up-arrow

ВІТАЄМО!

Сьогодні святкує 33-й день народження майстер спорту України міжнародного класу, заслужений майстер спорту, важкоатлетка

Надія Миколаївна
МИРОНЮК,

жителька Луцька.
Бажаємо тобі щастя, міцного здоров’я, мирного неба, поваги, енергії, здійснення задумів і сподівань, успіхів у спортивній кар’єрі. Хай тебе радує доця, збудуться мрії, бажання й думки.

Хай світлою буде життєва дорога,
Любов — від дітей, а ласка — від Бога.
Хай з радістю в серці життя процвітає,
А Мати Пречиста на крилах тримає.

Господь хай дарує надію й тепло
На многії літа, на радість й добро.

Хай Бог милосердний з високого неба
Дарує усе, чого тобі треба,
А Мати Божа — Цариця Свята —
Дарує щасливі й довгі літа.

З любов’ю
уся родина.

Подарунок тобі, Надю!

ВІКНО РУБРИКИ: вербових котиків весняна ніжність

Якби мене запитали, що найперше спливає у пам'яті, коли вдихаю свіжий терпкуватий запах вербових котиків — без вагань відповіла б: то запах і дотик дитинства, маминих рук


Бо в ті часи у селі ранньої весни про квіти ніхто й не мріяв. А от подарувати мамі у жіночий день кілька галузок котиків — значило принести у дім подих весни, дарма що при цьому вода потрапляла і в дитячі чоботята.

Ще всі дерева стоять голі, а верба вже причепурилася.

Ще всі дерева стоять голі, а верба вже причепурилася. Либонь знає, як її люблять в Україні, як величають і в піснях оспівують. Споконвіку вербами обсаджували ставки, озера, береги річок, дороги, оскільки це дерево береги укріплює, стримує зсуви, у посушливих місцях зупиняє піщані заноси, а перезволожені грунти осушує. «Де срібна вербиця, там здорова криниця», — примічали в народі й, копаючи колодязі, клали на дно вербову дошку, яка дезінфікувала і поліпшувала смакові якості води.
Верби — дводомні, тому котики на них бувають двох типів: чоловічі — найчастіше жовті, великі й пухнасті, й жіночі — зелені та дрібніші. Цими днями наш дописувач і збирач усіляких цікавинок із Любешова Петро Кравчук прислав нам цілий фотобукет вербових котиків, до яких уже й бджілки прилітають. Весна...

 

ПОГОДА: вітер проганяє все далі зиму (Карти гідрометеоцентру і пісня)

За прогнозом чергового синоптика обласного гідрометеоцентру Світлани Дриганюк, сьогодні, 27 березня, буде хмарно з проясненнями, без опадів


Вітер північно-західний, 7 – 12 метрів за секунду, вдень місцями пориви 15 – 20 м/c. Температура повітря по області вдень – 8 – 13 градусів тепла.

За багаторічними спостереженнями, найтепліше 27 березня було в 1999 році – плюс 16,9, найхолодніше – 1962-го – мінус 16,6 градуса.

Найтепліше 27 березня було в 1999 році – плюс 16,9, найхолодніше – 1962-го – мінус 16,6 градуса.

Народний прогноз погоди:

27 березня відзначається день пам’яті святого Феогноста.

Від наших пращурів до нас дійшло таке спостереження: той, кому пощастить почути грім у цей день, може бути впевненим у тому, що літо буде родючим. Якщо весною у ріках води не добавиться, літо обіцяє бути спекотним і сухим.

Прогноз погоди на завтра:

28 березня буде мінлива хмарність, без істотних опадів. Вітер західний, 7 – 12 метрів за секунду, місцями пориви 15 – 20 м/с. Температура повітря по області: вночі – від 2 до 7 градусів тепла, вдень – плюс 8 – 13 градусів.

Карти погоди – Український гідрометеоцентр.


КУРС ВАЛЮТ
Календар: 27 березня

Відео: «24 канал»


27 березня:


Відео: «24 канал».

А годівнички бувають... їстівними!

Наш заклик підгодовувати зимуючих птахів, доки земля вкрита товстим шаром снігу, виявляється, активно підтримують


Наталія ШУКАЛОВИЧ, вчителька 2 класу ЗОШ І–ІІ ступенів села В’язівне 

Щодня вони поповнюють годівнички чимось смачненьким.

У листі до редакції нам повідомили, що в рамках Всеукраїнської акції «Годівничка» другокласники загальноосвітньої школи І–ІІ ступенів села В’язівне Любешівського району  взяли участь у проекті «Їстівні годівнички». Діти разом із батьками виготовили годівнички з їстівного матеріалу. На шкільній лінійці учні презентували свої роботи: «годівничку-сітку», «хлібну годівничку», «їстівне намисто», «пташиний пиріг», «пташині тістечка», «шпажки з несоленого сала». У ході виконання проекту кожен другокласник виявив свої дослідницькі та творчі здібності, вміння планувати та презентувати свою роботу.  А найголовніше – діти і батьки працювали із задоволенням, а зимуючі пташки були ситі.
Другокласники не забувають про своїх пернатих друзів. Щодня вони поповнюють годівнички чимось смачненьким.

 

РЕАЛІЇ: аферисти знову нахабніють

Хоч писали ми про це вже разів стонадцять і телефонний дзвінок пролунав учора посеред білого дня, все ж у перші секунди серце прискорено забилося


На тлі якогось шуму чоловічий голос зривався на плач:
— Мамо! Мамо! Біда у мене... Я збив чоловіка...
Дякувати Богу, швидко оговталась, зрозумівши, що мене «розводять» із номера «невизначений», швидше всього — «зеки». А ось моїй знайомій пощастило менше, подібний дзвінок пролунав посеред ночі й саме тоді, коли син був у дорозі до Києва. Налякана жінка вже готова була йти до банкомата знімати гроші. Але також врешті-решт розібралася, що її дурять.
Пишу ці рядки з єдиною метою: нагадати нашим читачам, що останнім часом телефонні аферисти знову активізувалися. Тому будьте пильні й не потрапляйте у їхні пастки. Перш ніж приймати якесь рішення, не панікуйте, зателефонуйте до своїх рідних, поцікавтеся, де вони знаходяться. І все буде добре!

Два українські генерали не зрадили присяги

8 лютого 1918 року більшовики розстріляли генералів УНР Якова Гандзюка та Якова Сафонова


Перший з них був справжньою легендою серед військових. Уродженець Поділля навіть у мирні часи дивував оточення надзвичайною скромністю, добротою та ще тим, що вільний час присвячував культурній роботі серед солдатів. Але цей велет (зростом до 2 метрів) з розкішною бородою ставав справжнім билинним богатирем, коли йшов у бій. Під час Першої світової у 1915 році частина під командуванням Якова Гандзюка стримувала німців. Коли закінчилися снаряди, він підняв полк у багнетну атаку, бійці якого не вагаючись, кинулися за своїм командиром. Генерал ще не раз водив солдатів в атаку, і сам завжди йшов першим. Міг стояти під зливою куль на повний зріст, бо «на війні бувають моменти, коли необхідно ставити ва–банк своє життя, інакше переможцем буде противник». Корпус Гандзюка добряче кромсав червоних. Досить лише нагадати, що це його підлеглі роззброїли цілий гвардійський корпус відомої більшовички Євгенії Бош.

Велетень Гандзюк не одразу помер від куль: матроси добивали його багнетами — пізніше на його тілі нарахували аж 12 колотих ран.

Етнічний росіянин Яків Сафонов менш прославлений, але також заслужений український генерал. Пройшов російсько–японську та Першу світову війни. Саме він ініціював створення офіцерської школи в армії УНР та розробив план нейтралізації червоних частин, що наступали на Київ. На момент загибелі був начальником штабу I–го Українського армійського корпусу.
8 лютого обидва генерали у супроводі керівника оперативного відділу полковника Гаєвського вирушили в Київ. Вони хотіли отримати вказівки від керівництва Центральної Ради щодо оборони столиці від більшовиків. Генерали не могли знати, що урядовці вже давно дали звідси драла. За кілька кілометрів від Києва автівку захопили червоні матроси.
Їхній командир Муравйов запропонував перейти на бік більшовиків, але українські офіцери відмовилися. «Як командувач українського корпусу виходжу на розстріл першим! Благати про пощаду у цих мерзотників принизливо для нас» — ці слова Якова Гандзюка стали відомими, бо Гаєвському вдалося утекти. Велетень Гандзюк не одразу помер від куль: матроси добивали його багнетами — пізніше на його тілі нарахували аж 12 колотих ран.

 

ВІКНО РУБРИКИ: саме зараз птахи потребують турботи

Нинішня зима демонструє всі свої принади: і засніжило, і приморозило, і замело


Не пошкодуйте зусиль і часу, допоможіть перезимувати пернатим, а навесні вони віддячать і своїм невгамовним щебетом, і тим, що знищуватимуть шкідників у садах і парках.

Тож такої холодної пори птахам, які зимують поруч із нами, так необхідна наша підтримка. Адже мало повісити годівнички, треба ще й регулярно підсипати туди корм. Синички, які живуть у нашому саду, особливо полюбляють, навіть більш ніж сало, соняшникове насіння. Цікаво, що вони споживають його не тут же, у міні-будиночку, а, схопивши поживу, відлітають на певну відстань і лише тоді починають їсти. Чоловік висловив припущення, що в обмеженому просторі годівниці птахи не почувають себе безпечно, тому й летять туди, де легше контролювати ситуацію.
А ось горобці не такі боязкі. Вони налітають зграйками і клюють поживу просто у годівниці, а також — під нею, бо чимало крихт опиняється на землі. Нещодавно довелося спостерігати, як ворона спочатку зазирала, а потім намагалася роздовбати своїм чималим дзьобом віконечко шпаківні. Щось її там зацікавило, а проникнути через занадто вузький отвір не могла.
Не пошкодуйте зусиль і часу, допоможіть перезимувати пернатим, а навесні вони віддячать і своїм невгамовним щебетом, і тим, що знищуватимуть шкідників у садах і парках. До того ж, є нагода зацікавити доброю справою дітей та внуків. Та й фото своєї годівнички можна надіслати до редакції — найоригінальніщі надрукуємо.

 

РЕАЛІЇ: чи повеземо волинських собак до столиці?

У свіжому номері однієї з районних газет прочитала розлогу публікацію про бродячих собак, які заполонили містечко


Вихід із будь–якої складної ситуації, вочевидь, треба шукати на місці, а не діяти за давньою приповідкою: «На тобі, небоже, що мені не гоже».

Журналіст вважає, що їх тут так багато тому, що непотрібних тварин привозять із сіл і залишають на автостанції або біля торгових точок. Мовляв, більше людей, більше шансів вижити. Йдеться і про можливі шляхи розв’язання проблеми. Комунальники ностальгійно згадують про ті часи, коли тварин дозволяли безкарно «присипляти», а якщо без лапок — просто убивати. Були якісь плани щодо відкриття притулку, але це занадто дорого і клопітно, вважають у райцентрі.
І тут знайшовся доброволець, який взявся домовитися з притулком у Луцьку і безкоштовно виловити і вивезти четверолапих безхатьків до обласного центру. І все б нічого, але напевно знаю, що і в Луцьку ця проблема не менш гостра, а притулок для бездомних псів — не безрозмірний навіть після добудови. То чи не виявиться, що і з собаками буде, як нині із львівським сміттям, яке «мандрує» всією Україною?
Вихід із будь–якої складної ситуації, вочевидь, треба шукати на місці, а не діяти за давньою приповідкою: «На тобі, небоже, що мені не гоже».

ЮВІЛЯРИ: «Я прожила хороше життя на сцені...»

Сьогодні поважний ювілей відзначає заслужена артистка України Людмила Дяченко-Заєнчковська


«Бувало всяко, але загалом я прожила хороше життя на сцені, задоволена своїми дітьми, онуками, правнучкою Яною. І якби можна було все повернути — нічого б не змінювала».

Луцькі театрали ще пам’ятають її блискучі ролі. Адже у далекому 1966 році після закінчення Дніпропетровського театрального училища на запрошення тодішнього головного режисера Волинського музично-драматичного театру заслуженого артиста України Миколи Мальцева вона приїхала на роботу до Луцька.
Озираючись на пройдений шлях, Людмила Юхимівна каже: «Складно, цікаво, трепетно, боляче... зіграла всього потрошку: від принцеси до Баби Яги, від гарненьких дівчаток до нестерпних бабусь. Бувало всяко, але загалом я прожила хороше життя на сцені, задоволена своїми дітьми, онуками, правнучкою Яною. І якби можна було все повернути — нічого б не змінювала».
Нині Людмила Дяченко живе у Рівному. Проте покликання артиста не має вікових обмежень. Тут вона бере участь у художній самодіяльності при Будинку пенсіонерів і людей похилого віку, співає в хорі Надвечір’я», і далі служить людям своїм талантом.
Життєвий шлях ювілярки досліджувала Олена Дубень, науковий працівник відділу новітньої історії Волинського краєзнавчого музею.

 

Вікно рубрики: а правда, я класно сховався!

Зима, якщо вона справжня, дарує стільки нових вражень, нових справ і для дітей, і для дорослих, і для братів наших менших!


Будемо вдячні, якщо ви надішлете до редакції несподівані, кумедні, веселі, повчальні світлини на тематику: я і зима.

Надсилайте до редакції несподівані, кумедні, веселі, повчальні світлини на тематику: я і зима.


Наш конкурс на кращого сніговика, оголошений торік, також залишається в силі. От тільки тоді халепа трапилась: снігу так і не дочекалися.
Тож не нарікайте на зиму, а поспішайте насолодитися її принадами!

А у нас була апельсинова «ялинка»!

Прикрасам на ній - вже 40 років


Галина УШАКОВА

Щовесни висаджую в садку на клумбу, в трохи затінене деревом місце, а восени забираю в хату.

Це апельсинове деревце стоїть у нашій кімнаті взимку в селі Затурці Локачинського району. Років з вісім тому вкинула у вазонник кілька свіжозібраних насінин апельсина. А вони і проросли. Залишила їх заради цікавості — що то буде? Рослини гарно розвивалися, підросли, і я кілька штук віддала «в добрі руки», а один росточок залишила. Щовесни висаджую в садку на клумбу, в трохи затінене деревом місце, а восени забираю в хату. А цьогоріч майнула думка: «Чом не прикрасити іграшками?» До речі, цим ялинковим кулькам уже майже 40 років. І що приємно: якщо потерти в долонях листочок з деревця, то відчувається такий аромат, наче подрібнив апельсинову шкірочку. 

ВІКНО РУБРИКИ: Сьогодні день, коли кожна річка – Йордан!

Ось і настав той третій празник, про який із року в рік співаємо у чи не найвідомішій колядці – День хрещення Господнього, Богоявлення, Водохреща, Йордань…


Валентина ШТИНЬКО

У кожному краї свої звичаї і щодо назви, і щодо нюансів святкування цього дня.
Коли Ісусові виповнилося 30 років і настав час вийти Йому в люди зі своєю наукою, Він із Галілеї прийшов на річку Йордан до Іоанна Хрестителя, щоб охреститися від нього. При хрещенні Божество Спасителя, єдність у трьох іпостасях були явлені і народу, і Хрестителю.

Останнім часом великої популярності набули купання в ополонках, які вирубують особливим чином, у вигляді хреста.

Центральною подією цього дня і колись, і нині є водосвяття, яке за традицією відбувається біля найближчої водойми – річки, озера, струмка, а в місцевостях, бідних водою, люди збираються біля криниць. У народі вірять, що йорданська вода має життєдайну, цілющу силу.

Останнім часом великої популярності набули купання в ополонках, які вирубують особливим чином, у вигляді хреста.
Навряд чи знайдеш сьогодні українську оселю, в якій би не було плящини зі свяченою йорданською водою, помічною при недугах, і щоб хату «від нечисті» окропити…
Чимало народних звичаїв, які дещо різняться залежно від регіону, – то відгомін ще дохристиянських, язичницьких вірувань.

Цікавий факт з історії: Чому захворіла Леся Українка?

19 січня 1881 року Лариса Косач пішла дивитися, як святять воду, і застудилася


Сергій НАУМУК

Загальновідомо, що наша землячка, видатна поетеса Леся Українка з дитинства була хворою на туберкульоз, через що дуже страждала, мусила постійно лікуватися.
Згідно з найпоширенішою версією, хвороба поетеси — наслідок застуди. 19 січня (6 січня за старим стилем) 1881 року дівчинка пішла на Стир подивитися, як святять воду. Людей зібралося багато і поверх льоду стала набиратися вода. Леся була взута у валянки, які промокли, через це у неї дуже змерзли ноги.

Леся була взута у валянки, які промокли, через це у неї дуже змерзли ноги.

«Скоро по тому і від того, як тоді думали, вона заслабла: у неї так сильно почала боліти права нога, що вона, незважаючи на те, що й тоді вже була дуже терпляча, аж плакала від болю. Вважали, що то в Лесі гострий ревматизм. Лікували її ваннами й мастями, і нога через якийсь час перестала боліти й не боліла скільки років. Однак од тої пори треба датувати початок Лесиної, як вона сама жартуючи називала (мала настільки сильну волю, що могла жартувати і з таких речей), «тридцятилітньої війни» з туберкульозом, бо то був не гострий ревматизм, а початок туберкульозу кістки в нозі, що на деякий час пригас, а потім розгорівся знову», — пише у спогадах Лесина сестра Ольга Косач–Кривинюк.
Невдовзі Лесі зробили операцію на кістках кисті лівої руки. І вона вже не змогла грати на піаніно, як доти. Хоча вважала, що з неї міг би вийти кращий музикант, аніж поет. Потім з’ясувалося, що уражена також права нога. Після операції туберкульоз вразив легені, а коли їх залікували у Карпатах та Італії, то недуга перейшла і на нирки. Поетеса три сезони лікувалася в Єгипті, сухий клімат якого покращував її стан.
Хвороба звела Лесю Українку у могилу: видатна поетеса померла від туберкульозу нирок.

Цікавий факт з історії: ТО ЧИ БУЛИ ТАМПЛІЄРИ НА ВОЛИНІ?

14 січня 1119 року у день святого Іларія у французькому місті Труа заснований орден тамплієрів, який, за деякими версіями, був дотичний і до нашого краю


Сергій НАУМУК

Його створили для захисту пілігримів на шляху до Єрусалима. Спочатку лицарі жили з подарунків, у зв'язку з чим були відомими як Бідні лицарі Христа. Пізніше король Балдуїн ІІ Єрусалимський виділив на Храмовій горі місце для їхнього головного органу на руїнах будівлі, що вважалася храмом Соломона. Саме через цю обставину орден узяв собі назву Бідних лицарів Христа та храму Соломона.

Кілька років тому львівський мистецтвознавець Борис Возницький заявив, що у селищі Луків Турійського району є місце, де міг бути замок тамплієрів.

З часом завдяки пожертвам орден дуже збагатився, фінанси стали одним із найголовніших його занять. Саме тамплієри є винахідниками чеків, кожен із яких засвідчувався відбитком пальця вкладника. Лицарі знали бухгалтерський облік. Вони мали право позичати гроші, активно давали у борг і невдовзі стали найбільшими банкірами Європи.
Відомо, що тамплієри отримали від галицьких князів право на торгівлю солотвинською сіллю. Вони звели вздовж усього соляного шляху укріплення, які використовувались як митні пости або гарнізони. Одне з таких укріплень збереглося донині в селищі Середнє на Закарпатті.
Кілька років тому львівський мистецтвознавець Борис Возницький заявив, що у селищі Луків Турійського району є місце, де міг бути замок тамплієрів. Мовляв, у книзі англійської дослідниці Хелен Ніколсон він натрапив на дані, що 1239 року тамплієри оселилися на Волині. Місце для замку лицарі вибрали на шляху з Києва до Варшави. Возницький вважав, що дерев’яний замок був розташований у Лукові на місці нинішньої туберкульозної лікарні.
Хоча це лише гіпотеза. Волинський археолог Олексій Златогорський вважає, що Ніколсон мала на увазі населений пункт Луків, розташований біля польського міста Люблін. Однозначну відповідь на запитання, чи були тамплієри на Волині, можуть дати лише подальші дослідження, зокрема археологічні.

Так на Старовижівщині готуються зустрічати День птахів
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ