up-arrow

Українці завойовують Польщу

title
Під час візиту в Литву разом із волинськими фермерами спілкувалися з тамтешнім куратором і гідом нашої делегації Сігітою Сервініснайте не лише на теми агропромислового розвитку. Жінка розповіла, що рідко бачить сина, бо той працює в Англії. Для балтійської країни це ціла проблема — багато литовської молоді виїжджає на роботу в розвиненіші країни ЄС. Україна, звісно, не Литва. Проте й у нас є подібна тенденція

Сергій НАУМУК,
заступник головного редактора газети «Волинь-нова»


Чимало наших співвітчизників, насамперед молоді, також вибралося на заробітки в інші країни. Чиновники МЗС кажуть, що нині близько 5 мільйонів громадян легально перебувають за кордоном. Східноєвропейські країни давно зрозуміли, що українці у своїй масі не ледачі, а дуже працьовиті та відповідальні. Це сказав не українець, а керівник Союзу підприємців і роботодавців Польщі Цезар Казмерчак. Саме у цій країні найбільше наших заробітчан.
Тож навіть коли хотіли ускладнити правила щодо влаштування іноземців на роботу у Польщі (замість заяв роботодавців передбачалося, що необхідний дозвіл районного бюро праці), то це так просто не пройшло. Відкладення нововведень пояснили тим, що поправки до закону дуже кардинальні та складні, потрібний додатковий аналіз. Бо невдоволеними були не лише українські заробітчани, але й польські підприємці. Адже наших співвітчизників беруть на роботу не з доброго дива — чимало поляків майнули далі на захід, а вакансії залишилися і працювати комусь треба. Не одного заробітчанина роботодавці ласкаво просять приїхати ще.
Тим часом політики сусідньої країни кидають вогнем-блискавицею у бік України і звинувачують у різних «ізмах» (хоча іноді й самі тим грішать). Послухати польських популістів, то гірших людей, аніж українці немає. Хоча бізнесмени, особливо аграрного спрямування, зовсім іншого переконання. Бо грати на національних почуттях — це одне, а мати дешеву найману робочу силу — інше. Ні для кого не секрет, що українці зазвичай виконують найменш оплачувану роботу або за менші гроші, аніж поляки.
Тому досить кумедно виглядає: поки польські політики грозяться у бік України, цілі галузі бізнесу вже не уявляють життя без українських працівників. Це годі заперечити. І поки Качинський заявляє, що українці «перевершили німців у жорстокості проти поляків», українці дедалі більше завойовують Польщу. Не тільки визнаною працьовитістю, але й тим, що стали необхідними їхній економіці. Бо залежність роботодавця і найманого працівника взаємна, особливо, якщо немає альтернативи. n

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Будь-яка справа має починатися з любові. Такої філософії навчали мене у дитинстві, цими принципами керуюсь і сьогодні, ступаючи на нові журналістські стежки
Коли отримала листа від 7-річної дівчинки, яка надіслала до «Мультляндії» поезії, відчула дежавю: її твори дуже нагадали за стилем мій перший вірш. Наче побачила себе понад 20 років тому, знову відчула, як раділи тоді батьки… Гарні ті спогади із дитинства, адже завжди зігріті теплом і увагою рідних. Тепер навіть дивуюся, як попри роботу й чимале господарство тато з мамою встигали з нами так багато спілкуватися
Дев’яте травня 2008–го. Запрошую дівчину (яка згодом таки стане моєю дружиною) подивитися «вживу» парад на Хрещатику. На виході зі станції метро «Театральна» усміхнені молоді люди роздають стрічки, які нині одні називають «колорадськими», інші – «георгіївськими». Тоді ж їх, здається, абсолютна більшість ані так, ані інакше не називала
Знаєте, хто це? Так у фантаста Дмитра Глуховського у книзі «Метро 2033» названі бібліотекарі, бо вони занадто розумні для звичайних мутантів, скептизує автор. «… Я бачу в їхніх очах проблиски розуму… А що вони бачать у наших очах, ми не знаємо. Але якщо не бігти, не битися, а просто дивитися їм в очі – між тобою і ними відбувається щось. І вони залишають тобі життя». Звісно, це фантастика, але у найменшій фантастичній повісті ви знайдете великий натяк на реальність
Після закінчення школи ми, майже три десятки однокласників, щиро обіцяли щороку приїжджати на зустрічі випускників. Забігаючи наперед, скажу, що абсолютно всі жодного разу так і не зібралися. На ювілейну річницю покладали великі надії, заздалегідь попередили, готувалися. Збираючись у дорогу, обдзвонила тих, хто жив неподалік. Разом усе ж веселіше їхати. Та на заваді несподівано стала примара надуманої провінційності
Минулого тижня керівництво департаменту освіти Чернівецької облдержадміністрації оприлюднило результати пробного зовнішнього незалежного оцінювання вчителів
Кажуть, тут завжди мертва тиша. Кажуть, тут зупинився час. Кажуть, що нога людини сюди не зможе ступити ще зо дві тисячі років. Але є такі, хто наперекір долі чи то з бажання позмагатися з нею разом із перелітними птахами повертаються з чужини, щоб оселитися на випаленій радіацією землі. Сюди тягне різноманітних екстремалів, переважно молодих людей, фанатів комп’ютерних ігор, які хочуть, крім віртуальних зображень, пройтися закинутими шляхами, відчути себе сталкерами
Щоразу, коли перед Проводами пов'язую свіжі рушнички на батьківських могилах, спливає у пам'яті влучний вислів відомого письменника і публіциста Володимира Яворівського: «Хрести на могилах — як знаки додавання між минулим і майбутнім»
— Тату, мені треба у школу ватно-марлеву пов’язку, — сповістила днями молодша доця. Треба, то й треба. Але виявилося, що у найближчих трьох аптеках їх уже катма. Мабуть, розгребли, подумав я. Мої побоювання підтвердили у наступній аптеці. — Ватно-марлевих пов’язок немає. За сьогодні ви уже п’ятий про них запитуєте, — посміхнулася провізор. — Візьміть медичну маску. Може, вона підійде, а якщо й ні, то не страшно, бо коштує копійки
Крик душі відомого лікаря: педіатр Євген Комаровський в колонці для «Новое время» намагається достукатись до народних депутатів, щоб вони запровадили медичну реформу. Подаємо повністю його текст
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ