Пройшов сталінські табори і подарував світу пісню «Волиняночка»

Пісню «Волиняночка» (музика і слова Олександра Каліщука) виконує гурт «Награш» – https://www.youtube.com/watch?v=dKxxM6rYHTk :

 

Марія КОРНИЛЮК

Це зараз Олександр Каліщук — композитор, диригент, заслужений працівник культури України, почесний громадянин Нововолинська, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня. Добре, що його праця поцінована належним чином. Його подвижництво на ниві культури, визнані на Волині пісні та народні колективи, у які вкладав усю душу, справді варті найвищих нагород.

А в юності хлопцеві довелося сьорбнути ківш лиха. За інтерес до «Історії України» Михайла Грушевського Олександра Каліщука разом із друзями засудили аж на 25 років. Після смерті Сталіна термін зменшили до 10 літ, згодом амністували. Але важкі три роки одинадцять місяців і двадцять два дні довелося-таки відстраждати. Пізніше отримав довідку, що був жертвою політичних репресій. Реабілітували його аж через 41 рік після арешту. Проте жорстока доля не очерствила його душі, не позбавила людяності, щирості, доброти…

За інтерес до «Історії України» Михайла Грушевського Олександра Каліщука разом із друзями засудили аж на 25 років.

Олександра Пилиповича Каліщука знаю ще з далеких 1960-х. З дитинства жила з ним на одній вулиці, ходила тими ж стежками й зачаровано вслухалася у його мелодії. А хіба можна забути, як він готував нас, учнів Нововолинської початкової школи №5, до міського огляду художньої самодіяльності: умів знайти такий підхід до дітей, що співали навіть ті, хто раніше ніколи не виходив на шкільну сцену. Скільки радості приніс моїм ровесникам успішний виступ у міському Палаці культури!

Звела нас доля з Олександром Пилиповичем і під час роботи на Нововолинському заводі спеціального технологічного обладнання. Там він організував неповторний хор ветеранів, який славився на всю округу, та ансамбль «Райдуга», що гастролював і в Польщі, і в Болгарії. Виступи скрізь зустрічали оваціями. І нині, вже в поважному віці, Олександр Каліщук встигає виступати на різноманітних заходах, він почесний гість у бібліотеках, школах, музеї, училищах. Його книга «Безцінний скарб» стала настільною для багатьох нововолинців.

Олександр Пилипович — і господар хороший, не цурається домашньої роботи. Цьогоріч він насушив на горищі чимало ягід — смородини, ірги, горобини, бузини, калини, вишні, шипшини, чорниці. А від консервування джемів, салатів, томатного соку аж втомився. Дружина зауважила, що до цих справ уже давно не втручається.

У 2012-му подружжя Каліщуків скромно відзначило смарагдове весілля, згадуючи пережите й гортаючи дорогі серцю фотознімки. 1 лютого наступного року Олександр Пилипович та Галина Олексіївна святкуватимуть діамантовий — 60-літній — ювілей подружнього життя.

— Прощати одне одному й ніколи не сваритися. Не чекати за столом, що тобі, як панові, мають подати їжу. У нашій сім’ї нема поділу праці, нема суперечок, хто посуд митиме, — ділиться Олександр Каліщук рецептом, як прожити в парі так довго й щасливо. І додає вже лірично-поетично: — Де дружба, вірність і кохання — довіку Бог там буде жить.

Де дружба, вірність і кохання — довіку Бог там буде жить.

— Із вуст свого чоловіка я не чула жодного нецензурного слова. Він ніколи мені не дорікнув, не образив, — долучається до розмови Галина Олексіївна. У неї, до речі, лише один запис у трудовій книжці про прийняття на роботу. Зубним техніком Нововолинської стоматологічної поліклініки жінка пропрацювала 45 років.

Не випадково написати про подружжя Каліщуків я вирішила в газету «Волинь-нова», адже це одна з їхніх улюблених. Олександр Пилипович із дружиною не зраджують цьому виданню вже півстоліття. Траплялося навіть вигравати призи для передплатників.

Справедливо кажуть, що на своє ім’я потрібно працювати десятиліттями. Ім’я Олександра Каліщука вже давно відоме далеко поза межами Волині. Прикметно, що й чимало учасників гуртка журналістики, відповідаючи на анкетне запитання про найвідомішу особистість у Нововолинську, назвали його прізвище — як людини рідкісного дару, яка й у поважних літах не перестає трудитися, дивувати своїх земляків новими піснями і творити славу української культури.

А наша сім’я дякує Олександру Пилиповичу ще й за те, що не погордував і на синовому весіллі так зіграв, що й досі гості йому привіти передають.

Сьогодні маестро відзначив 85-річний ювілей. Многії вам літа, Олександре Пилиповичу, прожити в парі у здоров’ї та радості і написати ще не один віночок українських пісень. З днем народження!

БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю

– З яким девізом ідете по життю?

– Зміст життя сьогодні мого – справу мати тільки з Богом.

– Чи помічали магію чисел у своїй біографії, у віхах трудової діяльності?

– Є таке. Всі важливі для мене події відбуваються через десять років. Народився в 1931-му, в 1941-му почалася війна, через 10 років мене засудили, в 1961-му пішов навчатися в музичне училище, у 71-му — до консерваторії. До слова, освіту здобував заочно, не відриваючись від роботи. А на баяні колись навчився грати за півдня. У 1981-му влаштувався на роботу в Палац культури, в 1991-му — на завод СТО. А ще через десять літ вийшов на заслужений відпочинок.

Зміст життя сьогодні мого – справу мати тільки з Богом.

– Який із виступів останнього часу вам особливо запам’ятався?

– На Дні села в рідних Перевалах, що в Турійському районі, куди їздив на запрошення громади влітку. Словами не можу передати ті почуття, які переповнювали серце, коли через роки повернувся в рідні місця.

– Які дитячі спогади вас зігрівають?

– Колись у неділю ми всією сім’єю збиралися разом, любили співати мама, сестра Лєна, а я підспівував. Хіба таке забудеш? Мій дядько Сидір Йосипович Сакидон знав 13 мов, навчався разом із Римським-Корсаковим. Але нелегка доля його спіткала…

– Чому найбільше радієте?

– Життю. Бо воно в кожного одне. Поки голубе небо і зелень бачимо, людей хороших зустрічаємо — ми щасливі!

Фото видання http://bug.org.ua/ .