Навіть проголошуючи суверенітет, у парламенті боялися заспівати «Ще не вмерла...»

Ростислав КУШНІРУК,
засновник народної хорової капели «Посвіт», заслужений працівник культури
(с. Княгинінок Луцького району)

Останні події як у нашій країні, так і на міжнародному рівні лишили мене сну. Переживаю за те, щоб не були марними оті великі жертви минулих літ, а також у наші дні, коли ллється невинна кров синів і дочок від найстрашнішого агресора усіх попередніх століть — так званого старшого брата.

Жовто-блакитне полотнище в парламент вносили під звуки гімну Січових стрільців «Ой у лузі червона калина».

Ось ми готуємось до відзначення великого свята — 25 років істинної Незалежності нашої Української держави! Добре пам’ятаю буремні події початку 1990–х, коли це сталось, бо був у їхньому вирі. І пам’ятаю, як під час проголошення Незалежності не було кому заспівати гімн «Ще не вмерла Україна». Жовто–блакитне полотнище в парламент вносили під звуки гімну Січових стрільців «Ой у лузі червона калина». А на Волині майбутній гімн уже звучав давно — у виконанні «Посвіту»! Наприклад, у Луцьку

15 липня 1990 року, коли на міській раді при велелюдді піднімали жовто–блакитний прапор (скоріше, ніж у Києві, де це відбулось лише 29 липня).

1990–й для «Посвіту» взагалі видався дуже насиченим. Не було жодного свята чи неділі, щоб не був задіяний наш колектив, в якому на той час, крім патріотичної молоді, співали колишні політв’язні, борці УПА. 7 січня на Замковій площі брали участь у відкритті дійства «Вертеп» колядкою «Ой видить Бог», потім був живий ланцюг 22 січня… А на 500–річчі Запорізького козацтва у серпні 1990 року в Запоріжжі, організованим Народним Рухом, зібралась півмільйонна громада з усієї України. І в усій цій армаді було лише два хорових колективи — «Вірли» зі Львова і «Посвіт» з Волині. Якось так вийшло, що на той час «завмерли» усі інші хори (у тому числі і Волинський народний хор. Та й не дивно, усе керівництво належало ще КПРС)…

Тоді з нами на політичні мітинги та інші заходи часто їздили Олександр Гудима, Катерина Шаварова, Василь Романчук та інші. Особливу повагу в колективу та учасників різноманітних акцій викликав член Гельсінської спілки Олександр Юрченко. А про таких, як Голова братства вояків УПА, учасник Норильського повстання Мелетій Семенюк і говорити зайве. Це був блискучий оратор на будь–якому зібранні. Без «Посвіту» він — нікуди. Разом побували в усіх куточках Волині та України, у Польщі та Білорусі.

У 1992 році дуже урочисто відзначали 50–у річницю створення УПА, таких урочистих святкувань відтоді не пам’ятаю. Було дуже багато гостей із діаспори. У палаці «Україна» готувався заключний урочистий концерт. Режисер — знаменитий Борис Шарварко — розпорядився, щоб концерт розпочали гімном ОУН–УПА. Колективів було багато, особливо із Західного регіону, а гімн виконати нікому. Кличуть керівника «Посвіту» (мене): «Співаєте гімн ОУН»? — «Так». Після першого куплету: «Досить. Чекаю вас о 18 годині на сцені». Тоді «Посвіт» вперше на такій великій сцені виконав два твори — гімн ОУН–УПА і «Спіть, хлопці, спіть». Зал дуже бурхливо зустрічав.

У ті роки твердо вірилось, що Україна дійсно стала незалежною і поступово відроджується, насамперед духовно, морально. На жаль, не так сталось, як гадалось. Але закінчити коротенькі спогади хочеться словами поезії великого патріота України, учасника Норильського повстання, талановитого поета Олександра Петрича:

Ми йшли до тебе, Незалежність,
Через віки, через роки.
Цей шлях полили й застелили
Дочок-синів кров і кістки.
Не маєм права ми забути
Події тих буремних літ:
І Жовті Води, Корсунь, Крути,
їх окропив нації цвіт.