up-arrow

Такі хороші хлопчики... Де ж беруться чоловіки-деспоти?

title
У «Фейсбуці» подивилася нещодавно відеоролик, героями якого були учасники експерименту — підлітки віком 11—12 років

Катерина ЗУБЧУК,
заслужений журналіст України


Спочатку було знайомство з ними, а ще їх розпитували про мрію щодо майбутньої професії. Потім у кадрі з’явилася дівчина — очевидно, теж підліток, тільки на вигляд трохи старша. Тепер уже хлопчикам треба було відповісти на запитання, які стосувалися цієї юної особи: яка вона, що в ній їм подобається? На наступному «щаблі» героям відеоролика пропонують доторкнутися рукою до дівчинки, погладити її по обличчю. Може, не дуже сміливо, але і це завдання виконано. І ось, нарешті, звучить несподівана пропозиція: «Ударте її». В очах підлітків — здивування, ніби німий докір тим, хто штовхає їх на такий вчинок. А потім ось ці слова: «Хіба можна бити дівчат?» Жоден із хлопчиків на продовження гри навіть пальцем не зачепив юнку.
Під свіжими враженнями зателефонувала Ніні Пахом’юк — очільниці обласної громадської організації «Волинські перспективи», яка свого часу зініціювала в Луцьку створення інформаційно-координаційного центру «Софія». Як з’ясувалося, Ніна Володимирівна теж бачила цей сюжет. Тому без зайвих вступів і пояснень ставлю питання, яке напрошувалося після перегляду ролика: «У нас ростуть такі хороші хлопчики, де ж беруться чоловіки-деспоти?» Питання було швидше за все риторичне. Це — як своєрідний привід поговорити про домашнє насильство з людиною, для якої ця тема добре відома. Справа в тому, що інформаційно-координаційний жіночий центр «Софія» допоміг і допомагає багатьом представницям слабкої, як ми кажемо, статі (свого часу при ньому був навіть притулок для жертв домашнього насильства).
Відносно згаданого відеоролика, то, на думку Ніни Володимирівни, ймовірний варіант: його героїв виховують мами-одиночки (в усякому разі у неї склалося таке враження), які прагнуть виростити зі своїх синів ідеальних чоловіків і роблять це по-своєму, по-жіночому. Комусь, можливо, це вдається. Хоч тут є своя проблема: у дорослому житті такі сини страждають різними комплексами. Зокрема, у випадку, коли в сім’ї щось «не так», то, як вважають, тільки вони в цьому винуваті. А в результаті, хоч-не-хоч, буде накопичуватися агресія, яка колись візьме і вихлюпне…

Торік на Волині, за статистикою правоохоронців, було зареєстровано 3250 випадків домашнього насильства.

Що вже говорити, коли діти є свідками насильства в родині. В цій ситуації хлопчики, виростаючи, несуть у життя свій стереотип: якщо по відношенню до матері так поводився батько, це означає, що по-іншому й бути не може. І вже по-своєму, односторонньо тлумачиться біблійне, що жінка має коритися чоловікові. Забувається, що згідно зі Святим Письмом чоловік має любити жінку, як Господь любив Церкву і віддав себе за неї (якщо це є, то тоді й покора солодка).
Торік на Волині, за статистикою правоохоронців, було зареєстровано 3250 випадків домашнього насильства. На обліку — 2544 сімейних дебошири, з них 2397 — чоловіки. Треба при цьому взяти до уваги, що жінки не поспішають «виносити сміття з хати». Вони просять допомоги в органах правопорядку лише після… двадцятого випадку фізичного насильства. І це, до речі, всесвітня проблема. Те, що в багатих країнах нема домашнього насильства, — один із міфів, який давно спростовано. Якби жінки там справді не потерпали від своїх чоловіків, то не з’явилися б юридичні норми, які їх захищають.
У 2001 році в Україні був прийнятий Закон «Про попередження домашнього насильства». У Верховній Раді у першому читанні проголосовано новий Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству». І буде він прийнятий, за інформацією спеціалістів, лише в тому випадку, якщо Україна долучиться до Стамбульської конвенції (у цьому зв’язку поки що є дискусійні питання). Якщо документ, врешті-решт, набере чинності, то з’явиться у ньому такий пункт, як вилучення кривдника. Тобто у випадку чергового дебошу не жінка хапатиме манатки і втікатиме до сусідів, а чоловікові заборонять, як можна побачити зараз у закордонних фільмах, наближатися до будинку (квартири), хоча це його житло.
Виправдання домашньому насильству не може бути. Чоловік, який знущається над своєю дружиною, — не менший злочинець, ніж той, хто побив незнайомця. Тільки після побиття незнайомця інкримінуватимуть статтю «хуліганство», а за домашнє насильство окремої статті нема. Щоб притягнути кривдника до відповідальності, треба знайти прояви сімейного насильства за окремими статтями Кримінального кодексу України, що стосуються, зокрема, вбивства, нанесення тілесних ушкоджень… Тільки ж це вже ті злочини, після скоєння яких може бути пізно рятувати жінку, бо вона просто не залишиться в живих.

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
— Тату, мені треба у школу ватно-марлеву пов’язку, — сповістила днями молодша доця. Треба, то й треба. Але виявилося, що у найближчих трьох аптеках їх уже катма. Мабуть, розгребли, подумав я. Мої побоювання підтвердили у наступній аптеці. — Ватно-марлевих пов’язок немає. За сьогодні ви уже п’ятий про них запитуєте, — посміхнулася провізор. — Візьміть медичну маску. Може, вона підійде, а якщо й ні, то не страшно, бо коштує копійки
Нарікання на те, що молоде покоління зовсім відбилося від рук, не шанує дорослих і котиться невідомо куди, були в усі часи і в усіх народів. За свідченням істориків, подібні претензії вони знаходили ще на табличках стародавніх шумерів, котрі жили задовго до Різдва Ісуса Христа у четвертому тисячолітті до нашої ери. Тому не варто дивуватися, що сьогодні молодь критикують за все на світі. Але чи завжди старші люди демонструють підростаючому поколінню приклад достойної поведінки, на яку варто рівнятися? На жаль, ні
Традиційно у Чистий четвер жіноцтво відпрошується раніше з роботи, відкладає всі інші справи й віддається особливому священнодійству — випіканню Великоднього хліба, що є одним із найдавніших символів Воскресіння Христового
Напевно, не так багато знайдеться людей, які б нічого у своєму житті так і не поцупили. Хоча б якусь дрібничку. Не маю на увазі нинішніх та колишніх можновладців, які дерибанять мільйони, а звичайних, нормальних людей. Я також колись порушив восьму заповідь – не кради – маю такий гріх. Тільки забув про нього давно, лише нещодавно пригадав, коли побачив у батьківській літній кухні добротний стіл, виготовлений власними руками…
2005 рік для мого невеличкого прибузького Млинища Іваничівського району став мало не історичним — у село прийшло блакитне паливо. Скільки-то було радості!
«Перше квітня – брехня всесвітня!» – влучний вираз, відомий чи не кожному ще з дитинства. Цього дня згадую свою першу справді велику брехню. До того ж, зовсім не «першоквітневу» та ще й «міжнародного масштабу»
Стихійні звалища побутових відходів у лісах і лісосмугах, прилеглих до населених пунктів, на полях, берегах річок стали вже звичними
Коли кілька років тому довелося лікуватись в одному з медичних закладів Львова, то спеціально зробив кілька фото цієї установи, бо подумав, що мені не повірять «на слово», коли просто перекажу те, що бачив. Якщо коротко, то ремонт у цій будівлі не робився з часів Австрії, коли її побудували, або десь зі сталінських чи хрущовських. Трухляві віконні рами, які тримались на «чесному слові», побита плитка, яка давно відлетіла і просто валялася на підлозі, доповнювались абсолютно чорними від цвілі стінами в туалеті і не тільки
Фотокореспондент «Волині-нової» зазнімкував дятла зеленого
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ