up-arrow
ДОБРОГО ВАМ ЗДОРОВ'Я! Архів рубрики

«Щоб у свої 90 років бути у формі, деякі вправи роблю по 200 разів»

title
«Те, що я «розміняла сотку», – не привід сидіти й стогнати», – каже лучанка Лідія Йосипівна Панасюк (на фото)

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

«Сто лят» у виконанні ювілярки
Пані Лідія елегантна навіть в одязі для занять фізкультурою. Профілактор Євмінова подарували їй рідні, і тренажер у домі не простоює марно.
— Мама і мені нагадує, що треба над собою працювати. І сама у цьому є для нас прикладом, щоранку зарядку робить, потім — спеціальний комплекс вправ для корекції хребта, — каже донька Людмила Борисівна. — Обидві маємо проблеми з опорно-руховим апаратом, бо за родом занять доводилося цілими днями за столом над паперами сидіти. Тож після виходу на пенсію мама докорінно змінила спосіб життя, городом зайнялися, теплицями, квіти стали вирощувати. Ну а взимку дефіцит фізичних навантажень доводиться компенсовувати фізкультурою.

Твердження про те, що на схилі літ жінка виглядає так, як того заслуговує, видається абсолютно справедливим, коли дізнаєшся про долю Лідії Йосипівни. У неї горда постава, бо вона ніколи не дозволяла собі опускати руки.

Твердження про те, що на схилі літ жінка виглядає так, як того заслуговує, видається абсолютно справедливим, коли дізнаєшся про долю Лідії Йосипівни. У неї горда постава, бо вона ніколи не дозволяла собі опускати руки.
— Перший урок, як завжди триматися гідно, я одержала в дитинстві у польській гімназії в Замості. Була єдиною українкою в класі, мене дражнили русинкою, щоб принизити. І я мусила стати найкращою ученицею, намагалася бути взірцем шляхетності в манерах, одязі, поведінці. Потім почалася війна, прийшли німці й виселили нашу родину з рідного села, де батьки мали міцну господарку. На новому місці проживання ми сповна відчули жах тодішніх антиукраїнських акцій, під час однієї з них тата вбили польські бандити. А після війни нас узагалі вигнали з рідної землі, що за Бугом, дали 20 хвилин на збори, повантажили людей у товарняки й вивезли на південь України — на Херсонщину. І в 19 років я мусила взяти на себе відповідальність за маму і немічного дідуся, — згадує пані Лідія.
У 1947-му вперше приїхала до Луцька. На Волинь переселенців тягнуло, як магнітом, все ж ближче до отчого краю. Зібралася у «розвідку» спочатку сама. Добиралася, переховуючись, на даху потяга, три доби не мала в роті й рісочки.
— Йшла Луцьком, куди ноги несли. На теперішній вулиці Лесі Українки, де потім поставили пам’ятник комуністу Бойку, тоді стояла капличка. Упала на коліна і стала просити у Бога допомоги, бо не було більш на кого надіятись. І тільки відійшла від того місця, зустріла дядька з нашого села, який дав мені цілий буханець хліба, пустив переночувати. Потім завдяки добрим знанням, здобутим у гімназії, вдалося влаштуватися на курси бухгалтерів при управлінні Національного банку, де й стала працювати. Це був другий урок: віра в Бога людину рятує, але й самому потрібно докладати сил, — переконана наша співрозмовниця.
Ювілей жінка відзначала в кафе, що належить зятю й доньці. Їхній бізнес-проект Лідія Йосипівна благословила першою. У 90-ті, коли не платили зарплат, заспокоювала дітей: не соромно на ринку торгувати, треба за будь-яку роботу братися. Згодом підтримала ідею розпочати власну справу. Тож тепер було де зібрати всю родину. Нас же пані Лідія пообіцяла запросити на своє сторіччя. І напівжартома голосно й дзвінко заспівала сама собі: «Сто лят…»


«Не тільки на медицину надійся, головне - духом не падай»…
— Першим моїм лікарем у дитинстві була мама, яка від народження мала дар допомагати людям. Часто в жнива приходили чоловіки, які робили на молотарці й через пилюку та остюки страждали від запалення, травм очей. Щоб легше було дістати стороннє тіло, тато придумав саморобний «інструмент» і сам мусив іноді «асистувати». Але завжди все закінчувалося благополучно. Мамині масажі й примочки допомагали краще, ніж ліки від окуліста із Замостя. На собі переконалася, що вивести бородавки, вилікувати застуду чи розлад травлення народними засобами цілком реально. Але ні народна, ні офіційна медицина, на жаль, не всесильні, — зітхає Лідія Йосипівна, відповідаючи на запитання про медичні пріоритети й авторитети.
У лікарнях, як зізнається, доводилося перебувати місяцями. Але не в ролі пацієнтки.

Треба вміти прощати, не носити у собі образ і злості, не порушувати Божих заповідей.

Важко хворів коханий чоловік. Завжди вважала, що таку люблячу, добру, розумну, турботливу людину їй послав сам Господь. Із Борисом Степановичем, каже, жили душа в душу. Невиліковна хвороба стала серйозним випробуванням для обох. І вона знала, що повинна бути поруч. Звільнилася з роботи. Спала в лікарні на підлозі біля ліжка чоловіка, шукала дефіцитні препарати, напитувала кваліфікованих спеціалістів, випробовувала усі відомі засоби лікування. На жаль, перемогти недугу не вдалося.

Згодом доля завдала пані Лідії ще один жорстокий удар: вона втратила сина. Біль тамувала молитвами, спогадами. Згадувала ті щасливі роки, коли народились діти, коли чоловік цілував їй руки, дякуючи за подаровану радість батьківства. Клопоти, труднощі завжди долали разом.
— Бувало, біжу вранці на роботу, а через Стир тоді ще в нашому кутку Красного моста не існувало, спізнишся на пором — намотуй кілометри довкола. Прилетиш, усім хочеться усміхнутися, весь світ обійняти. Де б не працювала, завжди з колегами мала теплі стосунки. От і з останнього місця роботи — Волинського об’єднання автобусних станцій — досі отримую на свята вітання, і з 90-річчям рідний колектив поздоровив, — ясніє тихою усмішкою Лідія Йосипівна.
— І мене навчає: «Треба вміти прощати, не носити у собі образ і злості, не порушувати Божих заповідей». Мама — людина глибоко віруюча, колись у церковному хорі співала. Її доброзичливість та оптимізм і є запорукою довголіття. Радить: «Не тільки на медицину надійся, головне — духом не падай», — цитує Людмила Борисівна «афоризми» неньки.
Частує нас чаєм із шипшини, глоду, кореня кульбаби. «Дегустуємо» разом із пані Лідією ще й «модний» вітамінний напій — смузі з сирого гарбуза й замороженої полуниці. Город біля хати невеликий, але овочі, зелень, фрукти — власного «виробництва», без «хімії».
Довгими зимовими вечорами Людмила Борисівна записує спогади про життя за Бугом, про депортацію, адже пам’ять у пані Лідії просто блискуча. В перервах — розминають м’язи на тренажері. «Щоб бути у формі, деякі вправи роблю по 200 разів на день», — зізнається жінка. А ще часто удвох з донькою дуетом співають давніх українських, «привезених із Польщі» пісень. Ось такий «секрет» оздоровлення.

 

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Світанок 22 травня 2014-го для Василя Кропиви із села Рокині Луцького району, як і для багатьох його побратимів із 51-ї окремої механізованої бригади, став чорним. З того дня хлопцеві не розвиднілось і досі. У 22 роки він втратив зір, дивом виживши під час нападу проросійських сепаратистів на блокпост. Допомагають юнакові повернути барви світу небайдужі люди в Україні і за її межами
Малюк скаржиться, що болять ніжки. Черевичків не напастися, вже через місяць взуття втрачає форму. Можливо, причина у плоскостопості?
Ця багаторічна рослина родини макових може стати у пригоді при різних захворюваннях. Але вона належить до отруйних і вимагає обережності, тому не забудьте порадитися з лікарем
З такими словами прийшла до редакції лучанка Галина Швайковська, яка оббиває пороги, вболіваючи за внука своєї сестри Василя Рекрута з Горохова
Безсонні ночі біля колиски, тривоги за малюка не найкращим чином впливають на подружнє життя, сексуальні стосунки. Не до любощів жінкам не тільки через втому. Лікарі не рекомендують вагітніти швидше, як через два–три роки після попередніх пологів, щоб зменшити ризик розвитку ускладнень — малокрів’я, кровотеч, затримки розвитку плода. Але не всім вдається спланувати чергове поповнення сім'ї. Медична статистика свідчить, що до 30 відсотків молодих матерів у перший рік після народження дитини приходять на аборт. Як запобігти небажаній вагітності? Як новоспеченим батькам зберегти гармонію в інтимній сфері? Про це запитують читачки «Волині–нової» авторитетного фахівця–гінеколога, заслуженого лікаря України, кандидата медичних наук Тетяну Євгенівну Ткачук
Якраз на Юрія Бог подарував Інні та Володимиру Вілігурським із села Пальче Ківерцівського району синочка. Цю новину у 2007 році оприлюднили чи не всі засоби масової інформації України. Адже вага новонародженого була рекордно великою, а пологи пройшли без ускладнень. Навіть лікарі називали це дивом
Минулого року рівень захворюваності на цю недугу зріс у 7 разів. Лікарі пов’язують таку загрозливу статистику із катастрофічним зниженням обсягів вакцинації дітей. Про це йшла мова під час «круглого столу», що відбувся в управлінні охорони здоров’я облдержадміністрації
Багато хто у селах поповнює сімейний бюджет, продаючи вилущені ядра волоських горіхів, які активно скуповують на ринках і відправляють за кордон. Там, очевидно, знають ціну цим цілющим зернятам. Але і з відходів «виробництва», зокрема з горіхових перетинок, можна виготовити лікувальні настоянки. Я вже декілька років їх використовую і вам раджу
З такими словами прийшла до редакції жителька села Несвіч Луцького району Тетяна Володимирівна Казмірук, сподіваючись на людське милосердя
Крик душі відомого лікаря: педіатр Євген Комаровський в колонці для «Новое время» намагається достукатись до народних депутатів, щоб вони запровадили медичну реформу. Подаємо повністю його текст
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ