Яку людину ніщо не може зупинити?
Кажуть, що ходити по магазинах та речових базарах корисно для здоров’я. Нині цю справу називають модним словом шопінг, хоча раніше говорили просто – «скуплятися». Психологи переконують, що шопінг має лікувальні властивості, зокрема, піднімає настрій. Однак на мене базарна терапія не діє зовсім. Швидше навпаки – викликає депресію або навіть агресію
Тамара ТРОФИМЧУК,
відповідальний секретар газети «Волинь–нова»
Коли йду по ринку і бачу ціни на колись дешеві речі, у голові крутиться два питання: чому цей непотріб стільки коштує, і звідки люди мають взяти на нього гроші? За найпростіші босоніжки, що порвуться через тиждень, сьогодні просять 300 гривень, неякісну хлопчачу майку, яка витягнеться після першого прання, – 50. І це у так званих дешевих рядах, де тхне синтетикою та гумою. У більш респектабельній «клітці» на Варшавському базарі справи ще гірші. Джинси – 700 гривень, плаття, черевики – 1000.
«Чи то ми такі бідні, чи продавці зовсім з глузду з’їхали?» – думаю, роздивляючись сукню за 1400 гривень. Річ, безумовно, гарна, але хто її купить? Якщо дехто і став багатшим, то це одиниці, більшість ледве зводить кінці з кінцями… А нещодавно до нерозуміння того, що відбувається, додалася ще й деяка образа. Завдяки інтернету стало відомо, скільки можуть коштувати подібні речі в оптових продавців, і, відповідно, які накрутки робляться на ринку.
«Мамо, не купуй цього, воно стільки не коштує», – тягне за руку моя донька, коли зупиняюся біля вітрини з модельними лакованими черевиками. 21–річна дівчина є тепер моїм екскурсоводом у світі цін. Як уся сьогоднішня молодь вона добре орієнтується в інтернеті, звідки дізнається багато цікавого. Зокрема про те, що вже згадані лаковані туфлі оптом продаються по… 200 гривень, хоча на ринку за них правлять 500–700.
В якомусь сенсі перекупників я розумію. Мушу зізнатися, маю свій невеликий досвід гендля. У 1990–х роках увійшли у моду джинси «піраміди». Ними марили всі мої однокурсники, але коштували штани цілу стипендію. Аби здійснити свою мрію, ми з подругою вирішили купити одні джинси на двох. Не зупиняло навіть те, що приятелька була вищою на 10 сантиметрів…
На жаль, у день покупки жіночих «пірамідів» на базарі не було. Продавали тільки великі чоловічі. Спочатку ми розгубилися, але за мить визрів план купити те, що є, і перепродати в іншому місці, скажімо, на моїй рідній Херсонщині. Там люди дуже полюбляли імпортні речі, але не мали можливості їх придбати. «Приїдемо додому і спробуємо торганути», – вирішили ми.
Ви не повірите, але бізнес удався. Модні джинси продали за цілих 80 карбованців, хоча купили за 40. У момент, коли покупець давав гроші, нами оволоділа «золота лихоманка». Це відчуття важко передати словами: як легко, виявляється, робити гроші! Всього два дні мороки – і маєш ще одну стипендію. У мріях ми вже бачили себе бізнесменками, власницями магазинів. Але… Далі однієї пари бізнес не пішов. Буквально за місяць в Україні ввели купони, і плани двох студенток рухнули. Але досі пам’ятаю емоції, коли ти отримуєш гроші з повітря.
Я це розповідаю до того, що марно розраховувати на совість продавців. Вони ніколи не припинять ставити вигідні для себе націнки. Здається, ще Карл Маркс писав: якщо людина заробляє вдвічі більше, ніж вкладає, її вже ніщо не може зупинити. Але радує те, що молодь розумніша за нас, і вже не буде переплачувати втридорога. Вона купуватиме і вже купує багато чого через мережу інтернет, доставляє товари поштою, чимало економлячи на цьому. Але прошу не сприйняти цю розповідь за рекламу інтернет–торгівлі. У ній є теж чимало мінусів. З них головний – ти ніколи не можеш бути впевнений, чи вгадаєш із фасоном і розміром, і чи не пришлють тобі два черевики на праву ногу… Але все одно це хоч якась альтернатива базарній монополії.
