up-arrow

Календар: 26 травня

Відео: «24 канал»


26 травня:


Відео: «24 канал».

Погода: а небо плаче грозами… (Карти гідрометеоцентру і пісня)

За прогнозом чергового інженера-синоптика обласного гідрометеоцентру Світлани Гончаренко, сьогодні, 26 травня, очікується мінлива хмарність, удень короткочасний дощ, гроза


Вітер північно-західний, 5 – 10 метрів за секунду. Температура повітря по області вдень – плюс 16 – 21 градус.

За багаторічними спостереженнями, найтепліше 26 травня було у 2003 році – плюс 30,5 градуса, найхолодніше – 1959-го – плюс 0,5 градуса.

Найтепліше 26 травня було у 2003 році – плюс 30,5 градуса, найхолодніше – 1959-го – плюс 0,5 градуса.

Народний прогноз погоди:

26 травня відзначається день пам’яті мучениці Лукерії. У народі її називали Комарницею. Хоча асоціації з цими комахами у нас не зовсім приємні, але саме їх чимала кількість передбачає ягідний достаток влітку.

У давнину говорили: «Багато комарів – готуй по ягоди коробів, багато мошок – готуй по гриби козуб».

Якщо у цей день ластівки літають низько, незабаром можна чекати дощу.

Прогноз погоди на завтра:

27 травня очікується мінлива хмарність, удень короткочасний дощ. Вітер північно-західний, 5 – 10 метрів за секунду. Температура повітря по області: вночі – 5 – 10 градусів тепла, вдень – плюс 17 – 22 градуси.

Карти погоди – Український гідрометеоцентр.


КУРС ВАЛЮТ
Велика сила маленького росточка

Перед Великоднем чистимо все з несамовитим завзяттям. І раптом – осанна життю!


Лариса ЗАНЮК

Сьогодні, у Чистий четвер, дам їй доцвісти і відлетіти на повітряному парашутику у трохи сприятливіше місце.

Стою хвилину в захопленні великою силою, що спонукала маленький росточок розламати асфальт і виткнутися просто в центрі вулиці.

Скільки енергії коштувало, щоб стати жовтогарячою кульбабкою, – вже неважливо, але сьогодні, у Чистий четвер, дам їй доцвісти і відлетіти на повітряному парашутику у трохи сприятливіше місце.

Календар: 25 травня

Відео: «24 канал»


25 травня:


Відео: «24 канал».

Побачити лелеку в небі — добра прикмета

Він пролетів тисячі кілометрів. Боровся з вітрами та дощами заради того, щоб повернутися до рідного гнізда, яке, можливо, раніше займали його батьки. А тепер воно перед ним — затишне та зручне, адже кожне нове покоління облаштовувало його по–своєму. Молодий лелека оглянув свої володіння, трохи відпочив та почав дзвінко клацати — закликати собі пару — майбутню лелечиху, з якою буде аж до смерті. Трохи згодом у них з’являться лелечата, вони навчаться літати за тисячі кілометрів, щоб навесні знову повернутись…


Дуже люблю цих птахів — величні та граційні в небі, вони виглядають кумедно й трохи незграбно на землі. А поранений чи хворий лелека так жалібно квилить, що чимось нагадує дитину. І ще захоплює мужність та сила пернатого, яка, звичайно, інстинктивно, але від того не менш героїчно, змушує долати величезні відстані та повертатись до рідного гнізда для того, щоб вивести пташенят і продовжувати обертати вічне колесо Життя!
Ось такий ліричний коментар до своєї світлини запропонував наш фотокореспондент Олександр Дурманенко.

ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК:
ці свята не тільки в календарі…

Наше опитування відомих жінок Волині й України, чи підтримують вони пропозицію Інституту національної пам’яті, зробити 8 Березня — Міжнародний день прав жінок і миру — робочим днем і що значить для них ця дата, дуже схвилювало ветерана педагогічної праці Валентину Остапчук із селища Голоби, що в Ковельському районі. Наша читачка в обширному листі докладно проаналізувала відповіді усіх респонденток. Її симпатії однозначно на боці тих, хто вважає цей день святом, яке відбирати у жінок не годиться. «У цей день у мене проводовий телефон звучить на зміну мобільному. Всі вітають: рідні, діти, зяті, невістки, внуки, правнучок, свати, сусіди, друзі, колеги. Озиваються Ковель, Луцьк, Черкащина, Київщина, Львівщина, Івано–Франківщина, Кіровоградщина, Любомльщина і навіть… Лос–Анджелес (США). То це ж яка радість, що тебе не забули! Для цього варто жити!»
А ще нашу читачку обурило неповажливе висловлювання члена політради ВО «Свобода» Ірини Фаріон щодо 9 Травня «та іншого мотлоху». «Як вона могла таке сказати! У цей день я завжди плачу, бо війна забрала мого батька, коли мені було лише півроку. Загинув і мій дядя — льотчик, у перші дні війни згорів у літаку під час бою. А вже покійний свекор Марко Остапчук на це свято нічого не робив, одягав піджак із нагородами і йшов до побратимів. І саме в цей день найбільше ділився спогадами про війну. Завжди згадував генерала Крашеніннікова, який пропонував йому жити у Москві, але він не проміняв роботу на рідній землі на столицю». Дякуємо Валентині Остапчук за відгук.

РЕАЛІЇ: аферисти знову нахабніють

Хоч писали ми про це вже разів стонадцять і телефонний дзвінок пролунав учора посеред білого дня, все ж у перші секунди серце прискорено забилося


На тлі якогось шуму чоловічий голос зривався на плач:
— Мамо! Мамо! Біда у мене... Я збив чоловіка...
Дякувати Богу, швидко оговталась, зрозумівши, що мене «розводять» із номера «невизначений», швидше всього — «зеки». А ось моїй знайомій пощастило менше, подібний дзвінок пролунав посеред ночі й саме тоді, коли син був у дорозі до Києва. Налякана жінка вже готова була йти до банкомата знімати гроші. Але також врешті-решт розібралася, що її дурять.
Пишу ці рядки з єдиною метою: нагадати нашим читачам, що останнім часом телефонні аферисти знову активізувалися. Тому будьте пильні й не потрапляйте у їхні пастки. Перш ніж приймати якесь рішення, не панікуйте, зателефонуйте до своїх рідних, поцікавтеся, де вони знаходяться. І все буде добре!

ВІКНО РУБРИКИ: і синички люблять позувати

Голуби-міщухи, які беруть поживу просто з рук — давно вже не дивина, а ось синички, здавалося б, птахи досить полохливі


Така смакота, як соняшникове насіння на людській долоні, — ще й яка спокуса для синички.

Та все ж і вони звикають до тих, хто їх підгодовує. А така смакота, як соняшникове насіння на людській долоні, — ще й яка спокуса для синички. Тому вона великодушно дозволила сфотографувати себе нашому фотокореспондентові Олександру Дурманенку. Наче розуміє, що із приходом справжньої весни фаворитами людської уваги стають інші птахи, ті, що повертаються із теплих країв. Ще б пак! Ми за ними встигли засумувати. І не перестаємо захоплюватися їхньою вірністю рідному краєві. Саме вона допомагає їм долати такий далекий і небезпечний шлях. Ну а синички... Ми їх також любимо й обов’язково будемо підгодовувати і наступного сезону...

ВІКНО РУБРИКИ: вербових котиків весняна ніжність

Якби мене запитали, що найперше спливає у пам'яті, коли вдихаю свіжий терпкуватий запах вербових котиків — без вагань відповіла б: то запах і дотик дитинства, маминих рук


Бо в ті часи у селі ранньої весни про квіти ніхто й не мріяв. А от подарувати мамі у жіночий день кілька галузок котиків — значило принести у дім подих весни, дарма що при цьому вода потрапляла і в дитячі чоботята.

Ще всі дерева стоять голі, а верба вже причепурилася.

Ще всі дерева стоять голі, а верба вже причепурилася. Либонь знає, як її люблять в Україні, як величають і в піснях оспівують. Споконвіку вербами обсаджували ставки, озера, береги річок, дороги, оскільки це дерево береги укріплює, стримує зсуви, у посушливих місцях зупиняє піщані заноси, а перезволожені грунти осушує. «Де срібна вербиця, там здорова криниця», — примічали в народі й, копаючи колодязі, клали на дно вербову дошку, яка дезінфікувала і поліпшувала смакові якості води.
Верби — дводомні, тому котики на них бувають двох типів: чоловічі — найчастіше жовті, великі й пухнасті, й жіночі — зелені та дрібніші. Цими днями наш дописувач і збирач усіляких цікавинок із Любешова Петро Кравчук прислав нам цілий фотобукет вербових котиків, до яких уже й бджілки прилітають. Весна...

 

Два українські генерали не зрадили присяги

8 лютого 1918 року більшовики розстріляли генералів УНР Якова Гандзюка та Якова Сафонова


Перший з них був справжньою легендою серед військових. Уродженець Поділля навіть у мирні часи дивував оточення надзвичайною скромністю, добротою та ще тим, що вільний час присвячував культурній роботі серед солдатів. Але цей велет (зростом до 2 метрів) з розкішною бородою ставав справжнім билинним богатирем, коли йшов у бій. Під час Першої світової у 1915 році частина під командуванням Якова Гандзюка стримувала німців. Коли закінчилися снаряди, він підняв полк у багнетну атаку, бійці якого не вагаючись, кинулися за своїм командиром. Генерал ще не раз водив солдатів в атаку, і сам завжди йшов першим. Міг стояти під зливою куль на повний зріст, бо «на війні бувають моменти, коли необхідно ставити ва–банк своє життя, інакше переможцем буде противник». Корпус Гандзюка добряче кромсав червоних. Досить лише нагадати, що це його підлеглі роззброїли цілий гвардійський корпус відомої більшовички Євгенії Бош.

Велетень Гандзюк не одразу помер від куль: матроси добивали його багнетами — пізніше на його тілі нарахували аж 12 колотих ран.

Етнічний росіянин Яків Сафонов менш прославлений, але також заслужений український генерал. Пройшов російсько–японську та Першу світову війни. Саме він ініціював створення офіцерської школи в армії УНР та розробив план нейтралізації червоних частин, що наступали на Київ. На момент загибелі був начальником штабу I–го Українського армійського корпусу.
8 лютого обидва генерали у супроводі керівника оперативного відділу полковника Гаєвського вирушили в Київ. Вони хотіли отримати вказівки від керівництва Центральної Ради щодо оборони столиці від більшовиків. Генерали не могли знати, що урядовці вже давно дали звідси драла. За кілька кілометрів від Києва автівку захопили червоні матроси.
Їхній командир Муравйов запропонував перейти на бік більшовиків, але українські офіцери відмовилися. «Як командувач українського корпусу виходжу на розстріл першим! Благати про пощаду у цих мерзотників принизливо для нас» — ці слова Якова Гандзюка стали відомими, бо Гаєвському вдалося утекти. Велетень Гандзюк не одразу помер від куль: матроси добивали його багнетами — пізніше на його тілі нарахували аж 12 колотих ран.

 

ЮВІЛЯРИ: «Я прожила хороше життя на сцені...»

Сьогодні поважний ювілей відзначає заслужена артистка України Людмила Дяченко-Заєнчковська


«Бувало всяко, але загалом я прожила хороше життя на сцені, задоволена своїми дітьми, онуками, правнучкою Яною. І якби можна було все повернути — нічого б не змінювала».

Луцькі театрали ще пам’ятають її блискучі ролі. Адже у далекому 1966 році після закінчення Дніпропетровського театрального училища на запрошення тодішнього головного режисера Волинського музично-драматичного театру заслуженого артиста України Миколи Мальцева вона приїхала на роботу до Луцька.
Озираючись на пройдений шлях, Людмила Юхимівна каже: «Складно, цікаво, трепетно, боляче... зіграла всього потрошку: від принцеси до Баби Яги, від гарненьких дівчаток до нестерпних бабусь. Бувало всяко, але загалом я прожила хороше життя на сцені, задоволена своїми дітьми, онуками, правнучкою Яною. І якби можна було все повернути — нічого б не змінювала».
Нині Людмила Дяченко живе у Рівному. Проте покликання артиста не має вікових обмежень. Тут вона бере участь у художній самодіяльності при Будинку пенсіонерів і людей похилого віку, співає в хорі Надвечір’я», і далі служить людям своїм талантом.
Життєвий шлях ювілярки досліджувала Олена Дубень, науковий працівник відділу новітньої історії Волинського краєзнавчого музею.

 

А ось і боровички. Рекордно ранні!

Цю світлину надіслала до редакції Світлана Стрельченко із села Гірки Любешівського району. «Хочу поділитися з вами цікавинкою, — написала наша читачка. — Ці грибочки, білі й маслюки, назбирала в лісі біля села Люб’язь Руслана Павлючик ще 7 травня. Отже, тихе полювання можна розпочинати! Усі дивуються, що гриби «полізли» так рано. Ми зазирнули у Книгу рекордів Волині, яку уклав Петро Кравчук, то там зазначено, що найраніші білі гриби було знайдено 9 травня».
Тож дякуємо пані Світлані за цікаву інформацію й запрошуємо інших наших читачів до співпраці. Газета буде цікавішою й змістовнішою, якщо творитимемо її разом!

ВІТАЄМО!

Сьогодні 70-річний ювілей святкує найкраща матуся, турботлива бабуся

Марія Мартинівна
ПУКЕР,

жителька села Піддубці Луцького району.

Матусенько рідна, бабусенько мила,
Спасибі за ласку, за вічну турботу,
За чуйність, гостинність, невтомну роботу.

Господь хай дарує здоров’я і сили,
Спасибі, рідненька, що ви нас зростили.
Хай серце у грудях ще довго палає,
А руки, мов крила, нас пригортають.

Щоб здоров’я було, щоб жили — не тужили,
Ви більшого щастя в житті заслужили.
Багата душею, метка, роботяща,
Живіть вічно, мамо, бо ви в нас найкраща.

З любов’ю та повагою
доньки Тетяна, Лариса, Євгенія, зяті Андрій, Сергій,
внуки Ярославна, Мар’яна, Максим, Анна, Яна,
свати Ярослав, Галина, Тетяна, Олександр.

ВІТАЄМО!

Ювілейний день народження ступив сьогодні на поріг доброї, чуйної, хорошої людини

Світлани Миколаївни
КРАМАР,

жительки Луцька.

За роком рік життя невпинно лине,
Вже стільки пройдено стежок-доріг,
А 50 — так непомітно й тихо
Вже ступило і на твій поріг.

Цей ювілей — щаслива дата,
І сумніватись тут не слід.
Нехай сьогодні наші привітання
У серці твоєму залишать добрий слід.

Здоров’я, щастя зичимо не на рік,
Щоб довгим і щасливим був твій вік.
Хай цвіте, не в’яне із роками доля,
Хай щасливих літ зозуля накує.

Хай вода дасть сили, а роса — здоров’я,
Все, що тобі потрібно, хай Господь дає.

З любов’ю та повагою
діти, чоловік, батьки, внук, сестра,

свати, куми, тітка, швагро, братова, племінники. 

Цікавий факт з історії: Чому захворіла Леся Українка?

19 січня 1881 року Лариса Косач пішла дивитися, як святять воду, і застудилася


Сергій НАУМУК

Загальновідомо, що наша землячка, видатна поетеса Леся Українка з дитинства була хворою на туберкульоз, через що дуже страждала, мусила постійно лікуватися.
Згідно з найпоширенішою версією, хвороба поетеси — наслідок застуди. 19 січня (6 січня за старим стилем) 1881 року дівчинка пішла на Стир подивитися, як святять воду. Людей зібралося багато і поверх льоду стала набиратися вода. Леся була взута у валянки, які промокли, через це у неї дуже змерзли ноги.

Леся була взута у валянки, які промокли, через це у неї дуже змерзли ноги.

«Скоро по тому і від того, як тоді думали, вона заслабла: у неї так сильно почала боліти права нога, що вона, незважаючи на те, що й тоді вже була дуже терпляча, аж плакала від болю. Вважали, що то в Лесі гострий ревматизм. Лікували її ваннами й мастями, і нога через якийсь час перестала боліти й не боліла скільки років. Однак од тої пори треба датувати початок Лесиної, як вона сама жартуючи називала (мала настільки сильну волю, що могла жартувати і з таких речей), «тридцятилітньої війни» з туберкульозом, бо то був не гострий ревматизм, а початок туберкульозу кістки в нозі, що на деякий час пригас, а потім розгорівся знову», — пише у спогадах Лесина сестра Ольга Косач–Кривинюк.
Невдовзі Лесі зробили операцію на кістках кисті лівої руки. І вона вже не змогла грати на піаніно, як доти. Хоча вважала, що з неї міг би вийти кращий музикант, аніж поет. Потім з’ясувалося, що уражена також права нога. Після операції туберкульоз вразив легені, а коли їх залікували у Карпатах та Італії, то недуга перейшла і на нирки. Поетеса три сезони лікувалася в Єгипті, сухий клімат якого покращував її стан.
Хвороба звела Лесю Українку у могилу: видатна поетеса померла від туберкульозу нирок.

Цікавий факт з історії: ТО ЧИ БУЛИ ТАМПЛІЄРИ НА ВОЛИНІ?

14 січня 1119 року у день святого Іларія у французькому місті Труа заснований орден тамплієрів, який, за деякими версіями, був дотичний і до нашого краю


Сергій НАУМУК

Його створили для захисту пілігримів на шляху до Єрусалима. Спочатку лицарі жили з подарунків, у зв'язку з чим були відомими як Бідні лицарі Христа. Пізніше король Балдуїн ІІ Єрусалимський виділив на Храмовій горі місце для їхнього головного органу на руїнах будівлі, що вважалася храмом Соломона. Саме через цю обставину орден узяв собі назву Бідних лицарів Христа та храму Соломона.

Кілька років тому львівський мистецтвознавець Борис Возницький заявив, що у селищі Луків Турійського району є місце, де міг бути замок тамплієрів.

З часом завдяки пожертвам орден дуже збагатився, фінанси стали одним із найголовніших його занять. Саме тамплієри є винахідниками чеків, кожен із яких засвідчувався відбитком пальця вкладника. Лицарі знали бухгалтерський облік. Вони мали право позичати гроші, активно давали у борг і невдовзі стали найбільшими банкірами Європи.
Відомо, що тамплієри отримали від галицьких князів право на торгівлю солотвинською сіллю. Вони звели вздовж усього соляного шляху укріплення, які використовувались як митні пости або гарнізони. Одне з таких укріплень збереглося донині в селищі Середнє на Закарпатті.
Кілька років тому львівський мистецтвознавець Борис Возницький заявив, що у селищі Луків Турійського району є місце, де міг бути замок тамплієрів. Мовляв, у книзі англійської дослідниці Хелен Ніколсон він натрапив на дані, що 1239 року тамплієри оселилися на Волині. Місце для замку лицарі вибрали на шляху з Києва до Варшави. Возницький вважав, що дерев’яний замок був розташований у Лукові на місці нинішньої туберкульозної лікарні.
Хоча це лише гіпотеза. Волинський археолог Олексій Златогорський вважає, що Ніколсон мала на увазі населений пункт Луків, розташований біля польського міста Люблін. Однозначну відповідь на запитання, чи були тамплієри на Волині, можуть дати лише подальші дослідження, зокрема археологічні.

line ПИТАННЯ ТИЖНЯ