up-arrow
ГОСПОДАРСЬКІ СЕКРЕТИ Архів рубрики

Дід Макар у 70 літ почав будувати хату

title
Це вже четвертий власний будинок майстра із поліського села Бихів на Волині

Кость ГАРБАРЧУК

Не кожен у поважному віці відважиться зводити дім. Дехто каже, що й у 40 років уже пізно. Такі твердження власним прикладом спростовує наш відданий читач, житель села Бихів Любешівського району Макар Мельник, який, маючи 70 літ, узявся до цієї непростої справи. Та, крім бажання, потрібно вміння. Але дід–оптиміст — ще й добрий спеціаліст: він і столяр, і муляр, і монтажник, і сантехнік. У новому помешканні зробив по–сучасному і ванну, й туалет. Сам себе він називає механіком–самоучкою, адже щоб було легше
на землі працювати, «склепав» тракторець.

Я всім казав: «Хочу вмерти у новому будинку». І за рік його зробив з дерева. Але як дасть Бог, то ще трохи поживу.

Цікавлюся у Макара Федоровича, скільки хат він збудував за своє життя.

— Одну, дві, три, чотири – людям і… чотири — собі, — рахує, загинаючи пальці. — Так якось вийшло, все працюю й робота не закінчується, — ніби виправдовується. — Не мав часу на курорти їздити.
Дід Макар 1943 року народження. Свого батька не пам’ятає. Федора Мельника як забрали весною 1944-го на фронт, то й досі родина не знає, де його могила. Тільки прийшло повідомлення — пропав безвісти. Залишилося у мами Євдокії на руках семеро дітей, він — найменший. Бідували страшенно, особливо після війни.
— В то врем’я в колгоспі платили сім рублів у місяць. Як хоч, так і живи. Ото така добра була совєцька власть! — сумно посміхається дід. — Зимою лушпиння, якась картоплина – і все. Весною березові котики їли. Жили на хуторі, але стали всіх силою у Бихів зганяти. Змусили і нас у село перебратися. З дитинства працюю. Після семи класів пішов пасти корів і телят. За літо заробив мішок жита, отак і перебивалися. Став старшим, то нарівні з дорослими чоловіками косив сіно, їздив на «сезони» у Харківську область. Після армійської служби, у
1968-му, одружився.
— Він за мене на 8 років старіший, – додає його дружина Ганна Анатоліївна, яка уважно слухає нашу розмову.
— Обманув, вона така молоденька була, — усміхається Макар Федорович.
— Добре прожили, гріх нарікати, — продовжує жінка. — Сварки, може, й були, як же в сім’ї без цього? Маємо трьох синів і двох дочок, 12 гонуків, уже й правнучка одного дочекалися. Так добре, що діти близько коло нас. Усім хати мій чоловік поставив. Недавно слабий був, але, Богу дякувати, одужав, завезли в лікарню в Боголюби, сказали якесь запалення. То я дві неділі сиділа над ним.
Кажу дідові Макару, що не кожен наважиться у такому віці розпочинати будівництво, а він не лише заклав фундамент, а й успішно завершив.
— Ви ж не думайте, що ми з жінкою до такого віку не мали своєї хати. Раніше жили навпроти — через городи, — показує рукою бихівський будівельник. – Ми те господарство залишили дітям. Коли повмирали батьки моєї дружини, то перейшли жити сюди, в стареньку хатину. Штири роки тому я її розкидав й зробив оцю. Тоді й люди в селі дивувалися: дідові 70 літ, а він хату надумав строїти. Я всім казав: «Хочу вмерти у новому будинку». І за рік його зробив з дерева. Але як дасть Бог, то ще трохи поживу.
Ми застали Макара Федоровича, коли він ремонтував трактор. Як пояснює господар, щоб на землі працювати, треба силу мати. Вручну ж не будеш її обробляти, то він назбирав запчастин та «склепав» тракторець, хоча ніде й не вчився. Тому називає себе механіком-самоучкою. Зараз готує техніку до весняних робіт. Землі в них вистачає, але толку з неї ніякого, якщо не дати гною. Найбільше грошей треба на солярку. «Тільки подумайте, 200 гривень за відро», – дивується мій співрозмовник. А пенсіонерів, котрі тяжко працювали, не дуже-то шанує наша держава.
Поки ми балакали, його дружина пішла в хату й за кілька хвилин повернулася з якимось пакунком. Бабуся Ганна винесла гарячі пиріжки, й ми звернули увагу, що загорнуті вони в нашу газету:
Скільки себе пам’ятаю, читаю її. Як же жити на Волині без газети «Волинь»? – дивується господиня.

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Обійстя Віталія Павельчука із села Брідки Старовижівського району вирізняється з-поміж інших своєю оригінальністю
Кожна пора року чимось небезпечна для наших зелених друзів. Зимові морози і ранньовесняні сонячні опіки калічать кору дерев. Вона хворіє, відмирає, а врешті гине й дерево. Тому не слід залишати поза увагою будь-яку відкриту ранку на стовбурі чи скелетних гілках. Існують різні засоби «швидкої» допомоги плодовим деревам, зокрема яблуням. Хоча б ось такий засіб, який відомий неширокому колу садівників
Якщо ви купуєте півня на ярмарку сільгосптварин, то перш за все зверніть увагу на його зовнішній вигляд. Птиця повинна бути бадьорою, впевнено стояти на ногах і пересуватися без проблем. Хребет півня мусить бути рівним, без видимих горбинок
Індики вельми вибагливі й потребують догляду більше, аніж, скажімо, курчата
Гіпотермія — це хвороба молодняку, викликана переохолодженням. Головні її симптоми: млявість, малорухливість, кашель, розлади травного тракту. Місячний молодняк затримується в розвитку. Пташенята при зниженні температури в приміщенні збиваються в купки, намагаючись пробратися ближче до джерела тепла, і пищать
Весна, вступивши у свої права, пробуджує природу від зимової сплячки. Поспішають прокинутися і бджоли
Науковці стверджують, що вади копит рідко бувають вродженими. У коней нечасто виникають проблеми з кінцівками, бо тварини мають міцний копитний ріг, товсту підошву і добре розвинену копитну подушечку. Тому причини хвороб копита пов’язані в основному з неправильним і некомпетентним доглядом, а також із безграмотним підковуванням
Найкращий подарунок для сільського господаря у травні — це хороший дощ. Але волога і тепло сприяють також росту бур’янів. Крім того, що вони відбирають у культурних рослин поживні речовини, затінюють їх, то ще й створюють «гуртожиток» для шкідників. Тому цю «зелену чуму» треба якнайшвидше видаляти з обійстя
Житель Ратного Петро Чуйкевич уже більш як 30 років є справжнім майстром помідорних справ
Фотокореспондент «Волині-нової» зазнімкував дятла зеленого
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ