up-arrow
ГЕРОЇ НАШОГО ЧАСУ Архів рубрики
«Зв’язкова повстанців витримала тортури і не здала побратимів»

Антоніна СОЛОДУХА,
членкиня Союзу українок


Метку, непосидючу і говірку, завжди усміхнену Любу Несторівну можна бачити скрізь — у соборі Різдва Христового на службі, різних заходах. Непроста її доля. Народилася на хуторі поблизу села Мокрець Турійського району. У сім’ї підростало троє хлопців та четверо дівчат. Люба була передостанньою. За панської Польщі, хто мав трохи більше землі, вважався заможною людиною. До таких належала і сім’я Нестора Ткачука, в якої було 14,5 гектара поля. Батько дбав, щоб діти, коли подорослішають і будуть відділятися зі своїми родинами, мали по 2 гектари землі та починали господарювати не з нуля. У сім’ї була молотарка, січкарня, віялка. Мали четверо коней, шестеро корів, телиці, бички, вівці, багато гусей і курей, покриту червоною черепицею хату.

Носила грипси у села Верба, Овадне, Бобли, Ревушки… Десятки кілометрів долала 17–річна дівчина. Іноді доводилося ховати їх у вухах, волоссі, зашивати в білизну.

1939 рік нічого доброго не віщував родині, «визволителі» зі Сходу почали відбирати у людей нажите добро. Нестор Ткачук із синами й зятем зняли черепицю з хати та продали, а дах покрили соломою. Але коли почали забирати заможних людей до Ковеля і відправляти у Сибір, про всяк випадок наготував декілька мішків сухарів.
Війна 1941 року Любу застала у Володимирі. 21 червня вона разом зі старшою сестрою понесла продавати продукти. Дівчата мали знайому і планували переночувати в неї, а вдосвіта піти на ринок. Але вранці прокинулися від вибухів мін та снарядів. Володимир горів. На вулицях метушилися військові. Наспіх збувши свою продукцію, Люба із сестрою рушили додому. Дісталися до хати по обіді. А під вечір 22 червня в селі вже були німці.
Якось у храмі в Мокреці дівчина зустрілася зі своєю подругою Олею Соченюк. Та повідомила, що у Власюків збирається молодь. Таємно, щоб не дізнався батько (мами на той час уже не було в живих), Люба почала туди навідуватися. Дізналася, що у Котлі (ліс між селами Мокрець і Замости) стоїть Українська повстанська армія. Там навчали військової справи, готували медичних сестер, зв’язкових. Люба стала однією із них. Носила грипси у села Верба, Овадне, Бобли, Ревушки… Десятки кілометрів долала 17-річна дівчина. Іноді доводилося ховати їх у вухах, волоссі, зашивати в білизну. У селах збирала полотно на бинти, борошно, сало — усе, що могли дати люди для упівців.
Коли влітку 1944 року її село звільнили від німецької окупації, влаштувалася на молочарню приймати молоко. Якось голова сільської ради не дала коней, щоб відвезти зібрану продукцію до Овадного, молоко скисло. Наступного дня Люба пішла на молокозавод, аби пояснити, що трапилося. Додому поверталася потягом, помітила, що від зупинки її переслідував кадебіст Сашко. І досі жінка вважає, що донесла на неї голова сільради. Адже після історії з молоком Любу викликали в міліцію. Почали допитувати, хто ті дівчата, до яких заходила дорогою до райцентру. Цікавилися, з ким із оунівців була знайома. Особливо старався здоровенний кадебіст. «Як зацідить у вухо чи в голову, то впаду відразу», — каже пані Люба. По шість допитів витримувала в день. Так нічого і не дізнавшись, її відпустили. Хоча потім постійно відчувала на собі чиєсь пильне око. Клеймо «бандерівка» носила Люба довгі роки — і в Мокреці, і в Блаженику, куди вийшла заміж за Гриця Кригера. Трудилася у колгоспі, виховувала сина і двох доньок. У 1968 році Кригери перебралися до Володимира. Люба знайшла роботу на хлібозаводі, потім працювала на птахофабриці, на свинокомплексі у Федорівці. Здавалося, життя налагодилось. Але лихо постійно ходило поряд. У 1976 році найменша донечка Люда, якій було 14 років, пішла купатися на Лугу і втопилася разом із подругою. Минули роки — і така ж доля спіткала 14-літнього внука. Згодом відійшов у Вічність чоловік, не стало і сина. Тяжко горе переживала. Нині тішиться донькою Галиною, внуком Славком та правнучкою Лізою. Донька живе у Володимирі, а внук — у Москві, хоч зрідка, але приїжджає провідати бабусю. Події, які сьогодні відбуваються на Сході, не дають спокою жінці. Пані Люба добре знає, хто агресор, а хто захищає рідну землю. Вона чим може допомагає нашим воїнам. Брала участь у плетінні маскувальних сіток.
Я завітала до Люби Несторівни напередодні Дня Незалежності, а вона вже готувалася до свята, вигладжувала вишиванку, приміряла її, бо жодне свято не проходить без неї, жодні зібрання, які організовує Союз українок, де вона одна з найактивніших членкинь. Встигає і вдома. На городі біля хати у неї все прибрано, цвітуть квіти, дозрівають помідори… Хвалиться, що ще цього року весь город сама скопала, курчат завела. Ось така вона Любов Несторівна Кригер, людина непростої долі. Дай Боже цій мужній жінці доброго здоров’я і многих літ життя.
До речі, 4 вересня вона святкуватиме 90-річчя. На уродини запросила і своїх союзянок.

У селі Дерно Ківерцівського району відбудеться свято Івана Купала
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ