Курси НБУ $ 39.67 € 42.52
У Піддубцях Луцького району створили Музей історії села

Волинь-нова

У Піддубцях Луцького району створили Музей історії села

Щоб діти знали дитинство своїх батьків


Інформація для стендів збиралася роками, використали книжку, що упорядкував колишній директор, історик за покликанням, односельчанин Анатолій Горбатюк «Там, де шуміли діброви», доповнили новими фактами.



Лариса ЗАНЮК
Таку ідею виношував ще перший директор теперішньої школи Федір Андрійович Тимченко. 5 лютого 1974 року він описував у своєму щоденнику радість від побудови нової школи, мріяв не руйнувати стару, а зробити на її місці музей села: «Хай діти знають, яким було дитинство їхніх батьків». Ці слова і стали рушійними.
Сьогоднішні вчителі, за допомогою батьків та учнів, які наколядували грошей, виготовили сучасні стенди, кожен з них – окрема сторінка в історії села.
А до відкриття музею підготували чудовий захід з музичними номерами, запросили видатних односельчан, шанованих гостей.
Надихнув усіх до щирої розмови місцевий хор «Криниченька», що співає ще й у сільському храмі.



Розповідає директор Піддубцівської ЗОШ Лілія Купіч:
– У нас були стенди, яким вже років 20, на них було обмаль інформації, і ми вирішили їх поновити. Над цим працювали з літа, переглянули архіви, зустрілися зі старожилами. Це не такий повнометражний музей з експонатами, як би хотілося, але дещо вже маємо і ще підзбираємо. Тепер зможемо повноцінно проводити виховні години, уроки історії рідного краю.
Вчителька історії Стадницька Тамара Олександрівна зазначила:
– Інформація для стендів збиралася роками, використали книжку, що упорядкував колишній директор, історик за покликанням, односельчанин Анатолій Горбатюк «Там, де шуміли діброви», доповнили новими фактами.



А Піддубці і справді славні! Перші спогади про село відносять до 14 сторіччя. Ще за часів Любарта це було значне поселення біля двох стратегічних шляхів – на Олику, до Клеваня і Рівного та на Полісся через Колки.У 2-ій половині 30-х років у селі активно діяв численний осередок ОУН. Провідником культурного розвитку у той час було товариство «Просвіта», яке заснувало в селі читальню, хор і аматорський гурток. Візитівкою села й досьогодні є його Свято-Покровська церква, памятка архітектури 18 століття, її історія описана на стенді «Кам'яне диво Волині». Сюди, у церковноприходську школу, до подруги і вчительки Марії Биковської приїздила Леся Українка. Під враженням від поїздки поетеса написала нарис «Школа», опублікований вперше у львівському журналі «Народ» у 1895 році. І це все – важливі сторінки у книзі історії села, тепер про них можна дізнатися в музеї.



Період війни та участь односельчан в УПА висвітлений на стенді «Армія без держави».
– Історію треба вчити так, щоб це було не про когось, а про себе. Цього намагалися дотримати у підготовці матеріалів, – розповів про роботу над виготовленням стендів голова батьківського комітету Олександр Ткачук.
– Хочу наголосити, що на цих землях не було кровопролитних боїв за визволення від німців, бо територію контролювали загони УПА, – зазначив дослідник історії Підддубців Анатолій Горбатюк та розповів, що на початку 20 сторіччя село було волостю, у його підпорядкуванні було 77 населених пунктів і до 1943 року тут був Піддубцівський район. – Пам'ятаю, як на початках ми раділи, коли знаходили якісь нові факти з історії краю, тому і зараз тішуся з роботи, яку ви тут проробили. Хай молодь все пропустить через себе, щоб наша спільна праця не була даремною, бо й предки наші за це боролися. А Україна починається тут, на цій маленькій землі.




У Піддубці, у церковноприходську школу, до подруги і вчительки Марії Биковської приїздила Леся Українка. Під враженням від поїздки поетеса написала нарис «Школа»



Багаторічний священик Свято-Покровського храму отець Миколай (Лафета) розповідає, як не раз доводилося захищати перед тими, хто не хоче знати правдивої історії добру пам'ять про вояків УПА, похованих у селі.
– Історію можна приховати, але виправити неможливо. Нас будуть судити за нашими вчинками. У моїй практиці було, що освячував український прапор у військовій частині і люди комуністичного гартування дорікали за це. Я тоді привіз їм історію Київського князівства із зображенням герба-тризубця, дав прочитати те, що дізнався сам. Бо зрісся з цим селом, відколи прийшов 1991 року. Пригадую, як старі липи лежали на даху церкви, і я трохи злякався, але сьогодні розумію, що цей храм – велика святиня, і ми її відновлювали разом з вами. А коли з церковним хором зайняли перше місце на конкурсі у Польщі, то своє село представили світові. Не забуду, як ми співали «Волинь моя», а поляки слухали стоячи. Тому Божої помочі бажаю всім, хто досліджує і примножує свою історію, бо не маючи кореня, не буде на що спертися. На кладовищі не раз думаю про похованих людей, не як про мертвих, а згадую, що вони зробили для села.
Надія Прус, колишня голова сільської ради, розповіла, як у комуністичні часи домовилися зі священником і тихцем освятили місце під будівництво школи, як вибила на сесії районної ради дорогу для села:
– Вирядилася в найновіший костюм, оступилася і впала в болото, а вже за півгодини треба бути на сесії. Односельчанка винесла мені червоного плаща.Так і вийшла перед громадою. А як розтулила плаща, і всі побачили брудний одяг, то я й кажу – то такі в нас дороги.



Людям, що «Їх звеличила праця» відведений окремий стенд.


Василь Кушнір, колишній секретар радгоспу «Піддубцівський», багаторічний очільник Волинського братства ОУН-УПА ім. Клима Савура, звернув особливу увагу на стенд «Армія без держави». Адже в історії села важливою сторінкою вписана боротьба за волю – у 30-х роках тут діяв осередок ОУН. Весною 1940-го року 7 родин (25 людей) із села вивезли в Сибір, 26 – в Луцьку тюрму, 17 розстріляли... Трагічна сторінка новітньої історії Піддубців – його загиблі захисники на Сході України.
А майбутнє села та слава музею – за хорошими випускниками школи, які вже сьогодні пишаються своєю історією.



 

Telegram Channel