up-arrow
ГЕРОЇ НАШОГО ЧАСУ Архів рубрики
«Ураган» повернувся з фронту і звів капличку на честь Святої Трійці»

У жовтні 2009 року на зеленому моріжку подвір’я Євгенії та Михайла Харківих у селі Скриговому, що в Горохівському районі, настоятель берестечківського Свято-Духівського храму отець Володимир Курчин освятив місце під будівництво каплиці. Тоді цю подію подружжя приурочило до 27-ліття спільного життя. Сім’я вирішила звести святиню як офіру Господу

Леся ВЛАШИНЕЦЬ

Кожна людина має за що дякувати Богові, — казала Євгенія Іванівна, згадуючи своє життя. Були в ньому, звісно, і сльози... Та були й світлі миті радості і щастя, що зігрівають душу.

Тією зворушливою розповіддю пані Євгенія і сама ніби поверталась у часи, коли виник задум спорудження каплички, яку родина вирішила назвати на честь Святої Трійці. Беручись до роботи, вони й гадки не мали, чим знову перейматимуться невдовзі.

Коли розпочалася четверта хвиля мобілізації, визнаного раніше непридатним до військової служби Михайла Харківа викликали у військкомат. Там вручили повістку, а він, не роздумуючи, пройшов медогляд і став у стрій.

А як же інакше? Негоже було мені, офіцерові, лежати на дивані у той час, як гинуть українські діти, – пояснив своє рішення.

Шість місяців Євгенія Іванівна вірила заспокійливим словам чоловіка, що він на військових навчаннях. Два з них він таки був на полігоні у Старичах. За те, що дуже гарно співає й акомпанує собі на музичних інструментах, колишній скригівський учитель музики з 27-річним стажем отримав псевдо «Баян», але вже після першого бою на передовій бійці «перехрестили» його на «Урагана». Так стали з повагою називати командира взводу, старшого лейтенанта, бо бачили, як підставляв плече пораненому товаришу, а груди — назустріч кулям.

Коли розпочалася четверта хвиля мобілізації, визнаного раніше непридатним до військової служби Михайла Харківа викликали у військкомат.

Скільки всього передумала за ці майже п’ятнадцять місяців Євгенія Іванівна! Вона, вчитель християнської етики і музики у ЗОШ І–ІІ ступенів села Скригове, досвідчений краєзнавець, на громадських засадах — завідувач музею історії села, автор історико-краєзнавчого нарису «Там, де люди голови скрили», цілими днями спілкувалася з дітьми, ініціювала і видала календар про десятьох односельчан — воїнів АТО і двох ветеранів афганської війни, презентувала його на змістовному святі, сценарій якого написала сама. А вечорами і ночами з благословення отця Володимира почала вишивати ікони. Першим, за порадою священика, облюбувала образ Покрови Божої Матері. Відтак лик кожного святого вибирала за велінням серця, а тим часом із її Михайлом на війні відбувалися події, дуже схожі з тими, що з’являлися на полотні: вишивала Ангела, який переводить дитя через місток, — а Михайла з побратимами тоді якраз виводили з-під Мар’їнки, щоб перевести у станицю Луганську; був місяць, коли його особливо гнітили кров і смерть – а у дружини капали сльози на образ Ісуса Христа в терновому вінку. А ще, доки чекала і давала раду чималому господарству з городами, купувала будівельні матеріали, леліючи мрії про те, як чоловік прийде додому і добудує їхню каплицю, як вони обоє ставитимуть у ній фігуру Божої Матінки та оздоблять стіни всіма п’ятнадцятьма іконами...

Євгенія і Михайло Харківи, їхні діти Ольга і Віталій, зять Михайло і наймиліші серцю внучата Михайло, Оленька і Богданчик випросили у Всевишнього цей сонячний день. Благодать, яку випромінювали і небо, і погляди доброзичливих односельчан, царювала у Скриговому під час хресного ходу від місцевого храму Успіння Пресвятої Богородиці до каплиці, коли воїни АТО несли хоругви, а внук Михайла Харківа, також Михайло, — бойовий прапор дідусевого взводу. Обряд освячення здійснили священнослужителі УПЦ КП: клірик Свято-Вознесенського храму Гороховаотець Валерій Братунь, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці села Скригове Сергій Лівончук, настоятель храму Перенесення мощей Миколая Чудотворця Володимир Луців з Радехова.

Біля хати Євгенії Іванівни і Михайла Васильвича щороку милують очі великі соняшники — символи праці, сили і України, але…

Дасть Бог, квітчатиму подвір’я навесні, то не сіятиму їх більше, бо помітила, як сумно дивиться на ті пелюстки Михайло, і зрозуміла, що вони нагадують йому соняшникові поля на Донбасі, скроплені кров’ю українських солдатів, — розповіла про біль, який нав’язує ця війна. А розділивши між односельчанами і гостями коровай перед освяченою Свято-Троїцькою каплицею, Харківи просили: «Люди, благаймо у Всевишнього Його любові».

На фото Лесі ВЛАШИНЕЦЬ: Домашня церква Михайла та Євгенії Харківих.

Відеофрагмент освячення каплиці. Фільм про це – незабаром:

А тут фільм про те, як Євгенія Харків вшанувала мужніх чоловіків із села Скригове:

 

Фотокореспондент «Волині-нової» зазнімкував дятла зеленого
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ