up-arrow
ДОБРОГО ВАМ ЗДОРОВ'Я! Архів рубрики

Відомий травник Олександр Шевчук: «Наші предки готували чай, вартий золота»

title
Для Олександра Шевчука з Турійська давнє захоплення лікарськими рослинами переросло у справу його життя. Чоловік вивчає секрети фітотерапії, а збори для запашних чаїв за старовинними рецептами у нього замовляють навіть столичні гурмани

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

Їхня хата нагадує музей народної медицини
На обійсті Шевчуків поруч із оселею — простора дерев’яна будівля, яку господар віддав під «зелену аптеку». Відкрили двері, дихнуло в обличчя пахучим літом, запаморочливо духмяним ароматом сухого зілля, коріння, плодів… Усе те добро, пов’язане у пучки або вже подрібнене на спеціальній траворізці, зберігається, як належить. Перелічити, скільки лікарських рослин «мешкає» під одним дахом, важко, за словами Олександра Васильовича, процес — безперервний: сировина розходиться, але й постійно поповнюється, зараз залишилося у переліку понад 150 назв.

« Лікарі призначали аптечні мазі, але вони не допомагали. Тоді я почав лікуватися за рецептами Носалів — і позбувся хвороб.»

— Зацікавився я фітотерапією після того, як мені потрапила до рук книга Михайла та Івана Носалів «Лікарські рослини: способи їх застосування в народі». Мій старший брат Аркадій, який потім вивчився на агронома, приносив із бібліотеки відповідну літературу, а я, малий, перечитував її при гасовій лампі. Жили ми на хуторі Діброва, дід був ковалем, зібрав грошей і за Польщі купив там поле. Баба, як і багато старших сільських жінок, зналася на зіллях, вміла спалювати рожу, що на той час не видавалося чимось особливим. Та життя саме підштовхнуло мене до народної медицини. Після служби в армії повернувся з грибком на стопах, екземою на шкірі. Лікарі призначали аптечні мазі, але вони не допомагали. Тоді я почав лікуватися за рецептами Носалів — і позбувся хвороб, — розповідає Олександр Шевчук. — Якраз був сезон суниць, товк спілі ягоди, прикладав їх до вражених ділянок шкіри і вона поступово очищалася.

З тих пір і «заразився» фітотерапією. Як ішли до лісу, збирав не тільки гриби, а й трави, коріння рослин. Дружина пана Олександра захоплення чоловіка схвалювала. У їхньому домі ніколи не пили магазинних чаїв. Навіть маленький онучок Захар запевняв нас, що дідусева кава з кореня кульбаби смачніша, аніж купована. Ну а господар ділився секретами, як приготувати для «заварки» іван–чай: листочки попередньо скручують, піддають ферментації, висушують. Заллєш готові гранули окропом — аромат на всю кімнату.
А ще нас запросили продегустувати «золотий» чай із 12 трав, із так званої «Дідової суміші».

Рецепт — із старої газети «Народний лікар», де й була оповідь про те, як колись скупники-євреї їздили Поліссям, аби придбати цілющі зілля, скомпоновані місцевими знахарями в оригінальні збори. Потім цю сировину вони продавали за кордон за золото.
Наші предки вміли так поєднувати цілющі зілля, що чаї з них були варті золота. А я всім розповідаю, що кожен може й сам насушити листя й цвіту, — диктує нам назви рослин Олександр Васильович.

«Золотий» чай із «Дідової суміші»: молоді листочки берези; листя кропиви, кульбаби, меліси, зібране до цвітіння рослин; листя і цвіт брусниці, деревію, суниць; квіти бузини чорної; цвіт липи, звіробою, материнки, конюшини.

За день травник «намотує» до 50 кілометрів
Поки господар «чаклував» над чаєм, його дружина Надія Олександрівна розповідала, що спонукало чоловіка почати торгувати лікарськими рослинами:

Об'їздив, заготовляючи лікарські рослини, усі куточки незайманої природи не тільки на Турійщині.

— У Саші золоті руки. Він і столярувати вміє, дивіться, які гарні рами для образів зробив, і палітурну справу знає, бо в друкарні колись працював, а перед тим — на консервному заводі трудився. Травництвом займався, так би мовити, для душі, для потреб родини, бо і сини з невістками, й онуки дідові чаї люблять. Але кілька років тому я важко захворіла, перенесла дві складні операції, кожна з яких обійшлася приблизно у 60 тисяч гривень. Де було взяти такі кошти? Ідею підкинув онук Тарас, зараз уже одинадцятикласник. Сказав: «У нас великі запаси трав, літом зберемо ще. Якщо соромитесь, то я сам буду на ринку їх продавати». І стояв за прилавком, щоб мені на лікування заробити якусь сотню, — витирає сльози жінка.
Дякувала пані Надія усім, хто підтримав у важкий час. Згадувала добрим словом своїх посестр із фольклорних гуртів «Народна криниця» і «Надвечір'я», у складі яких виступала не один рік, громаду рідної Новотроїцької церкви Української православної церкви Київського патріархату, де співає у хорі. А в першу чергу — вдячна чоловікові, який для неї готував і готує щодня лікувальні відвари й настої.
Ну а Олександр Васильович, Богу дякувати, на здоров'я не скаржиться. Чоловікові цього року виповниться 70, але він легко «намотує» велосипедом за день до півсотні кілометрів. Об'їздив, заготовляючи лікарські рослини, усі куточки незайманої природи не тільки на Турійщині.
— Найважче збирати вовче тіло, яке росте на болотах, часом по пояс забрьохаєшся. Ну і з корінням багато роботи. Накопати — це півсправи, треба ж від землі відмити, почистити, подрібнити. Добре, що сушити сировину маю де. Замовляють збори не тільки місцеві люди, а й з Луцька, і навіть у столицю передаємо автобусами пакунки з травами. Ну а як взявся за гуж, то не скажеш, що не дуж. Я ніколи не курив, до спиртного байдужий, стежу за своїм харчуванням, смаженого не їм, віддаю перевагу овочам, хліб купую той, який спечений без дріжджів… І, звичайно, підтримую здоров'я цілющими чаями, — каже пан Олександр, пропонуючи і нам скуштувати ароматний медовий напій.
Хвалить онука Тараса, який став головним помічником. Разом вишукують в інтернеті потрібні в роботі довідники, літературу. Олександр Васильович показує нам роздруковані і акуратно переплетені сторінки книги Осетрова «Альтернативна фітотерапія», інші «саморобні» видання. Відчувається, що травознавець свою справу знає і любить. Може, тому й чаї у нього такі смачні.

На кухні Олександру Васильовичу «асистують» онук Захар і дружина Надія Олександрівна.

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Мені довелося багато чути про надзвичайні здібності цілителя Віктора Сірочука (на фото). Але до такої інформації ставився досить скептично. Хоча, коли нещодавно трапилася нагода познайомитися із «людиною–рентгеном», як його називають колеги, не відмовився. І не пошкодував
Мене звати Лілія. У 21 рік мені був поставлений діагноз — лімфома Ходжкіна. В моїй грудній клітині лікарі знайшли лімфовузел розмірами 4х7,5х10 см. Сказати, що у той момент рухнув мій світ, — це нічого не сказати і практично промовчати
Такі листи вдячності Василю Петровичу отримує редакція від пацієнтів, які прийшли до лікаря на милицях, а пішли додому вже без них
Як відреагуєте, почувши таку пропозицію від сімейного лікаря чи від когось із сусідів, колег? Напевне, сприймете цю пораду як смертельну образу. Страх, аби «не записали в реєстр божевільних», хибні стереотипи призводять до того, що у поле зору психіатрів потрапляє заледве половина їхніх потенційних пацієнтів. Про цю та інші проблеми, пов’язані із психічним здоров’ям населення, спілкуємося з Ігорем МОЧАРСЬКИМ (на фото), завідувачем поліклінічного відділення Волинської обласної психлікарні № 1, головним психіатром Луцька, фахівцем із понад 30-річним стажем
Багатьом батькам відома ситуація: малюка нудить, із рота чути запах ацетону або кислої їжі. Це — ацетономічний синдром, що виникає при порушенні обміну речовин після перевтоми чи емоційного виснаження
За даними медиків, у 1990—2016 роках у світі від теплового удару загинуло 793 дитини, яких батьки залишали на якийсь час закритими в автомобілях
Сьогодні ведуча «оздоровчого відеорозділу» сайту «Волинь-нова» Ольга Філюк пропонує тренування із застосуванням елементів дихальної гімнастики, засновницею якої є американка Гріг Чайлдерс
У моєму блокноті прізвище лучанки Наталії Омельчук з’явилося давно. Планувала розповісти її історію, в якій було багато болю, страждань, і пересадка серця — як винагорода. Ждала можливості зустрітися, поспілкуватися, довідатися про все з перших уст. Але коли почула минулого тижня у телефонній трубці: «Не знаю, коли повернуся додому, постійно під крапельницями, гроші на ліки вже закінчилися», то зрозуміла, що зволікати не можна
Батьки новонароджених називають її добрим ангелом
Заслужений журналіст України Катерина Зубчук знайшла відповіді на ці запитання під час пішої подорожі вздовж русла легендарної річечки
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ