up-arrow

Коли Європа закінчується за порогом дому і двору...

title
Стихійні звалища побутових відходів у лісах і лісосмугах, прилеглих до населених пунктів, на полях, берегах річок стали вже звичними

Євгенія СОМОВА,
редактор відділу соціального захисту газети «Волинь–нова»

 

У кожному населеному пункті є своя «родзинка». Навіть у найменшому. У Горохові — старовинний парк, пам'ятка садово–паркового мистецтва. Він, як і зелена зона, котру місцеві називають сосниною, — легені міста.
Висаджуючи у 1960–х роках на горбистій місцевості молоді сосонки, горохівчани сподівалися, що лісосмуга стане місцем відпочинку. На перших порах так і було. Містяни вибиралися сюди на пікніки чи на «тихе полювання», збирали гриби. Нині бажання гуляти у соснині відпадає, адже вона засипана сміттям. Куди не ступиш — всюди іржаві бляшанки, пластикові пляшки, поліетиленові кульки, папір… Купи побутового непотребу не лише у глибині посадки, а й біля новеньких, збудованих з претензією на європейськість, особняків. Звідки взялися, залишається тільки здогадуватися. Але сміття саме сюди не примандрувало. Хтось його привіз. І той хтось, судячи з усього, живе не за тридев'ять земель, а поряд. Можливо в ошатних особняках, які сусідять з лісопосадкою. Ніяк не можу зрозуміти, чому Європа для їхніх господарів закінчується за порогом власного дому і двору. Адже, причепурюючи свої обійстя, горохівчани намагаються прилаштувати сміття на нічийній, як вважають, території — у лісопосадках, в полі, біля річки. Вони не задумуються, що не лише захаращують довкілля, а й нищать природні екосистеми, бо ж отой побутовий непотріб поступово розкладається, виділяє отруйні речовини. І найприкріше, що така «хазяйновитість» подекуди вважається нормою, і люди, бачачи, як сусід пре тачку зі сміттям до соснини, не зупинять його, не присоромлять.
Стихійні сміттєзвалища в Горохові можна побачити і біля ДТСААФ, старого кладовища… Є вони і в Луцьку, інших містах. Дивишся на гори «домашнього скарбу» і думаєш: «Невже влада не може впоратися з ними? Є ж методи впливу на порушників природоохоронних законів. Здавалося б, спіймай одного–другого на гарячому, покарай гривнею (а що робити, коли профілактичні бесіди ефекту не дають) — і бажаючих загаджувати довкілля поменшає».
Не відкрию Америку, коли скажу, що культура поводження з побутовими відходами у селах ще гірша, ніж у містах, ще на нижчому рівні, бо ж у багатьох нема організованого збору і вивезення сміття. Та й там, де він є, власники садиб не поспішають укладати договори з комунальниками, шкодують тих кілька гривень, які треба віддати за послугу. А місцева влада дивиться крізь пальці, як селяни забруднюють довкілля.
Якось почула від сільського голови, що органи самоврядування не можуть змінити свідомість людей, які роками звикли викидати сміття, де бачать очі. Можуть. Треба лише захотіти, переконати у доцільності правильного поводження з побутовими відходами. Це, як і контроль з боку сільського активу, допоможе зберегти чистим навколишнє середовище. А «великим господарям», які, наводячи порядок у власних дворах, вивозять сміття у рови, на дороги чи у ліси, хотілося б нагадати: штраф за це чималий. То чи варто ризикувати?

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
У «Фейсбуці» подивилася нещодавно відеоролик, героями якого були учасники експерименту — підлітки віком 11—12 років
2005 рік для мого невеличкого прибузького Млинища Іваничівського району став мало не історичним — у село прийшло блакитне паливо. Скільки-то було радості!
«Перше квітня – брехня всесвітня!» – влучний вираз, відомий чи не кожному ще з дитинства. Цього дня згадую свою першу справді велику брехню. До того ж, зовсім не «першоквітневу» та ще й «міжнародного масштабу»
Коли кілька років тому довелося лікуватись в одному з медичних закладів Львова, то спеціально зробив кілька фото цієї установи, бо подумав, що мені не повірять «на слово», коли просто перекажу те, що бачив. Якщо коротко, то ремонт у цій будівлі не робився з часів Австрії, коли її побудували, або десь зі сталінських чи хрущовських. Трухляві віконні рами, які тримались на «чесному слові», побита плитка, яка давно відлетіла і просто валялася на підлозі, доповнювались абсолютно чорними від цвілі стінами в туалеті і не тільки
Невеличке містечко поблизу Рівного, в якому я досі ніколи не бувала, завжди асоціювалось у мене із дизель-поїздом сполученням Ковель — Здолбунів і початком мого студентства. Тоді, у середині 90-х, у той «здолбунівський» дизель ще треба було мати щастя влізти. Єдиний надійний транспорт, який підвозив студентів обох областей, а також дачників, пенсіонерів, торгашів, їхні картаті торби й знаряддя праці, замотані в газети, та набиті порожніми слоїками студентські валізки. Все це створювало таку «масовку» у вагонах, що навіть у тамбурі стояти було непереливки. Час від часу чергова «Вєрка Сердючка» намагалася зловити зайця без квитка чи роззяву без студентського і грізно наголошувала, щоб відійшли від стоп-крана. Після того «здолбунівського» обов'язково у когось зникав із сумки гаманець, а валізка зі слоїками була прорізана чимось гострим. Я виходила на своїй станції, наче з душової кабіни, а дизель прямував собі далі, до кінцевої
Про нелегальний видобуток янтарю писано–переписано. Якщо вірити офіційним джерелам, то масштаби лиха нібито зменшилися. Хоча насправді безлад продовжується й далі. Про це свідчать хоча б регулярні повідомлення про затримання чергової партії сонячного каменю то прикордонниками, то поліцією, то СБУ. Всі по черзі ловлять копачів, перевізників та обробників, але від того нічого принципово не змінюється, Чому — зрозуміло. Владна верхівка просто не хоче навести лад. Бурштинові гроші теж не пахнуть
Сконцентрувати погляд на чотирьох крапках у центрі чорно-білої клякси з абсолютно несиметричними межами, а потім підвести погляд на стіну і, часто покліпуючи, побачити справжнє диво — рекомендують користувачі соціальних мереж. І як би незвично не виглядало — чи то якийсь «правильний» масажер для очей, чи мотиватор для підсилення віри у щось надзвичайне спрацьовує – звівши погляд, дійсно бачиш неймовірне – образ Христа Спасителя
Рівно два тижні залишається до дати, якої чекають тисячі людей із серцево-судинними захворюваннями, цукровим діабетом ІІ типу, бронхіальною астмою. Але бігти до аптек їм у День сміху чиновники не радять. Дай Бог, щоб обіцяна програма реімбурсації (відшкодування вартості препаратів) реально запрацювала хоча б із травня
Біля могили спочилого митрополита досі читають цілодобово Псалтир, а в храмі села Галина Воля щодня служать панахиду
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ