Ще зовсім недавно шахтарське місто прощалося з героєм Небесної сотні Сергієм Байдовським. Словами важко передати ту зворушливо‑тривожну атмосферу, замішану на смуткові, жалю, образі й гордості за наше молоде безстрашне покоління, яка тоді панувала на майдані Незалежності. У повітрі витало: «Герої не вмирають! Слава Героям!»...
Ще зовсім недавно шахтарське місто прощалося з героєм Небесної сотні Сергієм Байдовським. Словами важко передати ту зворушливо‑тривожну атмосферу, замішану на смуткові, жалю, образі й гордості за наше молоде безстрашне покоління, яка тоді панувала на майдані Незалежності. У повітрі витало: «Герої не вмирають! Слава Героям!»...
Алла ЛІСОВА
Сьогодні Нововолинськ прощатиметься ще з одним Героєм. Цвіт нації, який зухвало й нахабно топче чобіт того, кого ще вчора вважали братом. Сказати, що цей юнак, Павло Попов, якому трохи більше як через місяць мало виповнитися 23 роки, хотів жити, творити, любити ― це нічого не сказати. Разом із тим, за словами тих, хто його знав, ― він хотів служити в армії. Павло був талановитим хлопцем, добрим сином і братом, доброзичливим, привітним сусідом, хорошим учнем. Після закінчення дев’яти класів здобув фах електрослюсаря, відповідально ставився до своїх обов’язків, коли працював в училищі… Мама Алла, яка рано овдовіла і на долю якої випали нелегкі випробування, покладала на сина великі надії. З усіх сил старалася, аби допомогти й сину, і дочці‑студентці твердо стати на ноги. У фойє рідної для Павла школи №4, що в центрі Нововолинська, ― на фоні лампадки ― проникливий погляд його красивих очей, у глибину яких мріяла поринути не одна юнка…
