up-arrow
КВІТКОВА ПІДКОВА Архів рубрики

Вщухає біль, зникає втома, коли квітує еустома…

title
Відколи Оксана Погребна, давня героїня й дописувачка «Квіткової підкови», розповіла, що познайомилася з жінкою, яка вирощує цю рідкісну у нас «троянду без колючок», я втратила спокій. При моєму таки чималенькому досвіді зазирати в чужі квітники й бувати на квіткових виставках я ніколи не бачила, як росте еустома. Дві спроби завести її у своєму городі закінчилися повним фіаско. Втішала себе тим, що ці квіти дуже складні у вирощуванні, про це твердили всі доступні інформаційні джерела

Валентина ШТИНЬКО

Але хто хоч раз бачив квіти еустоми — не міг у неї не закохатися. Форма нагадує троянду, але стебло не має колючок, а барви, а півтони! У зрізі за належного догляду еустома (інша назва — лізіантус) стоїть до трьох тижнів. Одного разу мені подарували такий букет! При нагоді потім заходила у квіткові салони, аби помилуватися тією красою, яку промисловим способом вирощують десь у Голландії чи Польщі.
А тут їду в село Сільце Горохівського району… Про те, що ми потрапили за правильною адресою, «підказав» розкішний квітуючий морозник, якому цієї пори в палісаднику ще не було конкурентів. Інші рослини тільки-но пробивалися до сонечка. А на підвіконнях веранди вже тішила око дружними сходами розсада помідорів, перців та іншої городини, знадвору гонорилися цвітом примулки в горщиках. Потім ми побачили їх ще й у неопалюваній тепличці, куди люб’язно запросила господиня, Валентина Олександрівна Копачинська.

Усі свої життєві негаразди я заховую у квітках. Іду до них — і душа відпочиває, відновлюються сили, хоч літ мені вже чимало.

Про себе розповідає небагатослівно. Родом із Сільця, навчалася в Ківерцівському медучилищі, працювала у Горохові в стоматологічній поліклініці, тому, всміхається, її знає піврайону. Любила людей, любила свою роботу, але змушена була піти на пенсію, щоб доглядати хвору маму, яку недуга зробила лежачою на вісім літ.
— Мама, щоб час ішов швидше, вишивала або читала. «Волинь» перечитувала всю, ми її завжди передплачували, для неї то було вікно у світ, — згадувала Валентина Олександрівна. — Прийду, бувало, сяду біля мами, а вона мені все й переказує, що в газеті написано. А як мами не стало, то вже я стала активною читачкою.
Любов до краси їй прищепила бабуся Віра, татова мама, яка жила в Охлопові. Там усе потопало в квітах. Бабуся і татова сестра були відомими на всю округу кравчинями, шити одяг до них навіть здалеку приїжджали. Тому, вочевидь, вони жили не з городу, котрого садили не дуже багато, зате квітів було! Чи мала бабуся Віра якісь секрети їх вирощування? Мабуть, ні, вона їх просто любила, усі ті незліченні кущі півоній, тюльпанів, півників… Відтоді й Валентина відчувала в душі особливий трепет, коли бачила цю оздобу людського життя.
— Росточки, насіння, саджанці привозила звідусіль, де тільки доводилося бувати на ексурсіях, на відпочинку. Якось із П’ятигорська привезла цибулини тюльпанів — білі, великі, як склянки, а ще оранжеві, чорні. Таких тут не було. Але тільки-но встигли зацвісти, як хтось повиривав разом із цибулинами. Їх повідкручували й викинули на дорозі. Намагалася зібрати й порятувати, але цибулини були ще не визрілі. Білий пропав… — зітхає моя співрозмовниця, а за мить продовжує:
— Ой, скільки тих невдач довелося пережити… От клематиси втратила, придбала сортові — голубі, вишневі, місце їм гарне вибрала, доглядала, дві зими перезимували, а третя виявилася сувора, й вони вимерзли. Більше таких не куплю, бо недешеві. Але невдачі з рослинами — для мене не причина опускати руки. Як побачу щось гарне, екзотичне, то все хочу спробувати виростити, хоч у саду й місця вже нема, і коштів нема, а бажання завжди є! Знаєте, всі свої життєві негаразди я заховую у квітках. Іду до них — і душа відпочиває, відновлюються сили, хоч літ мені вже чимало, буде 69.
Взимку, коли рослини відпочивають, знаходить собі іншу віддушину — вишиває їх на полотні. А ще — котиків, дарма, що в хаті живуть двоє непосидючих пухнастиків. Але ті, відтворені нитками, — особливі, з італійського журналу. А ще Валентина Олександрівна показала нам унікальну скатертину, вив’язану із лляних і конопляних ниток за взірцем бабусиної, якій уже було десь зо 200 літ, тому вона рвалася. Аби не пропала така краса, вирішила відтворити її власноруч, адже в’язати ще мама навчила.
Нарешті наважуюся запитати свою співрозмовницю про еустому, як їй спало на думку вирощувати таку непросту рослину.
— Та якось побачила по телевізору, яка вона гарна, а у «Квітковій підкові» прочитала, що в когось не зійшла. То в мене такий азарт з’явився. І тут у Горохові на розкладці бачу пакетик з насінням, правда одного-єдиного кольору. Взяла, посіяла, хоч був уже лютий, а висівати рекомендовано у грудні. І зійшла, і виросла, і зацвіла — біла із жовтою підсвіткою. Навіть насіння зібрала і частину висіяла, як і радили, в грудні. А воно — не зійшло. Вдруге посіяла в лютому. Те саме насіння, у ту саму землю — зійшло! Думаю, йому для нормального розвитку потрібен більший світловий день. Тому вже третій рік висіваю еустому тільки в лютому, бо у березні вже трохи запізно. Те, що посіяла в березні, зійшло, але росло довго і не зацвіло. Цвітіння, залежно від сорту, настає через 22–26 тижнів, а це — серпень-вересень, отже, для повного циклу потрібен час.
Радять сіяти в таблетки, але я такої змоги не маю, тому висіваю свою еустому в субстрат «Поліський» для розсади, його в журналі «Огородник» хвалили. Коробка з-під цукерок — типу касета, куди насипаю грунт, — ділиться досвідом. — Зверху розкладаю насінинки, вони дуже дрібні, трошки притискую, збризкую водою, накриваю плівкою — і на підвіконня, де батареї. Через два тижні з’являються сходи, після цього треба поставити у прохолодніше місце.
Господиня демонструє цьогорічні сходи. Вони такі мініатюрні, що навіть в окулярах ледве зауважую зелені пагінчики.
— То вже підросли, — каже, — а спочатку хіба через лупу розглянеш. Коли з’являться хоч чотири листочки — можна пікірувати за допомогою спиці чи зубочис­­­тки. По одному не вдається, то спочатку розсаджую по 2–3. Але то буде аж у квітні.
Дорощує їх в холодній (не­опалюваній) тепличці, а потім розсаджує у горщики. Відсоток тих, які зацвітуть, невеликий, зате радість неміряна.
— Є ще один секрет, — усміхається квітникарка. — Можна було б одразу по одній насінині висівати, але еустоми виявилися рослинами компанійськими, поодинці ні сходити, ні рости не хочуть, мабуть, їм у гурті веселіше, краще себе почувають у тій касетці, де їх кілька, ростуть одна поперед другою. Хоч розсаджувати, звісно, марудно.
А ще Валентина Олександрівна розповіла, що тепер насіння дістає із різних джерел. У фірмі «Садиба» розчарувалася, не зійшло, цьогоріч виписали по інтернету посівний матеріал різних сортів, а відповідно й кольорів. Тож очікує добрих результатів. З інтернетом управлятися допомагає донька Богдана, яка уважно слухала мамину розповідь.
Чи поділяє захоплення квітами? Частково. У неї інші нахили, каже Валентина Олександрівна. Займається ліпкою, кулінарією, трохи пише…
Тоді вже Богдана розповіла, що вона — член молодіжної літературної платформи Рівненської обласної організації Національної спілки письменників України, куди потрапила на конкурсній основі. Підготувала поки що електронну збірку поезій «На небесах твоїх очей», брала участь у літературних фестивалях «Українські передзвони» в Києві та «Мовою серця» в Івано-Франківську…
А що тут дивуватися? Адже Сільце — то мала батьківщина незабутнього Євгена Сверстюка, видатного українського письменника, філософа, політв’язня радянського режиму.
Мабуть, аура тут якась особлива — квітково-поетична. Тому й традиційна рубрика сторінки «Куточок поезії» цього разу буде також особлива — вірш Богдани Копачинської «Сто слів про маму», її поетичний дебют у «Волині-новій».
Довідка «Волині-нової»
Еустома (Eustoma) в перекладі з латини — «красивий рот», інша назва — лізіантус («гірка квітка»). Належить до родини тирличевих. Її батьківщина — Північна Америка, Мексика, острови Карибського басейну.
Для європейців еустому відкрив ірландський лікар і ботанік Патрік Браун. Розмножується тільки насінням, її не можна живцювати, корінець не піддається поділу. В одному грамі міститься 23 000 насінин еустоми. В американських індіанців є легенда, яка розповідає, що вперше еустома розцвіла на могилі дівчини, котру умертвив дух війни за те, що вона відмовилася стати його дружиною. Можливо, саме звідти назва «гірка квітка», хоч серед квітникарів її називають ще «ірландська троянда», «японська троянда», «техаський дзвіночок».
У нас еустома набула розповсюдження лише з 90-х років минулого століття.

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Той, хто весняної пори бував у цьому райцентрі біля автостанції, не міг не помітити обійстя із садом, де рясно-рясно квітують підсніжники. Така собі горохівська «долина галантусів». Трапляються між ними й білоцвітники. Милувалася нею і в минулі весни, та лише цьогоріч трапилася нагода запитати у господаря Антона Дорощука, він саме обрізував яблуньку в саду, як вона тут з’явилася
А таки дав нам Бог цьогоріч справжню зиму! Тим жаданіша й миліша серцю весна. Чим? А це вже в кожного — ​своє. Принаймні радіємо першій весняній квіточці так, ніби це сталося вперше в житті. І потроху занурюємося в сезонні турботи. Вони теж у кожного різні
Із Галиною Максимівною Боратинець із села Колодяжне Ковельського району ми познайомилися завдяки її дзвінку до редакції. Жінка — давня читачка «Квіткової підкови». У січневому випуску її зацікавило коротке інтерв’ю із Надією Сердюк з Іваничів. Героїня нашої сторінки за 2014 рік розповідала, що їй вдалося «приручити» орхідеї, має їх зараз понад чотири десятки, цвітуть на всіх вікнах. А для Галини Максимівни ці примхливі квіти цікаві не стільки коли цвітуть, а коли… відцвітають. Чому? Довідаєтеся, дочитавши ці рядки…
– Днями в одному із супермаркетів, які торгують і вазонами, побачила кілька горщиків із азаліями. Вигляд у них був не дуже привабливий, хоч квіти ці недешеві. Почула, що їх будуть переоцінювати. Чи варто купувати такі рослини? Чи можна їх врятувати і дочекатися цвітіння, адже воно таке гарне! Із дзвінка до редакції.
Олена ХАРИТОНЮК Колючками троянд — по венах… Колючками образ — по серцю. Кажуть: світ — це велика арена. Мов факіри, йдемо по скельцях…
Відвести погляд від його цвітіння просто неможливо, він одразу ж стає мрією кожного квітникаря. Але з’являється засторога: мабуть, виростити таку красу нелегко, бо ж чомусь так виходить: як красиве, то й примхливе. Але мій досвід підказує, що це не про гіпеаструми
Після випічки у вас залишився їх шматочок. Ви кладете залишки дріжджів в холодильник з надією, що незабаром використаєте, але руки якось не доходять. Зрештою, залишок нагадує про себе неприємним запахом, і ви його викидаєте. Правда, знайома ситуація? А тим часом дріжджі — не зовсім традиційний, але надійний стимулятор проростання насіння і росту рослин
Фотокореспондент «Волині-нової» зазнімкував дятла зеленого
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ