up-arrow

Живемо по-новому: хто скільки хоче, стільки на ціннику й напише

title
В Україні вперше виплатили підвищену мінімальну зарплату у 3200 гривень. За словами Президента, її отримали 4 мільйони чоловік. Торік у грудні ці люди мали 1600, тож крок нібито гуманний. Однак дуже б хотілося, щоб, підвищуючи зарплати, хтось стежив і за цінами. На жаль, у нас такої служби немає. В країні ринкової економіки хто скільки хоче, стільки на ціннику й напише. А чому й ні? Споживач заплатить за все

Тамара ТРОФИМЧУК,
відповідальний секретар
газети «Волинь–нова»

 

Звісно, з «мінімалкою» треба щось робити, адже вона не змінювалася з часу Майдану. Хоча інфляція була величезна, гривня знецінилася втричі, одні комунальні тарифи зросли у 6—7 разів. Тому підвищення — лише невелика компенсація за злидні, які найбідніша частина населення терпіла три роки. Ще один позитив цього рішення — спроба вплинути на зарплати «у конвертах». Цим, як і раніше, грішать чимало фірм, переважно багатих. Одну частину — мінімальну — вони платять легально, а втричі більшу решту видають таємно. Такий працівник має гроші, може оформити субсидію, фірма не сплачує нарахувань на високу зарплату. Словом, добре всім, крім держави.
Ситуацію давно треба було виправляти, але робити це акуратно. Бо економіка – система чутлива, будь–яке втручання в неї призводить до інфляції та девальвації. Влада це нібито розуміла, та вийшло, як завжди. Під приводом зростання «мінімалки» поповзли вгору і ціни. Хто тільки сьогодні не намагається урвати щось у бідної людини, в якої стало на кілька сотень більше! Подорожчали продукти, послуги (підрубити штани вже коштує 50 гривень), телефон стаціонарний і мобільний. Якщо скласти докупи все, що зросло в ціні після підвищення, боюся, витрати власників «мінімалки» стануть більшими, ніж були до нього.
…На речовому базарі «Завокзальний» — тиша. Ціни все вищі, покупців усе менше. Останнім часом на «Варшавку» ходжу, як на екскурсію. Подивлюся–подивлюся, та й повернуся ні з чим. Купую тільки те, без чого не обійтися. Потішити себе новою річчю можу хіба в уяві. Від цифр на цінниках перехоплює подих: добротні жіночі брюки — півтори тисячі! Скажете, купуй дешевші. Пробувала, дякую. 600 гривень заплатила, а вистачило на неповний місяць. Потягнула штанину — тканина розповзлася. Пробувала зашити, але кравчиня порадила: краще викиньте, ремонту це не підлягає.
«Купуйте костюми, ми ціни ще не піднімали», — переконує продавець чоловічого одягу. Він хоче бути люб’язним, але знову наступає на хворий мозоль: дешевий, за його словами, костюм коштує 2500 гривень. Наші підприємці зараз стають схожими на жителів приморських селищ Півдня України. Коли там починається курортний сезон, на них нападає «грошова лихоманка». Щоб витиснути з відпочивальника останні соки, ціни на все піднімають удвічі. Не знаю, чи дає це економічний ефект, бо ж немає сенсу платити за кавуни на морі дорожче, ніж у Луцьку. Але дивує саме намагання зробити так, щоб людина після відпочинку поверталася додому боса, гола і пішки.
Найбільш дражлива проблема сьогодні — транспорт. Ще наприкінці минулого року перевізники розпочали кампанію за підвищення ціни в маршрутках. Власники нарікають, що три гривні за проїзд — невигідно, треба п’ять. І це при тому, що маршрутки переповнені, бо ходять значно рідше. Особисто я вже забула, коли їхала на роботу сидячи. Завжди стоїш на одній нозі в тисняві салону, де поміщається 22 сидячих і ще стільки ж стоячих пасажирів. Мабуть, це вже на рівні рефлексу: у людей з’явилися гроші – хай поділяться. Хоча квиточків ніхто не дає і ніхто не контролює. Бо хтось за це бере собі на лапу…

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Рівно два тижні залишається до дати, якої чекають тисячі людей із серцево-судинними захворюваннями, цукровим діабетом ІІ типу, бронхіальною астмою. Але бігти до аптек їм у День сміху чиновники не радять. Дай Бог, щоб обіцяна програма реімбурсації (відшкодування вартості препаратів) реально запрацювала хоча б із травня
Коли такий напис з'являвся під великою яскравою афішою до якогось французького чи італійського фільму, намальованою місцевим талановитим художником, ми — 14—15-річні хлопчаки — розуміли: для нас «кіна» не буде. Хоча воно манило, приваблювало, збуджувало. Особливо коли хтось яскраво розповідав, явно прибріхуючи про новий фільм, хоча сам не бачив: «Пацани, там таке показують…»
Перші березневі вихідні провела у батьківському домі в Локачах, насолоджуючись хоч і передчасним, але таким довгоочікуваним і приємним весняним теплом. Квітник, який з осені залишила під ковдрою опалого листя (а раптом зима буде безсніжною), вимагав граблів і рук, віддячуючи за працю низьким поклоном перших підсніжників-галантусів та переконливою красою морозників
Не знаю як хто, а от я не люблю, коли вихідні тривають більше двох днів. Напевно тому, що професія журналіста зобов’язує завжди бути, як кажуть, у повній бойовій готовності. А тому майже скрізь і завжди на всі факти дивишся професійним поглядом, а інколи й стараєшся за будь-яких обставин щось занотувати в блокнот, аби не забути
Коли трапляється так, що за день-два проїжджаєш сотні кілометрів різними містами й областями, то хоч-не-хоч привозиш додому добрячий оберемок порівнянь, чудасій і печалей. Остання поїздка несподівано об’єднала у собі все перераховане
Минулого тижня мимоволі стала свідком розмови двох жінок, які, очевидно, давно не зустрічалися і були подивовані, що за зиму помітно «роздобріли». Вони заспокоювали одна одну: мовляв, скоро Великий піст — приведемо себе у форму. Подумалося, це той випадок, коли піст зводиться просто до дієти — аби схуднути. А якщо ж прислухатися до того, що каже церква, то будь–яке тілесне утримання без духовного не має нічого спільного з релігією. Великий піст — це підготовка до найголовнішого свята — Воскресіння Христового, коли у молитвах людина стає ближчою до Бога
Якщо українці думають, що їхні проблеми якісь особливі та унікальні, то це не так. Достатньо глянути на тих-таки поляків. Якщо в нас на двох українців – три гетьмани, то у них – цілих п’ять. У Польщі навіть день незалежності відзначають не гуртом, а кілька політичних груп крокують Варшавою на свято окремими колонами
«Дякую, пані магістр, що через тиждень після отримання диплома видалили мене з друзів». Такий прикрий запис побачила нещодавно в соціальній мережі на сторінці свого колишнього викладача
Хлопчик років десяти в гумових чобітках ішов сільською дорогою. Мабуть, зі школи. Зупинився біля великої калюжі з розталого снігу, що так і манила зміряти глибину. Я вловила його настрій (в дитинстві теж міряла калюжі) і міркувала — що ж робитиме? Став озиратися, а тоді із задоволеним виглядом, що ніхто його не бачить, ступив у воду майже до верху чобіт, находився вволю і вийшов лише, як калюжа почала міліти. Полегшено зітхаю і, наче змовившись із хлопчаком у його авантюрі, всміхаюся йому з авта. Мама б побачила — точно б насварила, як і я своїх
Доносили жителям міста інформацію щодо того, яких правил пожежної безпеки потрібно дотримуватися в побуті щоб не трапилось трагедії
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ