up-arrow
КУЛЬТУРА Архів рубрики

«Просто будьте душі моїй навіть на відстані вірними…»

title
Минуло 9 скорботних днів, як відійшла у Вічність наша дорога сестричка, матуся, дружина, бабуся, тьотя, просто світла, щира, доброзичлива, порядна людина, талановита поетеса Світлана Костюк (Бусел) (30.11.1963 — 06.01.2017)

Дорога моя сестричко…
Дуже болісно, що ми вже в різних світах. Але я вірю, що ти мене чуєш і знаєш, якою дорогою ти є для мене, чоловіка, твоїх і моїх дітей, всієї родини.
Слово «була» я ніколи не зможу сказати. Бо ти завжди житимеш із нами — в наших серцях, у нашій пам’яті, у віршах, на згадку тобою подарованих. Кожен осінній листочок (ти про них любила писати) для мене буде твоїм новим віршем, який я зрозумію і відчую. Бо ти ж мені ріднесенька. Ти казала: «Не журися, сестричко, коли мене не стане. Може, той світ кращий, може, там нема такого болю, заздрощів, зла, воєн… Ніхто ж звідти не приходив, не розповідав…» Як тобі в іншому світі? Ти вже, певно, зустріла душу нашої матінки, яка тобі два роки тому у сні сумно дивилася вслід. Вона все знала, та не могла допомогти…
Передчасна смерть саме в розквіті літ, життєвих задумів, надій і сподівань зупинила твоє добре, ласкаве і неспокійне серце, сповнене великої Любові до всіх і всього. Ти любила життя, людей, тішилася своїми дітками, була закоханою і коханою дружиною. Дуже раділа появі на світ онучка Максимка. У тебе було ще стільки планів! Вірші приходили до тебе до останньої хвилини життя, але ти вже не хотіла їх занотовувати. Ти ще мріяла писати прозу. Сама хвора, а всіх підбадьорювала. Казала, що ми ще впізнаємо себе у твоїх прозових творах, життєвих історіях.
Стільки добрих людей прийшли і приїхали, щоб провести тебе в останню земну дорогу. А скільки сумували, але не могли з різних причин бути на похороні. Нестерпний біль і жаль проймав душу й серце кожного. Важко було словами передати ці почуття. Тому навкруги панувала така тиша, така скорбота. Світланочко, ти все це розуміла і саме так хотіла. Чиї слова ти хотіла почути — почула від отця Івана і хористів собору Святого Духа, шанувальника творчості — отця Віктора.

Ти казала: «Не журися, сестричко, коли мене не стане. Може, той світ кращий, може, там нема такого болю, заздрощів, зла, воєн… Ніхто ж звідти не приходив, не розповідав…»

Твоя свічечка, як і боротьба за життя, то яскраво горіла під синім небом, то майже згасала і знову спалахувала. До труни прилітала твоя душа-голубка, щоб востаннє попрощатися з нами.
Схиляємо голови і молимо Всевишнього, щоб Він у Царстві Небеснім подарував тобі спокій і радість.
Спочивай спокійно, люба наша, нехай лебединим пухом буде тобі земля. Ти завжди житимеш у наших серцях, у наших ділах, у нашій пам’яті. Ми намагатимемося бути такими сильними, як ти, і так жити, як ти писала:
«…Просто будьте душі моїй
навіть на відстані вірними,
пам’ятайте, та так… як нікому
іще не вдалось».
…Більше двох років усі боролися за Світланине життя, яке вона так любила і сама хапалася за кожну соломинку: лікувалася, писала, їздила на творчі поетичні зустрічі, перемагала в літературних конкурсах, щиро молилася… Весь цей час їй допомагали небайдужі, добрі, милосердні люди.
Я від усієї душі дякую родині, друзям, знайомим і незнайомим людям, письменникам, освітянам і працівникам бібліотечних установ, головам Маневицької райдержадміністрації, районної ради, начальникам управліннь освіти і культури, директору музею, районним депутатам, колективам обласної газети «Волинь-нова» і районної «Нова доба», Волинського і Нововолинського телебачення, видавництва «Букрек» (м. Чернівці), литовсько-українській фірмі «Екома», лікарям і медичним працівникам Луцька, Нововолинська, Києва, лікарю Нелі із Чикаго, громадам міста Нововолинська, села Будятичі, особисто Віталію Миколайовичу Бадзюню та його дружині, подругам-українкам за кордоном, усім шанувальникам Світланиної поезії за моральну і матеріальну підтримку.
Доземний уклін нашим землякам із Маневиччини, дорогим нашим куклівським учителям, директору школи, нашій рідні, які в цей скорботний час були з нами. Світланина душа-голубка щиро вдячна, адже ви привезли частиночку рідної маленької батьківщини, де ми черпали силу і натхнення. Саме тут ми завжди відчували підтримку і любов. Коли приїжджаємо в рідне село на мамину могилку, здається, не тільки люди, а кожна травинка, квіточка, деревце, пташина, стежинка тебе тут чекають, тобі радіють. Не так, як на чужині, де й маленький камінчик стає горою.
Просимо всіх, хто знав Світланочку Костюк (Бусел), згадати й пом’янути добрим словом і щирою молитвою.
З великим болем у серці
рідна сестра Галина, діти,
чоловік та вся родина. 

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Ні чимале господарство, ні давня хвороба не перешкоджають улюбленій справі Ганни Струк. Майстриня із села Пнівне Камінь-Каширського району все життя присвятила рукоділлю: виготовила сотні рушників, скатертин, подушок, мальовничих покривал, килимів, доріжок, серветок. Навіть сукню Ганна Лазарівна пошила за авторським дизайном. У чому ж секрет такої працьовитості? Жінка усміхається: «Коли вишиваю, душа відпочиває»
Наша землячка працює у «команді найкращих» – разом із Аллою Мазур, Лідією Таран, Соломією Вітвіцькою, Дмитром Комаровим та іншими зірками
Аматорський театр із села Соловичі Турійського району за сезон ставить більше десятка п’єс і навіть гастролює районом зі своїми постановками
І досі озиваються теплим щемом у душі слова пісні, почуті нещодавно у Маневичах. А перед очима — барвистий калейдоскоп із вишивок, автентичних народних строїв, усміхнених людських облич — дарма що під квітчастими хустками і капелюхами ховається сивина, запальних мелодій у виконанні баяністки із села Троянівка Віри Шуляк…
Тамара Ковальчук із Колок Маневицького району пише неймовірно реалістичні графічні портрети
Фотоепоха Владлена Дроботька триває вже шість десятиліть
Туристичні нотатки нашого позаштатного кореспондента, яка за три дні встигла побувати у трьох найгарніших містах Європи — ​Кракові, Відні, Будапешті
Зловмисників обвинувачують у вчиненні близько десятка квартирних крадіжок
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ