up-arrow

Коли Європа закінчується за порогом дому і двору...

title
Стихійні звалища побутових відходів у лісах і лісосмугах, прилеглих до населених пунктів, на полях, берегах річок стали вже звичними

Євгенія СОМОВА,
редактор відділу соціального захисту газети «Волинь–нова»

 

У кожному населеному пункті є своя «родзинка». Навіть у найменшому. У Горохові — старовинний парк, пам'ятка садово–паркового мистецтва. Він, як і зелена зона, котру місцеві називають сосниною, — легені міста.
Висаджуючи у 1960–х роках на горбистій місцевості молоді сосонки, горохівчани сподівалися, що лісосмуга стане місцем відпочинку. На перших порах так і було. Містяни вибиралися сюди на пікніки чи на «тихе полювання», збирали гриби. Нині бажання гуляти у соснині відпадає, адже вона засипана сміттям. Куди не ступиш — всюди іржаві бляшанки, пластикові пляшки, поліетиленові кульки, папір… Купи побутового непотребу не лише у глибині посадки, а й біля новеньких, збудованих з претензією на європейськість, особняків. Звідки взялися, залишається тільки здогадуватися. Але сміття саме сюди не примандрувало. Хтось його привіз. І той хтось, судячи з усього, живе не за тридев'ять земель, а поряд. Можливо в ошатних особняках, які сусідять з лісопосадкою. Ніяк не можу зрозуміти, чому Європа для їхніх господарів закінчується за порогом власного дому і двору. Адже, причепурюючи свої обійстя, горохівчани намагаються прилаштувати сміття на нічийній, як вважають, території — у лісопосадках, в полі, біля річки. Вони не задумуються, що не лише захаращують довкілля, а й нищать природні екосистеми, бо ж отой побутовий непотріб поступово розкладається, виділяє отруйні речовини. І найприкріше, що така «хазяйновитість» подекуди вважається нормою, і люди, бачачи, як сусід пре тачку зі сміттям до соснини, не зупинять його, не присоромлять.
Стихійні сміттєзвалища в Горохові можна побачити і біля ДТСААФ, старого кладовища… Є вони і в Луцьку, інших містах. Дивишся на гори «домашнього скарбу» і думаєш: «Невже влада не може впоратися з ними? Є ж методи впливу на порушників природоохоронних законів. Здавалося б, спіймай одного–другого на гарячому, покарай гривнею (а що робити, коли профілактичні бесіди ефекту не дають) — і бажаючих загаджувати довкілля поменшає».
Не відкрию Америку, коли скажу, що культура поводження з побутовими відходами у селах ще гірша, ніж у містах, ще на нижчому рівні, бо ж у багатьох нема організованого збору і вивезення сміття. Та й там, де він є, власники садиб не поспішають укладати договори з комунальниками, шкодують тих кілька гривень, які треба віддати за послугу. А місцева влада дивиться крізь пальці, як селяни забруднюють довкілля.
Якось почула від сільського голови, що органи самоврядування не можуть змінити свідомість людей, які роками звикли викидати сміття, де бачать очі. Можуть. Треба лише захотіти, переконати у доцільності правильного поводження з побутовими відходами. Це, як і контроль з боку сільського активу, допоможе зберегти чистим навколишнє середовище. А «великим господарям», які, наводячи порядок у власних дворах, вивозять сміття у рови, на дороги чи у ліси, хотілося б нагадати: штраф за це чималий. То чи варто ризикувати?

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Теоретично до представників секс–меншин я ставлюсь абсолютно нейтрально: не бачу нічого поганого в тому, що люди можуть вільно обирати для стосунків тих, з ким їм комфортно. Практично ніхто з моїх знайомих до цих категорій не належить (принаймні я про це не чула) і, попри мою демократичність, це мене тішить
Ще й зараз, коли чую тривалий тепловозний гудок, здригаюся. З цим сигналом у мене пов’язані власні печальні спогади. Думаю, дитинство кожного асоціюється з якимись певними звуками. Хто виріс у селі, той пам'ятає ранкове мукання корів, яких виганяють на пашу. А для мене – це шум залізниці: рух вантажного поїзда, від якого аж шибки тремтіли, та тепловозні гудки. Батьківська хата стояла неподалік від колії, яка розділяє Ківерці на дві частини. Місто розташоване якраз посередині шляху між двома важливими транспортними вузлами – Здолбуновим та Ковелем
Перша половина 2000-х років. Пора мого студентства. Початок травня. День народження однокурсника (а тепер уже й кума) Женьки. Святкуємо на дачі у Паші, з яким Женька з шести років співав у Хорі хлопчиків та юнаків імені Левка Ревуцького
– Я знаю, навіщо вигадали домашні завдання: щоб батьків посварити з дітьми, – заявила моя молодша 7-річна донька-третьокласниця вже в перший тиждень нового навчального року
Дзвінкий хлоп’ячий голос, чимось схожий на голос мого онука, який також тут навчається, зненацька пролунав із відчиненого вікна Луцької гімназії № 21 і примусив спинитися. Спинитися посеред ранку, який нашіптував, що треба поспішати на роботу, посеред осені, яка вперто не хотіла відкривати тюбик із жовто-багряними фарбами й нагадувала про себе лиш вранішньою прохолодою й насупленим небом
На сторінках «Волині–нової» ми розпочали друкувати фантастичну повість нашого журналіста і відомого українського письменника Володимира Лиса про вчительку–інопланетянку із волинських Загорян. Прообразом цього населеного пункту є рідне село Володимира Савича — ​Згорани Любомльського району. Але в останні дні воно у нашій редакції на слуху не тільки завдяки «Щоденникам Ієрихар»
Нещодавно довелося їхати в Житомир. В інтернеті знайшов дані про рейс Нововолинськ — Запоріжжя від компанії Z-time, замовив квиток. Перетелефонував перевізнику, аби запитати, з якої платформи відправляється автобус. Дівчина-оператор повідомила, що на автостанцію не заїжджають, а зупиняються навпроти
Дорогою на роботу зустрічаю колишню сусідку. Зупиняюся і дивуюся, що жінка не впізнає мене, а коли просить «пару гривень» на хліб, – ще більше. Розповідає, що злодії вкрали гаманець із пенсією. Блукача і жебрака зустрінеш – не обходь, згадую давню мудрість, тож даю скільки можу і не вірю очам своїм…
Коли сонце сідає за обрій, стихає метушня і все довкола поринає в обійми ночі, вони ніколи не сплять, а чекають усе нових і нових подорожніх, для яких запалюють свої ліхтарі. Є в їхніх вогнях щось магічне і загадкове, незвідане і тривожне
Фахівці Волинського обласного лабораторного центру інформують, що з початку епідемічного сезону, котрий почався 2 жовтня, від вірусних інфекцій постраждало майже 7,5 тисячі наших краян
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ