up-arrow

«Дітям до 16 років…»

title
Коли такий напис з'являвся під великою яскравою афішою до якогось французького чи італійського фільму, намальованою місцевим талановитим художником, ми — 14—15-річні хлопчаки — розуміли: для нас «кіна» не буде. Хоча воно манило, приваблювало, збуджувало. Особливо коли хтось яскраво розповідав, явно прибріхуючи про новий фільм, хоча сам не бачив: «Пацани, там таке показують…»

Кость ГАРБАРЧУК,
редактор відділу місцевого самоврядування і сільського життя газети «Волинь-нова»

 

Але нам було зась, хоч плач! Страшенно обурювала така, на наш погляд, несправедливість та вікова дискримінація: чому в 15 років не можна, а в 16 літ тебе вже пропускають?! Ми тоді ще не знали, що живемо в найцнотливішій країні світу, адже, як відомо, в Радянському Союзі сексу не було. Цю тезу, яка стала крилатою фразою, під час телемосту між Ленінградом та Бостоном колись озвучила одна дама, адміністратор готелю в північній столиці…
Нашим головним ворогом при спробі потрапити на дорослий фільм була прискіплива жіночка-контролер у кінотеатрі «Супутник», збудованому через дорогу від райкому партії. Вона краще за будь-кого могла визначити вік юного глядача, котрий намагався видати себе за повнолітнього. Ніякими хитрощами та лестощами не вдавалося взяти цю неприступну й непідкупну фортецю. Вимога була єдина: «Показуй паспорт, тоді пропущу». Як не старалися, нічого не виходило, навіть не ображалися на фразу: «В тебе ще молоко на губах не обсохло». Хоча в декого вже пробивався юнацький пушок над верхньою губою.
Кожна відчайдушна спроба прорватися в глядацький зал закінчувалася невдачею. Не допомагало ніяке маскування: насунута на очі шапка чи закутування у шарф холодної пори. Самодіяльних конспіраторів відразу вираховували й з ганьбою випроваджували додому «вчити уроки». Тому придбані старшими хлопцями квитки доводилося ледве не з плачем повертати в касу. Тоді ми, розчаровані, але не зломлені духом, дружно всідалися на дерев'яній лавці та мріяли про той час, коли станемо дорослими й жартували: «Сьогодні знову будемо дивитися кіно про Леніна». Адже на площі біля райкому на постаменті стояв вождь світового пролетаріату. Володимир Ілліч строго, навіть із осудом дивився на нас — юних ленінців, які прагнуть еротики.
Навколо нього росли троянди. Особливим героїзмом вважалося вкрасти квітку біля кам'яного монумента. Хоча дорослі попереджали: можуть «пришити політику». Але не допомагав ні міліцейський патруль, який час від часу навідувався сюди, ні райкомівський сторож. Хтось щовечора ламав троянди чи то заради спортивного азарту, чи для коханої дівчини…
Немає нині того кінотеатру. Замість нього продуктовий магазин та бар, а на постаменті, тільки нижчому, сидить сумний та зажурений Тарас Шевченко й іронічно спостерігає за відвідувачами забігайлівки, яка називається «Супутник». Тепер тут кіно з грізним застережливим написом «Дітям до 16 років» не показують, зате бувають танці…

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Рівно два тижні залишається до дати, якої чекають тисячі людей із серцево-судинними захворюваннями, цукровим діабетом ІІ типу, бронхіальною астмою. Але бігти до аптек їм у День сміху чиновники не радять. Дай Бог, щоб обіцяна програма реімбурсації (відшкодування вартості препаратів) реально запрацювала хоча б із травня
Перші березневі вихідні провела у батьківському домі в Локачах, насолоджуючись хоч і передчасним, але таким довгоочікуваним і приємним весняним теплом. Квітник, який з осені залишила під ковдрою опалого листя (а раптом зима буде безсніжною), вимагав граблів і рук, віддячуючи за працю низьким поклоном перших підсніжників-галантусів та переконливою красою морозників
Не знаю як хто, а от я не люблю, коли вихідні тривають більше двох днів. Напевно тому, що професія журналіста зобов’язує завжди бути, як кажуть, у повній бойовій готовності. А тому майже скрізь і завжди на всі факти дивишся професійним поглядом, а інколи й стараєшся за будь-яких обставин щось занотувати в блокнот, аби не забути
Коли трапляється так, що за день-два проїжджаєш сотні кілометрів різними містами й областями, то хоч-не-хоч привозиш додому добрячий оберемок порівнянь, чудасій і печалей. Остання поїздка несподівано об’єднала у собі все перераховане
Минулого тижня мимоволі стала свідком розмови двох жінок, які, очевидно, давно не зустрічалися і були подивовані, що за зиму помітно «роздобріли». Вони заспокоювали одна одну: мовляв, скоро Великий піст — приведемо себе у форму. Подумалося, це той випадок, коли піст зводиться просто до дієти — аби схуднути. А якщо ж прислухатися до того, що каже церква, то будь–яке тілесне утримання без духовного не має нічого спільного з релігією. Великий піст — це підготовка до найголовнішого свята — Воскресіння Христового, коли у молитвах людина стає ближчою до Бога
Якщо українці думають, що їхні проблеми якісь особливі та унікальні, то це не так. Достатньо глянути на тих-таки поляків. Якщо в нас на двох українців – три гетьмани, то у них – цілих п’ять. У Польщі навіть день незалежності відзначають не гуртом, а кілька політичних груп крокують Варшавою на свято окремими колонами
«Дякую, пані магістр, що через тиждень після отримання диплома видалили мене з друзів». Такий прикрий запис побачила нещодавно в соціальній мережі на сторінці свого колишнього викладача
Хлопчик років десяти в гумових чобітках ішов сільською дорогою. Мабуть, зі школи. Зупинився біля великої калюжі з розталого снігу, що так і манила зміряти глибину. Я вловила його настрій (в дитинстві теж міряла калюжі) і міркувала — що ж робитиме? Став озиратися, а тоді із задоволеним виглядом, що ніхто його не бачить, ступив у воду майже до верху чобіт, находився вволю і вийшов лише, як калюжа почала міліти. Полегшено зітхаю і, наче змовившись із хлопчаком у його авантюрі, всміхаюся йому з авта. Мама б побачила — точно б насварила, як і я своїх
Минулої неділі жителі села Роговичі Локачинського району вибігали зі своїх осель, хто в чому був вбраний. Люди летіли, як на пожежу, бо лихо, що спіткало їхню громаду, за масштабами не менше
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ