«З часом книги стали цікавіші, ніж подружки» – що говорять волинські бібліотекарі про свою роботу

 

«Хороший спеціаліст крутіший, ніж Google»

Оксана РОМАНЮК, головний методист обласної бібліотеки для юнацтва (м. Луцьк):

– Моє перше знайомство із бібліотекою розпочалося ще до школи, коли батьки записали мене до бібліотеки в Луцьку, в мікрорайоні Теремно. Була там така хатинка-бібліотека посеред височенних ялинок. Потім, уже в школі, перше знайомство із великою бібліотекою – обласною для дітей, що на Волі, 37. Тоді вона мені здавалась величезною. (Якби мені сказали у 1981 році, що я там працюватиму – не повірила би :) ). В бібліотеці на екскурсії були всім класом, а потім і читали усім класом, обмінювались книгами, ділились враженнями. А з часом книги стали цікавіші, ніж мої подружки. Вже в 10 класі зрозуміла, що бібліотечна робота саме для мене. Тоді хотілось працювати із книгами. Знала, що бібліотекарі на роботі не читають, але не уявляла, що бібліотечна робота – це більше робота із людьми, сьогодні я б сказала – для людей.

Сучасний бібліотекар – це навігатор в теперішньому інформаційному бумі. Хороший спеціаліст крутіший як Google (чи інший пошуковик), тому що ще і аналізує інформацію. Працювала в багатьох колективах. Це величезний позитивний досвід комунікації, роботи над проектами. Разом із колегами розвивали бібліотеки. Вдячна за рожищенський досвід – зуміли разом підвищити значимість бібліотеки в громаді. Вигравали конкурси та гранти, шукали спонсорів та друзів бібліотеки. І коли моїй доньці тоді однокласники почали казати, що як же ж тобі класно, в тебе мама працює в ЦІЙ бібліотеці – зрозуміла, що ми з колегами величезні молодці. Попри всі нагороди, все-таки, найвища похвала, коли і тепер вже моя доросла дитина не без гордості говорить, що її мама – бібліотекар.

«Книгозбірні мають бути як за Ярослава Мудрого!»

Василь ПРИЛЕПА, завідувач бібліотекою (с. Острів'я Шацького району):

– Завжди мав бажання пізнавати щось нове, а як тут обійтися без книг? Люблю спілкувалися з людьми, працювати з ними, бути корисним для інших. Я людина принципова, не виконував би роботи, яка не подобається. А в бібліотеці почуваюся найкомфортніше.

Та я хотів би, щоб про бібліотеки ми згадували не лише в день професійного свята. І хоч книга ніколи не зникне, але, на жаль, кількість читачів падає. Нема продуманої державної політики в цьому плані. Щоб бібліотека могла повноцінно виконувати свої функції, потрібно в неї вкладати кошти, як і в будь-яку іншу галузь. Держава, яка дбає про свій статус, повинна дбати про свої книгозбірні. Якими вони були за Ярослава Мудрого!

На сьогодні бачу бібліотеку інформаційним центром у масштабах навіть своєї громади. Треба її переформатувати, оснастити комп’ютерами, тоді вона виконає свою функцію. Я «вибив» один новий комп’ютер у благодійного фонду, зголосилися, допомогли придбати. Але інтернету нема, приношу свій модем із дому.

Держава проводить багато реформ, така треба й бібліотеці.

 

«Я – хазяйка книжкового царства!»

 

Тетяна ПАНАСЮК, провідний бібліограф дитячої бібліотеки (м. Рожище):

 

– Мені здається, що в нас найкраща професія. По-перше, бо працюємо не тільки з дорослими, а й з дітьми. По-друге, море цікавої інформації.

Я вже 20 років у професії. 4 роки підряд вступала на вчителя, але не проходила по конкурсу. Працювала в садочку, була піонервожатою. А на п'ятий рік вступила на бібліотекаря. Відтоді на разу не пошкодувала про це. Ніщо не зрівняється з запахом свіжої книжки, коли вона приходить в бібліотеку. Де можна більше дізнатися нового?

У нас є комп’ютери від «Бібліомосту», але наша книгозбірня активно живе й поза цим: стараємося і заходи проводити, і презентації, і журнал для цікавих людей завели.

Я починала у сільській бібліотеці. Коли вперше прийшла на роботу у березні, було холодно, не опалювалося. Але досі пам'ятаю враження: я між книжок, я хазяйка цього великого царства!

Я б не сказала, що зараз менше читають діти. Є такі, які не читали тоді і тепер. А є такі, які читали і читали. У нас є відвідувачі, які вже перечитали все, думаємо, які ж то новинки їм запропонувати. Також маємо університет третього віку, вже вийшли за межі просто дитячої бібліотеки: і пенсіонери, і діти, і студенти до нас приходять, бо маємо не тільки дитячі книжки, а й періодику, романи.

«У своїй професії знайшла все: і театр, і музику, і слово, і танці, і розваги»

Ніна БОЧАРОВА, заступник директора центральної міської бібліотеки для дітей по роботі з дітьми (м. Луцьк):

– Бібліотекарство – це щаслива випадковість у моєму житті. Я закінчила училище культури, мріяла про щось інше, можливо, про театральну сцену. Але в своїй професії знайшла все: і театр, і музику, і слово, і танці, і розваги. У сучасній бібліотеці себе можна проявити в будь-якій сфері.

У мене 38 років стажу в бібліотечній системі – з одним записом у трудовій книжці. Я починала з бібліотекаря відділу обробки літератури. Зараз я заступник директора по роботі з дітьми. Живу поруч із молоддю, дітьми, а вони мріють, бажають. Також мене оточують оптимісти, професіонали – біля таких людей надихаюся.

Якби була просто бібліотекарем, мабуть, було би нудно. Знаючи свої особливості характеру, розумію, що просто на видачі сидіти не буду. Тому свого часу стала методистом, а це така людина, яка придумує, впроваджує, інших навчає. Для мене бібліотечна робота означає більше, ніж видача книжок. Це професія, в якій багато активності і креативності. Якщо її нема — я створюю.

Якщо мені хтось скаже, що діти тепер не читають книжок, то я спитаю, чи давно ви спілкувалися з дітьми? Не вірте: читають і хочуть!

«Бібліотеки мають бути скрізь, як школи»

Вікторія ЗДИНЮК, завідувач бібліотекою (с. Терешківці Горохівського району):

– З дитинства люблю літературу. Моя мама працювала листоношею, я змалку читала дитячі журнали, різні газети. Не планувала бути бібліотекарем, але мріяла про професію, пов'язану з літературою. Так склалися обставини, що наш сільський бібліотекар пішов на пенсію, було вільне місце, я почала працювати. З роботи відправили на навчання в училище культури і мистецтв, потім підвищувала ще кваліфікацію. Так працюю вже 10 років.

У сільських бібліотек є свої проблеми й страхи, але попри все вони гуртують людей. Знаю читачів, які спеціально за запахом старих сторінок приходять в бібліотеку. Є діти, які по кілька разів на день до нас забігають. Для молодших читачів книжка – це світ казки, вона вчить добра, спілкування, збагачує словниковий запас.

Бібліотеки мають бути всюди, як школи. Книжка — це таке маленьке свято, для мене — це найліпший подарунок.

У держави має бути інше ставлення до книгозбірень. Можливо, зараз не до того, бо війна. Але ж навіть в зону АТО, крім спорядження й харчів, збирають бібліотеки. Це теж підтримує бійців.

Записала Ярослава ТИМОЩУК.