up-arrow

Свято має бути в душі, а не на календарі

title
Не знаю як хто, а от я не люблю, коли вихідні тривають більше двох днів. Напевно тому, що професія журналіста зобов’язує завжди бути, як кажуть, у повній бойовій готовності. А тому майже скрізь і завжди на всі факти дивишся професійним поглядом, а інколи й стараєшся за будь-яких обставин щось занотувати в блокнот, аби не забути

Алла ЛІСОВА,
редактор відділу економіки
газети «Волинь–нова»

Тому й досить спокійно сприйняла інформацію Українського інституту національної пам’яті щодо впорядкування календаря державних свят і пам’ятних днів. Відповідний законопроект, прийнятий ще в червні минулого року, винесений на громадське обговорення. У ньому, зокрема, пропонується відмовитися від перенесення на понеділок святкових днів, які випадають на вихідні, крім Різдва і Великодня. Але найбільш дискусійними виявилися такі нововведення: замість жіночого свята Березня запровадити Шевченківський день 9 березня, а замість 1 — 2 травня вихідним зробити другу п’ятницю вересня як День сім’ї. І 9 Травня — День Перемоги — перемістити на 8, започаткувавши День пам’яті та примирення.
Рано чи пізно ми повинні повертатися до національних святинь, переглядати минуле, відкривати «білі» сторінки власної історії. Але я більше схиляюся до думки, що такі речі треба робити виважено й продумано. Бо чи маємо право ми, молодше покоління, або й зовсім юне, яке вже йде навіть попереду нас, повчати чи перевчати наших батьків, вказувати їм, які свята правильні, а які – ні? Тому, напевно, треба і до них прислухатися та знайти «золоту середину».
Спонукали до цих роздумів дзвінки наших читачок, які запитували, чи «справді у нас відмінять свято 8 Березня». На це напівжартома відповідала: «Якщо наша душа прагнутиме свята, то в нас його ніхто не відбере». Подальша дискусія вже переходила в площину політики…
Свята справа – повертати країну на шлях національного відродження. Але всім так би хотілося бачити зміни не лише у цьому напрямку, а насамперед у державному будівництві, сфері боротьби з корупцією, викоріненні споживацького ставлення до всього, з чим стикаємося. Бо скільки б ми не одягали вишиванки й не вивішували всюди національні знамена, поки не навчимося жити по-чесному, нас не сприйматиме цивілізований світ.
У цьому зв’язку пригадалося, як неодноразово порушувалося питання про відміну базарів у неділю. Завжди знаходилися противники, які твердили, що саме цей день мусить бути для торгу. А хто хоче, то знайде час, коли ходити до церкви. Так і залишилося все без змін. І в неділю, як і раніше, йдемо частіше на ринок, а не до храму. І захоплюємося, як у сусідній Польщі цього дня всі – від малого до старого – прямують до костелу.
І на завершення. Щоразу з великим задоволенням перечитую і слухаю вірш Ліни Костенко «Крила»: «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!» І відразу в думках пригадуєш ті життєві моменти, коли «літав від щастя», а ще — у снах (переважно такий стан був у дитинстві і ранній юності). Тоді відчувалося справжнє свято душі. То чи потрібна в такі моменти червона дата в календарі?

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Щодня бачу цю юнку, вона мені вже й не пропонує пакети «Київстар» за вигідною ціною – візуально ми знайомі. Мабуть, справа таки вигідна, коли стоїть у центрі міста вже довгенький час. Хоча мені про заробітки у компанії «Київстар» нагадує блакитний фірмовий фартух у доньчиній шафі, який вона залишила на згадку про два тижні роботи, розчарована 10-гривневою денною зарплатою, бо більш ніж 1 — 2 пакети на день їй не вдавалося продати
Гортаючи нещодавно черговий номер популярного часопису «Країна», двічі перечитала повідомлення під рубрикою «Дев’ять курйозів під час прямого ефіру». Процитую його повністю: «Прямий ефір міського голови Риги Ніла Ушакова в березні 2017-го ледь не зірвала чорна кішка. Під час програми «Прямі запитання» стрибнула на стіл, почала пити воду з чашки мера. Ушаков прогнав її тільки тоді, коли напилася»
Не встиг я надивуватись, коли побачив у Києві тролейбус, на якому яскравими літерами був висвітлений його маршрут — проспект Степана Бандери, як з’ясувалося, що столиці доведеться звикнути також до того, що буде там і проспект імені Головного командира УПА Романа Шухевича. Відповідне рішення нещодавно прийняла Київська міська рада (69 голосів «за» при 61 необхідному)
Минулого тижня трапилася гучна подія, яка викликала неабиякий резонанс у суспільстві. Поліція, військова прокуратура, СБУ організували небачену досі за масштабністю спецоперацію із затримання колишніх податківців часів Януковича
Шановні читачі, головний редактор на мене сердиться. Каже, що забагато пишу про потяги. А що вдієш, коли часто ними їжджу, а залізничне начальство не менш часто презентує чергові дурниці, які нібито мають впроваджувати і ого-го як полегшать життя пасажирам
Красуня в сукні з оголеним плечем дивиться зі сторінки в соціальній мережі звабливим поглядом. Зареєстрована у кількох спільнотах, тематично спрямованих в основному на чоловіків. В особистому профілі – декілька милих повідомлень про домінування сильної статі у суспільстві, її перевагу над жінками і декілька рецептів привабливих на вигляд страв: салатів, тортів, інших десертів. І ось уже за декілька днів інтернет-красуня отримує стандартні повідомлення про свою чарівність, пропозиції знайомства, а більш упевнені в собі навіть напишуть: «Печи торт, пиши адресу. Квіти, шампанське з мене. Буду о 8-й вечора…»
Не перший тиждень бачу у Луцьку, як у суботу біля банкоматів ПриватБанку збираються черги. Це значить, що люди нарешті знайшли, де можна зняти гроші, бо в інших місцях готівки немає. Вона закінчилася там ще в п’ятницю ввечері, і ніхто не подбав, аби поповнити її запаси на вихідні. Коли з такою проблемою зіткнулася вперше, то подумала, що це випадковість. Після другого разу засумнівалася: щось тут не так. Грошей не виявилося втретє – і зрозуміла: це система. Банк став державним, а, значить, працюватиме гірше, ніж раніше
За легендою, на Вознесіння Господнє люди, самі того не знаючи, складають свого роду тест. Кажуть, Ісус сьогодні втілюється в образ немічного жебрака чи прохача-каліки, аби відчути, як ми виконуємо заповідь про любов до ближнього. На жаль, стражденних і недужих, залишених напризволяще, в Україні дуже багато.
Ось уже кілька днів, як мої знайомі, та і я за компанію, піддалися новому масовому заняттю: на сайті www.ridni.org можна дізнатися, де мешкають люди з таким же прізвищем, як у вас. Інтернет–ресурс за мить видає детальну інформацію: скільки ваших однофамільців живе в Україні, у якому місті, селі їх найбільше. Для тих, хто складає дерево свого родоводу, це може стати корисною підказкою. А для мене просто цікаво, скільки ж в Україні Пілюків. Паралельно шукаю, скільки ж маю однофамільців за дівочим прізвищем, — між Ковелем і Турійськом цяточка на карті показує, де живуть Яворські
У селі Дерно Ківерцівського району відбудеться свято Івана Купала
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ