up-arrow

Мій великий міжнародно-цибулевий обман

title
«Перше квітня – брехня всесвітня!» – влучний вираз, відомий чи не кожному ще з дитинства. Цього дня згадую свою першу справді велику брехню. До того ж, зовсім не «першоквітневу» та ще й «міжнародного масштабу»

Сергій ХОМІНСЬКИЙ,
доцент кафедри соціальних комунікацій СНУ ім. Лесі Українки

 

Коли наприкінці квітня 1986-го «бабахнула» Чорнобильська АЕС, на «родинній раді» постановили рятувати найменших шляхом евакуації. Тітка Ніна – мамина старша сестра – взялася везти трьох своїх племінників (шестирічного мене і двох моїх двоюрідних сестричок, одна з яких була на вісім місяців старшою, а друга – на стільки ж молодшою за мене) аж у Сибір – до своїх знайомих часів заробітчанської молодості.
З Києва — літаком до Москви, звідтіля – літаком до Омська, а потім ще 300 км «приміським» автобусом «знаменитими» російськими дорогами до «дєрєвні» в Муромцевському районі, де ми планували сховатися від тієї клятої радіації.
Лист, який мав сповістити про наш приїзд, десь затримався, тож ми в буквальному розумінні звалилися, як сніг на голову, на ту російську родину (подружжя, їхня майже доросла донька і старенька незряча бабуся). Проте зустріли нас привітно – про цих людей у мене збереглися якнайкращі дитячі спогади.
Та загалом російська «дєрєвня» мене неабияк вразила. Замість струнких рядочків побілених хатинок, доглянутих квітників і розкішних вишневих та яблуневих садків (до яких я звик у селі на Житомирщині, де переважно зростав дошкільням у дідуся та бабусі) тут абсолютна більшість сімей жили у похмурих почорнілих «ізбушках». Навколо них не спостерігалося ані квітників, ані садків, ані навіть парканів.
Для нас трьох уся ця навколишня дивовижа, звісно, була об’єктом щоденного прискіпливого вивчення. З Ліною та Оксаною (так звати сестер) ми, зокрема, активно користувалися й відсутністю парканів навколо сусідських «ізб». Так в одній з ігор нам для «приготування їжі» конче знадобилася справжня цибуля. Скільки того діла – швидко знайшли її на одному з сусідських городів…
Наступного дня ми вже геть забули про ту витівку, адже переймалися спробами повернути до життя знайденого десь мертвого горобця. І саме у цей момент у «наш» двір зайшла (точніше влетіла або ж увірвалася) якась жінка. Весь її вигляд, а також нестримний потік лайливих (хоча для нас, україномовних дітей, практично незрозумілих) слів говорив про несамовиту лють.
Ми перелякано сховалися за спиною тітки Маші (господарки будинку, в якому гостювали). Трохи заспокоївши сусідку та вислухавши суть її претензій, вона взяла мене за руку і, пильно дивлячись в очі, запитала:
– Сережа, говори честно – рвали лук?!
Що таке лук, я прекрасно знав – з татом ми не раз вирізали підходящу палицю, згинали її, натягували шматок шпагату, аби потім цілити такими ж саморобними стрілами в якусь «мішень». Але тут, у цьому майже незбагненному для мене світі, я жодного разу не бачив лука, а про те, щоб зіпсувати його, й мови бути не могло. Тож моя відповідь була чіткою і однозначною:
– Ні, не рвали ми ніякого лука!
Тітка Маша, не роздумуючи, вхопила мітлу і з криком: «Ах ты ж гадина, на деток, пострадавших от радиации, наговаривать будешь?!» – погнала з двору неабияк розгублену через таке нахабство і тепер уже перелякану сусідку.

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Коли сонце сідає за обрій, стихає метушня і все довкола поринає в обійми ночі, вони ніколи не сплять, а чекають усе нових і нових подорожніх, для яких запалюють свої ліхтарі. Є в їхніх вогнях щось магічне і загадкове, незвідане і тривожне
Учора був День пам’яті українських журналістів. Сьогодні поминаємо засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе, викраденого і вбитого 17 років тому. А завтра? Завтра можуть бути «відспівані» в Україні друковані засоби масової інформації — газети, які нікому не продалися
Нещодавно головний спеціаліст сектору туризму департаменту інфраструктури та туризму Волинської облдержадміністрації Станіслав Ольшевський виклав у «Фейсбуці» фотознімки із підписом «Осінній тихий Світязь». Човни на приколі і порожній пляж. Але так само неповторно красиве озеро, яке так полюбилося волинянам і не тільки
Відшуміло першовересневе свято. У всіх воно проходило по–різному. Шахтарський Нововолинськ, як завжди, був урочисто–піднесеним і охайним — скрізь виметено, причепурено, радують око квітучі клумби. Вже вдруге поспіль учні, педагоги, батьки ЗОШ №1 — колегіуму зібралися на новому спортивному майданчику зі штучним покриттям, який облаштовано зусиллями благодійного фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» та Нововолинської міської ради
Нещодавно як офіцер запасу проходив медичну комісію. В український військовий квиток вписали мою першу солдатську спеціальність – радіотелеграфіст (або щоб зрозуміліше, то це радист). Здобув я її за радянських часів, перед призовом в армію – весною 1982–го – у Луцькій радіошколі
Чиновники з Міністерства освіти обіцяють, що невдовзі українська школа якісно зміниться, стане більш демократичною, дружньою до дитини І початок цьому поклали уже нинішнього 1 вересня
У річницю вбивства журналіста Павла Шеремета під Міністерством внутрішніх справ у Києві активісти написали правоохоронцям нагадування про нерозкритий злочин, поставили свічки, повісили плакати. А коли медійники з камерами розійшлися, комунальники швидко все прибрали. Вони навіть змили з асфальту графіті «Хто вбив Павла?»
Без пафосу й перебільшення, це було моєю мрією. Хоча взагалі вважаю: бодай одного разу там мусить побувати кожен українець. Аби подякувати за мову «Кобзаря» і помолитися за вічний спочинок Тараса. А ще — пройтися хоч частиною того шляху з Успенської церкви у Каневі на високу Чернечу гору, яким несли перепоховувати прах Т.Г. Шевченка на своїх руках десятки жінок-плакальниць. А ми з редакційними колегами своє духовно-патріотичне паломництво до національного пророка приурочили Дню Незалежності України
Ще з перших зборів, які відбувалися за кілька місяців до того, як дитина мала йти до школи, я отримала цілком реальний привід заслужити імідж мами, якій щось не подобається
Молільниками були викладачі та студенти факультету романо-германської філології Східноєвропейського національного університету ім .Лесі Українки
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ