Роман Насіров: «Крилатим грунту не треба». Справді, коли можна знайти 100 мільйонів гривень застави...
Відсторонений голова Державної фіскальної служби України вчора досить оригінально вийшов «на зв’язок»
У своєму першому після звільнення під заставу записі у Facebook відсторонений керівник ДФС Роман Насіров вирішив виявити патріотизм, цитуючи вірші Ліни Костенко в день її народження.
«Бажаю усім українцям ніколи не зламати свої крила!»
«Дорогі друзі, я знову на зв’язку!
Довго думав, із чого почати і написати, але по роботі почну вже завтра ....
Було трошки часу почитати і незважаючи на не простий, м’яко кажучи, період у житті, не написати про це не можу. Бо кожен українець, кожен свідомий громадянин сьогодні мусить віддати шану Ліні Костенко, яка нині святкує свій день народження.
Скільки їй років – не важливо. Прочитайте її поезію та прозу – і зрозумієте, що ця Жінка буде душею молодою до останнього подиху. Нині вона така ж молода. Така ж завзята і смілива. Так ж геніальна.
Для мене гордість жити з такою Людиною в одну епоху. Щастя Вам, Ліно Василівно!
… Бажаю усім українцям ніколи не зламати свої крила!», – написав він, додавши до повідомлення кілька віршів поетеси, які, за його словами, йому дуже сподобались.
Крила
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
Про життя
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Про людей
Мабуть, ще людство дуже молоде.
Бо скільки б ми не загинали пальці, –
XX вік! – а й досі де-не-де
трапляються іще неандертальці.
Подивишся: і що воно таке?
Не допоможе й двоопукла лінза.
Здається ж, люди, все у них людське,
але душа ще з дерева не злізла.
