, дружина, чарівна жінка

Павліна Миколаївна 
НЕЛІПОВИЧ,

жителька села Дубова Корчма Горохівського району.

Нехай над тобою небо голубіє,
Не знають втоми руки золоті,
Душа ніколи не старіє,
А серце не втрачає доброти.

Хай береже тебе Мати Божа
Від злих людей і різних бід.
У здоров’ї, радості прожити
Бажаємо многая літ.

З повагою і любов’ю
мама, сестра Валя, племінники
Віталій, Андрій з сім’ями.

Пісня для тебе.

 

 

ВІТАЄМО!

Сьогодні день народження — 10 років — завітає до люблячої, чуйної, турботливої похресниці, сестрички, внучки

Ангеліни КАРДАШУК

із Луцька.
Дорога імениннице, бажаємо яскравих вражень, усмішок, радісних відкриттів, виконання бажань і чудових друзів.

У небеснім просторі, де світяться зорі,
Де місяць серпанком пливе,
Хай Мати Господня зі своїм Синочком
Несе тобі щастя земне.

Хай промінчик сонця, як ангелик з неба,
Прилетить і сяда не плече,
Нехай за нас обійме і ніжно поцілує,
Щоб ти відчула, як любимо тебе.

З любов’ю
хресна Валя, Богдан, брат Андрійко,
бабуся Оля, дідусь Василь.

 

А годівнички бувають... їстівними!

Наш заклик підгодовувати зимуючих птахів, доки земля вкрита товстим шаром снігу, виявляється, активно підтримують


Наталія ШУКАЛОВИЧ, вчителька 2 класу ЗОШ І–ІІ ступенів села В’язівне 

Щодня вони поповнюють годівнички чимось смачненьким.

У листі до редакції нам повідомили, що в рамках Всеукраїнської акції «Годівничка» другокласники загальноосвітньої школи І–ІІ ступенів села В’язівне Любешівського району  взяли участь у проекті «Їстівні годівнички». Діти разом із батьками виготовили годівнички з їстівного матеріалу. На шкільній лінійці учні презентували свої роботи: «годівничку-сітку», «хлібну годівничку», «їстівне намисто», «пташиний пиріг», «пташині тістечка», «шпажки з несоленого сала». У ході виконання проекту кожен другокласник виявив свої дослідницькі та творчі здібності, вміння планувати та презентувати свою роботу.  А найголовніше – діти і батьки працювали із задоволенням, а зимуючі пташки були ситі.
Другокласники не забувають про своїх пернатих друзів. Щодня вони поповнюють годівнички чимось смачненьким.

 

РЕАЛІЇ: аферисти знову нахабніють

Хоч писали ми про це вже разів стонадцять і телефонний дзвінок пролунав учора посеред білого дня, все ж у перші секунди серце прискорено забилося


На тлі якогось шуму чоловічий голос зривався на плач:
— Мамо! Мамо! Біда у мене... Я збив чоловіка...
Дякувати Богу, швидко оговталась, зрозумівши, що мене «розводять» із номера «невизначений», швидше всього — «зеки». А ось моїй знайомій пощастило менше, подібний дзвінок пролунав посеред ночі й саме тоді, коли син був у дорозі до Києва. Налякана жінка вже готова була йти до банкомата знімати гроші. Але також врешті-решт розібралася, що її дурять.
Пишу ці рядки з єдиною метою: нагадати нашим читачам, що останнім часом телефонні аферисти знову активізувалися. Тому будьте пильні й не потрапляйте у їхні пастки. Перш ніж приймати якесь рішення, не панікуйте, зателефонуйте до своїх рідних, поцікавтеся, де вони знаходяться. І все буде добре!

Два українські генерали не зрадили присяги

8 лютого 1918 року більшовики розстріляли генералів УНР Якова Гандзюка та Якова Сафонова


Перший з них був справжньою легендою серед військових. Уродженець Поділля навіть у мирні часи дивував оточення надзвичайною скромністю, добротою та ще тим, що вільний час присвячував культурній роботі серед солдатів. Але цей велет (зростом до 2 метрів) з розкішною бородою ставав справжнім билинним богатирем, коли йшов у бій. Під час Першої світової у 1915 році частина під командуванням Якова Гандзюка стримувала німців. Коли закінчилися снаряди, він підняв полк у багнетну атаку, бійці якого не вагаючись, кинулися за своїм командиром. Генерал ще не раз водив солдатів в атаку, і сам завжди йшов першим. Міг стояти під зливою куль на повний зріст, бо «на війні бувають моменти, коли необхідно ставити ва–банк своє життя, інакше переможцем буде противник». Корпус Гандзюка добряче кромсав червоних. Досить лише нагадати, що це його підлеглі роззброїли цілий гвардійський корпус відомої більшовички Євгенії Бош.

Велетень Гандзюк не одразу помер від куль: матроси добивали його багнетами — пізніше на його тілі нарахували аж 12 колотих ран.

Етнічний росіянин Яків Сафонов менш прославлений, але також заслужений український генерал. Пройшов російсько–японську та Першу світову війни. Саме він ініціював створення офіцерської школи в армії УНР та розробив план нейтралізації червоних частин, що наступали на Київ. На момент загибелі був начальником штабу I–го Українського армійського корпусу.
8 лютого обидва генерали у супроводі керівника оперативного відділу полковника Гаєвського вирушили в Київ. Вони хотіли отримати вказівки від керівництва Центральної Ради щодо оборони столиці від більшовиків. Генерали не могли знати, що урядовці вже давно дали звідси драла. За кілька кілометрів від Києва автівку захопили червоні матроси.
Їхній командир Муравйов запропонував перейти на бік більшовиків, але українські офіцери відмовилися. «Як командувач українського корпусу виходжу на розстріл першим! Благати про пощаду у цих мерзотників принизливо для нас» — ці слова Якова Гандзюка стали відомими, бо Гаєвському вдалося утекти. Велетень Гандзюк не одразу помер від куль: матроси добивали його багнетами — пізніше на його тілі нарахували аж 12 колотих ран.

 

ВІКНО РУБРИКИ: саме зараз птахи потребують турботи

Нинішня зима демонструє всі свої принади: і засніжило, і приморозило, і замело


Не пошкодуйте зусиль і часу, допоможіть перезимувати пернатим, а навесні вони віддячать і своїм невгамовним щебетом, і тим, що знищуватимуть шкідників у садах і парках.

Тож такої холодної пори птахам, які зимують поруч із нами, так необхідна наша підтримка. Адже мало повісити годівнички, треба ще й регулярно підсипати туди корм. Синички, які живуть у нашому саду, особливо полюбляють, навіть більш ніж сало, соняшникове насіння. Цікаво, що вони споживають його не тут же, у міні-будиночку, а, схопивши поживу, відлітають на певну відстань і лише тоді починають їсти. Чоловік висловив припущення, що в обмеженому просторі годівниці птахи не почувають себе безпечно, тому й летять туди, де легше контролювати ситуацію.
А ось горобці не такі боязкі. Вони налітають зграйками і клюють поживу просто у годівниці, а також — під нею, бо чимало крихт опиняється на землі. Нещодавно довелося спостерігати, як ворона спочатку зазирала, а потім намагалася роздовбати своїм чималим дзьобом віконечко шпаківні. Щось її там зацікавило, а проникнути через занадто вузький отвір не могла.
Не пошкодуйте зусиль і часу, допоможіть перезимувати пернатим, а навесні вони віддячать і своїм невгамовним щебетом, і тим, що знищуватимуть шкідників у садах і парках. До того ж, є нагода зацікавити доброю справою дітей та внуків. Та й фото своєї годівнички можна надіслати до редакції — найоригінальніщі надрукуємо.

 

РЕАЛІЇ: чи повеземо волинських собак до столиці?

У свіжому номері однієї з районних газет прочитала розлогу публікацію про бродячих собак, які заполонили містечко


Вихід із будь–якої складної ситуації, вочевидь, треба шукати на місці, а не діяти за давньою приповідкою: «На тобі, небоже, що мені не гоже».

Журналіст вважає, що їх тут так багато тому, що непотрібних тварин привозять із сіл і залишають на автостанції або біля торгових точок. Мовляв, більше людей, більше шансів вижити. Йдеться і про можливі шляхи розв’язання проблеми. Комунальники ностальгійно згадують про ті часи, коли тварин дозволяли безкарно «присипляти», а якщо без лапок — просто убивати. Були якісь плани щодо відкриття притулку, але це занадто дорого і клопітно, вважають у райцентрі.
І тут знайшовся доброволець, який взявся домовитися з притулком у Луцьку і безкоштовно виловити і вивезти четверолапих безхатьків до обласного центру. І все б нічого, але напевно знаю, що і в Луцьку ця проблема не менш гостра, а притулок для бездомних псів — не безрозмірний навіть після добудови. То чи не виявиться, що і з собаками буде, як нині із львівським сміттям, яке «мандрує» всією Україною?
Вихід із будь–якої складної ситуації, вочевидь, треба шукати на місці, а не діяти за давньою приповідкою: «На тобі, небоже, що мені не гоже».

ЮВІЛЯРИ: «Я прожила хороше життя на сцені...»

Сьогодні поважний ювілей відзначає заслужена артистка України Людмила Дяченко-Заєнчковська


«Бувало всяко, але загалом я прожила хороше життя на сцені, задоволена своїми дітьми, онуками, правнучкою Яною. І якби можна було все повернути — нічого б не змінювала».

Луцькі театрали ще пам’ятають її блискучі ролі. Адже у далекому 1966 році після закінчення Дніпропетровського театрального училища на запрошення тодішнього головного режисера Волинського музично-драматичного театру заслуженого артиста України Миколи Мальцева вона приїхала на роботу до Луцька.
Озираючись на пройдений шлях, Людмила Юхимівна каже: «Складно, цікаво, трепетно, боляче... зіграла всього потрошку: від принцеси до Баби Яги, від гарненьких дівчаток до нестерпних бабусь. Бувало всяко, але загалом я прожила хороше життя на сцені, задоволена своїми дітьми, онуками, правнучкою Яною. І якби можна було все повернути — нічого б не змінювала».
Нині Людмила Дяченко живе у Рівному. Проте покликання артиста не має вікових обмежень. Тут вона бере участь у художній самодіяльності при Будинку пенсіонерів і людей похилого віку, співає в хорі Надвечір’я», і далі служить людям своїм талантом.
Життєвий шлях ювілярки досліджувала Олена Дубень, науковий працівник відділу новітньої історії Волинського краєзнавчого музею.

 

Вікно рубрики: а правда, я класно сховався!

Зима, якщо вона справжня, дарує стільки нових вражень, нових справ і для дітей, і для дорослих, і для братів наших менших!


Будемо вдячні, якщо ви надішлете до редакції несподівані, кумедні, веселі, повчальні світлини на тематику: я і зима.

Надсилайте до редакції несподівані, кумедні, веселі, повчальні світлини на тематику: я і зима.


Наш конкурс на кращого сніговика, оголошений торік, також залишається в силі. От тільки тоді халепа трапилась: снігу так і не дочекалися.
Тож не нарікайте на зиму, а поспішайте насолодитися її принадами!

А у нас була апельсинова «ялинка»!

Прикрасам на ній - вже 40 років


Галина УШАКОВА

Щовесни висаджую в садку на клумбу, в трохи затінене деревом місце, а восени забираю в хату.

Це апельсинове деревце стоїть у нашій кімнаті взимку в селі Затурці Локачинського району. Років з вісім тому вкинула у вазонник кілька свіжозібраних насінин апельсина. А вони і проросли. Залишила їх заради цікавості — що то буде? Рослини гарно розвивалися, підросли, і я кілька штук віддала «в добрі руки», а один росточок залишила. Щовесни висаджую в садку на клумбу, в трохи затінене деревом місце, а восени забираю в хату. А цьогоріч майнула думка: «Чом не прикрасити іграшками?» До речі, цим ялинковим кулькам уже майже 40 років. І що приємно: якщо потерти в долонях листочок з деревця, то відчувається такий аромат, наче подрібнив апельсинову шкірочку. 

ВІКНО РУБРИКИ: Сьогодні день, коли кожна річка – Йордан!

Ось і настав той третій празник, про який із року в рік співаємо у чи не найвідомішій колядці – День хрещення Господнього, Богоявлення, Водохреща, Йордань…


Валентина ШТИНЬКО

У кожному краї свої звичаї і щодо назви, і щодо нюансів святкування цього дня.
Коли Ісусові виповнилося 30 років і настав час вийти Йому в люди зі своєю наукою, Він із Галілеї прийшов на річку Йордан до Іоанна Хрестителя, щоб охреститися від нього. При хрещенні Божество Спасителя, єдність у трьох іпостасях були явлені і народу, і Хрестителю.

Останнім часом великої популярності набули купання в ополонках, які вирубують особливим чином, у вигляді хреста.

Центральною подією цього дня і колись, і нині є водосвяття, яке за традицією відбувається біля найближчої водойми – річки, озера, струмка, а в місцевостях, бідних водою, люди збираються біля криниць. У народі вірять, що йорданська вода має життєдайну, цілющу силу.

Останнім часом великої популярності набули купання в ополонках, які вирубують особливим чином, у вигляді хреста.
Навряд чи знайдеш сьогодні українську оселю, в якій би не було плящини зі свяченою йорданською водою, помічною при недугах, і щоб хату «від нечисті» окропити…
Чимало народних звичаїв, які дещо різняться залежно від регіону, – то відгомін ще дохристиянських, язичницьких вірувань.

Доносили жителям міста інформацію щодо того, яких правил пожежної безпеки потрібно дотримуватися в побуті щоб не трапилось трагедії
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ