up-arrow

Мій великий міжнародно-цибулевий обман

title
«Перше квітня – брехня всесвітня!» – влучний вираз, відомий чи не кожному ще з дитинства. Цього дня згадую свою першу справді велику брехню. До того ж, зовсім не «першоквітневу» та ще й «міжнародного масштабу»

Сергій ХОМІНСЬКИЙ,
доцент кафедри соціальних комунікацій СНУ ім. Лесі Українки

 

Коли наприкінці квітня 1986-го «бабахнула» Чорнобильська АЕС, на «родинній раді» постановили рятувати найменших шляхом евакуації. Тітка Ніна – мамина старша сестра – взялася везти трьох своїх племінників (шестирічного мене і двох моїх двоюрідних сестричок, одна з яких була на вісім місяців старшою, а друга – на стільки ж молодшою за мене) аж у Сибір – до своїх знайомих часів заробітчанської молодості.
З Києва — літаком до Москви, звідтіля – літаком до Омська, а потім ще 300 км «приміським» автобусом «знаменитими» російськими дорогами до «дєрєвні» в Муромцевському районі, де ми планували сховатися від тієї клятої радіації.
Лист, який мав сповістити про наш приїзд, десь затримався, тож ми в буквальному розумінні звалилися, як сніг на голову, на ту російську родину (подружжя, їхня майже доросла донька і старенька незряча бабуся). Проте зустріли нас привітно – про цих людей у мене збереглися якнайкращі дитячі спогади.
Та загалом російська «дєрєвня» мене неабияк вразила. Замість струнких рядочків побілених хатинок, доглянутих квітників і розкішних вишневих та яблуневих садків (до яких я звик у селі на Житомирщині, де переважно зростав дошкільням у дідуся та бабусі) тут абсолютна більшість сімей жили у похмурих почорнілих «ізбушках». Навколо них не спостерігалося ані квітників, ані садків, ані навіть парканів.
Для нас трьох уся ця навколишня дивовижа, звісно, була об’єктом щоденного прискіпливого вивчення. З Ліною та Оксаною (так звати сестер) ми, зокрема, активно користувалися й відсутністю парканів навколо сусідських «ізб». Так в одній з ігор нам для «приготування їжі» конче знадобилася справжня цибуля. Скільки того діла – швидко знайшли її на одному з сусідських городів…
Наступного дня ми вже геть забули про ту витівку, адже переймалися спробами повернути до життя знайденого десь мертвого горобця. І саме у цей момент у «наш» двір зайшла (точніше влетіла або ж увірвалася) якась жінка. Весь її вигляд, а також нестримний потік лайливих (хоча для нас, україномовних дітей, практично незрозумілих) слів говорив про несамовиту лють.
Ми перелякано сховалися за спиною тітки Маші (господарки будинку, в якому гостювали). Трохи заспокоївши сусідку та вислухавши суть її претензій, вона взяла мене за руку і, пильно дивлячись в очі, запитала:
– Сережа, говори честно – рвали лук?!
Що таке лук, я прекрасно знав – з татом ми не раз вирізали підходящу палицю, згинали її, натягували шматок шпагату, аби потім цілити такими ж саморобними стрілами в якусь «мішень». Але тут, у цьому майже незбагненному для мене світі, я жодного разу не бачив лука, а про те, щоб зіпсувати його, й мови бути не могло. Тож моя відповідь була чіткою і однозначною:
– Ні, не рвали ми ніякого лука!
Тітка Маша, не роздумуючи, вхопила мітлу і з криком: «Ах ты ж гадина, на деток, пострадавших от радиации, наговаривать будешь?!» – погнала з двору неабияк розгублену через таке нахабство і тепер уже перелякану сусідку.

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Щодня бачу цю юнку, вона мені вже й не пропонує пакети «Київстар» за вигідною ціною – візуально ми знайомі. Мабуть, справа таки вигідна, коли стоїть у центрі міста вже довгенький час. Хоча мені про заробітки у компанії «Київстар» нагадує блакитний фірмовий фартух у доньчиній шафі, який вона залишила на згадку про два тижні роботи, розчарована 10-гривневою денною зарплатою, бо більш ніж 1 — 2 пакети на день їй не вдавалося продати
Гортаючи нещодавно черговий номер популярного часопису «Країна», двічі перечитала повідомлення під рубрикою «Дев’ять курйозів під час прямого ефіру». Процитую його повністю: «Прямий ефір міського голови Риги Ніла Ушакова в березні 2017-го ледь не зірвала чорна кішка. Під час програми «Прямі запитання» стрибнула на стіл, почала пити воду з чашки мера. Ушаков прогнав її тільки тоді, коли напилася»
Не встиг я надивуватись, коли побачив у Києві тролейбус, на якому яскравими літерами був висвітлений його маршрут — проспект Степана Бандери, як з’ясувалося, що столиці доведеться звикнути також до того, що буде там і проспект імені Головного командира УПА Романа Шухевича. Відповідне рішення нещодавно прийняла Київська міська рада (69 голосів «за» при 61 необхідному)
Минулого тижня трапилася гучна подія, яка викликала неабиякий резонанс у суспільстві. Поліція, військова прокуратура, СБУ організували небачену досі за масштабністю спецоперацію із затримання колишніх податківців часів Януковича
Шановні читачі, головний редактор на мене сердиться. Каже, що забагато пишу про потяги. А що вдієш, коли часто ними їжджу, а залізничне начальство не менш часто презентує чергові дурниці, які нібито мають впроваджувати і ого-го як полегшать життя пасажирам
Красуня в сукні з оголеним плечем дивиться зі сторінки в соціальній мережі звабливим поглядом. Зареєстрована у кількох спільнотах, тематично спрямованих в основному на чоловіків. В особистому профілі – декілька милих повідомлень про домінування сильної статі у суспільстві, її перевагу над жінками і декілька рецептів привабливих на вигляд страв: салатів, тортів, інших десертів. І ось уже за декілька днів інтернет-красуня отримує стандартні повідомлення про свою чарівність, пропозиції знайомства, а більш упевнені в собі навіть напишуть: «Печи торт, пиши адресу. Квіти, шампанське з мене. Буду о 8-й вечора…»
Не перший тиждень бачу у Луцьку, як у суботу біля банкоматів ПриватБанку збираються черги. Це значить, що люди нарешті знайшли, де можна зняти гроші, бо в інших місцях готівки немає. Вона закінчилася там ще в п’ятницю ввечері, і ніхто не подбав, аби поповнити її запаси на вихідні. Коли з такою проблемою зіткнулася вперше, то подумала, що це випадковість. Після другого разу засумнівалася: щось тут не так. Грошей не виявилося втретє – і зрозуміла: це система. Банк став державним, а, значить, працюватиме гірше, ніж раніше
За легендою, на Вознесіння Господнє люди, самі того не знаючи, складають свого роду тест. Кажуть, Ісус сьогодні втілюється в образ немічного жебрака чи прохача-каліки, аби відчути, як ми виконуємо заповідь про любов до ближнього. На жаль, стражденних і недужих, залишених напризволяще, в Україні дуже багато.
Ось уже кілька днів, як мої знайомі, та і я за компанію, піддалися новому масовому заняттю: на сайті www.ridni.org можна дізнатися, де мешкають люди з таким же прізвищем, як у вас. Інтернет–ресурс за мить видає детальну інформацію: скільки ваших однофамільців живе в Україні, у якому місті, селі їх найбільше. Для тих, хто складає дерево свого родоводу, це може стати корисною підказкою. А для мене просто цікаво, скільки ж в Україні Пілюків. Паралельно шукаю, скільки ж маю однофамільців за дівочим прізвищем, — між Ковелем і Турійськом цяточка на карті показує, де живуть Яворські
На екваторі літа, 15 липня 2017 року, о 18 00, в селі Дерно Ківерцівського району Волинської області відбудеться свято молодості, краси і кохання «Купайла» із відтворенням народних звичаїв і традицій
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ