up-arrow
ЛЮБИТЬ! НЕ ЛЮБИТЬ Архів рубрики

Крапка

title
Остаточною крапкою став поцілунок. Випадковий, вирваний із усіх контекстів, він поглинув, стер і знищив усе, що було «до»

Ші МУР

Крапка була виразна, чітко промальована, безапеляційна і категорична. Вона пекла. Як тавро.
Вона завершувала таку довгу історію, що я на мить злякалась: ось – та історія зараз вийде з берегів, переллється через крапку, захоче продовження, розмиє крапку в кому, розмножить її в трикрапку. Крапка стане знаком запитання чи знаком оклику. Вимагатиме відповідей. Чи емоцій.
Так уже було.

Я ж утекла від нього з тією крапкою, як із викраденим діамантом.

Том 2. Том 3.
Епілоги. Постскриптуми. Постпостскриптуми.
А мені – так давно – необхідна була саме крапка.
…І він поставив.
Я ж утекла від нього з тією крапкою, як із викраденим діа­мантом.
Ще не знала, що з цим робитиму.
Бо злякалась.
Уперше за скількись років відтоді, як завмерли всі мої відчуття, я відчула, що хочу.
Хочу відверто і дико, на межі тваринної хіті.
Нового.
Відчувати було дивно й незвично. Смакувала те відчуття, як невідомий екзотичний фрукт. Розглядала уламки панцира, в який досі було закуте серце.
Ну так, відчувати – це ще і беззахисність…
Чомусь сміялась до неба.
Навіщось плакала.
Тішилася, що все сталось поза звичним простором і звичним часом.
І ніхто не побачить. Не дорікне. І не знатиме.
І навіть той, безіменний, який мимохіть поставив ту крапку – лишиться безіменним.
…Крапка все ще пекла на губах.
Але то була – крапка.
Без жалю перегорнула останню сторінку. Здала рукопис в архів.
Наступного ранку прокинулась, відчуваючи день, що настав, – чистим аркушем, на якому ще нема жодного знака.
Ні букви, ні коми.
Нема заголовка для нової історії.
І поки ще не відомий її сюжет і жанр.
Імена героїв, головних і другорядних, зараз знає лиш Бог.
Усе має початися з нового рядка.
З абзацу. З великої букви.
Доля чекає нагоди.
І скоро відіб’є ЕNTER.

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Олені дуже сподобалося бути розлученою: ніяких тобі претензій, ніяких сварок, ніяких обов’язків. Одним словом: не бита, не клята. Вона насолоджувалася цим статусом уже три роки і була б абсолютно щасливою, якби мало не щодня мати та подруги постійно нагадували їй про те, що жінка з таким обличчям, фігурою, розумом і добрим серцем повинна мати якщо не чоловіка, то бодай мужчину під боком
Багатодітна родина Ковалевичів живе у селі Глинне Рокитнівського району на Рівненщині
Хоча перша леді виходила заміж всього лиш за солдата
Коли він зайшов в автобус у Варшаві, той, здавалося, одразу ж поменшав. Широкоплечий красень мого віку опустився на сидіння поруч і, привітавшись українською з дуже відчутним акцентом, назвався: «Самір». Працює в Німеччині. Має квартиру в Рівному. Їде у відпустку до коханої жінки. Одразу ж розкрив сумку і запропонував мені бутерброди з шинкою і фрукти
Це подружжя із села Кортеліси, що на Ратнівщині, давно «прив’язали» до імені героя відомого з радянських часів фільму «Циган». Хоч, як каже сам чоловік, у його роду не прослідковується ромське коріння. Хіба що долю свою знайшов мандруючи, як і Будулай, що багатьом полюбився
Арсен Васильович народився у 1892 році в селі Тетільківці Кременецького повіту Волинської губернії (нині — Тернопільська область) у сім’ї священика. Він був здібним лікарем, істориком, краєзнавцем, культурологом, церковним композитором, громадським діячем, релігієзнавцем, пластуном, боровся за українізацію православних богослужінь, захищав автокефалію Української православної церкви, видавав журнали, читав лекції з українознавства
Колись прабабуся розповідала маленькій Любі, що ангели гортають на Небі Книгу людського життя. В когось у ній багато сторінок, в іншого — менше, а в декого — лише одненька. Книга життя прабабусі Мотрі мала багато сторінок. Вона прожила мало не сотню літ
Співробітники патрульної поліції, які забезпечують порядок під час акцій протесту в центрі Києва, ніколи не застосують зброю проти людей
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ