up-arrow

Кому вигідні «тропіки» у квартирах?

title
Перші березневі вихідні провела у батьківському домі в Локачах, насолоджуючись хоч і передчасним, але таким довгоочікуваним і приємним весняним теплом. Квітник, який з осені залишила під ковдрою опалого листя (а раптом зима буде безсніжною), вимагав граблів і рук, віддячуючи за працю низьким поклоном перших підсніжників-галантусів та переконливою красою морозників

Валентина ШТИНЬКО,
заслужений журналіст
України


А приїхавши у понеділок до Луцька, одразу ж із маршрутки поспішила в редакцію й дізналася від волинських синоптиків (службові обов’язки спонукають спілкуватися з ними регулярно, тричі на тиждень), що цьогорічне 5 березня було на Волині найтеплішим від часу післявоєнного ведення спостережень за погодою, а це понад 70 років!
Тож, повертаючись після робочого дня додому, сподівалася на заслужений відпочинок і нарешті комфортні для цього умови. Та яким же було моє здивування, коли, зайшовши у квартиру, відчула неймовірну задуху. І це при тому, що двері на засклену лоджію залишила відчиненими навстіж, а вікно на лоджії — відхилене. Кімнатний термометр однак показував плюс 26 за Цельсієм, а батареї опалення були на дотик такої ж температури, як і в січневі морози.
Мушу зауважити, що у нашій п’ятиповерхівці на вулиці Кравчука нема індивідуального пункту обліку й регулювання подачі тепла, тому нічого зменшити чи «прикрутити» самостійно мешканці не можуть. Вони повністю залежні від організації, яка здійснює централізоване опалення, тобто від «Луцьктепла». А «тропіки» у квартирах розпочалися ще в лютому, який також видався значно теплішим за норму. Але в лютому хоч ночі були з мінусовою температурою, тому «тортури теплом» переносити було трохи легше. Сподівання, що в березні комунальники таки звернуть увагу на прогноз і скоригують режим опалення, не справдилося. Таке враження, ніби вони перебувають на іншій планеті.
Сусідка, яка забігла привітати із 8 Березня, й помітила моє навстіж відчинене вікно, розповіла, що якось їй навіть вдалося додзвонитися до диспетчера й пожалітися на надто гарячі батареї, але той відповів, мовляв, усім не догодиш. Одні нарікають, що їм холодно, а вона невдоволена, що жарко. На тому поклав трубку. Вдруге почути його голос не пощастило. А тим часом вона доглядає за бабусею, яка зламала ногу, тому позбавлена можливості вийти на вулицю. Постійно ж перебувати у квартирі з пересушеним повітрям і температурою за 25 градусів, коли самостійно не можеш навіть відчинити кватирку — то справжнє випробування. А головне — людям не зрозуміло, кому вигідно влаштовувати оці «тропіки» у наших квартирах, а потім виставляти у платіжках космічні у порівнянні з доходами пересічних лучан суми за тепло? Обговорюють це питання лучани і в соціальних мережах, отже, йдеться не про локальну проблему окремо взятого будинку. Тож неважко здогадатися, що комусь це таки вигідно.
Нині нас закликають до економії усіх енергоресурсів, чи не на кожному телеканалі розповідають про європейський досвід ощадності. Це на словах. А на ділі? Чи відповість хтось, що вже другий місяць замість економії «опалює Волинську область»? Це вислів мого тата. Щоразу перед початком опалювального сезону він утеплював вікна, двері, словом готував хату до зими, аби, власне, «не опалювати область», хоч тоді, понад 20 літ тому, і вугілля, і дрова, і газ коштували копійки у порівнянні з нинішніми цінами, а про субсидії ніхто й не чув. То чи станемо ми коли-небудь господарями у своєму домі? Адже дім цей не обмежується стінами окремо взятої квартири, ім’я йому — Україна.

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Рівно два тижні залишається до дати, якої чекають тисячі людей із серцево-судинними захворюваннями, цукровим діабетом ІІ типу, бронхіальною астмою. Але бігти до аптек їм у День сміху чиновники не радять. Дай Бог, щоб обіцяна програма реімбурсації (відшкодування вартості препаратів) реально запрацювала хоча б із травня
Коли такий напис з'являвся під великою яскравою афішою до якогось французького чи італійського фільму, намальованою місцевим талановитим художником, ми — 14—15-річні хлопчаки — розуміли: для нас «кіна» не буде. Хоча воно манило, приваблювало, збуджувало. Особливо коли хтось яскраво розповідав, явно прибріхуючи про новий фільм, хоча сам не бачив: «Пацани, там таке показують…»
Не знаю як хто, а от я не люблю, коли вихідні тривають більше двох днів. Напевно тому, що професія журналіста зобов’язує завжди бути, як кажуть, у повній бойовій готовності. А тому майже скрізь і завжди на всі факти дивишся професійним поглядом, а інколи й стараєшся за будь-яких обставин щось занотувати в блокнот, аби не забути
Коли трапляється так, що за день-два проїжджаєш сотні кілометрів різними містами й областями, то хоч-не-хоч привозиш додому добрячий оберемок порівнянь, чудасій і печалей. Остання поїздка несподівано об’єднала у собі все перераховане
Минулого тижня мимоволі стала свідком розмови двох жінок, які, очевидно, давно не зустрічалися і були подивовані, що за зиму помітно «роздобріли». Вони заспокоювали одна одну: мовляв, скоро Великий піст — приведемо себе у форму. Подумалося, це той випадок, коли піст зводиться просто до дієти — аби схуднути. А якщо ж прислухатися до того, що каже церква, то будь–яке тілесне утримання без духовного не має нічого спільного з релігією. Великий піст — це підготовка до найголовнішого свята — Воскресіння Христового, коли у молитвах людина стає ближчою до Бога
Якщо українці думають, що їхні проблеми якісь особливі та унікальні, то це не так. Достатньо глянути на тих-таки поляків. Якщо в нас на двох українців – три гетьмани, то у них – цілих п’ять. У Польщі навіть день незалежності відзначають не гуртом, а кілька політичних груп крокують Варшавою на свято окремими колонами
«Дякую, пані магістр, що через тиждень після отримання диплома видалили мене з друзів». Такий прикрий запис побачила нещодавно в соціальній мережі на сторінці свого колишнього викладача
Хлопчик років десяти в гумових чобітках ішов сільською дорогою. Мабуть, зі школи. Зупинився біля великої калюжі з розталого снігу, що так і манила зміряти глибину. Я вловила його настрій (в дитинстві теж міряла калюжі) і міркувала — що ж робитиме? Став озиратися, а тоді із задоволеним виглядом, що ніхто його не бачить, ступив у воду майже до верху чобіт, находився вволю і вийшов лише, як калюжа почала міліти. Полегшено зітхаю і, наче змовившись із хлопчаком у його авантюрі, всміхаюся йому з авта. Мама б побачила — точно б насварила, як і я своїх
Минулої неділі жителі села Роговичі Локачинського району вибігали зі своїх осель, хто в чому був вбраний. Люди летіли, як на пожежу, бо лихо, що спіткало їхню громаду, за масштабами не менше
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ