Леонід Григорович вивчав прикладне мистецтво у багатьох країнах, однак усупереч модним тенденціям вважав, що зображення має бути реалістичним.
Наші люди в Голлівуді
Лео Мол розповідав іноземцям про Україну своїми скульптурами
Він відомий світові як Лео. А в його пам’яті жив спогад, як мама з татом кликали його Льонею. Довгих 50 років жодної інформації про них. Боявся шукати. Надто багато, мабуть, знав про смертоносну радянську систему. Навчився розповідати про сокровенне через глину…
Оксана КОВАЛЕНКО
Лео Мол — канадський скульптор українського походження. Величний пам’ятник Кобзареві його роботи височіє аж у Вашингтоні. А ще є в Канаді, Україні (Ялта й Івано–Франківськ), в Аргентині й Росії. У канадському Вінніпезі мерія подарувала йому парк, який він прикрасив своїми витворами. Тепер Сад скульптур Лео Мола «знайомить» іноземців із Лесею Українкою, гуцулом із трембітою, гайдамаками, бандуристом та сіячем. Його фігури є в Буенос–Айресі і Лондоні — по всьому світу понад 300.
Лео–Леонід, звичайний хлопець із Хмельниччини, мав честь ліпити погруддя трьох понтифіків і до кінця життя тішився, що на своє вітання на Пасху до Іоанна Павла II «Христос Воскрес!» почув теж українською «Воістину Воскрес!». У 80 храмах Канади людське око ваблять фрески, виконані митцем з України Леонідом Молодожаниним, нащадком працьовитих і наполегливих гончарів із Великої Волині.
Він народився морозяного січневого дня далекого 1915 року. (За деякими даними, у родині було семеро дітей, але до повноліття дожило двоє хлопців і дівчинка.) Є інформація, що Молодожанини, рятуючись від голоду, переїхали у Кабардино–Балкарію, в місто Нальчик. Після школи–п’ятилітки Леонід в 11 років (!) почав як повноцінний робітник працювати у батьківській гончарній майстерні. З часом у Нальчику з’явилося кілька його скульптур. Батьки не могли не бачити, що його талант потребував знань і допомоги великих майстрів — Вікіпедія пише, що хлопець у 15 літ отримав вимушене благословення і подався до Відня вивчати образотворче мистецтво і заразом німецьку мову. У 1936–му — він уже в тодішній Ленінградській академії мистецтв. З початком війни опинився в Німеччині. Як не дивно, чіткої інформації про те, як Леонід Молодожанин потрапив у Берлінську академію мистецтв, нема. Нібито німці вивезли його у свою країну як гастарбайтера, а там допомогла зустріч із високопосадовим однодумцем… Уже в глибокій старості Лео Мол зізнався, що вигадав собі добрий шматок біографії, щоб убезпечити життя рідним у Союзі. Розповідав, що народився в Нальчику і був єдиним сином:
«Я так боявся нашкодити близьким, що намагався ніде не виявити своє справжнє ім’я. Навіть коли мене один раз впізнали, заперечував».
У 80 храмах Канади людське око ваблять фрески, виконані митцем з України Леонідом Молодожаниним, нащадком працьовитих і наполегливих гончарів із Великої Волині.
Він зважився на пошуки сім’ї аж тоді, як його справжнє прізвище надрукували американські газети після відкриття меморіалу Шевченка у Вашингтоні. Над тим 5–метровим монументом працював близько 2 літ. У 1964 році відбулася грандіозна подія: майже 100 тисяч українців у вишиванках пройшли урочистою ходою від пам’ятника Вашингтону до Кобзаревого. На урочистостях виступив сам президент США Дуайт Ейзенхауер. І, звісно, ім’я Молодожанина зазвучало…
«Я не хотів зображувати Тараса Шевченка хрестоматійно. Це молодий чоловік… Зображував людину, а не пророка. На барельєфі там «Прометей у путах». Це Україна під тиском і владою Росії. Те, що боліло мені все життя».
Аж у 1990 році його знайшла сестра Ніна, єдина, яка вижила. Допомогла скульптура святого Володимира у Лондоні. Сестра прочитала прізвище архітектора і написала спонсорам, а ті передали лист Молу. Він дізнався, що тато загинув десь у таборах одразу по війні, старшого брата–художника розстріляли після 11 років таборів, а мама померла на поселенні неподалік Іркутська. Згодом брата і батька посмертно реабілітували. Ніна не знала, за що їхню сім’ю покарали: чи через брата–емігранта, чи через донос, а можливо, через якийсь зв’язок із політикою.
У Лео Мола немає нащадків. Він одружився 1943–го ще в Берліні. Коли зрозумів, що може загинути від радянської каральної машини, разом зі своєю Маргарет вирішили емігрувати спочатку до Нідерландів, а потім — у Канаду. Прибули туди, маючи 70 доларів і не знаючи англійської. Ще й почули, що митців там не потребують — лише робітників. На фермі роботи не було, тому Лео поїхав у місто і йшов вулицею, поки не наткнувся на крамничку з церковним товаром. Продавцем там працював українець і саме шукав людину, яка б могла оформити інтер’єр місцевого храму. Лео Мол, котрий так багато вчився, з успіхом виконав цю роботу й отримував нові й нові замовлення, аж поки не повернувся до скульптури.
Його знали як працьовитого і відповідального чоловіка, який мав дуже багато ідей і не сприймав заробіток як самоціль. Лео Мол ще встиг побувати кілька разів в Україні, подарував свої роботи Національному музею Тараса Шевченка. Серед його регалій і нагород є і наш орден «За заслуги», і, хочеться вірити, знання про цього українця і довга пам’ять…
Лео пішов у засвіти у 94 роки на початку липня, його проводжали в парку скульптур, які й досі нагадують канадцям, що жив серед них такий талановитий українець.
За матеріалами сайтів
storinka–m.kiev.ua, ounb.km.ua, slovoprosvity.org,
liveinternet.ru gazeta.ua.
