up-arrow
ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО Архів рубрики

Україна буде, бо є такі люди! (Історії про неймовірних)

title
Успішним людям 2016 року ми і запропонували дати відповіді на запитання нашої новорічної анкети

І хто б не казав, що «все пропало», не посипав голову попелом – «зрада» і «стало ще гірше», вони не опустили рук, а навпаки – зі своїм геройським серцем йшли на бій з ворогом, рятували поранених на фронті чи витягували з вогню на мирній території, або просто своєю тихою, невтомною, щоденною, наполегливою, самовідданою працею робили все, щоб Україна була. І їм вдалося та воздалося!

Успішним людям 2016 року ми і запропонували дати відповіді на такі запитання нашої новорічної анкети:
1. Ваш найбільший успіх року?

2. Що хотілося, але не вдалося втілити?

3. Яку добру справу ви перш за все плануєте зробити у 2017 році?

 

ГЕРОЙ УКРАЇНИ ВОЮЄ І НА ФРОНТІ, І ЗА ЗДОРОВ’Я ХВОРОЇ ДІВЧИНКИ


У передостанньому номері нашої газети ми розповідали про 42-річного генерал–майора Андрія Ковальчука (на фото), який став Почесним громадянином рідного села Щитинь Любешівського району

Кость ГАРБАРЧУК

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА.

Спілкуючись з ним, попросили Героя України, а це звання він отримав цьогоріч на День Незалежності, відповісти на запитання новорічної редакційної анкети:

  1. 1. Ваш найбільший успіх 2016 року?
    – По-перше, отримав підвищення на посаді – був командиром 80-ї бригади, а дев’ять місяців тому мене призначили начальником штабу, першим заступником командувача високомобільних десантних військ Збройних сил України. Це значно більша відповідальність. Але вище керівництво ухвалило таке рішення і я дав згоду.
  2. Для мене найбільша радість та досягнення, коли всі мої рідні живі й здорові. Добре, коли в сім’ї, яка для мене є надійним тилом, усе гаразд і панує благодать. Дякую Богові і моїй родині за розуміння та підтримку.
  3. Для мене найбільша радість та досягнення, коли всі мої рідні живі й здорові.


    Досягненням у межах України вважаю те, що ми зберігаємо відносний спокій. Включно з зоною АТО. Це безпосередній внесок кожного солдата, офіцера та генерала, які перебувають зараз там. Звичайно, є певні негаразди. Ми їх вирішуємо, бо зобов’язані це робити.
    2. Що хотілося, але не вдалося втілити?
    – Якось я був на Закарпатті й до мене звернулася жіночка з хворою дитиною. В неї вроджена хвороба — нерозвинені кінцівки. Я пообіцяв допомогти, але не встиг. Проте працюю в цьому напрямку. Зв’язався з відомим професором, також Героєм України Володимиром Козявкіним. Він мене послухав. Запросив їх на прийом. Мама привезла дитину. Її у клініці обстежили й призначили лікування, яке має розпочатися 23 січня наступного року. Коли я допоможу хоча б одній дитині, це вже буде дуже добре.
    3. Яку добру справу ви перш за все плануєте зробити у 2017 році?
    – Це, напевно, лікування цієї дитини із Закарпаття. Справа розпочалася, але її потрібно завершити. Маю чимало роботи і на службі: формування нових підрозділів, вдосконалення організаційно–штатної структури десантних військ.

 

САМ ВАКАРЧУК ПРИЇХАВ ДО НЬОГО, ЩОБ РАЗОМ ЗАСПІВАТИ ГІМН


«Я подивився сюжет «ТСН», заплакав і вирішив, що маю особисто познайомитися з Героєм», – так відомий співак і лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук розповідав згодом про те, як зустрівся з Ігорем Гордійчуком (обоє на фото)

Костянтин ГАРБАРЧУК

«Перший дзвоник-2016» у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна зворушив усю Україну. Легендарний ректор цього навчального закладу, Герой України генерал-майор Ігор Гордійчук не одразу навіть зрозумів, хто співає разом з ним Гімн України. Приїзд Святослава Вакарчука став для нього цілковитою несподіванкою.
…Ігор Гордійчук не раз наспівував пісні улюбленого «Океану Ельзи». Даючи інтерв’ю «ТСН», увімкнув свій телефон, де була мелодія «Океанів», і вкотре заспівав. Цей сюжет побачив Святослав. І через деякий час вони вже справді разом виконали – Гімн України. «Нам послав цю людину Бог», – сказав Святослав Вакарчук, звертаючись тоді до ліцеїстів-богунівців.

Непритомного Ігоря Гордійчука та ще кількох бійців захопили в полон російські десантники. Солдатів забрали, а полковника покинули помирати.


Нагадаємо, що наш герой – уродженець села Залізниця Корецького району Рівненщини. Як офіцер Головного командного центру Генерального штабу України полковник Ігор Гордійчук із позивним Сумрак керував легендарною обороною Савур-Могили у серпні 2014 року. Під час виходу з оточення по вантажівці відкрили артилерійський та мінометний вогонь, у кузові стався вибух, автомобіль загорівся. Великий осколок влучив у потилицю. Поранений полковник намагався керувати боєм, однак від втрати крові знесилів. Непритомного Ігоря Гордійчука та ще кількох бійців захопили в полон російські десантники. Солдатів забрали, а полковника покинули помирати. Однак він вижив, переніс кілька операцій, не міг рухатися, був частково паралізований. Два місяці Сумрак боровся за життя й переміг.
У жовтні 2014-го Петро Порошенко присвоїв Ігореві Гордійчуку звання Герой України та нагородив орденом «Золота Зірка» – особисто приїхав до нього в реанімацію.
А 23 серпня цього року полковнику Президент вручив погони генерал-майора під час параду на Хрещатику з нагоди 25-ї річниці Незалежності України.

Відповідаючи на редакційну анкету, Ігор Гордійчук був небагатослівним.
– Ваш найбільший успіх 2016-го року?
– Своєю перемогою вважаю насамперед те, що я повернувся до реального життя і поступово відновлюю сили та стаю на власні ноги. Можу похвалитись: уже самостійно ступаю 7 кроків.

Можу похвалитись: уже самостійно ступаю 7 кроків.


– Що хотілось, але не вдалося втілити?
– Планував повністю ліквідувати корупцію у нашому навчальному закладі. Але бачу, якщо діяти згідно з чинним законодавством та іншими юридичними нормативно-правовими документами, то на це потрібно витратити більше часу, ніж планував. Я сподівався все зробити за 2-3 місяці, але не вдається. На мою думку, у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна за період від 6 місяців до року ми таки зможемо спільними зусиллями перемогти корупцію.
– Яку добру справу ви насамперед плануєте зробити у 2017-му?
– Хочу провести масштабну модернізацію в нашому ліцеї за всіма основними напрямками. Але розпочинати будемо з очищення свідомості – це найважливіше. Також потребує серйозного вдосконалення та оновлення наша навчальна й матеріально-технічна база.

Розповіді про інших успішних людей читайте у друкованій версії «Волині-нової» (перший номер вийшов 29 грудня 2016 року), а також на нашому сайті volyn.com.ua – посилання додаватимуться до цієї статті.

На головному фото: Президент Петро Порошенко і два волинські Герої, про яких писала наша газета, – Ігор Гордійчук (у центрі) та Андрій Ковальчук (справа).

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
«Я люблю Україну. Тут гарна природа, добрі люди, але хіба у вас зовсім немає влади? Чому всюди так брудно?» Такий погляд зі сторони на реалії нашого життя висловив засновник організації «Німецька гуманітарна допомога» Петро Чорний. А про проблеми людей із особливою долею сказав: «Я так і не зміг піднятися пандусом у ваш ЦУМ, хоч він найкращий з усього, що зроблено в Луцьку для інвалідів»
Юрій Верешко із Маневичів пройшов пекло полону в Сніжному на Донеччині. Правда війни не позбавила його найвищих людських чеснот, але глибокою раною ятрить серце
Доцент рівненського вишу, біолог за фахом Ростислав Шикула – людина унікальна. За 30 років він відвідав два десятки країн, де зібрав одну з найбільших в Україні колекцій – понад 2500 екземплярів рідкісних комах і тварин — «Кунсткамеру природи», яка розміщена у Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені Степана Дем’янчука. Об’їздивши півсвіту, вчений дослідив, що найкраще подорожувати у камуфляжі, тож чи звикнувши до такого вбрання, чи продовжуючи справу батька-«афганця», не вагаючись, одягнув його, аби вирушити у чи не найнебезпечнішу мандрівку свого життя – добровольцем на Схід
Корінна мешканка села Лаврів, що в Луцькому районі, Лідія Михайлівна Мельник у свої 88 літ є не просто найстаршою, а однією з найактивніших шанувальників красного письменства
Жінка — тендітна, ніжна, вразлива. Це беззаперечна істина, та лише в тому випадку, коли поруч сильне плече чоловіка, здатного прикрити й захистити. Коли ж на терезах Вічності життя протистоїть смерті, жінка поряд із чоловіками завзято стає на захист найдорожчого, найціннішого. Сьогоднішня наша розповідь — про двох сміливих та чарівних волинянок, які стали у військовий стрій, аби допомогти нашим солдатам подолати російського агресора на Сході
На війні або стріляєш ти – або стріляють у тебе. Страшна істина… Але така реальність збройного конфлікту. Коли ж усі аргументи вичерпані і виходу немає, саме хлопці у синіх касках стримують супротивників, виконують брудну роботу, щодня, ризикуючи власним, рятують чужі життя, розміновують мінні поля – заради того, аби нарешті настав мир. Хтось зауважить, що таке геройство добре оплачується. Та чи справді кілька тисяч доларів можуть спонукати на подвиг?
У наш час багатьом не вистачає щирості й доброти, а він, пройшовши дорогами війни, випромінює тепло свого серця. Приємний і простий у спілкуванні, з відкритим поглядом та привітною усмішкою — саме таким я побачила Олега Палійчука з Голоб Ковельського району
Із родини Катеринюків, яка проживає у Березолуках Рожищенського району, на Сході відслужили батько і два сини
Розкажіть про найпам’ятніший у вашому житті першоквітневий розіграш, коли ви когось пошили в дурні або хтось зробив це з вами
Вона присвячена річниці Чорнобильської трагедії і діє у Волинському регіональному музеї українського війська та військової техніки
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ