up-arrow
ДОБРОГО ВАМ ЗДОРОВ'Я! Архів рубрики

Лікували сина… футболом

title
Олександру Грилюку із села Іванчиці Рожищенського району спорт допоміг справитися з наслідками дитячого церебрального паралічу. 22–річний хлопець зараз працює на заводі «Кромберг енд Шуберт». Не байдикує і вдома: залюбки сідає за кермо трактора, береться за будь–яку чоловічу роботу. Як усі його ровесники, увечері ходить на танці. Але навіть якщо повертається пізно, ранкову чотирикілометрову пробіжку не відміняє

Галина СВІТЛІКОВСЬКА


«Головне — не замикати біду в чотирьох стінах»
Діагноз ДЦП — серйозне випробування для родин, де ростуть хворі діти. Не всім вдається вистояти, нерідко сім'ї розпадаються, матері, залишившись без підтримки, опускають руки, втрачають надію. Сашкові ж у цьому пощастило, його батьки ні на мить не сумнівалися в тому, що за майбутнє сина треба боротися.
Це сьогодні Грилюки мають власний добротний дім, міцне господарство. А тоді, коли у молодого подружжя з'явився первісток, їхнім найбільшим багатством були люблячі серця та дві пари роботящих рук. Але хіба цього мало, щоб будувати своє щастя? Тільки ж доля приготувала молодятам серйозне випробування.
Спочатку здоров'я новонародженого синочка тривоги не викликало. Та через кілька місяців, згадує Людмила Віталіївна, невролог виніс сумний присуд: у хлопчика ДЦП. І ця обставина визначила пріоритети у їхній сім'ї — обоє з чоловіком без зайвих слів і роздумів вирішили зробити все, аби син міг жити повноцінно. Правда, тоді вони ще не усвідомлювали, скільки терпіння і сил їм знадобиться.

Хотілося довести всім, і собі в першу чергу, що нічим не гірший від інших. Звичайно, самотужки я б нічого не досяг, але мені пощастило з батьками і тренерами.

— Спочатку лікувалися у Степана Степановича Глушнюка в обласній дитячій лікарні, потім по два рази на рік — кількатижневі курси реабілітації у санаторії «Дачному». Кажуть, біда одна не ходить. У чотири роки Саша ошпарився окропом, наслідки важкої опікової травми ускладнили його стан. Тоді якраз народився наш молодший — Володя. Не розповісти, наскільки було тяжко, без допомоги рідних не змогли б справитися, — скупо розповідала Людмила Віталіївна, не вдаючись у подробиці, не рахуючи болючих зарубок на серці.
Упродовж півтора десятка літ періодично працювала із Сашею у санаторії «Дачний» Домка Іларіонівна Боярчук, дуже авторитетний спеціаліст. А поміж тим батьки куди тільки його не возили: і до народних лікарів, і у столичні інститути. Приїжджали до Луцька хірурги з Тули, які бралися допомагати дітям з ДЦП. Фахівці неоднозначно їхню методику оцінювали, але Грилюки вирішили і цим шансом скористатися. Дива не сталося. Утім, на той час Людмила й Олег уже його й не очікували, розуміючи, що навіть маленьке зрушення на краще — це крок уперед. «Головне — не замикати біду в чотирьох стінах, не сидіти, склавши крила», — кажуть мої співрозмовники.
— Коли я пішов до школи, то це був для мене великий моральний удар. Малі діти не люблять «не таких, як усі». Спочатку не дуже сприймали мене, часом насміхалися. Напевне, той період був найважчим, — долучається до розмови Олександр. — Хотілося довести всім, і собі в першу чергу, що нічим не гірший від інших. Звичайно, самотужки я б нічого не досяг, але мені пощастило з батьками і тренерами.

Найпалкіша вболівальниця — мама
Судячи з усього, повезло хлопцеві ще й тому, що він народився у селі, де спорт здавна був у пошані. Сусідом Грилюків є 64-річний Леонід Носарчук, майстер спорту з легкої атлетики, який свого часу носив титул найсильнішого спринтера серед сільських спортсменів, був «автором» багатьох рекордів і має чималу кількість медалей, інших нагород. Леонід Михайлович донедавна працював на кафедрі фізичного виховання Луцького технічного університету, нині ж повернувся у рідні Іванчиці.

«Інваспорт» йому дав не тільки медалі, а й багато чого для життя.

— У сусідньому Озденіжі був колись великий стадіон, де часто проводили різні змагання. Усі хлопці захоплювалися футболом. Я з дитячих літ і до сьогоднішнього дня граю, правда, тепер у футзал у команді ветеранів. У нашій окрузі виросло декілька майстрів спорту. Тепер теж є молодь перспективна. От і Саша Грилюк уже може похвалитися медалями, — каже Леонід Носарчук.

Як виявилося, грав у юності у футбол і батько хлопця. Але привела Сашка на футбольне поле мама.
— Якось у санаторії почула про центр фізичної культури і спорту для інвалідів — «Інваспорт», про те, що там працюють підготовлені тренери, які вміють вселити вихованцям впевненість у свої сили. Для таких дітей найважливіше — позбутися комплексів, повірити в себе. Чоловік мене підтримав. Саша тоді ходив у другий клас, добиратися на заняття було непросто, часто Олег вивозив нас кіньми до Ковельської траси, а далі ми їхали до Луцька автобусом. Бувало, люди картоплю копають, а я цілий день на стадіоні сиджу, коли якісь змагання. Олег сам з усією роботою у такі дні мусив справлятися, у нас же — дві корови, хазяйство, город чималий. Але що вдієш, коли господиня — футбольна вболівальниця, — усміхається Людмила.
Хтось, може, й дивувався з їхньої віри в оздоровчу силу спорту. Казали, напевне, у хлопця просто легка форма ДЦП. Але батьки бачили, що син не тільки фізично ставав сильнішим, а й гартував у спортзалі характер, знаходив там друзів, розвивав кругозір. Він уже не почувався «білою вороною» у школі, його кликали поганяти м'яч після уроків, запрошували у свою команду.
— У багатьох містах України я побував завдяки «Інваспорту»: у Євпаторії були на зборах і змаганнях 6 разів, грали в Одесі, Миколаєві, Дніпрі… Перший мій тренер — Оксана Андріївна Рожок, якій я дуже вдячний за те, що навчила любити футбол. А зараз мені пощастило займатися під керівництвом заслуженого тренера України Юрія Васильовича Тимофєєва, — ділиться Саша.
— Як пішов працювати, то часом мусить пропускати тренування. Але старається надолужити вдома. Вранці пробіжиться до Букова, сусіднього села, і назад, ввечері часом із хлопцями м'язи на тренажері розминає. У нашому кутку брати Дмитруки — Діма та Ігор — зі спортом серйозно дружать, Роман Олексійчук у міні–футбол грає, — хвалить сільську молодь Людмила Віталіївна, запевняючи, що готова сина від роботи по господарству звільнити, аби він мав час займатися улюбленим видом спорту.
— Саша і орати, і косити вміє. Влітку, як прийде черга, череду пасе. Молодший син навчається в Ірпіні, то старший тепер за двох мусить допомагати. Але ми не хочемо, щоб він футбол закинув, «Інваспорт» йому дав не тільки медалі, а й багато чого для життя, — підтверджує і глава родини.
Олександру вже час збиратися на роботу. Каже, що на підприємстві йому подобається. Трудовлаштувався сам, знайшовши в інтернеті оголошення. Переконався на власному досвіді, що інвалідність — не привід сидіти і нудитися вдома. Хлопець любить працювати за комп'ютером, а ще йому подобається рибалити, восени — збирати гриби. Але на першому місці — все ж футбол, який допоміг забути про хворобу.


Леонід Носарчук, сусід Сашка, радіє, що є кому продовжувати спортивну славу села.

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Під час надскладної півторагодинної операції 5 фахівців Інституту Шалімова вилучили ще з десяток дрібних скалок, які дивом не зачепили ні судин, ні трахеї, ні нервів
Здавалося б, реальну підмогу запропонував уряд хворим із серцево-судинними недугами, цукровим діабетом 2-го типу та бронхіальною астмою: приходь із рецептом до аптеки та безкоштовно або з невеликою доплатою отримуй необхідні препарати. Чому ж далеко не всі скористалися можливістю зекономити кошти із сімейного бюджету? Про це бесідуємо з головним спеціалістом із терапії Волинського обласного управління охорони здоров'я Миколою Берником
Уже другий рік Еліна Баландіна, котра мешкає у Володимирі-Волинському, спить не в ліжку, як усі, а в кріслі, бо через паралізований лівий бік не може самостійно піднятися. Їй терміново потрібна операція, яка коштує чималих грошей, а їх вона не має
Члени Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова (ПДМШ) ділом доводять: це — можливо
На Ківерцівщині цю невтомну жінку, яка завідує дитячим відділенням територіального медичного об'єднання, не шкодує сил і часу для громадської роботи, знають і старі, й малі. Три покоління місцевих жителів зросло під її опікою, а вона й досі щоранку спішить у лікарню до хворих діток
Міністерство охорони здоров'я оприлюднило для громадського обговорення зміни до закону «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» (щодо обмеження вмісту трансжирних кислот у харчових продуктах)
Про це нагадують фахівці Волинського обласного лабораторного центру МОЗ, застерігаючи, що комахи-кровопивці через укуси здатні «підселити» людині небезпечного паразита і викликати неприємне захворювання дірофіляріоз
Воно є відмінним джерелом клітковини, яка активізує діяльність кишківника, добре тамує голод, стимулює використання жиру з його «депо» в організмі
Сьогодні, сидячи за за комп’ютером, можна заробляти, розважатися, відпочивати. Хтось створює свої сайти — бізнес–проекти, хтось відкриває віртуальні магазини, в яких можна купити все, що заманеться. Молодь має змогу дистанційно навчатися. Але буває й таке, що ми витрачаємо чимало часу біля монітора просто так, забуваючи при цьому поїсти або щось важливе зробити
В останні роки у другій половині вересня заступник директора з науково-дослідної роботи Національного природного парку «Прип’ять—Стохід», член Українського товариства охорони птахів Михайло Васильович має тривале відрядження: цілий місяць він у рекреаційному пункті, що в селі Сваловичі Любешівського району, вивчає міграцію птахів
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ