up-arrow
ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО Архів рубрики

Україна буде, бо є такі люди! (Історії про неймовірних)

title
Успішним людям 2016 року ми і запропонували дати відповіді на запитання нашої новорічної анкети

І хто б не казав, що «все пропало», не посипав голову попелом – «зрада» і «стало ще гірше», вони не опустили рук, а навпаки – зі своїм геройським серцем йшли на бій з ворогом, рятували поранених на фронті чи витягували з вогню на мирній території, або просто своєю тихою, невтомною, щоденною, наполегливою, самовідданою працею робили все, щоб Україна була. І їм вдалося та воздалося!

Успішним людям 2016 року ми і запропонували дати відповіді на такі запитання нашої новорічної анкети:
1. Ваш найбільший успіх року?

2. Що хотілося, але не вдалося втілити?

3. Яку добру справу ви перш за все плануєте зробити у 2017 році?

 

ГЕРОЙ УКРАЇНИ ВОЮЄ І НА ФРОНТІ, І ЗА ЗДОРОВ’Я ХВОРОЇ ДІВЧИНКИ


У передостанньому номері нашої газети ми розповідали про 42-річного генерал–майора Андрія Ковальчука (на фото), який став Почесним громадянином рідного села Щитинь Любешівського району

Кость ГАРБАРЧУК

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА.

Спілкуючись з ним, попросили Героя України, а це звання він отримав цьогоріч на День Незалежності, відповісти на запитання новорічної редакційної анкети:

  1. 1. Ваш найбільший успіх 2016 року?
    – По-перше, отримав підвищення на посаді – був командиром 80-ї бригади, а дев’ять місяців тому мене призначили начальником штабу, першим заступником командувача високомобільних десантних військ Збройних сил України. Це значно більша відповідальність. Але вище керівництво ухвалило таке рішення і я дав згоду.
  2. Для мене найбільша радість та досягнення, коли всі мої рідні живі й здорові. Добре, коли в сім’ї, яка для мене є надійним тилом, усе гаразд і панує благодать. Дякую Богові і моїй родині за розуміння та підтримку.
  3. Для мене найбільша радість та досягнення, коли всі мої рідні живі й здорові.


    Досягненням у межах України вважаю те, що ми зберігаємо відносний спокій. Включно з зоною АТО. Це безпосередній внесок кожного солдата, офіцера та генерала, які перебувають зараз там. Звичайно, є певні негаразди. Ми їх вирішуємо, бо зобов’язані це робити.
    2. Що хотілося, але не вдалося втілити?
    – Якось я був на Закарпатті й до мене звернулася жіночка з хворою дитиною. В неї вроджена хвороба — нерозвинені кінцівки. Я пообіцяв допомогти, але не встиг. Проте працюю в цьому напрямку. Зв’язався з відомим професором, також Героєм України Володимиром Козявкіним. Він мене послухав. Запросив їх на прийом. Мама привезла дитину. Її у клініці обстежили й призначили лікування, яке має розпочатися 23 січня наступного року. Коли я допоможу хоча б одній дитині, це вже буде дуже добре.
    3. Яку добру справу ви перш за все плануєте зробити у 2017 році?
    – Це, напевно, лікування цієї дитини із Закарпаття. Справа розпочалася, але її потрібно завершити. Маю чимало роботи і на службі: формування нових підрозділів, вдосконалення організаційно–штатної структури десантних військ.

 

САМ ВАКАРЧУК ПРИЇХАВ ДО НЬОГО, ЩОБ РАЗОМ ЗАСПІВАТИ ГІМН


«Я подивився сюжет «ТСН», заплакав і вирішив, що маю особисто познайомитися з Героєм», – так відомий співак і лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук розповідав згодом про те, як зустрівся з Ігорем Гордійчуком (обоє на фото)

Костянтин ГАРБАРЧУК

«Перший дзвоник-2016» у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна зворушив усю Україну. Легендарний ректор цього навчального закладу, Герой України генерал-майор Ігор Гордійчук не одразу навіть зрозумів, хто співає разом з ним Гімн України. Приїзд Святослава Вакарчука став для нього цілковитою несподіванкою.
…Ігор Гордійчук не раз наспівував пісні улюбленого «Океану Ельзи». Даючи інтерв’ю «ТСН», увімкнув свій телефон, де була мелодія «Океанів», і вкотре заспівав. Цей сюжет побачив Святослав. І через деякий час вони вже справді разом виконали – Гімн України. «Нам послав цю людину Бог», – сказав Святослав Вакарчук, звертаючись тоді до ліцеїстів-богунівців.

Непритомного Ігоря Гордійчука та ще кількох бійців захопили в полон російські десантники. Солдатів забрали, а полковника покинули помирати.


Нагадаємо, що наш герой – уродженець села Залізниця Корецького району Рівненщини. Як офіцер Головного командного центру Генерального штабу України полковник Ігор Гордійчук із позивним Сумрак керував легендарною обороною Савур-Могили у серпні 2014 року. Під час виходу з оточення по вантажівці відкрили артилерійський та мінометний вогонь, у кузові стався вибух, автомобіль загорівся. Великий осколок влучив у потилицю. Поранений полковник намагався керувати боєм, однак від втрати крові знесилів. Непритомного Ігоря Гордійчука та ще кількох бійців захопили в полон російські десантники. Солдатів забрали, а полковника покинули помирати. Однак він вижив, переніс кілька операцій, не міг рухатися, був частково паралізований. Два місяці Сумрак боровся за життя й переміг.
У жовтні 2014-го Петро Порошенко присвоїв Ігореві Гордійчуку звання Герой України та нагородив орденом «Золота Зірка» – особисто приїхав до нього в реанімацію.
А 23 серпня цього року полковнику Президент вручив погони генерал-майора під час параду на Хрещатику з нагоди 25-ї річниці Незалежності України.

Відповідаючи на редакційну анкету, Ігор Гордійчук був небагатослівним.
– Ваш найбільший успіх 2016-го року?
– Своєю перемогою вважаю насамперед те, що я повернувся до реального життя і поступово відновлюю сили та стаю на власні ноги. Можу похвалитись: уже самостійно ступаю 7 кроків.

Можу похвалитись: уже самостійно ступаю 7 кроків.


– Що хотілось, але не вдалося втілити?
– Планував повністю ліквідувати корупцію у нашому навчальному закладі. Але бачу, якщо діяти згідно з чинним законодавством та іншими юридичними нормативно-правовими документами, то на це потрібно витратити більше часу, ніж планував. Я сподівався все зробити за 2-3 місяці, але не вдається. На мою думку, у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна за період від 6 місяців до року ми таки зможемо спільними зусиллями перемогти корупцію.
– Яку добру справу ви насамперед плануєте зробити у 2017-му?
– Хочу провести масштабну модернізацію в нашому ліцеї за всіма основними напрямками. Але розпочинати будемо з очищення свідомості – це найважливіше. Також потребує серйозного вдосконалення та оновлення наша навчальна й матеріально-технічна база.

Розповіді про інших успішних людей читайте у друкованій версії «Волині-нової» (перший номер вийшов 29 грудня 2016 року), а також на нашому сайті volyn.com.ua – посилання додаватимуться до цієї статті.

На головному фото: Президент Петро Порошенко і два волинські Герої, про яких писала наша газета, – Ігор Гордійчук (у центрі) та Андрій Ковальчук (справа).

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Один із перших волинських рухівців — Степан Гаврилюк (на фото) — сьогодні, на свято Спаса, відзначає свій 75-літній ювілей
Учасник бойових дій російсько-японської війни, підполковник у відставці Віталій Литвинчук воював на Забайкальському фронті, вздовж і впоперек пройшов усю Монголію, а демобілізувавшись, ще чверть століття служив у Володимирі-Волинському в різних військових частинах. Незважаючи на поважний вік (у вересні фронтовик відзначатиме 90-річчя), він має відмінну пам’ять, читає без окулярів, майже не визнає ліків, а більше довіряє народній медицині й каже, що завдяки травам уникнув двох операцій
Минулої неділі на території Іваничівського району, у прикордонному селі Кречів, відбулися традиційні дні добросусідства «Кордон 835 Кречів—Крилів»
Хоч би скільки нам було літ, поки жива ненька — ми все ще діти і з далеких чи близьких світів наша дорога пролягатиме до батьківської хати. Разом зі своєю одногрупницею із селища Ратне Наталею Кацевич цієї літньої пори мандрую у райський куточок Ратнівщини, де проживає її 81–річна мама — Афанасія Лукашівна Лахтюк. 6 серпня ця чудова жінка, мудра, добра, розсудлива і надзвичайно працьовита, відзначила день народження
Як один день минуло півстоліття після закінчення Рожищенського зооветеринарного технікуму. 50 літ! Одним із моїх учителів був відомий на Волині фахівець ветеринарної медицини Микола Кузьмович Кузьмін. У ті далекі 1960-ті роки технікум (нині коледж) розміщувався в пристосованому двоповерховому приміщенні. Студенти жили в старих, розкиданих по всьому Рожищі гуртожитках, навіть колишніх солдатських казармах
Сільський агроном втілив мрію всього життя й відшукав своїх пращурів до десятого коліна
Учора керівник служби «Госпітальєри» отримала від нашої редакції заслужений приз — крилатий плуг. Це почесне звання — «Герой нашого часу» — Яні Зінкевич присвоїли читачі й передплатники газети у травні 2015 року як подяку за врятовані життя українських військовослужбовців. А цим найбільшим скарбом особисто медику–добровольцю завдячують понад дві сотні солдатів, тоді як створена нею медична служба загалом зберегла дві з половиною тисячі захисників Батьківщини
22–річний маневиччанин Юрій Шафета про запеклі бої за визволення українського сходу знає не з чужих слів. Він — контрактник. Савур–Могила, Вуглегірськ, Красний Луч, Сніжне… За цими назвами — відвага і героїзм, самопожертва і гіркий біль від втрати побратимів
Давня східна мудрість гласить: «Кожна людина тобі не друг, кожна людина тобі не ворог, кожна людина тобі вчитель». Справді, від багатьох людей, які живуть поміж нас, можна багато чому навчитися. До таких особистостей належить родина старожилів Шуровських, котрі мешкають у Володимирі-Волинському на вулиці Поштовій
А ще до доброї справи залучив сина
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ