up-arrow

Такі хороші хлопчики... Де ж беруться чоловіки-деспоти?

title
У «Фейсбуці» подивилася нещодавно відеоролик, героями якого були учасники експерименту — підлітки віком 11—12 років

Катерина ЗУБЧУК,
заслужений журналіст України


Спочатку було знайомство з ними, а ще їх розпитували про мрію щодо майбутньої професії. Потім у кадрі з’явилася дівчина — очевидно, теж підліток, тільки на вигляд трохи старша. Тепер уже хлопчикам треба було відповісти на запитання, які стосувалися цієї юної особи: яка вона, що в ній їм подобається? На наступному «щаблі» героям відеоролика пропонують доторкнутися рукою до дівчинки, погладити її по обличчю. Може, не дуже сміливо, але і це завдання виконано. І ось, нарешті, звучить несподівана пропозиція: «Ударте її». В очах підлітків — здивування, ніби німий докір тим, хто штовхає їх на такий вчинок. А потім ось ці слова: «Хіба можна бити дівчат?» Жоден із хлопчиків на продовження гри навіть пальцем не зачепив юнку.
Під свіжими враженнями зателефонувала Ніні Пахом’юк — очільниці обласної громадської організації «Волинські перспективи», яка свого часу зініціювала в Луцьку створення інформаційно-координаційного центру «Софія». Як з’ясувалося, Ніна Володимирівна теж бачила цей сюжет. Тому без зайвих вступів і пояснень ставлю питання, яке напрошувалося після перегляду ролика: «У нас ростуть такі хороші хлопчики, де ж беруться чоловіки-деспоти?» Питання було швидше за все риторичне. Це — як своєрідний привід поговорити про домашнє насильство з людиною, для якої ця тема добре відома. Справа в тому, що інформаційно-координаційний жіночий центр «Софія» допоміг і допомагає багатьом представницям слабкої, як ми кажемо, статі (свого часу при ньому був навіть притулок для жертв домашнього насильства).
Відносно згаданого відеоролика, то, на думку Ніни Володимирівни, ймовірний варіант: його героїв виховують мами-одиночки (в усякому разі у неї склалося таке враження), які прагнуть виростити зі своїх синів ідеальних чоловіків і роблять це по-своєму, по-жіночому. Комусь, можливо, це вдається. Хоч тут є своя проблема: у дорослому житті такі сини страждають різними комплексами. Зокрема, у випадку, коли в сім’ї щось «не так», то, як вважають, тільки вони в цьому винуваті. А в результаті, хоч-не-хоч, буде накопичуватися агресія, яка колись візьме і вихлюпне…

Торік на Волині, за статистикою правоохоронців, було зареєстровано 3250 випадків домашнього насильства.

Що вже говорити, коли діти є свідками насильства в родині. В цій ситуації хлопчики, виростаючи, несуть у життя свій стереотип: якщо по відношенню до матері так поводився батько, це означає, що по-іншому й бути не може. І вже по-своєму, односторонньо тлумачиться біблійне, що жінка має коритися чоловікові. Забувається, що згідно зі Святим Письмом чоловік має любити жінку, як Господь любив Церкву і віддав себе за неї (якщо це є, то тоді й покора солодка).
Торік на Волині, за статистикою правоохоронців, було зареєстровано 3250 випадків домашнього насильства. На обліку — 2544 сімейних дебошири, з них 2397 — чоловіки. Треба при цьому взяти до уваги, що жінки не поспішають «виносити сміття з хати». Вони просять допомоги в органах правопорядку лише після… двадцятого випадку фізичного насильства. І це, до речі, всесвітня проблема. Те, що в багатих країнах нема домашнього насильства, — один із міфів, який давно спростовано. Якби жінки там справді не потерпали від своїх чоловіків, то не з’явилися б юридичні норми, які їх захищають.
У 2001 році в Україні був прийнятий Закон «Про попередження домашнього насильства». У Верховній Раді у першому читанні проголосовано новий Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству». І буде він прийнятий, за інформацією спеціалістів, лише в тому випадку, якщо Україна долучиться до Стамбульської конвенції (у цьому зв’язку поки що є дискусійні питання). Якщо документ, врешті-решт, набере чинності, то з’явиться у ньому такий пункт, як вилучення кривдника. Тобто у випадку чергового дебошу не жінка хапатиме манатки і втікатиме до сусідів, а чоловікові заборонять, як можна побачити зараз у закордонних фільмах, наближатися до будинку (квартири), хоча це його житло.
Виправдання домашньому насильству не може бути. Чоловік, який знущається над своєю дружиною, — не менший злочинець, ніж той, хто побив незнайомця. Тільки після побиття незнайомця інкримінуватимуть статтю «хуліганство», а за домашнє насильство окремої статті нема. Щоб притягнути кривдника до відповідальності, треба знайти прояви сімейного насильства за окремими статтями Кримінального кодексу України, що стосуються, зокрема, вбивства, нанесення тілесних ушкоджень… Тільки ж це вже ті злочини, після скоєння яких може бути пізно рятувати жінку, бо вона просто не залишиться в живих.

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Коли сонце сідає за обрій, стихає метушня і все довкола поринає в обійми ночі, вони ніколи не сплять, а чекають усе нових і нових подорожніх, для яких запалюють свої ліхтарі. Є в їхніх вогнях щось магічне і загадкове, незвідане і тривожне
Учора був День пам’яті українських журналістів. Сьогодні поминаємо засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе, викраденого і вбитого 17 років тому. А завтра? Завтра можуть бути «відспівані» в Україні друковані засоби масової інформації — газети, які нікому не продалися
Нещодавно головний спеціаліст сектору туризму департаменту інфраструктури та туризму Волинської облдержадміністрації Станіслав Ольшевський виклав у «Фейсбуці» фотознімки із підписом «Осінній тихий Світязь». Човни на приколі і порожній пляж. Але так само неповторно красиве озеро, яке так полюбилося волинянам і не тільки
Відшуміло першовересневе свято. У всіх воно проходило по–різному. Шахтарський Нововолинськ, як завжди, був урочисто–піднесеним і охайним — скрізь виметено, причепурено, радують око квітучі клумби. Вже вдруге поспіль учні, педагоги, батьки ЗОШ №1 — колегіуму зібралися на новому спортивному майданчику зі штучним покриттям, який облаштовано зусиллями благодійного фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» та Нововолинської міської ради
Нещодавно як офіцер запасу проходив медичну комісію. В український військовий квиток вписали мою першу солдатську спеціальність – радіотелеграфіст (або щоб зрозуміліше, то це радист). Здобув я її за радянських часів, перед призовом в армію – весною 1982–го – у Луцькій радіошколі
Чиновники з Міністерства освіти обіцяють, що невдовзі українська школа якісно зміниться, стане більш демократичною, дружньою до дитини І початок цьому поклали уже нинішнього 1 вересня
У річницю вбивства журналіста Павла Шеремета під Міністерством внутрішніх справ у Києві активісти написали правоохоронцям нагадування про нерозкритий злочин, поставили свічки, повісили плакати. А коли медійники з камерами розійшлися, комунальники швидко все прибрали. Вони навіть змили з асфальту графіті «Хто вбив Павла?»
Без пафосу й перебільшення, це було моєю мрією. Хоча взагалі вважаю: бодай одного разу там мусить побувати кожен українець. Аби подякувати за мову «Кобзаря» і помолитися за вічний спочинок Тараса. А ще — пройтися хоч частиною того шляху з Успенської церкви у Каневі на високу Чернечу гору, яким несли перепоховувати прах Т.Г. Шевченка на своїх руках десятки жінок-плакальниць. А ми з редакційними колегами своє духовно-патріотичне паломництво до національного пророка приурочили Дню Незалежності України
Ще з перших зборів, які відбувалися за кілька місяців до того, як дитина мала йти до школи, я отримала цілком реальний привід заслужити імідж мами, якій щось не подобається
Молільниками були викладачі та студенти факультету романо-германської філології Східноєвропейського національного університету ім .Лесі Українки
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ