up-arrow
ЛЮБИТЬ! НЕ ЛЮБИТЬ Архів рубрики

Крапка

title
Остаточною крапкою став поцілунок. Випадковий, вирваний із усіх контекстів, він поглинув, стер і знищив усе, що було «до»

Ші МУР

Крапка була виразна, чітко промальована, безапеляційна і категорична. Вона пекла. Як тавро.
Вона завершувала таку довгу історію, що я на мить злякалась: ось – та історія зараз вийде з берегів, переллється через крапку, захоче продовження, розмиє крапку в кому, розмножить її в трикрапку. Крапка стане знаком запитання чи знаком оклику. Вимагатиме відповідей. Чи емоцій.
Так уже було.

Я ж утекла від нього з тією крапкою, як із викраденим діамантом.

Том 2. Том 3.
Епілоги. Постскриптуми. Постпостскриптуми.
А мені – так давно – необхідна була саме крапка.
…І він поставив.
Я ж утекла від нього з тією крапкою, як із викраденим діа­мантом.
Ще не знала, що з цим робитиму.
Бо злякалась.
Уперше за скількись років відтоді, як завмерли всі мої відчуття, я відчула, що хочу.
Хочу відверто і дико, на межі тваринної хіті.
Нового.
Відчувати було дивно й незвично. Смакувала те відчуття, як невідомий екзотичний фрукт. Розглядала уламки панцира, в який досі було закуте серце.
Ну так, відчувати – це ще і беззахисність…
Чомусь сміялась до неба.
Навіщось плакала.
Тішилася, що все сталось поза звичним простором і звичним часом.
І ніхто не побачить. Не дорікне. І не знатиме.
І навіть той, безіменний, який мимохіть поставив ту крапку – лишиться безіменним.
…Крапка все ще пекла на губах.
Але то була – крапка.
Без жалю перегорнула останню сторінку. Здала рукопис в архів.
Наступного ранку прокинулась, відчуваючи день, що настав, – чистим аркушем, на якому ще нема жодного знака.
Ні букви, ні коми.
Нема заголовка для нової історії.
І поки ще не відомий її сюжет і жанр.
Імена героїв, головних і другорядних, зараз знає лиш Бог.
Усе має початися з нового рядка.
З абзацу. З великої букви.
Доля чекає нагоди.
І скоро відіб’є ЕNTER.

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
На Волині такої родини, як у Віри та Анатолія Мартинюків із Володимира-Волинського, більше нема — це точно
Ось і настала та довгоочікувана мить — у сім'ї поповнення: синочок чи дочка, а може, двійня. І з приводу того, яке ім'я вибрати малюкові, сперечається вся родина
Про генерал-майора Андрія Ковальчука, захисника Луганського аеропорту, якого удостоїли найвищої нагороди нашої держави, «Волинь-нова» розповідала не раз. А нещодавно ми побували у селі Щитинь Любешівського району і зустрілися з його батьками — ​Євгенією Василівною та Трохимом Андрійовичем Ковальчуками, аби почути про їхню любов, з якої 45 років тому народилася сім’я
…Колись тут сходились дві дороги. А потім, коли на клаптику поля збудували маленьку капличку, почали сходитись людські душі. Навесні господарі зупинялися біля каплички попросити в Господа погідних днів і гарного врожаю. А восени дякували за збіжжя. Влітку селяни приносили сюди свіжу криничну воду – для подорожніх. Ставили в затінку, накривали збанок лопухами
Визначте, якою з них спілкується ваш партнер
Березневе сонце востаннє відбилося у величезній бурульці, і та дзвінко й тужливо сплила сльозою. «Отак розтало й моє кохання», — ​подумала Галина, відводячи погляд від вікна. І було чого: її зрадливий коханий жив у сусідньому будинку, на такому ж, як і вона, поверсі. Це сусідство і звело їх. Закінчивши навчання в університеті, винайняла затишну квартирку в чудовому районі напередодні 8 Бе­резня. Розпакувавши речі, вийшла на балкон подихати свіжим повітрям. Холодний вітер миттю розкидав зусібіч її густе золотисте волосся
Минулої неділі жителі села Роговичі Локачинського району вибігали зі своїх осель, хто в чому був вбраний. Люди летіли, як на пожежу, бо лихо, що спіткало їхню громаду, за масштабами не менше
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ