up-arrow

Кому вигідні «тропіки» у квартирах?

title
Перші березневі вихідні провела у батьківському домі в Локачах, насолоджуючись хоч і передчасним, але таким довгоочікуваним і приємним весняним теплом. Квітник, який з осені залишила під ковдрою опалого листя (а раптом зима буде безсніжною), вимагав граблів і рук, віддячуючи за працю низьким поклоном перших підсніжників-галантусів та переконливою красою морозників

Валентина ШТИНЬКО,
заслужений журналіст
України


А приїхавши у понеділок до Луцька, одразу ж із маршрутки поспішила в редакцію й дізналася від волинських синоптиків (службові обов’язки спонукають спілкуватися з ними регулярно, тричі на тиждень), що цьогорічне 5 березня було на Волині найтеплішим від часу післявоєнного ведення спостережень за погодою, а це понад 70 років!
Тож, повертаючись після робочого дня додому, сподівалася на заслужений відпочинок і нарешті комфортні для цього умови. Та яким же було моє здивування, коли, зайшовши у квартиру, відчула неймовірну задуху. І це при тому, що двері на засклену лоджію залишила відчиненими навстіж, а вікно на лоджії — відхилене. Кімнатний термометр однак показував плюс 26 за Цельсієм, а батареї опалення були на дотик такої ж температури, як і в січневі морози.
Мушу зауважити, що у нашій п’ятиповерхівці на вулиці Кравчука нема індивідуального пункту обліку й регулювання подачі тепла, тому нічого зменшити чи «прикрутити» самостійно мешканці не можуть. Вони повністю залежні від організації, яка здійснює централізоване опалення, тобто від «Луцьктепла». А «тропіки» у квартирах розпочалися ще в лютому, який також видався значно теплішим за норму. Але в лютому хоч ночі були з мінусовою температурою, тому «тортури теплом» переносити було трохи легше. Сподівання, що в березні комунальники таки звернуть увагу на прогноз і скоригують режим опалення, не справдилося. Таке враження, ніби вони перебувають на іншій планеті.
Сусідка, яка забігла привітати із 8 Березня, й помітила моє навстіж відчинене вікно, розповіла, що якось їй навіть вдалося додзвонитися до диспетчера й пожалітися на надто гарячі батареї, але той відповів, мовляв, усім не догодиш. Одні нарікають, що їм холодно, а вона невдоволена, що жарко. На тому поклав трубку. Вдруге почути його голос не пощастило. А тим часом вона доглядає за бабусею, яка зламала ногу, тому позбавлена можливості вийти на вулицю. Постійно ж перебувати у квартирі з пересушеним повітрям і температурою за 25 градусів, коли самостійно не можеш навіть відчинити кватирку — то справжнє випробування. А головне — людям не зрозуміло, кому вигідно влаштовувати оці «тропіки» у наших квартирах, а потім виставляти у платіжках космічні у порівнянні з доходами пересічних лучан суми за тепло? Обговорюють це питання лучани і в соціальних мережах, отже, йдеться не про локальну проблему окремо взятого будинку. Тож неважко здогадатися, що комусь це таки вигідно.
Нині нас закликають до економії усіх енергоресурсів, чи не на кожному телеканалі розповідають про європейський досвід ощадності. Це на словах. А на ділі? Чи відповість хтось, що вже другий місяць замість економії «опалює Волинську область»? Це вислів мого тата. Щоразу перед початком опалювального сезону він утеплював вікна, двері, словом готував хату до зими, аби, власне, «не опалювати область», хоч тоді, понад 20 літ тому, і вугілля, і дрова, і газ коштували копійки у порівнянні з нинішніми цінами, а про субсидії ніхто й не чув. То чи станемо ми коли-небудь господарями у своєму домі? Адже дім цей не обмежується стінами окремо взятої квартири, ім’я йому — Україна.

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Старенький вентилятор ганяє гаряче повітря. Пробую сконцентруватися на роботі, але думки витають десь далеко. Хочеться в Антарктиду чи хоча б на берег якогось моря, озера, річки. Будь-куди, аби втекти від отої остогидлої африканської спеки, котра в останні тижні допікає українцям. А в червні, пригадується, літа не могли дочекатися. Було прохолодно як на цю пору, тож здавалося, що воно так і не розпочнеться.
Таке ставлення до людей похилого віку заповідав Господь. Але коли ми повні сил і здоров’я, то, на жаль, не задумуємося, якою буде наша старість
Щоразу, коли заходжу в під'їзд будинку, де живу, то мимохідь звертаю увагу на дошку оголошень, яких тут до вибору, до кольору. Хтось запрошує на роботу адміністратора-кадровика «порядну жіночку», інший пропонує «швидкі гроші» для налагодження своєї справи
Спека іноді провокує на геть нелогічні речі, як от на …примірку хутряної шуби
Для нас, сільських дітей 1970–1980-х років, літні канікули були дещо інакшими, ніж у теперішньої малечі. Вони асоціювалися з випасанням корови, прополюванням буряків, збором вишень (для себе і на продаж – у селі були пункти прийому цих ягід) тощо. А ще кожен із нас мріяв потрапити на… роботу. Може, комусь видасться дивним, але з четвертого(!) класу діти могли справді заробляти в колгоспі. А обліковець, як і належить, фіксував трудодні. Старшокласники записувалися на позмінку на тік і на збирання врожаю. Там непросто – спека, пил, швидкий темп, але бажання мати власні гроші, на які придбаєш те, що подобається, брали верх над усім
Від побутових травм не убезпечений ніхто. Цими вихідними втрапила в халепу і я – не помітила у густій траві невеличкої дощечки із чималим іржавим цвяхом, який, проколовши підошву взуття, уп’явся мені в ногу
Чомусь одні входять у наше життя легко, інших ми пропускаємо через сито випробувань і час. Одні йдуть безболісно, інших закарбовуємо на все життя. Варто пам’ятати тих людей, на яких хотіли бути схожими в дитинстві. Тим вартіснішою є наша вдячність сьогодні
У Кабміні вже кілька місяців іде війна між міністром інфраструктури Володимиром Омеляном та керівником «Укрзалізниці» поляком Войцехом Балчуном. Міністр критикує іноземця за погану роботу, той парирує, що це упереджене ставлення, насправді результати є. Мої симпатії, як глядача, у цьому шоу на боці пана Омеляна. Ейфорія від так званих варягів в уряді минула разом із відходом від справ на Одещині Міхеіла Саакашвілі. Надто багато претензій накопичилося до топ-менеджерів підприємств типу «Укрзалізниці» чи «Укрпошти». Нові люди прийшли там до керма під гаслами «Рятуємо галузь». Натомість виглядає так, що рятують вони лише власні кишені: реформи директори розпочали із себе, встановивши місячну зарплату у… кілька сотень тисяч гривень!
Строга жінка-лікар взяла дерев'яну указку й попросила закрити ліве око долонею. Десь далеко в кутку просторого кабінету світилася таблиця для перевірки гостроти зору. Ще раніше у мене закрадалися підозри про якісь проблеми з очима, тому й прийшов на літніх канікулах з мамою у поліклініку до окуліста. Саме до цього спеціаліста чомусь завжди була найбільша черга, тож довелося години дві чекати під дверима
Замість старих - встановлюють сучасні
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ