up-arrow
ДОБРОГО ВАМ ЗДОРОВ'Я! Архів рубрики

«В лікарні дивувалися, що нирку дала тітка, а я ж – хресна мама…»

title
У січні цього року Раїса Кальчук, начальник відділення поштового зв’язку села Колодеже Горохівського району, повідомила колег і своїх керівників, що йде на операцію. Чому раптом жінці у розквіті сил знадобилося хірургічне втручання? Ні, здоров’я не підвело. А от життя її племінниці-похресниці висіло на волосині

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

РІДНІ НЕ ТІЛЬКИ ПО КРОВІ

Рішення стати донором нирки жінка прийняла ще торік, на третій день Різдва. Тоді замість колядок у їхній хаті лунав розпачливий жіночий плач.

– Зателефонувала братиха, що нирка від Васі, від батька Іринки, не прижилася, що будуть терміново її видаляти, бо пішли ускладнення. А ми усі так сподівалися, що пересадка органа буде порятунком. Ірині ж усього 27, у неї маленький синочок росте, йому ж мама потрібна. Для мене племінниця змалку була рідною дитиною. Я перед Богом давала обітницю, як її хрестили, що буду з нею і в біді, і в радості. То чи могла, почувши ту недобру новину, не подумати про свій обов'язок? – розповідала Раїса Йосипівна.

Вмовляла племінницю, аби не відмовлялася від другої спроби: «Будемо з тобою рідні не тільки по крові, а й по нирці…»

Згадувала, як сиділа біля ліжечка Ірочки, коли та маленькою хворіла, як раділа її першим крокам, першим словам, успіхам у школі, як ховала сльозу, чуючи з вуст дитини: «Як добре, що в мене є і мама, і матуська Рая». І тепер жінка крадькома витирає очі:

– Усіх племінників люблю. Нас у батьків – четверо, маю старшу сестру і двох братів, живемо усі дуже дружно. Але коли захворіла Іринка, для мене наче потьмянів світ. Чому в неї розвинулася важка хронічна ниркова недостатність, ніхто сказати не може. Постійно залежати від апаратів для очищення крові  – це ж дорога в нікуди. Єдиний вихід – трансплантація нирки.

Покладали надії на Бога і на Василя – тата хворої, який пройшов усі обстеження і якому лікарі дали добро на донорство. Пропонувала свою нирку й мама, але у неї виявили проблеми зі здоров’ям. Страх за життя доньки, постійні тривоги, переживання не могли минути безслідно.

Пересадку нирки вирішили проводити у Львівській обласній лікарні, фахівці якої мають великий досвід і успішні результати у сфері трансплантології. Родина молилася за Ірину і за лікарів, які мали дати їй шанс на повноцінне життя. Але шлях до нього виявився довгим і важким. Пані Раїсі досі непросто розповідати про той складний період і в її долі:

– За невеликий проміжок часу Іра перенесла аж п'ять операцій. Виникли проблеми із судинами, інші ускладнення, потім – відторгнення пересадженої нирки, видалення її. А я серцем відчувала, що зможу допомогти. Вмовляла племінницю, аби не відмовлялася від другої спроби: «Будемо з тобою рідні не тільки по крові, а й по нирці…»

«КАЖУ СВОЇМ ПОДРУГАМ ПО НЕЩАСТЮ: «І ВИ НЕ ЗДАВАЙТЕСЯ!»

– Після пережитої невдалої пересадки я довго не погоджувалася, щоб хтось ще віддавав мені свій орган. Досить того, що тато став інвалідом. Трансплантація органа навіть від когось із рідних обходиться у чималу суму. Збирали кошти на лікування «з миру по нитці». Дирекція луцької школи №10, де працювала, колеги–вчителі, трудові колективи моїх батьків, рідні колодеженці, знайомі і зовсім незнайомі мені милосердні люди допомагали, усім щиро дякую за можливість бачити, як росте мій Владик, як дорослішають мої учні. Були першачками, а вже – третьокласники, досі вболівають за мене, – тремтить від хвилювання голос Ірини Нагайчук.

«Тепер кажу своїм подругам по нещастю: «І ви не здавайтеся». А ще мені хочеться, щоб усі знали, яка в мене хресна — унікальної доброти людина!»

Недавно була у маленького сина в дитсадку на святковому ранку. Хоча лікарі не рекомендують поки що відвідувати людні місця, аби не підчепити інфекцію, – не могла не піти. Хлопчик читав вірш про маму. Як усі інші діти. Але, напевне, ніхто у залі не був у той момент таким щасливим, як ця молода жінка з багатошаровою марлевою масочкою на обличчі.

– Малою я казала, що матуська Рая мені «крепко рідна». Тож боялася, щоб донорство не підірвало її здоров'я, бо їй сина ще треба на ноги ставити. Але лікарі у Львові настоювали, щоб не втрачала шансу, погоджувалася на повторну пересадку. А Владик просив: «Мамо, хочу, щоб ти була зі мною, а не в лікарні». І заради нього я продовжила боротися за життя, – зізнається Ірина.

Молода вчителька вірить, що з часом зможе повернутися на роботу. Щоб запобігти відторгненню нирки, доводиться постійно приймати дороговартісні препарати. Але зате Ірина тепер може водити свого хлопчика на заняття у Школу бойових мистецтв, гуляти з ним у парку, випікати для нього тістечка…

За роки лікування у нашої співрозмовниці з’явилося чимало подруг зі схожим діагнозом. Поріднили їх тривалі сеанси гемодіалізу. Зовсім юні дівчата є заручницями апарату «штучна нирка». Замість дискотек і побачень — багатогодинні постійні процедури, які вимучують дотла. У багатьох страшні ускладнення спричинив цукровий діабет, інші захворювання. Усі розуміють, що без пересадки органа — приречені, але знають, що в Україні трансплантація зараз «у загоні», а за кордоном нова нирка буде за ціною — золотою. Тому й втратили віру, що можна знайти вихід. Ірині це дуже болить:

– Можливо, мій досвід додасть комусь рішучості. Тепер кажу своїм подругам по нещастю: «І ви не здавайтеся». А ще мені хочеться, щоб усі знали, яка в мене хресна  — унікальної доброти людина!

Сяють щастям очі Раїси Йосипівни і її племінниці – молодої мами Ірини Нагайчук: пересадка органа пройшла успішно.

За оцінками медиків, трансплантація, включно із витратами на терапію по відновленню організму після операції, вартує майже вдвічі дешевше, ніж, наприклад, гемодіаліз. І якість життя хворих значно поліпшується. Чому ж виробничі потужності медзакладів у цій галузі в Україні використовуються всього на 15 – 25 відсотків?

Причина – у недолугому законодавстві, яке не тільки перекрило кисень посмертному донорству, але й суворо обмежує перелік тих людей, які можуть з власної волі за життя надати свої органи для пересадки.

«ЗАТЕ ТЕПЕР ЗНАЮ, ЯК ЛЮБЛЯТЬ МЕНЕ ЧОЛОВІК І СИН…»

Раїсу Йосипівну ми застали у відділенні зв’язку, хоч вона ще на лікарняному. Але напередодні звільнилися листоноші, працювати було нікому.

– Мамо, газети я буду розносити, – забіг після уроків Коля, син-десятикласник.

Чоловік, знаючи, що вдома Раїсу не втримати, щоранку запрягає коника і везе її на роботу, бо пішки добиратися весняним бездоріжжям важкувато ще. Село розкидане, протяжність дільниць – 36 кілометрів.

У важкий момент Раїсу Йосипівну підтримав син Микола.

– У свій час листоношами працювали і моя мама, і сестра. Я ж замолоду влаштувалася на завод у Луцьку, 17 років жила в обласному центрі, а коли помер батько і в  хаті залишилася самотня мама, повернулася додому. Не було в селі роботи, зате маємо дві корівки у господарстві, птицю, різну живність. Щотижня ладувала продукти, везла до Луцька на базар. А коли два роки тому запропонували стати начальником поштового відділення, я з великим бажанням взялася за роботу. Хто ж знав тоді, що доля виб’є мене на кілька місяців із колії, – наче виправдовується жінка, та вже за мить ясніє усмішкою.

У квітні 2016 року був прийнятий у першому читанні законопроект, який передбачає, що органи можуть бути взяті лише тоді, якщо особа при житті дала на це згоду.

З вдячністю розповідає про сина і чоловіка, які не відмовляли, не заперечували, не лякали можливими наслідками, коли вона збиралася на операцію.

– Вірив, що все буде добре, значить, наша мама інакше не могла, – лаконічно пояснив Коля.

– Зате тепер я знаю, як мене люблять, шкодують, оберігають чоловік і син,  – сміється Раїса Йосипівна. – Перші тижні нічого не могла сама, і одягав чоловік, і купав. Можна сказати, на руках мене носили. 10 днів пробула в лікарні. За себе не було страшно. Навпаки, всіх старалася заспокоїти, розвеселити. Молоденькі медсестри називали мене «тьотя–позитив». Почула, як лікар, розмовляючи по телефону, казав про когось із пацієнтів, що пересаджена нирка просто розцвіла. І коли я прийшла до тями після операції, то найперше спитала, чи моя нирка в Іринки розцвіла.

Попередньо Раїса Йосипівна проходила дуже прискіпливе медичне обстеження. Довелося збирати чимало довідок, укладати і нотаріально посвідчувати договір між донором і реципієнтом, виконувати багато інших формальностей. Після давніх історій з «чорними трансплантологами» лікарі воліють перестраховуватись. Простіше, коли орган дає чоловік або дружина, батьки, брати, сестри тощо. Чому в Україні не дозволено бути донорами іншим родичам — зрозуміти важко. Наприклад, у Великобританії, Італії закон передбачає право на альтруїстичне донорство (від зовсім незнайомих людей).

У нас же позитивних зрушень у цій галузі нема, досі далі добрих намірів діло не йде. У Верховній Раді ламають списи довкола презумпції згоди чи незгоди на забір органів посмертно. У квітні 2016 року був прийнятий у першому читанні законопроект, який передбачає, що органи можуть бути взяті лише тоді, якщо особа при житті дала на це згоду. Мовляв, потрібно виховувати в людях почуття жертовності. А тим часом Україна щодня втрачає 9 своїх громадян, які не діждалися трансплантації. 

Наша довідка: Потреба в пересадці серця в Україні – 500 – 1000 операцій на рік, печінки – 800 – 1200, нирки – 1500 – 2000. Проводити такі операції мають право і кваліфікацію шість закладів, усі в державній чи комунальній власності: Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова, Харківський обласний клінічний центр урології і нефрології ім. В. І. Шаповала, Львівська, Одеська, Запорізька, Дніпропетровська обласні клінічні лікарні.

За 2013 – 2015 роки у цих закладах зробили всього 41 операцію по пересадці печінки і 358 трансплантацій нирки. Торік в Україні було виконано трохи більше 100 трансплантацій органів.

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА.

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
«Виписали з лікарні – і все, реабілітація лише на папері. Тому ми в силу своїх можливостей намагаємося це робити, повертаємо до повноцінного життя людей після таких хвороб», – це перші слова лікаря Ігоря Матвійчука про завдання Нововолинського християнського медико-реабілітаційного центру, який діє у шахтарському місті майже 15 років
Райнер Кьорфер із Дюссельдорфського університету — один із найавторитетніших у світі фахівців у галузі кардіохірургії. Саме він узявся допомогти академіку Миколі Амосову, коли в нашого видатного кардіолога виникла необхідність заміни серцевого клапана. Тепер подібні операції проводять і в Луцьку
67-літній британський нейрохірург та автор кількох бестселерів Генрі Марш відвідав обласну лікарню у Рівному
Лучанка Катерина Мельник — лікар-терапевт за фахом — причетна до створення двох громадських організацій. Перша об’єднує людей, які перенесли складні операції, яким доля вготувала серйозні випробування. Друга — гуртує літніх, але молодих душею волинян, що вчаться протистояти хворобам
Аж через 2—3 доби можуть з’явитися перші симптоми отруєння блідою поганкою. Запаморочення, нудота, сильна спрага, судоми, посиніння губ, нігтів, «замерзання» рук і ніг — все це виникає, коли токсичні речовини досягнуть мозку
Цього року прогнозують три його штами – H1N1 (Мічиган), H1N3 (Гонконг) та B (Брісбен). Особливо небезпечним медики вважають перший з них, це — новий різновид так званого свинячого грипу, який накоїв біди в Україні у 2009-му
Дівчата сьогодні рано починають вести статеве життя, що призводить до зростання кількості підліткових вагітностей та абортів. Як уникнути болючих помилок і серйозних проблем із здоров’ям, запитують юні читачки «Волині-нової» в авторитетного фахівця-гінеколога, заслуженого лікаря України, кандидата медичних наук Тетяни Євгенівни Ткачук
Так вважав Микола Амосов (1913 — 2002) — ​український кардіолог, академік, учений у галузі біокібернетики, видатний хірург, який одним із перших у Радянському Союзі почав проводити операції на серці. Автор понад 400 наукових робіт. За роки професійної діяльності Микола Михайлович провів понад 6 000 операцій! І пропрацював до 80 літ
Дати їм відсіч, сподіваємось, допоможуть ці поради
Фахівці Волинського обласного лабораторного центру інформують, що з початку епідемічного сезону, котрий почався 2 жовтня, від вірусних інфекцій постраждало майже 7,5 тисячі наших краян
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ