Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
«Сім'я — це моє серце, а музика — душа»

Волинь-нова

«Сім'я — це моє серце, а музика — душа»

Виявляється, найпалкішими прихильниками бас–гітариста чудового волинського гурту «Фіолет» Андрія Олексюка є четверо діток і кохана дружина

Людмила ВЛАСЮК



«Вона в мені жила завжди»
Уродженець Маневичів Андрій Олексюк каже, що захоплювався музикою, скільки себе пам’ятає. Більше того – довгий час батьки навіть не знали, що син відвідує музичну школу, навчання в якій було безкоштовним для дітей із Чорнобильської зони. Згодом виступав на сцені районного Будинку культури. Однак, як розповідає Андрій, попри любов до музики планував вступати до військового училища в Сумах, але через фінансову скруту відмовився від цієї ідеї.



Вчетверте став батьком, але мрію, як у дитинстві: колись ми будемо стояти на сцені, а перед нами — тисячі вогників у руках — запалених сердець від нашої творчості.



— Вирішив, що піду навчатися туди, де впевнений у своїх силах, де цінуватимуть мої знання, а не товщину гаманця, — зізнається Андрій. — У Луцьке музичне училище пройшов без проблем відразу на другий курс. Через рік мене призвали в армію. Служив в інженерних військах, у саперній роті в Кам'янці–Подільському. Саме там я вперше виступив на телебаченні — на Першому національному каналі, брав участь у конкурсі армійської пісні. Грав на гітарі у супроводі клавішного акомпанементу з електронними барабанами. Після служби поновився в училищі, і на 4–му курсі один із викладачів рекомендував мене на вакансію в Луцькій музичній школі № 2, де я став навчати гри на класичній гітарі. Там працюю з 1999–го і понині. Це моя основна робота.


«Не люблю сперечатися зі своїми учнями»
— Мені дуже легко працювати з дітьми, — каже музикант. — Я на роботі просто відпочиваю. Завжди намагаюся мирно вирішувати будь–яку проблему, не люблю сперечатися зі своїми учнями. Якщо музичного таланту немає, то дитина сама згодом це збагне й почне шукати в собі інші здібності. Тому вбивати бажання до творчості й саморозвитку — це не професійно і не педагогічно. Даю і приватні уроки без вікових обмежень. Маючи досвід естрадного співака, з радістю ділюся ним зі своїми учнями. А ще вдячний своїм маневицьким викладачам, зокрема Володимиру Тубольцеву, що дав ази майстерності, прищепив любов до гітари, директору музичної школи Миколі Богайчуку за підтримку та сприяння у становленні мене як музиканта, всім тим людям, які навчали, які дали мені цю можливість – займатися улюбленою справою. Бо, ще будучи малим хлопчиськом, мріяв про сцену.


«Чому «Фіолет»? Бо це колір творчих людей»
Працюючи в школі, Андрій грав у різних гуртах. Спочатку це був «Віскула», потім «ФлайzZzа», «В. О.Д. А.». Це все були різні спроби, пошуки себе. Взимку 2009 року в Сергія Мартинюка, який на той час був менеджером луцького гурту «В. О.Д. А.», та в Андрія Олексюка виникла ідея створення нового музичного гурту. Чимало «нереалізованих» текстів та прагнення до творчих експериментів й привели до народження колективу під назвою «Фіолет».
— Ми поверталися з концерту в Рівному, коли Сергій запитав: «У мене є кілька віршів, які хотів би покласти на музику. Можливо, хтось із твоїх учнів мені підіграв би?» Я відповів, що сам зараз маю час і з радістю поакомпаную. Я навіть не здогадувався, що він настільки творча людина, написав море поезій. Ми обговорили стилістику в музиці, зійшлися на тому, що будемо грати в стилі «Бумбоксу». Удвох проводили репетиції, зробили з десяток пісень, почали виступати на літературних творчих вечорах. Згодом вирішили створити повноцінний гурт: запросили клавішника Петра Свіста, гітариста Олексія Лазарєва, барабанщика Валентина Миронюка. 1 жовтня 2009 року в рамках «Форпосту» відіграли свій перший концерт. Склад гурту з часом змінювався, і сьогодні ми працюємо так: вокал — Сергій Мартинюк, гітара — Вадим Захарченко, барабани — Валентин Миронюк, бас–гітара — Андрій Олексюк, клавішник — Петро Свіст. Чому «Фіолет»? Тому що це колір творчих людей.



«До Оксани Марченко так просто не підійдеш — тільки під прицілом камери вона всіх обіймає»
— Цього року модератори шоу спростили умови конкурсу: достатньо було надіслати відео і не їхати на прослуховування, — розповідає Андрій Олексюк про участь в «Х–факторі». — Наш гурт їм сподобався, і нас запросили безпосередньо на зйомки. У день кастингу ми виступали першими, оскільки поспішали на фестиваль. Найжорстокішої критики очікували від Костянтина Меладзе, адже він «попсовик», а почули від нього море компліментів, яких, на жаль, не озвучили на телебаченні. Коли отримали чотири «так», мене аж розривало зсередини.
Тренувальний табір не став для Андрія і його гурту якимось випробуванням. Бентежило лише одне – чекання. Вільного часу було вдосталь.
— Ніхто тебе ні про що не попереджав, просто зненацька приходили журналісти з відеокамерами і казали: «Фіолет», на запис!» Хтось нерозчесаний, хтось у тапочках на босу ногу, хтось у шортах. Ніякої підготовки, питання каверзні, просто в лоб. Те, що транслювали, — лише 5% від того, що знімали: тут станьте, там співайте, а ось тут просто спілкуйтесь. Насправді їхні умови — за ніч підготуватися до виступу — не були для нас проблемою, бо жодна наша пісня довше не робилася, як за одну репетицію. А ще ми часто гастролюємо, постійні переїзди, траплялося, що протягом двох тижнів щодоби давали концерти. Коли нас усіх зібрали і половині сказали: «До побачення», багато хто обурювався, особливо ті, що приїхали з Білорусі, Грузії, Італії. Тут не справляє враження просто гарний виступ, має бути картинка, шоу. Не скажу, що Руслана Кірющенко, якій віддав перевагу Костянтин Меладзе, — суперсильний вокаліст. Вона — скандальна, епатажна, цікава. І таких людей відбирають, більше показують.
А ще в умовах договору на 15 сторінках, котрий учасники підписували відразу після першого кастингу, вказано: якщо людина не з’являється на прямі ефіри, має сплатити телеканалу 2 мільйони гривень. За алкоголь, куріння на території табору також виключали із шоу. І це правильно, вважає Андрій Олексюк, бо в декого вже світилася зірка на лобі, а так усіх поставили в однакові умови.
— Враження від Оксани Марченко в мене двоякі, як здебільшого в усіх. На екрані вона одна, а в житті — інша. Вона — російськомовна, їздить на крутому авто у супроводі охоронців. До неї так просто не підійдеш. Це лише під прицілом камери вона всіх обіймає і кожен може з нею поговорити, — розповідає наш земляк. — Хоча її маленька донечка вільно ходила серед учасників «Х–фактора». Син Ігоря Кондратюка безкоштовно стажується на телеканалі СТБ, виконує всіляку чорнову роботу задля здобуття досвіду в телевізійних процесах. Прямі ефіри — це колективна робота стилістів, візажистів і ще багатьох людей, які створюють сценічний образ нашого гурту. Тому жалкую, що ми не пройшли далі, лише з цього приводу. Але ні в якому разі — з точки зору піару.


«Моя муза – найрідніші люди»
Крім концертної діяльності, Андрій має хобі, яке приносить йому і додатковий заробіток, — він любить ремонтувати радіо- та аудіотехніку. Займається спортом, грає в кавер–гуртах. А надихають музиканта найрідніші люди — дружина Людмила, семирічний син Тимофій, донечки–близнята Віка та Ніка і півторарічна Леля.
Сім’я — це моє серце, а музика — душа, — каже Андрій Олексюк. — Навіть якщо ти заробляєш на життя чимось більш прибутковим, то руки все одно тягнуться до гітари. Пальці хочуть відчувати її струни. Я вже вчетверте став батьком, але мрію, як у дитинстві: колись ми будемо стояти на сцені, а перед нами — тисячі вогників у руках — запалених сердець від нашої творчості.



 


Telegram Channel