up-arrow

Свято має бути в душі, а не на календарі

title
Не знаю як хто, а от я не люблю, коли вихідні тривають більше двох днів. Напевно тому, що професія журналіста зобов’язує завжди бути, як кажуть, у повній бойовій готовності. А тому майже скрізь і завжди на всі факти дивишся професійним поглядом, а інколи й стараєшся за будь-яких обставин щось занотувати в блокнот, аби не забути

Алла ЛІСОВА,
редактор відділу економіки
газети «Волинь–нова»

Тому й досить спокійно сприйняла інформацію Українського інституту національної пам’яті щодо впорядкування календаря державних свят і пам’ятних днів. Відповідний законопроект, прийнятий ще в червні минулого року, винесений на громадське обговорення. У ньому, зокрема, пропонується відмовитися від перенесення на понеділок святкових днів, які випадають на вихідні, крім Різдва і Великодня. Але найбільш дискусійними виявилися такі нововведення: замість жіночого свята Березня запровадити Шевченківський день 9 березня, а замість 1 — 2 травня вихідним зробити другу п’ятницю вересня як День сім’ї. І 9 Травня — День Перемоги — перемістити на 8, започаткувавши День пам’яті та примирення.
Рано чи пізно ми повинні повертатися до національних святинь, переглядати минуле, відкривати «білі» сторінки власної історії. Але я більше схиляюся до думки, що такі речі треба робити виважено й продумано. Бо чи маємо право ми, молодше покоління, або й зовсім юне, яке вже йде навіть попереду нас, повчати чи перевчати наших батьків, вказувати їм, які свята правильні, а які – ні? Тому, напевно, треба і до них прислухатися та знайти «золоту середину».
Спонукали до цих роздумів дзвінки наших читачок, які запитували, чи «справді у нас відмінять свято 8 Березня». На це напівжартома відповідала: «Якщо наша душа прагнутиме свята, то в нас його ніхто не відбере». Подальша дискусія вже переходила в площину політики…
Свята справа – повертати країну на шлях національного відродження. Але всім так би хотілося бачити зміни не лише у цьому напрямку, а насамперед у державному будівництві, сфері боротьби з корупцією, викоріненні споживацького ставлення до всього, з чим стикаємося. Бо скільки б ми не одягали вишиванки й не вивішували всюди національні знамена, поки не навчимося жити по-чесному, нас не сприйматиме цивілізований світ.
У цьому зв’язку пригадалося, як неодноразово порушувалося питання про відміну базарів у неділю. Завжди знаходилися противники, які твердили, що саме цей день мусить бути для торгу. А хто хоче, то знайде час, коли ходити до церкви. Так і залишилося все без змін. І в неділю, як і раніше, йдемо частіше на ринок, а не до храму. І захоплюємося, як у сусідній Польщі цього дня всі – від малого до старого – прямують до костелу.
І на завершення. Щоразу з великим задоволенням перечитую і слухаю вірш Ліни Костенко «Крила»: «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!» І відразу в думках пригадуєш ті життєві моменти, коли «літав від щастя», а ще — у снах (переважно такий стан був у дитинстві і ранній юності). Тоді відчувалося справжнє свято душі. То чи потрібна в такі моменти червона дата в календарі?

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Старенький вентилятор ганяє гаряче повітря. Пробую сконцентруватися на роботі, але думки витають десь далеко. Хочеться в Антарктиду чи хоча б на берег якогось моря, озера, річки. Будь-куди, аби втекти від отої остогидлої африканської спеки, котра в останні тижні допікає українцям. А в червні, пригадується, літа не могли дочекатися. Було прохолодно як на цю пору, тож здавалося, що воно так і не розпочнеться.
Таке ставлення до людей похилого віку заповідав Господь. Але коли ми повні сил і здоров’я, то, на жаль, не задумуємося, якою буде наша старість
Щоразу, коли заходжу в під'їзд будинку, де живу, то мимохідь звертаю увагу на дошку оголошень, яких тут до вибору, до кольору. Хтось запрошує на роботу адміністратора-кадровика «порядну жіночку», інший пропонує «швидкі гроші» для налагодження своєї справи
Спека іноді провокує на геть нелогічні речі, як от на …примірку хутряної шуби
Для нас, сільських дітей 1970–1980-х років, літні канікули були дещо інакшими, ніж у теперішньої малечі. Вони асоціювалися з випасанням корови, прополюванням буряків, збором вишень (для себе і на продаж – у селі були пункти прийому цих ягід) тощо. А ще кожен із нас мріяв потрапити на… роботу. Може, комусь видасться дивним, але з четвертого(!) класу діти могли справді заробляти в колгоспі. А обліковець, як і належить, фіксував трудодні. Старшокласники записувалися на позмінку на тік і на збирання врожаю. Там непросто – спека, пил, швидкий темп, але бажання мати власні гроші, на які придбаєш те, що подобається, брали верх над усім
Від побутових травм не убезпечений ніхто. Цими вихідними втрапила в халепу і я – не помітила у густій траві невеличкої дощечки із чималим іржавим цвяхом, який, проколовши підошву взуття, уп’явся мені в ногу
Чомусь одні входять у наше життя легко, інших ми пропускаємо через сито випробувань і час. Одні йдуть безболісно, інших закарбовуємо на все життя. Варто пам’ятати тих людей, на яких хотіли бути схожими в дитинстві. Тим вартіснішою є наша вдячність сьогодні
У Кабміні вже кілька місяців іде війна між міністром інфраструктури Володимиром Омеляном та керівником «Укрзалізниці» поляком Войцехом Балчуном. Міністр критикує іноземця за погану роботу, той парирує, що це упереджене ставлення, насправді результати є. Мої симпатії, як глядача, у цьому шоу на боці пана Омеляна. Ейфорія від так званих варягів в уряді минула разом із відходом від справ на Одещині Міхеіла Саакашвілі. Надто багато претензій накопичилося до топ-менеджерів підприємств типу «Укрзалізниці» чи «Укрпошти». Нові люди прийшли там до керма під гаслами «Рятуємо галузь». Натомість виглядає так, що рятують вони лише власні кишені: реформи директори розпочали із себе, встановивши місячну зарплату у… кілька сотень тисяч гривень!
Строга жінка-лікар взяла дерев'яну указку й попросила закрити ліве око долонею. Десь далеко в кутку просторого кабінету світилася таблиця для перевірки гостроти зору. Ще раніше у мене закрадалися підозри про якісь проблеми з очима, тому й прийшов на літніх канікулах з мамою у поліклініку до окуліста. Саме до цього спеціаліста чомусь завжди була найбільша черга, тож довелося години дві чекати під дверима
Замість старих - встановлюють сучасні
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ