Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
А Бог поселився навіть в інтернеті

Волинь-нова

А Бог поселився навіть в інтернеті

Сконцентрувати погляд на чотирьох крапках у центрі чорно-білої клякси з абсолютно несиметричними межами, а потім підвести погляд на стіну і, часто покліпуючи, побачити справжнє диво — рекомендують користувачі соціальних мереж. І як би незвично не виглядало — чи то якийсь «правильний» масажер для очей, чи мотиватор для підсилення віри у щось надзвичайне спрацьовує – звівши погляд, дійсно бачиш неймовірне – образ Христа Спасителя

Мирослава КОЗЮПА,
редактор відділу інформації газети «Волинь–нова»


 


І поки дивуюся, чого тільки не здатна намалювати власна уява, обдумую, чи й інші бачать у цьому оптичному обмані ту саму «картинку», і намагаюся зрозуміти, чи дійсно світ такий, яким ми його бачимо, — десь у наукових лабораторіях відтворюють «справжнє» обличчя Ісуса. Воно, змодельоване на пристроях, що використовують криміналісти для складання фотороботів, теж уже «гуляє» всесвіт-
ньою павутиною, заглядаючи не в одне відчинене віконечко монітора. Цей лик, зроблений професором Манчестерського університету Річардом Нівом, кардинально відрізняється від звичного нам образу. Науковець вивчав три семітських черепи, знайдені в Галілеї, і, використовуючи їхню будову, визначив форму губ і носа, «наростив» на комп’ютері м’язи і шкіру, а дослідження малюнків I століття допомогло визначити колір волосся, очей та шкіри. Образ вийшов далеким від традиційного, канонізованого, який ми звикли бачити на іконах. Та своїй роботі автор реконструкції знайшов і біблійне підтвердження: у посланні апостола Павла зазначається, що довге волосся у стародавні часи було для чоловіка безчестям.
«Наукове» зображення Ісуса активно поширюється в інтернеті і викликає дискусії. Хоч серед антропологів вважають, що образ, створений професором Нівом, ближчий до істинного, ніж роботи багатьох інших майстрів. Обговорення лику в соціальних мережах часто зводиться до абсолютної візуалізації – «любити Бога-красунчика» приємніше. Та чи повинне мати значення Його земне обличчя для справді віруючих людей? Чи, може, ті, хто шукає Бога в інтернеті, ще не знайшли Його у своєму серці? І взагалі — чи припустимо, щоб Всевишній оселився в такому неоднозначному і нереальному світі?
У всесвітньо відомої Стіни Плачу в Єрусалимі, збудованої більше двох тисяч років тому, вже давно існує власне представництво в інтернеті, яке приймає записки з проханнями до Бога через соціальну мережу. Тепер, щоб поговорити із Всевишнім, не
обов'язково їхати на Святу Землю – досить відправити віртуальне повідомлення, його роздрукують та вкладуть між священних каменів.
Електронні ресурси дають великі можливості, і церковники не виступають категорично проти їх використання, лиш нагадують про загрози й небезпеки з боку нових технологій. «Ці ресурси стають шкідливими для духовного життя, якщо не наближають, а віддаляють людину від Бога і Церкви, якщо не приводять до храму», – каже луцький протоієрей Віталій Собко. А в Колумбії 65 монахинь навіть організували місію євхаристійних комунікаторок Небесного Отця. На підставі настанов Папи Павла VI, який говорив, що «Церква буде винною, якщо не скористається силою телебачення», вони створили музичну групу. Записують музику, короткі ролики-лекції про моральне вчення церкви, літургію, таїнства і поширюють їх через «Ютуб». Шукати Бога в інтернеті — виявляється, санкціоновано католицькою церквою. А всесвітня організація медіа-пропаганди навіть опитала 100 тисяч тих, хто навернувся до віри через мережу, і вразила результатами: більше половини з них моляться не менше 10 хвилин на день, а кожен третій читає Біблію щодня.
Тож дорога до Бога незвідана – не завжди те, що бачить наш зір, насправді є таким. Бо за потворним іноді ховається прекрасне, а віра, що йде від серця, знайдеться і в сонячному промені, і у вербовому котику, і в усмішці перехожого, і навіть в інтернеті.

Telegram Channel