up-arrow

Коли Європа закінчується за порогом дому і двору...

title
Стихійні звалища побутових відходів у лісах і лісосмугах, прилеглих до населених пунктів, на полях, берегах річок стали вже звичними

Євгенія СОМОВА,
редактор відділу соціального захисту газети «Волинь–нова»

 

У кожному населеному пункті є своя «родзинка». Навіть у найменшому. У Горохові — старовинний парк, пам'ятка садово–паркового мистецтва. Він, як і зелена зона, котру місцеві називають сосниною, — легені міста.
Висаджуючи у 1960–х роках на горбистій місцевості молоді сосонки, горохівчани сподівалися, що лісосмуга стане місцем відпочинку. На перших порах так і було. Містяни вибиралися сюди на пікніки чи на «тихе полювання», збирали гриби. Нині бажання гуляти у соснині відпадає, адже вона засипана сміттям. Куди не ступиш — всюди іржаві бляшанки, пластикові пляшки, поліетиленові кульки, папір… Купи побутового непотребу не лише у глибині посадки, а й біля новеньких, збудованих з претензією на європейськість, особняків. Звідки взялися, залишається тільки здогадуватися. Але сміття саме сюди не примандрувало. Хтось його привіз. І той хтось, судячи з усього, живе не за тридев'ять земель, а поряд. Можливо в ошатних особняках, які сусідять з лісопосадкою. Ніяк не можу зрозуміти, чому Європа для їхніх господарів закінчується за порогом власного дому і двору. Адже, причепурюючи свої обійстя, горохівчани намагаються прилаштувати сміття на нічийній, як вважають, території — у лісопосадках, в полі, біля річки. Вони не задумуються, що не лише захаращують довкілля, а й нищать природні екосистеми, бо ж отой побутовий непотріб поступово розкладається, виділяє отруйні речовини. І найприкріше, що така «хазяйновитість» подекуди вважається нормою, і люди, бачачи, як сусід пре тачку зі сміттям до соснини, не зупинять його, не присоромлять.
Стихійні сміттєзвалища в Горохові можна побачити і біля ДТСААФ, старого кладовища… Є вони і в Луцьку, інших містах. Дивишся на гори «домашнього скарбу» і думаєш: «Невже влада не може впоратися з ними? Є ж методи впливу на порушників природоохоронних законів. Здавалося б, спіймай одного–другого на гарячому, покарай гривнею (а що робити, коли профілактичні бесіди ефекту не дають) — і бажаючих загаджувати довкілля поменшає».
Не відкрию Америку, коли скажу, що культура поводження з побутовими відходами у селах ще гірша, ніж у містах, ще на нижчому рівні, бо ж у багатьох нема організованого збору і вивезення сміття. Та й там, де він є, власники садиб не поспішають укладати договори з комунальниками, шкодують тих кілька гривень, які треба віддати за послугу. А місцева влада дивиться крізь пальці, як селяни забруднюють довкілля.
Якось почула від сільського голови, що органи самоврядування не можуть змінити свідомість людей, які роками звикли викидати сміття, де бачать очі. Можуть. Треба лише захотіти, переконати у доцільності правильного поводження з побутовими відходами. Це, як і контроль з боку сільського активу, допоможе зберегти чистим навколишнє середовище. А «великим господарям», які, наводячи порядок у власних дворах, вивозять сміття у рови, на дороги чи у ліси, хотілося б нагадати: штраф за це чималий. То чи варто ризикувати?

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Старенький вентилятор ганяє гаряче повітря. Пробую сконцентруватися на роботі, але думки витають десь далеко. Хочеться в Антарктиду чи хоча б на берег якогось моря, озера, річки. Будь-куди, аби втекти від отої остогидлої африканської спеки, котра в останні тижні допікає українцям. А в червні, пригадується, літа не могли дочекатися. Було прохолодно як на цю пору, тож здавалося, що воно так і не розпочнеться.
Таке ставлення до людей похилого віку заповідав Господь. Але коли ми повні сил і здоров’я, то, на жаль, не задумуємося, якою буде наша старість
Щоразу, коли заходжу в під'їзд будинку, де живу, то мимохідь звертаю увагу на дошку оголошень, яких тут до вибору, до кольору. Хтось запрошує на роботу адміністратора-кадровика «порядну жіночку», інший пропонує «швидкі гроші» для налагодження своєї справи
Спека іноді провокує на геть нелогічні речі, як от на …примірку хутряної шуби
Для нас, сільських дітей 1970–1980-х років, літні канікули були дещо інакшими, ніж у теперішньої малечі. Вони асоціювалися з випасанням корови, прополюванням буряків, збором вишень (для себе і на продаж – у селі були пункти прийому цих ягід) тощо. А ще кожен із нас мріяв потрапити на… роботу. Може, комусь видасться дивним, але з четвертого(!) класу діти могли справді заробляти в колгоспі. А обліковець, як і належить, фіксував трудодні. Старшокласники записувалися на позмінку на тік і на збирання врожаю. Там непросто – спека, пил, швидкий темп, але бажання мати власні гроші, на які придбаєш те, що подобається, брали верх над усім
Від побутових травм не убезпечений ніхто. Цими вихідними втрапила в халепу і я – не помітила у густій траві невеличкої дощечки із чималим іржавим цвяхом, який, проколовши підошву взуття, уп’явся мені в ногу
Чомусь одні входять у наше життя легко, інших ми пропускаємо через сито випробувань і час. Одні йдуть безболісно, інших закарбовуємо на все життя. Варто пам’ятати тих людей, на яких хотіли бути схожими в дитинстві. Тим вартіснішою є наша вдячність сьогодні
У Кабміні вже кілька місяців іде війна між міністром інфраструктури Володимиром Омеляном та керівником «Укрзалізниці» поляком Войцехом Балчуном. Міністр критикує іноземця за погану роботу, той парирує, що це упереджене ставлення, насправді результати є. Мої симпатії, як глядача, у цьому шоу на боці пана Омеляна. Ейфорія від так званих варягів в уряді минула разом із відходом від справ на Одещині Міхеіла Саакашвілі. Надто багато претензій накопичилося до топ-менеджерів підприємств типу «Укрзалізниці» чи «Укрпошти». Нові люди прийшли там до керма під гаслами «Рятуємо галузь». Натомість виглядає так, що рятують вони лише власні кишені: реформи директори розпочали із себе, встановивши місячну зарплату у… кілька сотень тисяч гривень!
Строга жінка-лікар взяла дерев'яну указку й попросила закрити ліве око долонею. Десь далеко в кутку просторого кабінету світилася таблиця для перевірки гостроти зору. Ще раніше у мене закрадалися підозри про якісь проблеми з очима, тому й прийшов на літніх канікулах з мамою у поліклініку до окуліста. Саме до цього спеціаліста чомусь завжди була найбільша черга, тож довелося години дві чекати під дверима
Замість старих - встановлюють сучасні
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ