Повертаємось з інтернету в реальність: тільки живі можуть виправити помилки
Хлопчик років десяти в гумових чобітках ішов сільською дорогою. Мабуть, зі школи. Зупинився біля великої калюжі з розталого снігу, що так і манила зміряти глибину. Я вловила його настрій (в дитинстві теж міряла калюжі) і міркувала — що ж робитиме? Став озиратися, а тоді із задоволеним виглядом, що ніхто його не бачить, ступив у воду майже до верху чобіт, находився вволю і вийшов лише, як калюжа почала міліти. Полегшено зітхаю і, наче змовившись із хлопчаком у його авантюрі, всміхаюся йому з авта. Мама б побачила — точно б насварила, як і я своїх
Лариса ЗАНЮК,
редактор відділу освіти
газети «Волинь-нова»
Махаю йому рукою — хлопчикові, що відгукнувся дитинством. Тоді не забороняли ходити по калюжах, не відбирали іграшок, не дорікали друзями, не читали наших щоденників. А ми й не думали, раптом щось не так у сім’ї чи школі, різати руки, показуючи свій протест. Якими ж все-таки ми були щасливими! Хоч і не мали модних телефонів, 500 віртуальних друзів, а натомість мали 5 справжніх, гумові чоботи і маму, яка ну зовсім трошки бурчала, коли сушила мокрий одяг, і посміхалася, коли до лоскоту терла ноги горілчаною настоянкою після наших прогулянок по калюжах.
Після перегляду новин останніми тижнями батьків треба відпоювати якимись серйознішими настоянками: ми всі впали в істерику через «Синіх китів» та віртуальні ігри, що спонукають дітей до самогубства. Новини кишать «китами», на кожному каналі і сайті повідомлення про нові жертви. Поліція прокинулася, наче вперше почула, хоч таке відбувається вже не один рік, батьки заметушилися, почали відбирати у дітей мобілки, які самі ж дали в руки, і це стало новим приводом для сімейних скандалів. Гнемо палку і прислухаємося, чи не тріщить. Ми не вчимо дітей правилам безпеки в інтернет-павутині, бо й самі не знаємо, що слово і в мережах — не горобець, вилетить — не впіймає ніякий суперкіберполіцейський. Тим часом збочені дядьки, не реалізовані в житті, отримують задоволення від того, що керують дітьми, як маріонетками, своїм руйнівним словом в інтернеті, а ті, що сповідують принцип наживи, радісно потирають руки від вдалого експерименту: жорстока інформаційна війна може значно скоротити населення. Ось тут потрібно поставити крапку новинам і починати протидіяти, а не поширювати чутки.
Так вирішили студенти із Придністров’я та створили в мережі «Вконтакті» на противагу грі «Синій кит» — «Білого ведмедя», а замість таємничого «Тихого дому» свій «Гамірний дім» (адже тільки у домі, де дітям весело, де їх чекають і люблять попри помилки, погані оцінки, невдачі, підліткові прищі та надмірну вагу — тільки там, де це розуміють, дітям хочеться жити!) Створили цю гру хлопці на позитиві та на дотепах і серед 50 завдань, які треба виконати її учасникам, — прибрати кімнату, сфотографувати сторінку щоденника з позитивними оцінками, і таке інше, а якщо чогось не виконаєш — це буде на твоїй совісті, кажуть автори гри. Вони переконані, що після завершення усіх завдань стосунки гравців зі своїми сім’ями значно покращаться. Звісно, не супертаємнича гра, а спроба вибити клин іншим клином. Не знаю, скільки в ній буде учасників, головне, що батьки зрозуміли: діти потребують любові, довіри й дружби, а не залякування з усіх усюд. Головне — донести дітям посил, що тільки живі можуть виправити помилки.
