up-arrow

Коли Європа закінчується за порогом дому і двору...

title
Стихійні звалища побутових відходів у лісах і лісосмугах, прилеглих до населених пунктів, на полях, берегах річок стали вже звичними

Євгенія СОМОВА,
редактор відділу соціального захисту газети «Волинь–нова»

 

У кожному населеному пункті є своя «родзинка». Навіть у найменшому. У Горохові — старовинний парк, пам'ятка садово–паркового мистецтва. Він, як і зелена зона, котру місцеві називають сосниною, — легені міста.
Висаджуючи у 1960–х роках на горбистій місцевості молоді сосонки, горохівчани сподівалися, що лісосмуга стане місцем відпочинку. На перших порах так і було. Містяни вибиралися сюди на пікніки чи на «тихе полювання», збирали гриби. Нині бажання гуляти у соснині відпадає, адже вона засипана сміттям. Куди не ступиш — всюди іржаві бляшанки, пластикові пляшки, поліетиленові кульки, папір… Купи побутового непотребу не лише у глибині посадки, а й біля новеньких, збудованих з претензією на європейськість, особняків. Звідки взялися, залишається тільки здогадуватися. Але сміття саме сюди не примандрувало. Хтось його привіз. І той хтось, судячи з усього, живе не за тридев'ять земель, а поряд. Можливо в ошатних особняках, які сусідять з лісопосадкою. Ніяк не можу зрозуміти, чому Європа для їхніх господарів закінчується за порогом власного дому і двору. Адже, причепурюючи свої обійстя, горохівчани намагаються прилаштувати сміття на нічийній, як вважають, території — у лісопосадках, в полі, біля річки. Вони не задумуються, що не лише захаращують довкілля, а й нищать природні екосистеми, бо ж отой побутовий непотріб поступово розкладається, виділяє отруйні речовини. І найприкріше, що така «хазяйновитість» подекуди вважається нормою, і люди, бачачи, як сусід пре тачку зі сміттям до соснини, не зупинять його, не присоромлять.
Стихійні сміттєзвалища в Горохові можна побачити і біля ДТСААФ, старого кладовища… Є вони і в Луцьку, інших містах. Дивишся на гори «домашнього скарбу» і думаєш: «Невже влада не може впоратися з ними? Є ж методи впливу на порушників природоохоронних законів. Здавалося б, спіймай одного–другого на гарячому, покарай гривнею (а що робити, коли профілактичні бесіди ефекту не дають) — і бажаючих загаджувати довкілля поменшає».
Не відкрию Америку, коли скажу, що культура поводження з побутовими відходами у селах ще гірша, ніж у містах, ще на нижчому рівні, бо ж у багатьох нема організованого збору і вивезення сміття. Та й там, де він є, власники садиб не поспішають укладати договори з комунальниками, шкодують тих кілька гривень, які треба віддати за послугу. А місцева влада дивиться крізь пальці, як селяни забруднюють довкілля.
Якось почула від сільського голови, що органи самоврядування не можуть змінити свідомість людей, які роками звикли викидати сміття, де бачать очі. Можуть. Треба лише захотіти, переконати у доцільності правильного поводження з побутовими відходами. Це, як і контроль з боку сільського активу, допоможе зберегти чистим навколишнє середовище. А «великим господарям», які, наводячи порядок у власних дворах, вивозять сміття у рови, на дороги чи у ліси, хотілося б нагадати: штраф за це чималий. То чи варто ризикувати?

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Будь-яка справа має починатися з любові. Такої філософії навчали мене у дитинстві, цими принципами керуюсь і сьогодні, ступаючи на нові журналістські стежки
Коли отримала листа від 7-річної дівчинки, яка надіслала до «Мультляндії» поезії, відчула дежавю: її твори дуже нагадали за стилем мій перший вірш. Наче побачила себе понад 20 років тому, знову відчула, як раділи тоді батьки… Гарні ті спогади із дитинства, адже завжди зігріті теплом і увагою рідних. Тепер навіть дивуюся, як попри роботу й чимале господарство тато з мамою встигали з нами так багато спілкуватися
Дев’яте травня 2008–го. Запрошую дівчину (яка згодом таки стане моєю дружиною) подивитися «вживу» парад на Хрещатику. На виході зі станції метро «Театральна» усміхнені молоді люди роздають стрічки, які нині одні називають «колорадськими», інші – «георгіївськими». Тоді ж їх, здається, абсолютна більшість ані так, ані інакше не називала
Знаєте, хто це? Так у фантаста Дмитра Глуховського у книзі «Метро 2033» названі бібліотекарі, бо вони занадто розумні для звичайних мутантів, скептизує автор. «… Я бачу в їхніх очах проблиски розуму… А що вони бачать у наших очах, ми не знаємо. Але якщо не бігти, не битися, а просто дивитися їм в очі – між тобою і ними відбувається щось. І вони залишають тобі життя». Звісно, це фантастика, але у найменшій фантастичній повісті ви знайдете великий натяк на реальність
Після закінчення школи ми, майже три десятки однокласників, щиро обіцяли щороку приїжджати на зустрічі випускників. Забігаючи наперед, скажу, що абсолютно всі жодного разу так і не зібралися. На ювілейну річницю покладали великі надії, заздалегідь попередили, готувалися. Збираючись у дорогу, обдзвонила тих, хто жив неподалік. Разом усе ж веселіше їхати. Та на заваді несподівано стала примара надуманої провінційності
Минулого тижня керівництво департаменту освіти Чернівецької облдержадміністрації оприлюднило результати пробного зовнішнього незалежного оцінювання вчителів
Кажуть, тут завжди мертва тиша. Кажуть, тут зупинився час. Кажуть, що нога людини сюди не зможе ступити ще зо дві тисячі років. Але є такі, хто наперекір долі чи то з бажання позмагатися з нею разом із перелітними птахами повертаються з чужини, щоб оселитися на випаленій радіацією землі. Сюди тягне різноманітних екстремалів, переважно молодих людей, фанатів комп’ютерних ігор, які хочуть, крім віртуальних зображень, пройтися закинутими шляхами, відчути себе сталкерами
Щоразу, коли перед Проводами пов'язую свіжі рушнички на батьківських могилах, спливає у пам'яті влучний вислів відомого письменника і публіциста Володимира Яворівського: «Хрести на могилах — як знаки додавання між минулим і майбутнім»
— Тату, мені треба у школу ватно-марлеву пов’язку, — сповістила днями молодша доця. Треба, то й треба. Але виявилося, що у найближчих трьох аптеках їх уже катма. Мабуть, розгребли, подумав я. Мої побоювання підтвердили у наступній аптеці. — Ватно-марлевих пов’язок немає. За сьогодні ви уже п’ятий про них запитуєте, — посміхнулася провізор. — Візьміть медичну маску. Може, вона підійде, а якщо й ні, то не страшно, бо коштує копійки
Таку інформацію оприлюднив секретар міської ради, виконувпач обов’язків міського голови Ігор Поліщук
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ