up-arrow
КВІТКОВА ПІДКОВА Архів рубрики

Обережно: циганська «гліцинія»!

title
А таки дав нам Бог цьогоріч справжню зиму! Тим жаданіша й миліша серцю весна. Чим? А це вже в кожного — ​своє. Принаймні радіємо першій весняній квіточці так, ніби це сталося вперше в житті. І потроху занурюємося в сезонні турботи. Вони теж у кожного різні

Галина КОВАЛЮК

Мені ж кортить завчасно написати про ті клопоти (ба навіть більше — розчарування!), що псують настрій любителям декоративних рослин, особливо маловідомих, екзотичних. Виникають ці розчарування зазвичай тоді, коли бажання мати вдома рідкісну рослину перемагає здоровий глузд. Якщо знехтуєш народною мудрістю, то вчишся на власних помилках. Не боюся зізнатися, що тут найперше маю на увазі себе, бо якось купилася на «лілійне дерево». Ну чому було інформацію про дивні рослини спочатку не пошукати в інтернеті? Зробила це аж тоді, коли замість обіцяного «дерева» розцвіла скромненька біла лілія. А коли купувала і платила за звичайну навіть на вигляд цибулину в п’ять (!) разів дорожче, мене вистачило лише на те, аби поцікавитися у продавців, звідки ж привезли на Волинь ці нечувані раніше квіти? Сказали, що із Закарпаття.

Гліцинія в нас на обійсті росте десятий рік, тож як вона виглядає — знаю не з фотографій. Ця красуня — наша втіха й гордість!

Продавали «лілійні дерева» не тільки в Нововолинську. Як розповідали, той «закарпатський десант» висадився і в інших містах області й торгував своїм «рідкісним» товаром, очевидно, доти, поки обмануті прихильники екзотів не влаштували продавцям «головомийку».
Та незабаром на ринку з’явилася ще одна новинка «закарпатських селекціонерів» — так звані «земляні рози». На них я не спокусилася, тому що стати обачнішою довелося після того, коли придбала ще й розквітлу гортензію, а вдома виявила, що це просто свіжозрізана чи зламана гілка без будь-якого корінчика, встромлена в горщик із ґрунтом. Відтоді, купуючи вкорінену рослину, про всяк випадок смикаю її «за чуприну». А «земляні рози» таки придбали мої знайомі. Виріс у них… оранжевий лілійник-дичка, який у містах і селах є майже біля кожного будинку і який годі викорінити.
Цікаво також, чи відважаться показатися на Нововолинському ринку цієї весни продавці «гліцинії», котрою торгували два чи три роки поспіль? Може, побояться, що їм буде непереливки, коли квітникарі-аматори так і не дочекаються запашних грон на своїх калічках-«ліанах»? Адже між ліанами й кущами, які підсовували довірливим покупцям, суттєва різниця навіть на перший погляд. Варто лиш порівняти гілку смородини та рівнесеньку й гладеньку лозу винограду. А циганська «гліцинія» своїми кривенькими гілочками не відрізняється від лісового чагарника, якого не бракує і в наших лісах. Одного такого кущика я для експерименту викопала в березняку біля річки Західний Буг і посадила на обійсті.
На що ж «купилися» люди в бажанні вирощувати рідкісну на Волині гліцинію? На ціну? Лише 30 гривень за рослину! «Яка удача: за чотири штуки заплатила лише 120 гривень, — хвалилася моя приятелька. — А в інтернеті одна коштує більш як 150 гривень!» На жаль, її не переконали мої пояснення, що справжня гліцинія — рідкісна й складна в розмноженні рослина, тому не може продаватися за безцінь, а також порада повернути «циганські гліцинії» й забрати свої гроші.
Коли ж зробила зауваження продавцям, аби не обманювали, то пошкодувала, бо і вони у відповідь, м’яко кажучи, засичали, і покупці — дві молоді жінки, вибираючи саджанці з чотирьох «сортів», зауважили, що я «затримую людей».
Гліцинія в нас на обійсті росте десятий рік, тож як вона виглядає — знаю не з фотографій. Ця красуня — наша втіха й гордість! Придбали її в магазині на той час за теж високу ціну. І відтоді ліана віддячує щороку рясним цвітом і чудовим ароматом й тішить до приморозків хоч і поодинокими, але щедрими бузковими кетягами. А спекотного дня щільне шатро її мереживного зеленого листя захищає терасу від палючого сонця.
Все має свою ціну. Купуючись на дешевизну, втрачаємо не тільки гроші, а й дорогоцінний час.
м. Нововолинськ.

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Відколи Оксана Погребна, давня героїня й дописувачка «Квіткової підкови», розповіла, що познайомилася з жінкою, яка вирощує цю рідкісну у нас «троянду без колючок», я втратила спокій. При моєму таки чималенькому досвіді зазирати в чужі квітники й бувати на квіткових виставках я ніколи не бачила, як росте еустома. Дві спроби завести її у своєму городі закінчилися повним фіаско. Втішала себе тим, що ці квіти дуже складні у вирощуванні, про це твердили всі доступні інформаційні джерела
Той, хто весняної пори бував у цьому райцентрі біля автостанції, не міг не помітити обійстя із садом, де рясно-рясно квітують підсніжники. Така собі горохівська «долина галантусів». Трапляються між ними й білоцвітники. Милувалася нею і в минулі весни, та лише цьогоріч трапилася нагода запитати у господаря Антона Дорощука, він саме обрізував яблуньку в саду, як вона тут з’явилася
Із Галиною Максимівною Боратинець із села Колодяжне Ковельського району ми познайомилися завдяки її дзвінку до редакції. Жінка — давня читачка «Квіткової підкови». У січневому випуску її зацікавило коротке інтерв’ю із Надією Сердюк з Іваничів. Героїня нашої сторінки за 2014 рік розповідала, що їй вдалося «приручити» орхідеї, має їх зараз понад чотири десятки, цвітуть на всіх вікнах. А для Галини Максимівни ці примхливі квіти цікаві не стільки коли цвітуть, а коли… відцвітають. Чому? Довідаєтеся, дочитавши ці рядки…
– Днями в одному із супермаркетів, які торгують і вазонами, побачила кілька горщиків із азаліями. Вигляд у них був не дуже привабливий, хоч квіти ці недешеві. Почула, що їх будуть переоцінювати. Чи варто купувати такі рослини? Чи можна їх врятувати і дочекатися цвітіння, адже воно таке гарне! Із дзвінка до редакції.
Олена ХАРИТОНЮК Колючками троянд — по венах… Колючками образ — по серцю. Кажуть: світ — це велика арена. Мов факіри, йдемо по скельцях…
Відвести погляд від його цвітіння просто неможливо, він одразу ж стає мрією кожного квітникаря. Але з’являється засторога: мабуть, виростити таку красу нелегко, бо ж чомусь так виходить: як красиве, то й примхливе. Але мій досвід підказує, що це не про гіпеаструми
Після випічки у вас залишився їх шматочок. Ви кладете залишки дріжджів в холодильник з надією, що незабаром використаєте, але руки якось не доходять. Зрештою, залишок нагадує про себе неприємним запахом, і ви його викидаєте. Правда, знайома ситуація? А тим часом дріжджі — не зовсім традиційний, але надійний стимулятор проростання насіння і росту рослин
Фотокореспондент «Волині-нової» зазнімкував дятла зеленого
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ