up-arrow
КУЛЬТУРА Архів рубрики

Маневиччанка Яна Ляхович: «Відповідаю за те, аби працівники «1+1 медіа» почувалися на роботі, як удома»

title
Наша землячка працює у «команді найкращих» – разом із Аллою Мазур, Лідією Таран, Соломією Вітвіцькою, Дмитром Комаровим та іншими зірками

Людмила ВЛАСЮК

«Новорічної ночі загадала мрію — працювати на «плюсах»
Її дитинство проходило в постійному русі: деякий час сім’я мешкала на Прикарпатті, звідки родом тато, потім «осіла» в Білорусі, пізніше переїхала у Комарове Маневицького району. Напевно, цим можна пояснити такі особливості її вдачі, як швидкість у прийнятті рішень та відсутність довгострокового плану.
– Найдорожче, що є у моєму житті, – найближчі люди: тато, мама і двоє братів, – каже Яна. – І ще моя робота. Я була самостійною дитиною: ставила цілі, досягала їх, не скиглила, намагалася завжди бути лідером. Батьки мені ніколи не заважали і нічого не забороняли. Я вдячна їм за чудове виховання. Великі свята завше зустрічаю у сімейному колі, хоча з вільним часом проблеми: робота, іспити, написання дисертації. А ще у мене є равлики, які нещодавно стали батьками. Тож одне з моїх хобі — догляд за равленятками. Складно, коли у тебе їх аж 200!

Багато читайте, подорожуйте, знайомтеся з новими людьми і не втрачайте віри в цей світ і в добро!

Яна ще в шкільні роки визначила для себе чітку ціль – стати журналістом, щоб допомагати людям у вирішенні проблем і постійно бути в епіцентрі подій.
— Скажу, що мені вже з першого курсу навчання на факультеті реклами та зв’язків з громадськістю в Івано-Франківському університеті імені короля Данила щастило на хороших людей, які завжди підтримували. Брала участь у конкурсах краси, співала, писала вірші, організовувала літературні вечори, вигравала олімпіади та десятки конкурсів, працювала журналістом, спічрайтером, політтехнологом, вела на телебаченні свою програму. Це були незабутні роки: безтурботні, щасливі і насичені. А ще студентство загартувало мій характер, бо я пройшла серйозну школу виживання.
Яна пообіцяла собі, що по закінченні університету переїде до столиці. Подала документи на магістратуру до НТУ «КПІ імені Ігоря Сікорського». Спочатку було складно: незнайоме місто, вулиці, люди, не вистачало друзів і спілкування. Спробувала свої сили на студентському телебаченні, писала сценарії, згодом почала працювати в кадрі.
– Це все затягнуло нереально, – ділиться спогадами Яна. – Тому, коли побачила вакансію на сайті «1+1 медіа», не зволікала. До того ж у новорічну ніч-2016 під бій курантів загадала бажання працювати на «плюсах». Це магія, але так і вийшло. Мене взяли в «команду найкращих» — PR-фахівцем зі зв’язків із громадськістю та пресою, що стало однією з найбільших особистих моїх перемог.

«Ми бачимо лише те, у що віримо»
Відтоді зустрічі зі знаменитостями дівчина не вважає чимось особливим, це частина її роботи, поруч із ними вона не фанатіє і не благає про фото на згадку.
– До відомих людей звикаєш і з часом навіть не зважаєш на те, що у буфеті за тобою в черзі стоїть Лідія Таран, а Дмитро Комаров притримує двері ліфта, щоб ти встигла, – посміхається медійниця. – Перекинутись кількома словами з Аллою Мазур або пообідати із Соломією Вітвіцькою – це буденні речі. Мені подобається, що незалежно від статусу та популярності усі спілкуються на рівних. Кожен працівник керується корпоративними цінностями – такими, як чесність, відкритість, відповідальність, сміливість, повага та любов. А ще я безмежно люблю у своїй професії відсутність дрес-коду. По суті, моя робота полягає в тому, аби працівники «1+1 медіа» відчували себе на роботі, як удома. Я займаюсь внутрішніми комунікаціями. Це й організація різноманітних свят, конференцій, реалізація іміджевих проектів, проведення інтерв’ю, опитувань, підтримка філософії «зеленого офісу» тощо. Ще з першої співбесіди я зрозуміла: тут працюють надзвичайно привітні і щирі люди. Мене вразив теплий прийом, який для мене організували, а ще – простота і відкритість моєї наставниці. Взагалі у нас немає поняття «підлеглий», усі спілкуються в невимушеній атмосфері.
«Если, путь прорубая отцовским мечом, ты солёные слёзы на ус намотал, если в жарком бою испытал, что почём, значит, нужные книги ты в детстве читал» – ці рядки Володимира Висоцького є своєрідним девізом життя для Яни. Найбільше вона цінує в людях відкритість та професійність. Щастя вбачає у самореалізації та в гармонії зі світом. Дівчина переконана: кожен повинен мати справу всього життя і горіти нею.
– Необхідно постійно удосконалювати себе. Варто зрозуміти, що дуже рідко з першого разу все вдається. Потрібно звикнути до відмов, перешкод і невдач. А ще – не боятись викликів і не давати внутрішньому критику вбивати ідеї. Багато читайте, подорожуйте, знайомтеся з новими людьми і не втрачайте віри в цей світ і в добро! І пам’ятайте: ми бачимо лише те, у що віримо, – ділиться секретом успіху медійниця.
Понад усе Яна Ляхович мріє про те, щоб закінчилася війна, і в нічній тиші з посвятою пише:
Коли ти вернешся з чужої війни
І сонце не буде палати –
Крізь холод ночей
і безжальність вітрів
Я буду до смерті чекати…
Коли твої очі, що звикли до сліз,
Захочуть на мить відпочити,
Важким стане хрест, що далеко
проніс, –
Я буду до скону любити…
Якщо ж, як свинець,
стануть очі твої,
Ім’я закарбують у стелу,
І тіло захоче сирої землі –
Дай Боже, щоб я вже померла…

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Виступи «95 кварталу» користуються неабиякою популярністю серед глядачів. Не часто вдається побачити в одній програмі стільки несподіваних режисерських знахідок. До того ж у них є те, чого бракує іншим, — ​гумор із перцем, що викликає водночас і сміх, і сльози
25 квітня виповнилося б 80 років заслуженому працівнику культури, режисеру Борису Ревенку
«Дякую, це ви написали про мене!» Цю фразу молодий драматург і актриса Юлія Максименко чула від вдячних глядачів не раз. І звучала вона не де-небудь — у Києві, у столиці! Але була в акторки мрія: вийти на сцену в рідному місті, де живуть батьки, однокласники, вчителі… Подарувати їм часточку свого серця, розповісти, що болить, хвилює, не дає спати ночами, як би хотілося змінити цей світ… Тож свій тур Україною вирішила розпочати з Луцька, де народилася, навчалася в гімназії №4, державному музичному училищі на диригентсько-хоровому відділенні, а далі — поїхала підкорювати Київ
Теми для них майстер–початківець черпає з природи
Нещодавно народний аматорський гурт «Живиця» із Домашева Ківерцівського району представляв волинську пісню у столиці
У Музеї волинської ікони представлена сотня творчих робіт майстра–рекордсмена із Володимира–Волинського Анатолія Бойка
Галині Логощук із села Балашівка Березнівського району у спадок від мами дістався талант, а на додачу — родинний верстат 200–літньої давності
Надія Веремчук на відкритті фотовиставки «На старих фотографіях всі молоді...» Волинь і краяни на світлинах фотокореспондента газети «Волинь-нова» Миколи Зінчука»
У Прилуцькій загальноосвітній школі Ківерцівського району відбувся тематичний захід «Габріеля Запольська і Волинь» з нагоди 160–ї річниці від дня народження польської письменниці, драматурга, публіциста, актриси театру, коріння якої — у Підгайцях Луцького району. У Ківерцях (нині — Прилуцькому) її шляхетна родина мала маєток, де минули дитячі роки Габріелі
Вона присвячена річниці Чорнобильської трагедії і діє у Волинському регіональному музеї українського війська та військової техніки
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ