Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
«Війни XXI століття – це бомбардування мізків»

Волинь-нова

«Війни XXI століття – це бомбардування мізків»

У романі німецької письменниці Ніни Джорж «Маленька паризька книгарня» головним героєм є власник книжкової баржі на ім'я Жан Одинак. Йому відомий секрет, як вилікувати те, що не діагностується медиками, – почуття. Чоловік уміє читати душі, тому кожному покупцеві підбирає книжки, які зцілять від смутку, туги чи зневіри. На XXIII Форумі видавців у Львові ми запитали письменників, від яких недуг можуть вилікувати їхні книжки?

 


Ярослава ТИМОЩУК


Володимир ЛИС,
лауреат відзнаки «Золотий письменник України» (м. Луцьк):
— У мене є книжка, де зібрані рецепти від різних хвороб, – «Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї». У ній розповідається, як моя бабуся використовувала всілякі трави, ягоди, настойки для лікування. У новому романі моєї дружини Надії Гуменюк «Танець білої тополі» йдеться про народного цілителя, який, хоч і мав скалічені руки, лікував людей масажем (ця історія побудована на реальних фактах: такий чоловік жив у Любомлі).
А загалом хороша книга може вилікувати душу — якщо лягає людині на серце. Коли люди кажуть добрі слова про неї, значить, вона подіяла на них як терапія. Невигадані історії, що переплавляються в книжки, стають словом, а воно, як відомо, лікує.
У моєму романі «Діва Млинища», який презентувався на Форумі, є персонаж — жінка, яка дає знахарський рецепт, як вижити на війні. І уявіть собі: чоловік, котрий прислухався, залишається живим.


 


Надія ГУМЕНЮК,
поетеса, прозаїк, лауреат премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки та інших літературних премій (м. Луцьк):
— На Форумі почула цікавий читацький відгук на свою книжку «Вересові меди». Одна жінка підійшла, щоб подякувати за цей роман: і за сам твір, і за те, що відкрила їй помічні народні ліки. Виявляється, пані доти не знала, що верес — настільки лікувальна рослина. Там, де ця жінка живе, ростуть цілі вересові пущі. Вона просто милувалася цвітінням, а коли прочитала книжку, де описані різноманітні рецепти, вирішила їх перевірити. Тепер лікує свого онкохворого чоловіка вересом.


 



А загалом хороша книга може вилікувати душу — якщо лягає людині на серце.



Назбирали з дітьми листків, насушили, п'ють чай — смачний, запашний, приємного червоного кольору.
Між фармацевтом і письменником можна провести паралелі: перший має точно підбирати складники, коли готує ліки, другий — слова, деталі сюжету: щоб було і пізнавально, і повчально. Я б хотіла, щоб мої книги лікували від забуття, байдужості, самотності.


 


Оксана ЗАБУЖКО,
провідна українська письменниця, поетеса, есеїстка, публічна інтелектуалка (м. Київ):
— Моя книжка «І знов я влізаю в танк» — це спроба поставити діагноз і попередити. Це книга про війну, яка передувала нинішній на багато років та якої ми і цілий світ не помічав, але гаряча війна є тільки її результатом. Тому що війни XXI століття – це не бомбардування міст. Війни XXI століття – це бомбардування мізків. Рівень сучасних технологій дає змогу завойовувати й провадити класичні війни за ресурси вже без винищення живої сили противника – не бомбою, а індукцією на противника тієї картини світу, після інсталяції якої противник знищить себе сам. Це ми бачимо великою мірою в Криму, частинно – на Донбасі. Ціла Росія сьогодні — приклад такої успішної божевільні.
Міста можуть вмирати без бомбардувань — поїдьте в Маріуполь, ви побачите це вмираюче під пресом суто інформаційного терору місто. Воно два роки живе в режимі «сдадут – не сдадут». Через це постійне тримання на депресивному нерві місту потрібна психологічна допомога. Такого роду прикладів і сюжетів достатньо в нашому сьогоденні, щоб зрозуміти: ситуація нової орвеллівської дійсності – це глобальна загроза людству у XXI столітті. Україна волею історії опинилася на передньому краї цієї війни – як Червона Шапочка в лісі, будучи абсолютно непідготовленою. Ми вистояли від першого удару, але це не означає, що війна припинилася. Навпаки: треба озброюватися, принаймні розумінням того, в яку епоху живемо і що таке війни нинішнього століття.
Ця книжка допоможе знайти відповіді на свої запитання тим, хто прагне, і розчистити власну картину світу.


 


Данило ЯНЕВСЬКИЙ,
журналіст, історик, автор історичних видань, монографій із серії «Проект «Україна» (м. Київ):
— Думаю, вони позбавляють від психозів. Українці живуть у цьому стані від часів окупації 1772 року (Данило Яневський має на увазі перший поділ Речі Посполитої у 1772–му, після чого австрійська армія зайняла Львів, а Галичину було перетворено на імперську провінцію Королівства Галичини та Лодомерії. – Ред.). У стані психозу маси вирішують два основні завдання: вижити і відтворитися будь–якою ціною. Тому у нас такий рівень суспільної моралі, тому відсутня довіра у суспільстві, тому люди живуть у навіюваних їм міфах. Останнє – це цілеспрямована політика всіх окупаційних режимів, щоб ефективніше керувати людьми. Бо масам, які в страху і голоді, варто показати батіг, щоб пішли куди скажуть. Мої книги є ліками, які повертають людей до самих себе, до усвідомлення своєї унікальності — такої самої, як і в інших людей.


 


Іван ДРАЧ,
поет, перекладач, драматург, державний і громадський діяч, перший голова Народного руху України (м. Київ):
— Сподіваюся, лікують від песимізму. У моєму житті було багато всіляких прикрощів, але оптимізму я не втрачав ніколи. Я – людина твердого селянського кореня, завжди шукаю причини для радості у найскладніших ситуаціях.


 


Марина ГРИМИЧ,
письменниця, директор видавництва «Дуліби», авторка етнографічних досліджень та циклу еротико-іронічної прози, який видала під псевдонімом «Люба Клименко» (м. Київ):
— Проект «Люба Клименко» — це найкращі ліки від стресів, що переслідують нас на кожному кроці, і від комплексів неповноцінності. Бо в цих романах всі чоловіки і жінки – незалежно від зовнішності, професії, способу життя – красиві. У моїх творах немає потворних людей, навіть їхні недоліки прекрасні. Коли люди бачать у моїй літературі героя з таким самим недоліком, як у себе, коли зауважують, що цей персонаж живе в гармонії, коли відчувають, що авторка любить своїх героїв, – тоді читачі й самі позбуваються своїх ґанджів.


 


Антін МУХАРСЬКИЙ,
письменник, актор, телеведучий, сценічне ім'я — Орест Лютий (м. Київ):
— Це як зміїна отрута, що лікує ревматизм. У моїх книжках є певна доля протиотрути, яка вбиває в людях бацилу «русского мира».


 



Андрій КОКОТЮХА,
письменник, автор детективів, історичних романів, кіносценаріїв (м. Київ):
— Мої твори лікують від депресії — психічної хвороби, якою страждають українці. На жаль, останнім часом вона посилилася, бо громадяни думають не головами, а серцями. Якщо зміниться спосіб мислення – міркуватимуть менш емоційно, а більш прагматично – підвищиться й рівень життя.


 


Вітольд ШАБЛОВСЬКИЙ,
польський журналіст і письменник  (м. Варшава):
— Мої репортажі можуть позбавити читачів історичних травм. Моя найновіша книжка, яка ще не перекладена українською, зветься «Праведні зрадники. Сусіди з Волині». Над темою Волинської трагедії працював упродовж трьох років, видобуваючи людські історії із забуття. Думаю, книжка не сподобається ні багатьом полякам, ні українцям, але не маємо втікати від цієї теми. Оскільки питання Волині нас розділяє, мусимо про це розмовляти на різних рівнях: історичних, політичних, журналістських.
Я їздив по селах, шукав людей – свідків трагедії, з якими відійде історія. Не мав на меті рахувати, хто більше вбивав, бо обидва народи мають багато гріхів. Ми розмовляли про те, що нас об'єднує, а не розділяє.


 

Telegram Channel