up-arrow
КВІТКОВА ПІДКОВА Архів рубрики

Вщухає біль, зникає втома, коли квітує еустома…

title
Відколи Оксана Погребна, давня героїня й дописувачка «Квіткової підкови», розповіла, що познайомилася з жінкою, яка вирощує цю рідкісну у нас «троянду без колючок», я втратила спокій. При моєму таки чималенькому досвіді зазирати в чужі квітники й бувати на квіткових виставках я ніколи не бачила, як росте еустома. Дві спроби завести її у своєму городі закінчилися повним фіаско. Втішала себе тим, що ці квіти дуже складні у вирощуванні, про це твердили всі доступні інформаційні джерела

Валентина ШТИНЬКО

Але хто хоч раз бачив квіти еустоми — не міг у неї не закохатися. Форма нагадує троянду, але стебло не має колючок, а барви, а півтони! У зрізі за належного догляду еустома (інша назва — лізіантус) стоїть до трьох тижнів. Одного разу мені подарували такий букет! При нагоді потім заходила у квіткові салони, аби помилуватися тією красою, яку промисловим способом вирощують десь у Голландії чи Польщі.
А тут їду в село Сільце Горохівського району… Про те, що ми потрапили за правильною адресою, «підказав» розкішний квітуючий морозник, якому цієї пори в палісаднику ще не було конкурентів. Інші рослини тільки-но пробивалися до сонечка. А на підвіконнях веранди вже тішила око дружними сходами розсада помідорів, перців та іншої городини, знадвору гонорилися цвітом примулки в горщиках. Потім ми побачили їх ще й у неопалюваній тепличці, куди люб’язно запросила господиня, Валентина Олександрівна Копачинська.

Усі свої життєві негаразди я заховую у квітках. Іду до них — і душа відпочиває, відновлюються сили, хоч літ мені вже чимало.

Про себе розповідає небагатослівно. Родом із Сільця, навчалася в Ківерцівському медучилищі, працювала у Горохові в стоматологічній поліклініці, тому, всміхається, її знає піврайону. Любила людей, любила свою роботу, але змушена була піти на пенсію, щоб доглядати хвору маму, яку недуга зробила лежачою на вісім літ.
— Мама, щоб час ішов швидше, вишивала або читала. «Волинь» перечитувала всю, ми її завжди передплачували, для неї то було вікно у світ, — згадувала Валентина Олександрівна. — Прийду, бувало, сяду біля мами, а вона мені все й переказує, що в газеті написано. А як мами не стало, то вже я стала активною читачкою.
Любов до краси їй прищепила бабуся Віра, татова мама, яка жила в Охлопові. Там усе потопало в квітах. Бабуся і татова сестра були відомими на всю округу кравчинями, шити одяг до них навіть здалеку приїжджали. Тому, вочевидь, вони жили не з городу, котрого садили не дуже багато, зате квітів було! Чи мала бабуся Віра якісь секрети їх вирощування? Мабуть, ні, вона їх просто любила, усі ті незліченні кущі півоній, тюльпанів, півників… Відтоді й Валентина відчувала в душі особливий трепет, коли бачила цю оздобу людського життя.
— Росточки, насіння, саджанці привозила звідусіль, де тільки доводилося бувати на ексурсіях, на відпочинку. Якось із П’ятигорська привезла цибулини тюльпанів — білі, великі, як склянки, а ще оранжеві, чорні. Таких тут не було. Але тільки-но встигли зацвісти, як хтось повиривав разом із цибулинами. Їх повідкручували й викинули на дорозі. Намагалася зібрати й порятувати, але цибулини були ще не визрілі. Білий пропав… — зітхає моя співрозмовниця, а за мить продовжує:
— Ой, скільки тих невдач довелося пережити… От клематиси втратила, придбала сортові — голубі, вишневі, місце їм гарне вибрала, доглядала, дві зими перезимували, а третя виявилася сувора, й вони вимерзли. Більше таких не куплю, бо недешеві. Але невдачі з рослинами — для мене не причина опускати руки. Як побачу щось гарне, екзотичне, то все хочу спробувати виростити, хоч у саду й місця вже нема, і коштів нема, а бажання завжди є! Знаєте, всі свої життєві негаразди я заховую у квітках. Іду до них — і душа відпочиває, відновлюються сили, хоч літ мені вже чимало, буде 69.
Взимку, коли рослини відпочивають, знаходить собі іншу віддушину — вишиває їх на полотні. А ще — котиків, дарма, що в хаті живуть двоє непосидючих пухнастиків. Але ті, відтворені нитками, — особливі, з італійського журналу. А ще Валентина Олександрівна показала нам унікальну скатертину, вив’язану із лляних і конопляних ниток за взірцем бабусиної, якій уже було десь зо 200 літ, тому вона рвалася. Аби не пропала така краса, вирішила відтворити її власноруч, адже в’язати ще мама навчила.
Нарешті наважуюся запитати свою співрозмовницю про еустому, як їй спало на думку вирощувати таку непросту рослину.
— Та якось побачила по телевізору, яка вона гарна, а у «Квітковій підкові» прочитала, що в когось не зійшла. То в мене такий азарт з’явився. І тут у Горохові на розкладці бачу пакетик з насінням, правда одного-єдиного кольору. Взяла, посіяла, хоч був уже лютий, а висівати рекомендовано у грудні. І зійшла, і виросла, і зацвіла — біла із жовтою підсвіткою. Навіть насіння зібрала і частину висіяла, як і радили, в грудні. А воно — не зійшло. Вдруге посіяла в лютому. Те саме насіння, у ту саму землю — зійшло! Думаю, йому для нормального розвитку потрібен більший світловий день. Тому вже третій рік висіваю еустому тільки в лютому, бо у березні вже трохи запізно. Те, що посіяла в березні, зійшло, але росло довго і не зацвіло. Цвітіння, залежно від сорту, настає через 22–26 тижнів, а це — серпень-вересень, отже, для повного циклу потрібен час.
Радять сіяти в таблетки, але я такої змоги не маю, тому висіваю свою еустому в субстрат «Поліський» для розсади, його в журналі «Огородник» хвалили. Коробка з-під цукерок — типу касета, куди насипаю грунт, — ділиться досвідом. — Зверху розкладаю насінинки, вони дуже дрібні, трошки притискую, збризкую водою, накриваю плівкою — і на підвіконня, де батареї. Через два тижні з’являються сходи, після цього треба поставити у прохолодніше місце.
Господиня демонструє цьогорічні сходи. Вони такі мініатюрні, що навіть в окулярах ледве зауважую зелені пагінчики.
— То вже підросли, — каже, — а спочатку хіба через лупу розглянеш. Коли з’являться хоч чотири листочки — можна пікірувати за допомогою спиці чи зубочис­­­тки. По одному не вдається, то спочатку розсаджую по 2–3. Але то буде аж у квітні.
Дорощує їх в холодній (не­опалюваній) тепличці, а потім розсаджує у горщики. Відсоток тих, які зацвітуть, невеликий, зате радість неміряна.
— Є ще один секрет, — усміхається квітникарка. — Можна було б одразу по одній насінині висівати, але еустоми виявилися рослинами компанійськими, поодинці ні сходити, ні рости не хочуть, мабуть, їм у гурті веселіше, краще себе почувають у тій касетці, де їх кілька, ростуть одна поперед другою. Хоч розсаджувати, звісно, марудно.
А ще Валентина Олександрівна розповіла, що тепер насіння дістає із різних джерел. У фірмі «Садиба» розчарувалася, не зійшло, цьогоріч виписали по інтернету посівний матеріал різних сортів, а відповідно й кольорів. Тож очікує добрих результатів. З інтернетом управлятися допомагає донька Богдана, яка уважно слухала мамину розповідь.
Чи поділяє захоплення квітами? Частково. У неї інші нахили, каже Валентина Олександрівна. Займається ліпкою, кулінарією, трохи пише…
Тоді вже Богдана розповіла, що вона — член молодіжної літературної платформи Рівненської обласної організації Національної спілки письменників України, куди потрапила на конкурсній основі. Підготувала поки що електронну збірку поезій «На небесах твоїх очей», брала участь у літературних фестивалях «Українські передзвони» в Києві та «Мовою серця» в Івано-Франківську…
А що тут дивуватися? Адже Сільце — то мала батьківщина незабутнього Євгена Сверстюка, видатного українського письменника, філософа, політв’язня радянського режиму.
Мабуть, аура тут якась особлива — квітково-поетична. Тому й традиційна рубрика сторінки «Куточок поезії» цього разу буде також особлива — вірш Богдани Копачинської «Сто слів про маму», її поетичний дебют у «Волині-новій».
Довідка «Волині-нової»
Еустома (Eustoma) в перекладі з латини — «красивий рот», інша назва — лізіантус («гірка квітка»). Належить до родини тирличевих. Її батьківщина — Північна Америка, Мексика, острови Карибського басейну.
Для європейців еустому відкрив ірландський лікар і ботанік Патрік Браун. Розмножується тільки насінням, її не можна живцювати, корінець не піддається поділу. В одному грамі міститься 23 000 насінин еустоми. В американських індіанців є легенда, яка розповідає, що вперше еустома розцвіла на могилі дівчини, котру умертвив дух війни за те, що вона відмовилася стати його дружиною. Можливо, саме звідти назва «гірка квітка», хоч серед квітникарів її називають ще «ірландська троянда», «японська троянда», «техаський дзвіночок».
У нас еустома набула розповсюдження лише з 90-х років минулого століття.

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Цей заголовок підказала назва сорту ірису неймовірно красивої форми й барви – Поем оф Екстезі. Але я не про іриси, точніше — не лише про них. Бо хоч пік їхнього квітування вже минув, дещо надзвичайно гарне все ж іще побачила. І не десь за тридев’ять земель, а у Торчині під Луцьком, в садибі колишньої вчительки, яка нині весь свій вільний час віддає квітам, – Ольги Куляші
Як і кожне захоплення, вона прийшла несподівано
Ваш декоративний люпин уже відцвів? Зріжте квітконоси, в такий спосіб у багатьох сортів викличете хвилю повторного цвітіння десь у серпні-вересні. Це за умови, якщо вам не потрібне насіння. Зелену масу не викидайте: у ній багато азоту. Подрібніть стебла і використайте як мульчу для вегетуючих рослин. Не намагайтеся пересадити дорослі рослини на нове місце. У люпину дуже глибока коренева система, і він погано відреагує на пересадку
«Великого досвіду у вирощуванні цих квітів не маю, посадила їх три роки тому, коли переїхали у новий дім. На зиму вкривала, весною обрізувала, підживлювала… А нещодавно помітила, що на бутонах з’явилася якась зеленувата тля, а на деяких кущах листя побіліло, на нижній його стороні стрибають дрібні білі комашки. Порада сусідки — посипати кущі попелом — особливого ефекту не дала, хімію ж застосовувати не дуже хочеться, у нас двійко малих дітей. Чи є якийсь вихід?» — запитує Марія Залізнюк із Володимира-Волинського
При нинішній такій відповідальній посаді Борис Ковальчук знаходить можливість дати лад і саду, й квітнику, і навіть пасіці
На жаль, на цвітіння сакур та магнолій ми спізнилися. Вони скликають численних туристів у 20-х числах квітня й дарують неповторну красу протягом двох тижнів. Традиційно першою зацвітає біла магнолія-кобус. Рослини, батьківщиною яких є Японія, ось уже майже століття комфортно почуваються в місті над Ужем. Легенди про те, як з’явилися сакури та магнолії у Закарпатті, вам неодмінно розкажуть екскурсоводи
Нещодавно колега покликала мене на консультацію: що відбувається з її кактусом, який стоїть на робочому столі біля комп’ютера? Із двох боків він випустив якісь стрілки, що ростуть просто на очах. На квітконоси це не схоже…
Зелений килимок із лісових квітів навколо криниці, загадкові синьоокі іриси вздовж паркану, гордовиті горобинові деревця із зовнішнього боку огородженого обійстя — то наче вступні акорди незрівнянного садово-квітникового ансамблю біля домівки жителів містечка Любомль привітного подружжя – Валентини та Михайла Горлових
Двоє ковельчан допомогли поліцейським затримати зловмисника, який побив та пограбував 89-річного волинянина. Т.в.о. начальника Ковельського відділу поліції Василь Бучинський за особистий внесок у боротьбі зі злочинністю вручив подяки 26-річним жителям міста Ковеля – Горгуну Максиму та Прокопчуку Артему
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ