up-arrow

Ще раз заплатимо за газ. На черзі — повітря?

title
2005 рік для мого невеличкого прибузького Млинища Іваничівського району став мало не історичним — у село прийшло блакитне паливо. Скільки-то було радості!

 Алла ЛІСОВА,
редактор відділу економіки
газети «Волинь-нова»


І хоч перший внесок — півтори тисячі гривень(!), які на ту пору становили солідну суму, його старалися здати всі мешканці. Крім витрат на «врізку» до магістрального газопроводу, закупівлю труб для вуличного, оплату робіт екскаватора для копання траншеї і спеціалістів, які укладали труби, потрібно було шукати чималі кошти, аби газ був підведений до будинку. А звідти — вже на основі відповідної угоди з управлінням з газопостачання та газифікації — прокладати систему всередині приміщення, що теж виходило досить недешево.
Немалі клопоти звалювалися на голови людей, аби виконати все, що вимагала інструкція. Нерідко мусили міняти електропроводку, доводити до відповідних стандартів вікна та двері. Тобто, виходило так: хочеш мати благо цивілізації — налаштуйся на жорстку економію сімейного бюджету роками або їдь на заробітки, щоб віддати борги. Така ситуація спостерігалася в багатьох населених пунктах, за винятком тих, де господарство міцно стояло на ногах і оплачувало загальні роботи з прокладання газопроводу.
Але як би там не було — в села із загоранням газового факела приходило свято, на якому вшановували всіх, причетних до великої справи. Тепер же, як сказав наш читач із села Литовеж, все ставлять з ніг на голову. Можновладці, які повсідалися в м'які крісла в Києві, найбільше вправляються у нових вигадках, як би із громадянина здерти побільше грошей та зробити біднішим, а себе — багатшим. Мабуть, не за горами той час, коли платитимемо й за повітря...
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і компослуг (НКРЕКП), затвердила розмір абонентської плати за підключення до системи газопостачання. З 1 квітня громадяни мають вносити її щомісяця, незалежно від фактичного обсягу споживання. Сума нараховуватиметься на підставі підключення кожного споживача (відповідно до типу газового лічильника). Потрібно буде платити за газ як за товар (4942 гривні за тисячу кубометрів плюс гранична торговельна націнка газопостачальної компанії, що становить 3,2%), а також окремо за користування приєднаними потужностями. У тариф закладуть витрати ПАТ «Укртрансгаз» на транспортування, що становить приблизно 23 відсотки в загальній структурі.
Знаючи, які непристойно високі заробітні плати мають керівники структур, причетних до видобування та поставок вуглеводнів, це виглядає насмішкою і знущанням із простих українців. Дивно прозвучала «грізна» заява прем’єр-міністра Володимира Гройсмана щодо категоричного несприйняття такого нововведення НКРЕКП. Питання розглядалося на урядовій нараді, де були подані розрахунки, як це вплине на українців. «Збільшення становить у середньому від 1,3 до 3 разів, особливо це стосується тих, хто живе у багатоквартирних будинках», — стверджує керівник уряду й обіцяє, що наполягатиме на перегляді цього рішення. Хоча, зазначає, «НКРЕКП і не підпорядковується уряду і прем’єр-міністру». То чи послухає пана Гройсмана така «гонорова» структура?
Минулого тижня найбільше телефонних дзвінків наших читачів стосувалися саме цієї проблеми. А поки найвищі керівники збираються стати на захист виборців, відповідне звернення вже прийняли на черговій сесії депутати Іваничівської районної ради. Вони вимагають не допустити введення нової безпідставної щомісячної абонплати, нагадуючи, що не можна економічні проблеми країни вирішувати за рахунок пересічних українців. На громадян накидають черговий тарифний зашморг, а купка олігархів, на догоду яким і введена НКРЕКП додаткова плата, багатіє. Якщо ініціативу іваничівців підтримають інші самоврядні організації нашої та інших областей, може тоді «газові» боси схаменуться? Бо корисні копалини України, хочеться нагадати, — власність не кількох шулерів, а всього народу. 

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Моє дитинство, яке проходило в так званому віддаленому селі, на самому кордоні з Польщею, було тісно пов’язане з найстарішими членами сім’ї
«Мабуть, євреїв у Локачах не залишилося, але ж люди є…» — майнула болісна думка, коли нещодавно проходила біля меморіалу жертвам голокосту, відкритого, либонь, у перші роки нашої незалежності навпроти містечкового кладовища. Саме тут, як свідчать очевидці, під час Другої світової були розстріляні бранці локачинського гетто
Про продаж землі сільськогосподарського призначення говорять усі. Кожен має що сказати людям. Від партій (як же без них) до відомих співаків та журналістів (новий тренд)
У Луцьку з'явилися феміністки — представниці жіночого руху, які прагнуть рівності у правах із чоловіками. Якщо й були вони раніше, то їх не так добре було помітно, як зараз
Довжелезні черги до Центру надання адміністративних послуг, де оформляють біометричні паспорти, щоранку дивують лучан і мешканців інших міст. У деяких із запровадженням безвізового режиму з ЄС ажіотаж такий, що люди б’ються за місце в «колєйці». І хоч у багатьох взагалі нема можливості виїхати за межі свого села, щоби принаймні пройтися магазинами обласного центру, в нас усе більше набирає обертів такий вид туризму, як торговий. Бо вважають, що за кордоном кращі і вибір товарів, і їхня якість
У кожного воно по–своєму унікальне, неповторне. І не дай Бог хоч на якусь мить пошкодувати, що ти жив не в «той час» чи не в «тих умовах». Адже це означало б кинути, як кажуть, тінь на найдорожче — витоки свого життя…
Літературний жанр подорожніх нотаток зараз не в моді. Його успішно замінили сучасні інтернет–можливості. Блоги, пости – коротко, оперативно, візуально переконливо і ще в доповнення — можливість зворотного зв’язку. Разом із тим друковані видання попри песимізм експертів не вмирають, а навпаки, в умовах жорсткої конкуренції модернізуються, демонструючи інший формат, нові підходи і теми. Поштовхом до написання власних «подорожніх» спостережень після перебування у Німеччині став коментар одного з інтернет–читачів до поста про мої зустрічі в університеті міста Фехта, мовляв, чого туди їздити, ми ж обирали її депутатом, щоб закони приймала. І таки слушно….. Якби не пригадався мені один епізод із нашої вітчизняної історії доби УНР
Безвізовий режим сколихнув Україну, неначе землетрус. Черги за біометричними паспортами свідчать про одне — багато земляків мають намір змінити українське небо на європейське. Пізнавати світ треба, але сьогодні краще поговоримо про те, в якій все ж таки країні ми бажаємо жити – точніше, якою має бути Україна, щоб у ній хотілось жити?
Сьогодні — День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Правильніше сказати, воєн. Просто, у 2000–му, коли в Україні на державному рівні приймали рішення увічнити дату нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз, ніхто й припустити не міг, що і в наш час будуть гинути солдати, відстоюючи свою Батьківщину. Чому ж не спрацював колективний імунітет самозахисту, чому впритул не розгледіли агресора, не діяли на випередження?
Град, що випав цими днями, сягав розміру волоського горіха
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ