up-arrow
КУЛЬТУРА Архів рубрики

Маневиччанка Яна Ляхович: «Відповідаю за те, аби працівники «1+1 медіа» почувалися на роботі, як удома»

title
Наша землячка працює у «команді найкращих» – разом із Аллою Мазур, Лідією Таран, Соломією Вітвіцькою, Дмитром Комаровим та іншими зірками

Людмила ВЛАСЮК

«Новорічної ночі загадала мрію — працювати на «плюсах»
Її дитинство проходило в постійному русі: деякий час сім’я мешкала на Прикарпатті, звідки родом тато, потім «осіла» в Білорусі, пізніше переїхала у Комарове Маневицького району. Напевно, цим можна пояснити такі особливості її вдачі, як швидкість у прийнятті рішень та відсутність довгострокового плану.
– Найдорожче, що є у моєму житті, – найближчі люди: тато, мама і двоє братів, – каже Яна. – І ще моя робота. Я була самостійною дитиною: ставила цілі, досягала їх, не скиглила, намагалася завжди бути лідером. Батьки мені ніколи не заважали і нічого не забороняли. Я вдячна їм за чудове виховання. Великі свята завше зустрічаю у сімейному колі, хоча з вільним часом проблеми: робота, іспити, написання дисертації. А ще у мене є равлики, які нещодавно стали батьками. Тож одне з моїх хобі — догляд за равленятками. Складно, коли у тебе їх аж 200!

Багато читайте, подорожуйте, знайомтеся з новими людьми і не втрачайте віри в цей світ і в добро!

Яна ще в шкільні роки визначила для себе чітку ціль – стати журналістом, щоб допомагати людям у вирішенні проблем і постійно бути в епіцентрі подій.
— Скажу, що мені вже з першого курсу навчання на факультеті реклами та зв’язків з громадськістю в Івано-Франківському університеті імені короля Данила щастило на хороших людей, які завжди підтримували. Брала участь у конкурсах краси, співала, писала вірші, організовувала літературні вечори, вигравала олімпіади та десятки конкурсів, працювала журналістом, спічрайтером, політтехнологом, вела на телебаченні свою програму. Це були незабутні роки: безтурботні, щасливі і насичені. А ще студентство загартувало мій характер, бо я пройшла серйозну школу виживання.
Яна пообіцяла собі, що по закінченні університету переїде до столиці. Подала документи на магістратуру до НТУ «КПІ імені Ігоря Сікорського». Спочатку було складно: незнайоме місто, вулиці, люди, не вистачало друзів і спілкування. Спробувала свої сили на студентському телебаченні, писала сценарії, згодом почала працювати в кадрі.
– Це все затягнуло нереально, – ділиться спогадами Яна. – Тому, коли побачила вакансію на сайті «1+1 медіа», не зволікала. До того ж у новорічну ніч-2016 під бій курантів загадала бажання працювати на «плюсах». Це магія, але так і вийшло. Мене взяли в «команду найкращих» — PR-фахівцем зі зв’язків із громадськістю та пресою, що стало однією з найбільших особистих моїх перемог.

«Ми бачимо лише те, у що віримо»
Відтоді зустрічі зі знаменитостями дівчина не вважає чимось особливим, це частина її роботи, поруч із ними вона не фанатіє і не благає про фото на згадку.
– До відомих людей звикаєш і з часом навіть не зважаєш на те, що у буфеті за тобою в черзі стоїть Лідія Таран, а Дмитро Комаров притримує двері ліфта, щоб ти встигла, – посміхається медійниця. – Перекинутись кількома словами з Аллою Мазур або пообідати із Соломією Вітвіцькою – це буденні речі. Мені подобається, що незалежно від статусу та популярності усі спілкуються на рівних. Кожен працівник керується корпоративними цінностями – такими, як чесність, відкритість, відповідальність, сміливість, повага та любов. А ще я безмежно люблю у своїй професії відсутність дрес-коду. По суті, моя робота полягає в тому, аби працівники «1+1 медіа» відчували себе на роботі, як удома. Я займаюсь внутрішніми комунікаціями. Це й організація різноманітних свят, конференцій, реалізація іміджевих проектів, проведення інтерв’ю, опитувань, підтримка філософії «зеленого офісу» тощо. Ще з першої співбесіди я зрозуміла: тут працюють надзвичайно привітні і щирі люди. Мене вразив теплий прийом, який для мене організували, а ще – простота і відкритість моєї наставниці. Взагалі у нас немає поняття «підлеглий», усі спілкуються в невимушеній атмосфері.
«Если, путь прорубая отцовским мечом, ты солёные слёзы на ус намотал, если в жарком бою испытал, что почём, значит, нужные книги ты в детстве читал» – ці рядки Володимира Висоцького є своєрідним девізом життя для Яни. Найбільше вона цінує в людях відкритість та професійність. Щастя вбачає у самореалізації та в гармонії зі світом. Дівчина переконана: кожен повинен мати справу всього життя і горіти нею.
– Необхідно постійно удосконалювати себе. Варто зрозуміти, що дуже рідко з першого разу все вдається. Потрібно звикнути до відмов, перешкод і невдач. А ще – не боятись викликів і не давати внутрішньому критику вбивати ідеї. Багато читайте, подорожуйте, знайомтеся з новими людьми і не втрачайте віри в цей світ і в добро! І пам’ятайте: ми бачимо лише те, у що віримо, – ділиться секретом успіху медійниця.
Понад усе Яна Ляхович мріє про те, щоб закінчилася війна, і в нічній тиші з посвятою пише:
Коли ти вернешся з чужої війни
І сонце не буде палати –
Крізь холод ночей
і безжальність вітрів
Я буду до смерті чекати…
Коли твої очі, що звикли до сліз,
Захочуть на мить відпочити,
Важким стане хрест, що далеко
проніс, –
Я буду до скону любити…
Якщо ж, як свинець,
стануть очі твої,
Ім’я закарбують у стелу,
І тіло захоче сирої землі –
Дай Боже, щоб я вже померла…

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Найстарша читачка бібліотеки села Коршовець, що в Луцькому районі, 79–річна Євгенія Опейда (на фото) з–поміж інших користувачів книгозбірні вирізняється тим, що її цікавить постать славетного гетьмана
Настоятель Свято-Михайлівського храму Української православної церкви села Бужанка Іваничівського району Петро Кубінський (на фото) «докопався» до пращурів аж у 1693 рік
Рівнянка Зоя Романова — одна з тих, хто вперто намагається конкурувати з індустрією машинної вишивки. Про свою роботу говорить із задоволенням, проте справжній захват у майстрині викликають українки, що вишивали сотні років тому
На Турійщині відгримів перший етнофестиваль «Єдина країна», організований переселенцями із Криму
У Світлани і Вікторії Дубин із села Журавичі Ківерцівського району спільне хобі — вишивання
З нагоди відзначення Дня міста залізничників на Волинь приїхали сім закордонних делегацій і легендарний український співак Олег Скрипка
Олександр Мозоль хоче зберегти для нащадків пейзажі рідного краю
Разом з активістами села Дольськ вони облагородили озеро і тепер запрошують на його берег 8 липня фольклорні колективи не тільки Волині, а й з-за меж області
Фантастичною та казковою була цьогорічна «Ніч у Луцькому замку», яка вже вдев’яте проводилася в обласному центрі Волині
Двоє ковельчан допомогли поліцейським затримати зловмисника, який побив та пограбував 89-річного волинянина. Т.в.о. начальника Ковельського відділу поліції Василь Бучинський за особистий внесок у боротьбі зі злочинністю вручив подяки 26-річним жителям міста Ковеля – Горгуну Максиму та Прокопчуку Артему
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ