up-arrow

Свято має бути в душі, а не на календарі

title
Не знаю як хто, а от я не люблю, коли вихідні тривають більше двох днів. Напевно тому, що професія журналіста зобов’язує завжди бути, як кажуть, у повній бойовій готовності. А тому майже скрізь і завжди на всі факти дивишся професійним поглядом, а інколи й стараєшся за будь-яких обставин щось занотувати в блокнот, аби не забути

Алла ЛІСОВА,
редактор відділу економіки
газети «Волинь–нова»

Тому й досить спокійно сприйняла інформацію Українського інституту національної пам’яті щодо впорядкування календаря державних свят і пам’ятних днів. Відповідний законопроект, прийнятий ще в червні минулого року, винесений на громадське обговорення. У ньому, зокрема, пропонується відмовитися від перенесення на понеділок святкових днів, які випадають на вихідні, крім Різдва і Великодня. Але найбільш дискусійними виявилися такі нововведення: замість жіночого свята Березня запровадити Шевченківський день 9 березня, а замість 1 — 2 травня вихідним зробити другу п’ятницю вересня як День сім’ї. І 9 Травня — День Перемоги — перемістити на 8, започаткувавши День пам’яті та примирення.
Рано чи пізно ми повинні повертатися до національних святинь, переглядати минуле, відкривати «білі» сторінки власної історії. Але я більше схиляюся до думки, що такі речі треба робити виважено й продумано. Бо чи маємо право ми, молодше покоління, або й зовсім юне, яке вже йде навіть попереду нас, повчати чи перевчати наших батьків, вказувати їм, які свята правильні, а які – ні? Тому, напевно, треба і до них прислухатися та знайти «золоту середину».
Спонукали до цих роздумів дзвінки наших читачок, які запитували, чи «справді у нас відмінять свято 8 Березня». На це напівжартома відповідала: «Якщо наша душа прагнутиме свята, то в нас його ніхто не відбере». Подальша дискусія вже переходила в площину політики…
Свята справа – повертати країну на шлях національного відродження. Але всім так би хотілося бачити зміни не лише у цьому напрямку, а насамперед у державному будівництві, сфері боротьби з корупцією, викоріненні споживацького ставлення до всього, з чим стикаємося. Бо скільки б ми не одягали вишиванки й не вивішували всюди національні знамена, поки не навчимося жити по-чесному, нас не сприйматиме цивілізований світ.
У цьому зв’язку пригадалося, як неодноразово порушувалося питання про відміну базарів у неділю. Завжди знаходилися противники, які твердили, що саме цей день мусить бути для торгу. А хто хоче, то знайде час, коли ходити до церкви. Так і залишилося все без змін. І в неділю, як і раніше, йдемо частіше на ринок, а не до храму. І захоплюємося, як у сусідній Польщі цього дня всі – від малого до старого – прямують до костелу.
І на завершення. Щоразу з великим задоволенням перечитую і слухаю вірш Ліни Костенко «Крила»: «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!» І відразу в думках пригадуєш ті життєві моменти, коли «літав від щастя», а ще — у снах (переважно такий стан був у дитинстві і ранній юності). Тоді відчувалося справжнє свято душі. То чи потрібна в такі моменти червона дата в календарі?

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
— Тату, мені треба у школу ватно-марлеву пов’язку, — сповістила днями молодша доця. Треба, то й треба. Але виявилося, що у найближчих трьох аптеках їх уже катма. Мабуть, розгребли, подумав я. Мої побоювання підтвердили у наступній аптеці. — Ватно-марлевих пов’язок немає. За сьогодні ви уже п’ятий про них запитуєте, — посміхнулася провізор. — Візьміть медичну маску. Може, вона підійде, а якщо й ні, то не страшно, бо коштує копійки
Нарікання на те, що молоде покоління зовсім відбилося від рук, не шанує дорослих і котиться невідомо куди, були в усі часи і в усіх народів. За свідченням істориків, подібні претензії вони знаходили ще на табличках стародавніх шумерів, котрі жили задовго до Різдва Ісуса Христа у четвертому тисячолітті до нашої ери. Тому не варто дивуватися, що сьогодні молодь критикують за все на світі. Але чи завжди старші люди демонструють підростаючому поколінню приклад достойної поведінки, на яку варто рівнятися? На жаль, ні
Традиційно у Чистий четвер жіноцтво відпрошується раніше з роботи, відкладає всі інші справи й віддається особливому священнодійству — випіканню Великоднього хліба, що є одним із найдавніших символів Воскресіння Христового
Напевно, не так багато знайдеться людей, які б нічого у своєму житті так і не поцупили. Хоча б якусь дрібничку. Не маю на увазі нинішніх та колишніх можновладців, які дерибанять мільйони, а звичайних, нормальних людей. Я також колись порушив восьму заповідь – не кради – маю такий гріх. Тільки забув про нього давно, лише нещодавно пригадав, коли побачив у батьківській літній кухні добротний стіл, виготовлений власними руками…
У «Фейсбуці» подивилася нещодавно відеоролик, героями якого були учасники експерименту — підлітки віком 11—12 років
2005 рік для мого невеличкого прибузького Млинища Іваничівського району став мало не історичним — у село прийшло блакитне паливо. Скільки-то було радості!
«Перше квітня – брехня всесвітня!» – влучний вираз, відомий чи не кожному ще з дитинства. Цього дня згадую свою першу справді велику брехню. До того ж, зовсім не «першоквітневу» та ще й «міжнародного масштабу»
Стихійні звалища побутових відходів у лісах і лісосмугах, прилеглих до населених пунктів, на полях, берегах річок стали вже звичними
Коли кілька років тому довелося лікуватись в одному з медичних закладів Львова, то спеціально зробив кілька фото цієї установи, бо подумав, що мені не повірять «на слово», коли просто перекажу те, що бачив. Якщо коротко, то ремонт у цій будівлі не робився з часів Австрії, коли її побудували, або десь зі сталінських чи хрущовських. Трухляві віконні рами, які тримались на «чесному слові», побита плитка, яка давно відлетіла і просто валялася на підлозі, доповнювались абсолютно чорними від цвілі стінами в туалеті і не тільки
Вона присвячена річниці Чорнобильської трагедії і діє у Волинському регіональному музеї українського війська та військової техніки
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ