up-arrow
ЛЮБИТЬ! НЕ ЛЮБИТЬ Архів рубрики

Попелюшка із сусіднього під’їзду

title
Після розлучення з чоловіком Надя крутилася, мов білка в колесі, — повертала борги, яких наробив колишній благовірний. Бізнес, який мав Ромко зі своїм братом, не витримав реалій «дикого капіталізму». Розрадою був п’ятирічний син Михайлик і робота у бюро перекладів

Ольга ЧОРНА

Щоправда, клієнти були різні: одні занадто говіркі, інші дивакуваті, траплялися й нахаби. Як, наприклад, ця візитерка. Мадам у яскраво–рожевій блузці, від якої аж в очах мерехтіло, і з каблучками мало не на кожному пальці, прийшла робити переклад документів для виїзду за кордон. Вийшла заміж за іноземця на ім’я Стівен.
Коли Стів почав спілкуватися з Надею, мадам безцеремонно втрутилася у розмову:

Вона чимось нагадувала Олександрові його маму — добру, привітну. А ще йому подобалося бути енциклопедією для Михайлика, в якого щомиті виникало безліч «чому?».

— Ви працюйте, а не балакайте. Ще помилок наробите. Чула, в тих ваших бюро таке можуть наплутати…
Стівен приязно усміхався, думаючи, що дружина каже «міс Надья» щось приємне. А мадам «рожева блузка» не вгавала:
— Він до всіх жінок сміється. От коли мову вивчу — розтлумачу, що й до чого. А ви, до речі, заміжня?
Перекладачка тихо зітхнула і вкотре відчула себе попелюшкою із сусіднього під’їзду. Так колись нарік її Дмитро з паралельного класу.
Надю виховував добрий, завжди тихий батько і гримза–мачуха. Як у відомій казці. Правда, в неї не було хрещеної феї, вона не губила кришталевого черевичка і не зустріла прекрасного принца. Мачуха послуговувалася дівчиною, як хотіла. Всі про це знали й називали її з легкої руки Дмитра «попелюшкою». Вона мала світле волосся, була мініатюрною і симпатичною.
Одного разу, коли проходила повз компанію хлопців–підлітків, хтось кинув:
— Які гарні дівчата тут живуть!
Дмитро засміявся у відповідь:
— Та це попелюшка із сусіднього під’їзду. Нічого цікавого.
Знав би цей хлопчисько, як їй тоді було боляче.
…Коли Надя сказала, що вступатиме до інституту, мачуху наче оса вкусила:
— Який інститут?! Які іноземні мови?! Ти що, донька начальника? Йди в кулінарний технікум вчитися або на продавця. Потім хоч щось принесеш із роботи.
Але вона мачухи не послухала. І до інституту вступила, й підробіток знайшла.
Наступний скандал спричинило Надіїне заміжжя. Роман мачусі принципово не сподобався. А ще злило, що зять прийде жити на її територію. Врешті трикімнатну квартиру розміняли. Дівчині дісталася однокімнатка в сусідньому будинку. Єдина добра порада мачухи — не прописувала чоловіка, бо «все може трапитися».
— Хлоп прийде і піде, а хата залишиться, — мовила повчальним тоном.
…Спершу справи у Ромка з братом йшли непогано. Торгували запчастинами на напівлегальному ринку. Планували розширити «точку». А потім на місце, де стояли їхні «будки», поклав око місцевий підприємець. Захотів звести автосервіс, мийку і магазин. Продавцям і їхнім «будкам» довелося забратися.
Брат чоловіка після цього подався за кордон на заробітки. А Роман пробував щось купувати–продавати сам. Замість прибутків — борги. Коли почали приходити міцні хлопці за грішми, він утік до брата, перед тим заявивши дружині, що хоче розлучитися і почати нове життя. Міцні хлопці почали діставати Надю. Довелося розраховуватися за колишнього благовірного.
…Цей відвідувач зовсім не вписувався у Надіїн розклад. До кінця роботи залишалося менше півгодини. Треба забрати Михайлика з садочка. Потім репетиторство. Сякі–такі хатні справи. Ще й, мов на зло, колега, яка також займалася перекладами з англійської, злягла із застудою.
— Мені дуже потрібні ці документи на завтрашній ранок, — просив чоловік.
— Все розумію, але мені потрібно забрати дитину з садка.
— Я вас підвезу.
Вона працювала з документами, а відвідувач розглядав фотографії на стінах.
— О, деякі місця знайомі. Мабуть, ви багато мандруєте? — звернувся до Наді.
— Пане, будь ласка, не заважайте. І нікуди я не мандрую.
— Але ж ви вільно володієте іноземною…
Надія благально глянула на невгамовного клієнта. Вона перекладала й поглядала на годинник. Завершивши, склала папери у файл, поклала візитівку бюро.
Олександр, так звали відвідувача, як і обіцяв, підвіз її до дитсадка.
— Я вас зачекаю і завезу додому. Вже темно і похолодніло.
Удома Михайлик зі сльозами на очах сказав, що забув у машині «того дядька» свій наплічник-ведмежатко. Надя у відповідь розвела руками. У неказкових попелюшок завжди якісь трафунки. Пообіцяла синові купити новий. І про «того дядька» забули…
Олександр сам нагадав про себе. Більш ніж через місяць під кінець робочого дня завітав у бюро. Побачивши колишнього клієнта, Надя автоматично глянула на годинник: до кінця робочого дня залишилося десять хвилин. Добре, що цього разу Світлана на місці. Переадресує пізнього відвідувача їй.
— Доброго вечора, якщо у вас нагальна справа, то пані Світлана…
— У мене справа особисто до вас, — усміхнувся хлопець.
— Вибачте, я повинна забрати…
– …сина з садка. Я вас не затримаю. Просто повинен повернути вашу згубу, точніше, вашого е–е-е… Михайлика. Поки зберетеся, я вас зачекаю в машині.
Коли за Олександром зачинилися двері, співробітниці запитали майже хором:
— Це хто?
— Переклад для нього робила, коли ти хворіла, — відповіла Світлані. — Було вже пізно. До садка підвіз. Михайлик забув у машині свій наплічник. І ось…
— Надю, а він досить респектабельний чоловік. Одружений?
— Не запитувала, — кинула на ходу цікавим «сорокам».
Олександр вручив їй синову згубу і букет квітів. Ніяково подякувала.
— Не поспішайте. Я підвезу вас до садка.
— Сьогодні я не запізнююсь.
— Сідайте, сідайте, — відчинив дверцята.
Михайлик радів, що йому повернули наплічник–ведмежатко. І прошепотів Наді на вухо:
— Правда, цей дядько добрий?
«Дядько» почув. І, щоб виправдати похвалу малого, запропонував пригостити його з мамою смаколиками у кафе, що неподалік. Надя не наважилася відмовитись, побачивши щасливе синове обличчя.
— Щоб у вас не виникало банальне запитання, чи мене чекають вдома, відповім наперед: не чекають, — жартома сказав Олександр, розглядаючи меню.
— Мене… нас також не чекають, — тихо мовила Надія.
…Олександр жив сам. Холостякував. Колись був заручений із вродливою та примхливою Мартою. До весілля залишалося зовсім небагато часу, коли вона познайомилася з сином чиновника із сусідньої області. У Мартиної одногрупниці був день народження. Компанія святкувала у літньому кафе. Був там і Владислав, який гостював у батькових друзів. Наречена втекла від Олександра мало не з–під вінця. Владислав був заможним і перспективним.
Після цього Олександр вирішив довести сам собі, що він не гірший. Також може бути успішним. І йому це вдавалося. Ось тільки дівчат сторонився. Кохання до Марти, незважаючи на її витівку, ще тліло в серці, а часом і пекло. «Лікувався» роботою і подорожами.
…Цієї весни планував запустити новий проект зі своїм бізнес–партнером і податися у мандрівку, а не закохуватися. Але тепер у його календарі з’явилась відмітка «почуття». Надя увійшла в його життя разом із весною. Спершу він відчув приязнь до цієї вічно заклопотаної молодої жінки. Вона чимось нагадувала Олександрові його маму — добру, привітну. А ще йому подобалося бути енциклопедією для Михайлика, в якого щомиті виникало безліч «чому?».
…Стара бруківка після дощу була слизькою. Надіїна нога поїхала і набійка з чобітка залишилась між камінцями. Попелюшка, аби знайти щастя, загубила кришталевого черевичка. А Надя — лише набійку. Засміялася. Та дівчина жила у казці. Вона ж — попелюшка із сусіднього під’їзду…

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Цей дощ змив весь цвіт із кущів жасмину. Ледве вловимий аромат ще витає у повітрі, пелюстки вкривають мокру траву — і це теж вплітається в картину завершення дня, пронизаного дощем
Тетяна щойно дізналася, що її коханий має іншу дівчину. Потрібно було якось заспокоїтися. Як? Напитися? Ні, нізащо. З перетворенням на свиню не варто поспішати. Кілька разів вмикала і вимикала телевізор. Не допомагало. Пригадалися слова подруги, яка казала, що знімає стрес за допомогою цигарок. Можна спробувати. Але ж вона ніколи не курила...
Далекі родички Ліда і Наталка були найкращими подругами. Лідині батьки багатші. А бідніша Наталка мала гарну вроду. Проте хлопці більше залицялися до Ліди. Не оминув дівчину увагою і перший містечковий красень Гордій, якого ще у школі нарекли Гордим. Бо таким він і був
«Дякую Богу, що у моєї дочки такий чоловік», — говорить про свого зятя-азербайджанця жителька села Нові Червища Камінь-Каширського району Марія Філюк. Вже й забула жінка, як свого часу була шокована тим, що її Альона зібралася заміж за Заура — іноземця із Закавказзя
Любов 33-річного російського поета Олександра Грибоєдова і 15-літньої грузинської аристократки Ніни Чавчавадзе тривала лічені місяці, але пам'ять про неї «чорна троянда Тифліса», як прозвали вдову, вона берегла все життя
Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить в усе, сподівається всього, усе терпить. Ніколи любов не перестає! А тепер залишаються віра, надія, любов — оці три, а найбільша між ними — любов. Коринтянам 13:1—8а, 13.
Те, що я бачу в тобі – уже належить мені. Дивно, що не відводиш погляд. Втікати пізно...
Агрипина хотіла стати актрисою. Одне ім’я чого вартувало! І вродою була не обділена. А як хвалила її вчителька музики! Жоден концерт у школі не проходив без Агрипини. І на міській сцені теж виступала
Двоє ковельчан допомогли поліцейським затримати зловмисника, який побив та пограбував 89-річного волинянина. Т.в.о. начальника Ковельського відділу поліції Василь Бучинський за особистий внесок у боротьбі зі злочинністю вручив подяки 26-річним жителям міста Ковеля – Горгуну Максиму та Прокопчуку Артему
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ