up-arrow
ЛЮБИТЬ! НЕ ЛЮБИТЬ Архів рубрики

Радіація

title
Саме його існування у близькій від моєї реальності кидало мені виклик. Він був — занадто мужчина. Від нього фонило дивовижною силою і можливістю насолод. І це було — як радіація… Яка поволі руйнує цензори

Ші МУР

Я милувалася ним під час випадкових ритуальних танців. Просто милувалася. Здалеку.
Він же був — відмінний від усіх і небезпечний. Як тонкий холодний стилет чи гостро натягнутий лук. Чи як перстень Борджіа. З отрутою…
Та отрута повільно проникала в мою кров. І за якийсь час мені уже дико хотілося до нього доторкнутися. Відчути його кожною клітиною.

« В ньому жила дивна сила, якій хотілося коритися.»

А тоді я почала уявляти, як…
І оце — як — відбувалося у моїх думках щоразу, коли я його бачила. Я навіть почала боятися, що видам себе. Очима, в яких написані мої бажання.
Мабуть, він це відчував. Вимушено залишаючись на кілька хвилин на одній території зі мною, він міг бачити це все в моїх очах, не дуже й пильно придивляючись та заглядаючи в мої думки, де саме в цей час панували дивні фантазії. Іноді ж, випадково проходячи повз, він наближався занадто — і в мій особистий простір проникав його запах…
Навряд чи він робив то навмисно. Але я чомусь дуже хотіла, щоб він так само уявив — як…
Ми ніколи не залишалися наодинці.
Бо повітря сплавилося б від дикої напруги і нереалізованих бажань.
І ніхто не робив і півкроку назустріч. Ні словом, ні поглядом не спричиняв.
Так могло тривати вічність.
Щоразу, думаючи про нього, я боляче смикала себе за короткий поводок умовностей, забороняючи собі будь–який порух у його бік. Занадто незвичними були відчуття. Але стриманість давалася дуже важко.
В ньому жила дивна сила, якій хотілося коритися. Вперше я відмовлялася ризикувати, бо відчувала — він сильніший. І його відмова може мене знищити.
…Програвши всі свої битви, я завершила період битв. Визнала поразки. Відмовилася розпочинати нові ігри. Кликати когось за свої межі. Чи порушувати чиїсь.
Тому дивно було відчувати оце — занадто. І так хотілося — відчувати. Зняти його перестороги. І свої.
Цілуватися з ним. Не претендуючи на вічність.
І навіть коли я його не бачила — він був. У близькій до моєї реальності. І це фонило. І жило в мені, змінюючи всі усталені формули.
Як радіація…

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Багатодітна родина Ковалевичів живе у селі Глинне Рокитнівського району на Рівненщині
Хоча перша леді виходила заміж всього лиш за солдата
Коли він зайшов в автобус у Варшаві, той, здавалося, одразу ж поменшав. Широкоплечий красень мого віку опустився на сидіння поруч і, привітавшись українською з дуже відчутним акцентом, назвався: «Самір». Працює в Німеччині. Має квартиру в Рівному. Їде у відпустку до коханої жінки. Одразу ж розкрив сумку і запропонував мені бутерброди з шинкою і фрукти
Це подружжя із села Кортеліси, що на Ратнівщині, давно «прив’язали» до імені героя відомого з радянських часів фільму «Циган». Хоч, як каже сам чоловік, у його роду не прослідковується ромське коріння. Хіба що долю свою знайшов мандруючи, як і Будулай, що багатьом полюбився
Арсен Васильович народився у 1892 році в селі Тетільківці Кременецького повіту Волинської губернії (нині — Тернопільська область) у сім’ї священика. Він був здібним лікарем, істориком, краєзнавцем, культурологом, церковним композитором, громадським діячем, релігієзнавцем, пластуном, боровся за українізацію православних богослужінь, захищав автокефалію Української православної церкви, видавав журнали, читав лекції з українознавства
Колись прабабуся розповідала маленькій Любі, що ангели гортають на Небі Книгу людського життя. В когось у ній багато сторінок, в іншого — менше, а в декого — лише одненька. Книга життя прабабусі Мотрі мала багато сторінок. Вона прожила мало не сотню літ
У селі Журавники живе інтернаціональна родина, глава якої — уродженець африканської країни
Лучани програють вдруге поспіль
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ