up-arrow

Коли Європа закінчується за порогом дому і двору...

title
Стихійні звалища побутових відходів у лісах і лісосмугах, прилеглих до населених пунктів, на полях, берегах річок стали вже звичними

Євгенія СОМОВА,
редактор відділу соціального захисту газети «Волинь–нова»

 

У кожному населеному пункті є своя «родзинка». Навіть у найменшому. У Горохові — старовинний парк, пам'ятка садово–паркового мистецтва. Він, як і зелена зона, котру місцеві називають сосниною, — легені міста.
Висаджуючи у 1960–х роках на горбистій місцевості молоді сосонки, горохівчани сподівалися, що лісосмуга стане місцем відпочинку. На перших порах так і було. Містяни вибиралися сюди на пікніки чи на «тихе полювання», збирали гриби. Нині бажання гуляти у соснині відпадає, адже вона засипана сміттям. Куди не ступиш — всюди іржаві бляшанки, пластикові пляшки, поліетиленові кульки, папір… Купи побутового непотребу не лише у глибині посадки, а й біля новеньких, збудованих з претензією на європейськість, особняків. Звідки взялися, залишається тільки здогадуватися. Але сміття саме сюди не примандрувало. Хтось його привіз. І той хтось, судячи з усього, живе не за тридев'ять земель, а поряд. Можливо в ошатних особняках, які сусідять з лісопосадкою. Ніяк не можу зрозуміти, чому Європа для їхніх господарів закінчується за порогом власного дому і двору. Адже, причепурюючи свої обійстя, горохівчани намагаються прилаштувати сміття на нічийній, як вважають, території — у лісопосадках, в полі, біля річки. Вони не задумуються, що не лише захаращують довкілля, а й нищать природні екосистеми, бо ж отой побутовий непотріб поступово розкладається, виділяє отруйні речовини. І найприкріше, що така «хазяйновитість» подекуди вважається нормою, і люди, бачачи, як сусід пре тачку зі сміттям до соснини, не зупинять його, не присоромлять.
Стихійні сміттєзвалища в Горохові можна побачити і біля ДТСААФ, старого кладовища… Є вони і в Луцьку, інших містах. Дивишся на гори «домашнього скарбу» і думаєш: «Невже влада не може впоратися з ними? Є ж методи впливу на порушників природоохоронних законів. Здавалося б, спіймай одного–другого на гарячому, покарай гривнею (а що робити, коли профілактичні бесіди ефекту не дають) — і бажаючих загаджувати довкілля поменшає».
Не відкрию Америку, коли скажу, що культура поводження з побутовими відходами у селах ще гірша, ніж у містах, ще на нижчому рівні, бо ж у багатьох нема організованого збору і вивезення сміття. Та й там, де він є, власники садиб не поспішають укладати договори з комунальниками, шкодують тих кілька гривень, які треба віддати за послугу. А місцева влада дивиться крізь пальці, як селяни забруднюють довкілля.
Якось почула від сільського голови, що органи самоврядування не можуть змінити свідомість людей, які роками звикли викидати сміття, де бачать очі. Можуть. Треба лише захотіти, переконати у доцільності правильного поводження з побутовими відходами. Це, як і контроль з боку сільського активу, допоможе зберегти чистим навколишнє середовище. А «великим господарям», які, наводячи порядок у власних дворах, вивозять сміття у рови, на дороги чи у ліси, хотілося б нагадати: штраф за це чималий. То чи варто ризикувати?

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Щодня бачу цю юнку, вона мені вже й не пропонує пакети «Київстар» за вигідною ціною – візуально ми знайомі. Мабуть, справа таки вигідна, коли стоїть у центрі міста вже довгенький час. Хоча мені про заробітки у компанії «Київстар» нагадує блакитний фірмовий фартух у доньчиній шафі, який вона залишила на згадку про два тижні роботи, розчарована 10-гривневою денною зарплатою, бо більш ніж 1 — 2 пакети на день їй не вдавалося продати
Гортаючи нещодавно черговий номер популярного часопису «Країна», двічі перечитала повідомлення під рубрикою «Дев’ять курйозів під час прямого ефіру». Процитую його повністю: «Прямий ефір міського голови Риги Ніла Ушакова в березні 2017-го ледь не зірвала чорна кішка. Під час програми «Прямі запитання» стрибнула на стіл, почала пити воду з чашки мера. Ушаков прогнав її тільки тоді, коли напилася»
Не встиг я надивуватись, коли побачив у Києві тролейбус, на якому яскравими літерами був висвітлений його маршрут — проспект Степана Бандери, як з’ясувалося, що столиці доведеться звикнути також до того, що буде там і проспект імені Головного командира УПА Романа Шухевича. Відповідне рішення нещодавно прийняла Київська міська рада (69 голосів «за» при 61 необхідному)
Минулого тижня трапилася гучна подія, яка викликала неабиякий резонанс у суспільстві. Поліція, військова прокуратура, СБУ організували небачену досі за масштабністю спецоперацію із затримання колишніх податківців часів Януковича
Шановні читачі, головний редактор на мене сердиться. Каже, що забагато пишу про потяги. А що вдієш, коли часто ними їжджу, а залізничне начальство не менш часто презентує чергові дурниці, які нібито мають впроваджувати і ого-го як полегшать життя пасажирам
Красуня в сукні з оголеним плечем дивиться зі сторінки в соціальній мережі звабливим поглядом. Зареєстрована у кількох спільнотах, тематично спрямованих в основному на чоловіків. В особистому профілі – декілька милих повідомлень про домінування сильної статі у суспільстві, її перевагу над жінками і декілька рецептів привабливих на вигляд страв: салатів, тортів, інших десертів. І ось уже за декілька днів інтернет-красуня отримує стандартні повідомлення про свою чарівність, пропозиції знайомства, а більш упевнені в собі навіть напишуть: «Печи торт, пиши адресу. Квіти, шампанське з мене. Буду о 8-й вечора…»
Не перший тиждень бачу у Луцьку, як у суботу біля банкоматів ПриватБанку збираються черги. Це значить, що люди нарешті знайшли, де можна зняти гроші, бо в інших місцях готівки немає. Вона закінчилася там ще в п’ятницю ввечері, і ніхто не подбав, аби поповнити її запаси на вихідні. Коли з такою проблемою зіткнулася вперше, то подумала, що це випадковість. Після другого разу засумнівалася: щось тут не так. Грошей не виявилося втретє – і зрозуміла: це система. Банк став державним, а, значить, працюватиме гірше, ніж раніше
За легендою, на Вознесіння Господнє люди, самі того не знаючи, складають свого роду тест. Кажуть, Ісус сьогодні втілюється в образ немічного жебрака чи прохача-каліки, аби відчути, як ми виконуємо заповідь про любов до ближнього. На жаль, стражденних і недужих, залишених напризволяще, в Україні дуже багато.
Ось уже кілька днів, як мої знайомі, та і я за компанію, піддалися новому масовому заняттю: на сайті www.ridni.org можна дізнатися, де мешкають люди з таким же прізвищем, як у вас. Інтернет–ресурс за мить видає детальну інформацію: скільки ваших однофамільців живе в Україні, у якому місті, селі їх найбільше. Для тих, хто складає дерево свого родоводу, це може стати корисною підказкою. А для мене просто цікаво, скільки ж в Україні Пілюків. Паралельно шукаю, скільки ж маю однофамільців за дівочим прізвищем, — між Ковелем і Турійськом цяточка на карті показує, де живуть Яворські
В Україні ще торік влітку в деяких містах було запроваджено одруження за 24 години. А з 25 січня 2017 року цей пілотний проект «дійшов» і до нашого обласного центру. І вже можна говорити про перші результати
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ