Політика 29.12.2016, 12:16

Розчарування ― це головна, якщо не поразка, то проблема України»

Як ви вважаєте, що є найбільшою перемогою і найбільшою невдачею нашої країни в 2016 році?

Михайло ГАВРИЛЮК,
активіст Євромайдану, народний депутат України
(м. Київ):
― Цей рік видався досить насиченим. Українська армія з кожним днем стає все сильнішою, рівень її обороноздатності зріс у рази, й вона чинить могутній опір агресору. Нарешті пожвавився процес децентралізації, цьогоріч утворилось чимало нових громад, що дасть поштовх для розвитку багатьом містам та селам. Вдалось звільнити частину (хоч і не таку велику, як того хотілося б) суддів, які були не на сторожі закону, а на сторожі власної кишені. Розпочато також багато реформ. Розумію, що сьогодні життя українців є складним, але шлях до змін рідко буває приємним. Невтішним же залишається те, що на всіх щаблях влади й досі є люди, які діють не в інтересах держави та свого народу. Сумно, але факт. До того ж, боротись з цим явищем надзвичайно важко, оскільки такі люди вміло покривають один одного. Систему, яка існувала роками, не так легко подолати. Також негативним моментом особисто для мене є той стан, в якому перебуває сьогодні народ. Я свідомий того, що зі всіх боків кричать різну «правду», що люди втомились від політичних маніпулювань. Вони просто хочуть жити, не хвилюючись про завтрашній день і це природнє бажання. У цьому відчаї та зневірі важливо все ж триматись разом. Спільними зусиллями наведемо лад.

Володимир ФЕСЕНКО,
політолог, директор центру прикладних політичних досліжень «Пента»
(м. Київ):
— Головна перемога у тому, що, попри дуже різні зовнішні і внутрішні проблеми, Україна пробує рухатися, хоч і дуже повільно та суперечливо, шляхом реформ і поступово виходить з глибокої соціально–економічної кризи. Щодо поразок — то величезних не було. Але з’явилося дуже багато розчарувань. Умовно кажучи, в діапазоні від того, що ми не отримали безвізового режиму, хоч дуже його сподівалися, до розчарування у сприйнятті Надії Савченко: від героя до антигероя. Тобто головна поразка ― зневіра суспільства, і не тільки у владі ― 2/3 українців нікому не довіряють (у тому числі опозиції). І це погано для країни. Еліта, на жаль, має багато хвороб, вад, які вона зберегла з політичного минулого. Розчарування ― це головна, якщо не поразка, то проблема.

Ольга КУЛІШ,
виконавчий директор філії НТКУ «Волинська регіональна дирекція» (м. Луцьк):
— На мій погляд, ні значних перемог (крім тріумфу Джамали на «Євробаченні»), ні глибоких поразок Україна у 2016 році не зазнала. Були окремі позитивні події, які вселяють надію на майбутнє: впровадження е–декларування і системи держзакупівель «Прозоро», продовження заборони на продаж сільськогосподарських земель, значний поступ у перетворенні державного мовлення в Національну суспільну телерадіокомпанію. А щодо поразок ― Україна добре тримає удар і на фронті, і в міжнародних переговорах, хоча до перемог ще, на жаль, далеко. Гірко згадувати результати референдуму в Нідерландах щодо асоціації Євросоюзу з Україною, але не варто шукати винних, треба йти вперед, враховуючи уроки минулого. То ж уперед, у 2017–й! З вірою і оптимізмом!

Володимир ЦИБУЛЬСЬКИЙ,
генеральний директор публічного акціонерного товариства «СКФ Україна»
(м. Луцьк):
— Почнемо з поразок. Найбільша з них ― на мою думку, це не отримання безвізового режиму, про який так багато говорилося. Програшем є і те, що досі повноцінно не вступила в дію угода про членство України в ЄС.
А до перемог я би зарахував передусім створення боєздатної армії, яка стала сильнішою, ніж будь–коли. А ще ― початок економічної стабілізації, яка стала помітною в 2016 році, й вчасне прийняття Держбюджету. Хоча не всі пропозиції в змінах до Податкового кодексу враховані, однак для бізнесу там з’явилося багато позитивних моментів.

Віктор САПОЖНІКОВ,
нововолинський міський голова
(м. Нововолинськ):
— Найбільша перемога ― це те, що вистояли у важкому протистоянні на Сході України, що не зламалися. І, попри серйозні виклики, втримали економічну ситуацію під контролем, гривня більш–менш стабілізувалася, не було збоїв (за винятком шахтарів) у виплаті зарплат та пенсій. А поразка ― очевидна: війна продовжується… Прикро, що під кінець року, коли живемо в передчутті свят, понесли великі людські втрати на фронті. Кожна смерть ― це біда для родини, для нас усіх, адже не стає кращих…

Наталія ПОПОВА-СОКОЛОВА,
волонтер (м. Київ):
― Яка тут перемога, коли в країні йде реальна війна і майже щодня гинуть люди! А частина наших територій залишається далі окупованою. Доки так буде, доти, вважаю, не маю морального права говорити про якісь перемоги. Позитивом можна назвати те, що активність волинян у виборах депутатів і голів ОТГ була досить високою. Це значить, що люди надіються на кращі зміни і ці зміни хочуть робити самі.
А поразки? Дуже болить, що держава за три роки не змогла забезпечити належний захист тих, хто пройшов горнило війни. Досі лікуванням важкопоранених займаються волонтери. Ми не проти підставити своє плече, бо це вже спосіб життя. Однак левову частку всіх турбот повинні забезпечувати державні інституції. Чомусь у душах людей посіяна зневіра, що якісь органи влади, столичні чи місцеві, можуть зарадити їхній біді. І звертаються до волонтерів. Ми втішені тим, але, очевидно, пора змінювати пріоритети й спільно працювати на єдину мету ― досягнення миру в країні.

Андрій НАГОРНИЙ,
директор ТОВ «Завод Промлит», депутат Нововолинської
міської ради
(м. Нововолинськ):
— Вдалося зберегти економічну стабільність ― уже великий плюс. В умовах широкомасштабної кризи зробити це було непросто, хто би там що не говорив. А найбільше непокоїть кожного українця те, що досі гинуть наші хлопці. Відсутність миру ― поразка як політикуму, так і народу загалом.

Сергій СЛАБЕНКО,
депутат Волинської обласної ради
(м. Луцьк):
— Маємо очевидні перемоги на міжнародному рівні ― Генасамблея ООН визнала Росію країною–окупантом. Нарешті розпочався розгляд судових справ щодо подій на Майдані, притягнення високопосадовців до відповідальності, не кримінальної, але судової. До позитивів можна віднести і стабілізацію економіки: вона хоч перебуває не в кращому стані, але не було різких потрясінь, як наслідок ― стабілізація рівня інфляції. Негативної динаміки рокові, що минає, додало питання безвізу, у зв’язку із чим європоступ України зупинився. А недотримання Мінських домовленостей призвели до того, що на Донбасі продовжують гинути українці ― військовослужбовці і цивільні. І третя проблема, ― зростання тарифів на енергоносії. Для громадськості це стало шоком, збільшилася їхня неплатоспроможність, а для держави ― заборгованість перед постачальниками цих послуг.

Богдан ШИБА,
луцький міський голова 2006–2010 років
(м. Луцьк):
— Це дещо загостро говорити про країну термінологією перемога чи невдача. Наскільки я розумію, то ні великих поразок, ні великих перемог не було. Були певні просування, але, на превеликий жаль, ще не вдалося перейти до політики сталого розвитку. Україна не стала передбачуваною і зрозумілою, як зовні, так і всередині, бо по багатьох позиціях відсутнє навіть законодавство, а якщо воно є ― то дуже розмите і неточне. Для розвитку країни найважливіші три пункти ― адміністративно–територіальна реформа, земельне і житлове питання. Щодо першого, то дуже шкода, що не було реалізовано повністю пакет з адміністативної реформи. Вона є дуже важливою, тому що не можна проводити змін, не маючи плану ― обґрунтованого і системного. Далі ― Україна вже 26–й рік живе за Житловим кодексом Української РСР, який починається зі слів про побудову соціалізму. Його і цього року так і не врегулювали.

Любомир ВАЛІХНОВСЬКИЙ,
завідувач хірургічного відділення Турійської центральної районної лікарні, заслужений лікар України
(смт Турійськ):
― На жаль, перемогами наша держава похвалитися не може, на Сході України досі гинуть хлопці. Дякувати Богу, що так звана гібридна війна не переросла у повномасштабну, що люди регулярно одержують (хоч і мізерні) зарплати і пенсії, мають певний соціальний захист. Найбільшою поразкою вважаю провал з отриманням безвізового режиму. Президент декілька разів називав дати, коли Євросоюз надасть такий дозвіл, а зрушень нема. Україна тут виступає у ролі бідної родички–жебрачки, перед якою зачиняють двері. І не дивно, адже держава погрузла в корупції, боротьбу з якою лише імітують, адже найбільшими корупціонерами є самі можновладці. Не додають оптимізму й розпочаті реформи, зокрема і в галузі охорони здоров’я.

Андрій РОЗТОКА,
чемпіон Паралімпійських ігор із футболу–2004, молодший науковий співробітник Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки (м. Луцьк):
— Найбільший провал ― втрата демократії і професіоналізму. Після Майдану була хвиля свободи та демократії, навіть трішки вседозволеності, а зараз іде згортання цього процесу. По–друге, розпочаті реформи призвели лише до погіршення ситуації. Адже відбулася колосальна чистка кадрів, внаслідок якої викинуто на вулицю багато професіоналів, з якими можна було працювати. Натомість маємо таких осіб, як голова Миколаївської облдержадміністрації Олексій Савченко, який у трьох реченнях зробив десятки помилок. А основним здобутком я б назвав той факт, що всупереч усьому ми все таки вижили. Маю на увазі простих людей. Це їхній здобуток, а не держави.

Володимир ЛИС,
письменник (м. Луцьк):
— Найбільші успіхи країни ― це перемога Джамали на «Євробаченні», а також звільнення Надії Савченко та ще кількох українських політичних в’язнів. А поразок було в цьому році вдосталь. Продовжує працювати бурштинова мафія, триває безкарне вирубування лісів. Прикро, що Україна так «лисіє» і втрачає свою красу.

Олександр ГУЧ,
сільський голова (с. Дерно Ківерцівського району):
— Найвагомішим досягненням вважаю об’єднання територіальних громад. Адже люди на місцях матимуть повноваження та відчуватимуть, що можуть самі щось вирішувати. А найбільший провал ― реформування поліції в Україні, що відбулося показово. Чимало старих кадрів, зокрема слідчих, поновилися через суд, тож структура не оновилася. Це не стосується патрульної поліції ― її діяльність оцінюю позитивно.

Анатолій НИКОНЮК,
директор ТзОВ «Городище»
(с. Городище Луцького району):
— Наша найбільша перемога у 2016–му ― це те, що вдалося втримати агресора на Сході, не дати можливості йому просуватися далі. Найбільша поразка ― абсолютна відсутність уваги держави до села. Ще трішки ― і в Україні не буде аграрної галузі взагалі, тоді як сільське господарство ― це локомотив економіки!

В’ячеслав СУДИМА,
заслужений працівник культури України (с. Рокині Луцького району):
— До найбільших перемог зараховую те, що на Сході України її найкращі сини не дають сепаратистам просунутись ― стаю перед цими хлопцями на коліна; горджуся виступами паралімпійців у Ріо‑де–Жанейро; як митець неабияк радію за перемогу Джамали на «Євробаченні»; немалим здобутком є й діагностика Верховної Ради через систему декларацій (знаємо, хто є хто); нарешті у світі визнали Росію агресором ― теж перемога; а якщо справдиться сказане, то перемогою буде ще й збільшення зарплати вчителям. До поразок 2016 року зараховую те, що олімпійці привезли лише дві золоті медалі; підвищилися тарифи й зросло число зубожілих, 80% стали у чергу за субсидіями ― це приниження; вбивство Павла Шеремета ― не розкрито, розстріл поліціянтів теж; боротьба з корупцією, безвізовий режим, люстрація влади ― цього так і не сталося…

Ірина ФАРІОН,
народний депутат України
VII скликання, член політради ВО «Свобода» (м. Львів):
— Найбільша перемога в тому, що наші воїни локалізують біду в межах Донбасу і Криму ― вона не сунеться далі. Наша найбільша поразка в тому, що Україною шириться набагато небезпечніша «чума» ― це російська мова й повна окупація інформаційного простору. Перемогою вважаю також і те, що ми довели до Конституційного Суду слухання справи щодо неконституційності мовного закону Ківалова ― Колесніченка, яке я ініціювала ще в травні 2014 року. 12 і 13 грудня були два дні успішних слухань. І якщо той путінський закон у 2012–му ухвалили за 2 хвилини 4 секунди при 2054 правках, то новий досі прийняти не можуть. Українці реально перемагатимуть тоді, коли зрозуміють, що сила держави твориться передусім національним самоусвідомленням, в основі якого ― власна мова, культура, церква і до зубів озброєна армія. Це 4 кити нашої перемоги. Ми ж помилково вважаємо економічне зростання чинником розвитку держави.