up-arrow

Ще раз заплатимо за газ. На черзі — повітря?

title
2005 рік для мого невеличкого прибузького Млинища Іваничівського району став мало не історичним — у село прийшло блакитне паливо. Скільки-то було радості!

 Алла ЛІСОВА,
редактор відділу економіки
газети «Волинь-нова»


І хоч перший внесок — півтори тисячі гривень(!), які на ту пору становили солідну суму, його старалися здати всі мешканці. Крім витрат на «врізку» до магістрального газопроводу, закупівлю труб для вуличного, оплату робіт екскаватора для копання траншеї і спеціалістів, які укладали труби, потрібно було шукати чималі кошти, аби газ був підведений до будинку. А звідти — вже на основі відповідної угоди з управлінням з газопостачання та газифікації — прокладати систему всередині приміщення, що теж виходило досить недешево.
Немалі клопоти звалювалися на голови людей, аби виконати все, що вимагала інструкція. Нерідко мусили міняти електропроводку, доводити до відповідних стандартів вікна та двері. Тобто, виходило так: хочеш мати благо цивілізації — налаштуйся на жорстку економію сімейного бюджету роками або їдь на заробітки, щоб віддати борги. Така ситуація спостерігалася в багатьох населених пунктах, за винятком тих, де господарство міцно стояло на ногах і оплачувало загальні роботи з прокладання газопроводу.
Але як би там не було — в села із загоранням газового факела приходило свято, на якому вшановували всіх, причетних до великої справи. Тепер же, як сказав наш читач із села Литовеж, все ставлять з ніг на голову. Можновладці, які повсідалися в м'які крісла в Києві, найбільше вправляються у нових вигадках, як би із громадянина здерти побільше грошей та зробити біднішим, а себе — багатшим. Мабуть, не за горами той час, коли платитимемо й за повітря...
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і компослуг (НКРЕКП), затвердила розмір абонентської плати за підключення до системи газопостачання. З 1 квітня громадяни мають вносити її щомісяця, незалежно від фактичного обсягу споживання. Сума нараховуватиметься на підставі підключення кожного споживача (відповідно до типу газового лічильника). Потрібно буде платити за газ як за товар (4942 гривні за тисячу кубометрів плюс гранична торговельна націнка газопостачальної компанії, що становить 3,2%), а також окремо за користування приєднаними потужностями. У тариф закладуть витрати ПАТ «Укртрансгаз» на транспортування, що становить приблизно 23 відсотки в загальній структурі.
Знаючи, які непристойно високі заробітні плати мають керівники структур, причетних до видобування та поставок вуглеводнів, це виглядає насмішкою і знущанням із простих українців. Дивно прозвучала «грізна» заява прем’єр-міністра Володимира Гройсмана щодо категоричного несприйняття такого нововведення НКРЕКП. Питання розглядалося на урядовій нараді, де були подані розрахунки, як це вплине на українців. «Збільшення становить у середньому від 1,3 до 3 разів, особливо це стосується тих, хто живе у багатоквартирних будинках», — стверджує керівник уряду й обіцяє, що наполягатиме на перегляді цього рішення. Хоча, зазначає, «НКРЕКП і не підпорядковується уряду і прем’єр-міністру». То чи послухає пана Гройсмана така «гонорова» структура?
Минулого тижня найбільше телефонних дзвінків наших читачів стосувалися саме цієї проблеми. А поки найвищі керівники збираються стати на захист виборців, відповідне звернення вже прийняли на черговій сесії депутати Іваничівської районної ради. Вони вимагають не допустити введення нової безпідставної щомісячної абонплати, нагадуючи, що не можна економічні проблеми країни вирішувати за рахунок пересічних українців. На громадян накидають черговий тарифний зашморг, а купка олігархів, на догоду яким і введена НКРЕКП додаткова плата, багатіє. Якщо ініціативу іваничівців підтримають інші самоврядні організації нашої та інших областей, може тоді «газові» боси схаменуться? Бо корисні копалини України, хочеться нагадати, — власність не кількох шулерів, а всього народу. 

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Будь-яка справа має починатися з любові. Такої філософії навчали мене у дитинстві, цими принципами керуюсь і сьогодні, ступаючи на нові журналістські стежки
Коли отримала листа від 7-річної дівчинки, яка надіслала до «Мультляндії» поезії, відчула дежавю: її твори дуже нагадали за стилем мій перший вірш. Наче побачила себе понад 20 років тому, знову відчула, як раділи тоді батьки… Гарні ті спогади із дитинства, адже завжди зігріті теплом і увагою рідних. Тепер навіть дивуюся, як попри роботу й чимале господарство тато з мамою встигали з нами так багато спілкуватися
Дев’яте травня 2008–го. Запрошую дівчину (яка згодом таки стане моєю дружиною) подивитися «вживу» парад на Хрещатику. На виході зі станції метро «Театральна» усміхнені молоді люди роздають стрічки, які нині одні називають «колорадськими», інші – «георгіївськими». Тоді ж їх, здається, абсолютна більшість ані так, ані інакше не називала
Знаєте, хто це? Так у фантаста Дмитра Глуховського у книзі «Метро 2033» названі бібліотекарі, бо вони занадто розумні для звичайних мутантів, скептизує автор. «… Я бачу в їхніх очах проблиски розуму… А що вони бачать у наших очах, ми не знаємо. Але якщо не бігти, не битися, а просто дивитися їм в очі – між тобою і ними відбувається щось. І вони залишають тобі життя». Звісно, це фантастика, але у найменшій фантастичній повісті ви знайдете великий натяк на реальність
Після закінчення школи ми, майже три десятки однокласників, щиро обіцяли щороку приїжджати на зустрічі випускників. Забігаючи наперед, скажу, що абсолютно всі жодного разу так і не зібралися. На ювілейну річницю покладали великі надії, заздалегідь попередили, готувалися. Збираючись у дорогу, обдзвонила тих, хто жив неподалік. Разом усе ж веселіше їхати. Та на заваді несподівано стала примара надуманої провінційності
Минулого тижня керівництво департаменту освіти Чернівецької облдержадміністрації оприлюднило результати пробного зовнішнього незалежного оцінювання вчителів
Кажуть, тут завжди мертва тиша. Кажуть, тут зупинився час. Кажуть, що нога людини сюди не зможе ступити ще зо дві тисячі років. Але є такі, хто наперекір долі чи то з бажання позмагатися з нею разом із перелітними птахами повертаються з чужини, щоб оселитися на випаленій радіацією землі. Сюди тягне різноманітних екстремалів, переважно молодих людей, фанатів комп’ютерних ігор, які хочуть, крім віртуальних зображень, пройтися закинутими шляхами, відчути себе сталкерами
Щоразу, коли перед Проводами пов'язую свіжі рушнички на батьківських могилах, спливає у пам'яті влучний вислів відомого письменника і публіциста Володимира Яворівського: «Хрести на могилах — як знаки додавання між минулим і майбутнім»
— Тату, мені треба у школу ватно-марлеву пов’язку, — сповістила днями молодша доця. Треба, то й треба. Але виявилося, що у найближчих трьох аптеках їх уже катма. Мабуть, розгребли, подумав я. Мої побоювання підтвердили у наступній аптеці. — Ватно-марлевих пов’язок немає. За сьогодні ви уже п’ятий про них запитуєте, — посміхнулася провізор. — Візьміть медичну маску. Може, вона підійде, а якщо й ні, то не страшно, бо коштує копійки
Крик душі відомого лікаря: педіатр Євген Комаровський в колонці для «Новое время» намагається достукатись до народних депутатів, щоб вони запровадили медичну реформу. Подаємо повністю його текст
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ