up-arrow
ДОБРОГО ВАМ ЗДОРОВ'Я! Архів рубрики

Лікували сина… футболом

title
Олександру Грилюку із села Іванчиці Рожищенського району спорт допоміг справитися з наслідками дитячого церебрального паралічу. 22–річний хлопець зараз працює на заводі «Кромберг енд Шуберт». Не байдикує і вдома: залюбки сідає за кермо трактора, береться за будь–яку чоловічу роботу. Як усі його ровесники, увечері ходить на танці. Але навіть якщо повертається пізно, ранкову чотирикілометрову пробіжку не відміняє

Галина СВІТЛІКОВСЬКА


«Головне — не замикати біду в чотирьох стінах»
Діагноз ДЦП — серйозне випробування для родин, де ростуть хворі діти. Не всім вдається вистояти, нерідко сім'ї розпадаються, матері, залишившись без підтримки, опускають руки, втрачають надію. Сашкові ж у цьому пощастило, його батьки ні на мить не сумнівалися в тому, що за майбутнє сина треба боротися.
Це сьогодні Грилюки мають власний добротний дім, міцне господарство. А тоді, коли у молодого подружжя з'явився первісток, їхнім найбільшим багатством були люблячі серця та дві пари роботящих рук. Але хіба цього мало, щоб будувати своє щастя? Тільки ж доля приготувала молодятам серйозне випробування.
Спочатку здоров'я новонародженого синочка тривоги не викликало. Та через кілька місяців, згадує Людмила Віталіївна, невролог виніс сумний присуд: у хлопчика ДЦП. І ця обставина визначила пріоритети у їхній сім'ї — обоє з чоловіком без зайвих слів і роздумів вирішили зробити все, аби син міг жити повноцінно. Правда, тоді вони ще не усвідомлювали, скільки терпіння і сил їм знадобиться.

Хотілося довести всім, і собі в першу чергу, що нічим не гірший від інших. Звичайно, самотужки я б нічого не досяг, але мені пощастило з батьками і тренерами.

— Спочатку лікувалися у Степана Степановича Глушнюка в обласній дитячій лікарні, потім по два рази на рік — кількатижневі курси реабілітації у санаторії «Дачному». Кажуть, біда одна не ходить. У чотири роки Саша ошпарився окропом, наслідки важкої опікової травми ускладнили його стан. Тоді якраз народився наш молодший — Володя. Не розповісти, наскільки було тяжко, без допомоги рідних не змогли б справитися, — скупо розповідала Людмила Віталіївна, не вдаючись у подробиці, не рахуючи болючих зарубок на серці.
Упродовж півтора десятка літ періодично працювала із Сашею у санаторії «Дачний» Домка Іларіонівна Боярчук, дуже авторитетний спеціаліст. А поміж тим батьки куди тільки його не возили: і до народних лікарів, і у столичні інститути. Приїжджали до Луцька хірурги з Тули, які бралися допомагати дітям з ДЦП. Фахівці неоднозначно їхню методику оцінювали, але Грилюки вирішили і цим шансом скористатися. Дива не сталося. Утім, на той час Людмила й Олег уже його й не очікували, розуміючи, що навіть маленьке зрушення на краще — це крок уперед. «Головне — не замикати біду в чотирьох стінах, не сидіти, склавши крила», — кажуть мої співрозмовники.
— Коли я пішов до школи, то це був для мене великий моральний удар. Малі діти не люблять «не таких, як усі». Спочатку не дуже сприймали мене, часом насміхалися. Напевне, той період був найважчим, — долучається до розмови Олександр. — Хотілося довести всім, і собі в першу чергу, що нічим не гірший від інших. Звичайно, самотужки я б нічого не досяг, але мені пощастило з батьками і тренерами.

Найпалкіша вболівальниця — мама
Судячи з усього, повезло хлопцеві ще й тому, що він народився у селі, де спорт здавна був у пошані. Сусідом Грилюків є 64-річний Леонід Носарчук, майстер спорту з легкої атлетики, який свого часу носив титул найсильнішого спринтера серед сільських спортсменів, був «автором» багатьох рекордів і має чималу кількість медалей, інших нагород. Леонід Михайлович донедавна працював на кафедрі фізичного виховання Луцького технічного університету, нині ж повернувся у рідні Іванчиці.

«Інваспорт» йому дав не тільки медалі, а й багато чого для життя.

— У сусідньому Озденіжі був колись великий стадіон, де часто проводили різні змагання. Усі хлопці захоплювалися футболом. Я з дитячих літ і до сьогоднішнього дня граю, правда, тепер у футзал у команді ветеранів. У нашій окрузі виросло декілька майстрів спорту. Тепер теж є молодь перспективна. От і Саша Грилюк уже може похвалитися медалями, — каже Леонід Носарчук.

Як виявилося, грав у юності у футбол і батько хлопця. Але привела Сашка на футбольне поле мама.
— Якось у санаторії почула про центр фізичної культури і спорту для інвалідів — «Інваспорт», про те, що там працюють підготовлені тренери, які вміють вселити вихованцям впевненість у свої сили. Для таких дітей найважливіше — позбутися комплексів, повірити в себе. Чоловік мене підтримав. Саша тоді ходив у другий клас, добиратися на заняття було непросто, часто Олег вивозив нас кіньми до Ковельської траси, а далі ми їхали до Луцька автобусом. Бувало, люди картоплю копають, а я цілий день на стадіоні сиджу, коли якісь змагання. Олег сам з усією роботою у такі дні мусив справлятися, у нас же — дві корови, хазяйство, город чималий. Але що вдієш, коли господиня — футбольна вболівальниця, — усміхається Людмила.
Хтось, може, й дивувався з їхньої віри в оздоровчу силу спорту. Казали, напевне, у хлопця просто легка форма ДЦП. Але батьки бачили, що син не тільки фізично ставав сильнішим, а й гартував у спортзалі характер, знаходив там друзів, розвивав кругозір. Він уже не почувався «білою вороною» у школі, його кликали поганяти м'яч після уроків, запрошували у свою команду.
— У багатьох містах України я побував завдяки «Інваспорту»: у Євпаторії були на зборах і змаганнях 6 разів, грали в Одесі, Миколаєві, Дніпрі… Перший мій тренер — Оксана Андріївна Рожок, якій я дуже вдячний за те, що навчила любити футбол. А зараз мені пощастило займатися під керівництвом заслуженого тренера України Юрія Васильовича Тимофєєва, — ділиться Саша.
— Як пішов працювати, то часом мусить пропускати тренування. Але старається надолужити вдома. Вранці пробіжиться до Букова, сусіднього села, і назад, ввечері часом із хлопцями м'язи на тренажері розминає. У нашому кутку брати Дмитруки — Діма та Ігор — зі спортом серйозно дружать, Роман Олексійчук у міні–футбол грає, — хвалить сільську молодь Людмила Віталіївна, запевняючи, що готова сина від роботи по господарству звільнити, аби він мав час займатися улюбленим видом спорту.
— Саша і орати, і косити вміє. Влітку, як прийде черга, череду пасе. Молодший син навчається в Ірпіні, то старший тепер за двох мусить допомагати. Але ми не хочемо, щоб він футбол закинув, «Інваспорт» йому дав не тільки медалі, а й багато чого для життя, — підтверджує і глава родини.
Олександру вже час збиратися на роботу. Каже, що на підприємстві йому подобається. Трудовлаштувався сам, знайшовши в інтернеті оголошення. Переконався на власному досвіді, що інвалідність — не привід сидіти і нудитися вдома. Хлопець любить працювати за комп'ютером, а ще йому подобається рибалити, восени — збирати гриби. Але на першому місці — все ж футбол, який допоміг забути про хворобу.


Леонід Носарчук, сусід Сашка, радіє, що є кому продовжувати спортивну славу села.

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
У лютому минулого року «Волинь-нова» опублікувала розповідь про Наталочку Лащ із села Залізниця Любешівського району, яка потребувала дороговартісного лікування за кордоном. Рідкісна важка недуга вдруге постукала у ті ж двері: 10 років тому вона вбила сестричку дівчинки приблизно такого ж віку
Головний лікар Торчинської районної лікарні ставить на ноги 80–90–річних пацієнтів зі складними переломами шийки стегна, іншими важкими травмами, освоївши сучасні методики, які застосовують у клініках Європи і США
Я — проста сільська вчителька. Життя віддала школі, дітям, багатства не надбала, а болячок — чимало. Упродовж останніх двох років безрезультатно борюся з підступною хворобою — двобічним коксартрозом
За повідомленням Волинського обласного центру екстреної медицини, через різке підвищення температури повітря значно погіршився стан здоров'я населення. За останні дні кількість звернень до центральної оперативної диспетчерської у зв’язку із загостренням серцево–судинних захворювань збільшилась на 40 відсотків, неврологічних патологій — на 50
Шлунок людини щодня піддається різним випробуванням і не завжди виходить з них переможцем. Наслідком стає гастрит, від якого страждає майже половина населення нашої країни
Салати, інші страви з цих смачних червоних плодів, на думку медиків, надзвичайно корисні для здоров’я, вони захищають від раку, серцево-судинних захворювань, поліпшують зір
Статичні вправи використовуються у різних видах спорту. Вони сприяють покращенню координації, розвивають силу, зміцнюють зв’язки та суглоби. А також є прекрасним засобом для тих, хто хоче позбутися зайвих кілограмів без виснажливих тренувань, а головне — без негативного навантаження на опорно–руховий апарат, що дуже важливо для людей не підготовлених або з надмірною вагою. Саме на цьому акцентує увагу ведуча оздоровчого відеорозділу сайту «Волині–нової» Ольга Філюк, пропонуючи вам комплекс вправ для схуднення
А сьогодні у цього 34-літнього чоловіка, який живе із сім'єю у селі Карасин Камінь-Каширського району, — вже дві пасіки. Тобто, бджільництво із захоплення переросло у справу його життя
У селі Кричильськ Сарненського району минулого тижня похоронили 51-річного шкільного завгоспа Юрія. Чоловік у неділю наївся смажених грибів, які назбирав сам на території села, і був упевненим, що це — печериці. Проте за деякий час став почуватися зле. Врятувати його життя медикам районної лікарні не вдалося
Замість старих - встановлюють сучасні
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ