up-arrow
ЛЮБИТЬ! НЕ ЛЮБИТЬ Архів рубрики

Радіація

title
Саме його існування у близькій від моєї реальності кидало мені виклик. Він був — занадто мужчина. Від нього фонило дивовижною силою і можливістю насолод. І це було — як радіація… Яка поволі руйнує цензори

Ші МУР

Я милувалася ним під час випадкових ритуальних танців. Просто милувалася. Здалеку.
Він же був — відмінний від усіх і небезпечний. Як тонкий холодний стилет чи гостро натягнутий лук. Чи як перстень Борджіа. З отрутою…
Та отрута повільно проникала в мою кров. І за якийсь час мені уже дико хотілося до нього доторкнутися. Відчути його кожною клітиною.

« В ньому жила дивна сила, якій хотілося коритися.»

А тоді я почала уявляти, як…
І оце — як — відбувалося у моїх думках щоразу, коли я його бачила. Я навіть почала боятися, що видам себе. Очима, в яких написані мої бажання.
Мабуть, він це відчував. Вимушено залишаючись на кілька хвилин на одній території зі мною, він міг бачити це все в моїх очах, не дуже й пильно придивляючись та заглядаючи в мої думки, де саме в цей час панували дивні фантазії. Іноді ж, випадково проходячи повз, він наближався занадто — і в мій особистий простір проникав його запах…
Навряд чи він робив то навмисно. Але я чомусь дуже хотіла, щоб він так само уявив — як…
Ми ніколи не залишалися наодинці.
Бо повітря сплавилося б від дикої напруги і нереалізованих бажань.
І ніхто не робив і півкроку назустріч. Ні словом, ні поглядом не спричиняв.
Так могло тривати вічність.
Щоразу, думаючи про нього, я боляче смикала себе за короткий поводок умовностей, забороняючи собі будь–який порух у його бік. Занадто незвичними були відчуття. Але стриманість давалася дуже важко.
В ньому жила дивна сила, якій хотілося коритися. Вперше я відмовлялася ризикувати, бо відчувала — він сильніший. І його відмова може мене знищити.
…Програвши всі свої битви, я завершила період битв. Визнала поразки. Відмовилася розпочинати нові ігри. Кликати когось за свої межі. Чи порушувати чиїсь.
Тому дивно було відчувати оце — занадто. І так хотілося — відчувати. Зняти його перестороги. І свої.
Цілуватися з ним. Не претендуючи на вічність.
І навіть коли я його не бачила — він був. У близькій до моєї реальності. І це фонило. І жило в мені, змінюючи всі усталені формули.
Як радіація…

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
«Ми живемо одне для одного», — так кажуть рожищани Ольга та Василь Говоровські, які цьогоріч відзначатимуть поважний ювілей подружнього життя
Пташинка вподобала місце над її вікном. Поверхом вище живе щаслива молода сім’я з бешкетниками-близнюками. А через стіну – бабуся Соня, яку маленькі правнуки називають Сонечком. Діти і внуки Соні–Сонечка мешкають окремо, проте навідуються майже щодня. Їй уже за сімдесят, але інтелігентність надає віку особливого шарму, а доброта скрашує роки. Біля вікон цих людей будувати б пташці свою хатинку. А вона вибрала вікно самотньої молодої жінки
«Чоловік повинен захищати Батьківщину», — молоде подружжя Корців, яке проживає у Любешові, іншої думки й не допускає
Після розлучення з чоловіком Надя крутилася, мов білка в колесі, — повертала борги, яких наробив колишній благовірний. Бізнес, який мав Ромко зі своїм братом, не витримав реалій «дикого капіталізму». Розрадою був п’ятирічний син Михайлик і робота у бюро перекладів
Наша героїня Наталія Мельник живе у селі Тишиця Березнівського району, що на Рівненщині, а працює у Центрі поштового зв’язку у райцентрі. Її колеги і підказали, не вдаючись у подробиці, що у цієї жінки — незвичайна доля. А вже зустрівшись із пані Наталією, ми дізналися, що ж за цією інтригою. Доля справді вражаюча, і якби не було конкретної адреси, то хтось сказав би, що таке можна тільки вигадати
Ім'я шведського хіміка відоме сьогодні всім завдяки його дивовижному заповіту. Будучи власником одного з найбільших на той час статків у світі, він заповів щорічно виплачувати зі своєї спадщини п'ять грошових премій тим, «хто за останній рік зробив найбільший внесок у прогрес людства». Так з'явилася Нобелівська премія
Фотокореспондент «Волині-нової» зазнімкував дятла зеленого
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ