up-arrow
ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО Архів рубрики

Його не лякають ні крокодили, ні піраньї, ні терористи донбасу

title
Доцент рівненського вишу, біолог за фахом Ростислав Шикула – людина унікальна. За 30 років він відвідав два десятки країн, де зібрав одну з найбільших в Україні колекцій – понад 2500 екземплярів рідкісних комах і тварин — «Кунсткамеру природи», яка розміщена у Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені Степана Дем’янчука. Об’їздивши півсвіту, вчений дослідив, що найкраще подорожувати у камуфляжі, тож чи звикнувши до такого вбрання, чи продовжуючи справу батька-«афганця», не вагаючись, одягнув його, аби вирушити у чи не найнебезпечнішу мандрівку свого життя – добровольцем на Схід

Мирослава КОЗЮПА

Уся історія життя — в одній колекції
Сьогодні на пари до Ростислава Шикули студенти біжать наввипередки. Бо ж його лекції набагато цікавіші, ніж теорія з підручників: у викладача все підкріплене наочними матеріалами: кожен експонат можна роздивлятися, брати в руки. А це не тільки комахи, гігантські краби, а й заспиртовані мертвонароджені дитинчата мавпи і лева, навіть ембріон людини та уражені легені курця. Сам педагог каже, що раніше був теоретиком, зате тепер переконаний — практичні заняття засвоюються краще, тож його предмет не пропускають навіть найлінивіші студенти.

Хіба можна жити в країні, де йдуть бойові дії, і не стати на її захист? Це нагода довести, що ти вірний син своєї землі, патріот, — вирішив науковець і прийшов у ректорат «відпроситися» на війну.

Зацікавлення комахами з’явилося ще в дитинстві — у п’ятирічному віці зробив опудала жуків: плавунців, гнойовиків та навіть вусача шкірного. А навчаючись у сьомому класі, на річці Горинь у селі Бугрині на Гощанщині знайшов один із найбільших своїх трофеїв – зуб мамонта. Хлопець цікавився наукою, тож відразу зрозумів, що знахідка цінна, й відніс її до краєзнавчого музею, де підтвердили: зубові — 400 тисяч років. Він і став першим експонатом колекції.

Далі було навчання у Кенігсберзькому університеті імені Канта. Саме тоді разом із одногрупниками почав їздити в експедиції, після здобуття фаху біолога мандрівки не припинив. За ці роки побував у Сахарі, Аравійській, Лівійській пустелях, де доводилося ночувати поряд зі зміями і скорпіонами, а потім витрушувати їх із одягу та взуття. Під час подорожі в індо-австралійський регіон бачив дванадцять морів, та найдужче вразив Індійський океан, де температура води така ж, як і повітря, – плюс 30.
Якими тільки островами не мандрував Ростислав: Балі, Нова Гвінея, Індонезія, Ява, Суматра, Борнео… Та статистику країн, де був, принципово не веде, бо ж головне – відвідати всі кліматичні зони і знайти найцікавіші екземпляри фауни для власного природничого музею. Науковець колекціонує рідкісні види риб, комах та тварин. У його «Кунсткамері природи» є і скелети різних звірів, і забальзамовані плазуни, і найбільший у світі жук Геркулес довжиною 15 сантиметрів, і унікальний мігруючий метелик Монарх, який при вазі всього 14 грамів долає близько 5 тисяч кілометрів на південь, рятуючись від приходу зими. А найбільшого у Європі метелика – велику нічну павиноочку або сатурнію грушеву, на яку «полював» із дитинства, таки зловив неподалік Острога. З морських жителів тут є майже три десятки видів крабів, півтора десятка раків, омари, лангусти, морські їжаки і зірки, корали, величезні тридакни – зубаті молюски, що досягають розмірів учнівської парти і ваги у триста кілограмів, щелепи рифової акули, зуб кашалота та китовий вус, ніс риби-меч, що виглядає як справжній бойовий меч. А ще — закам’янілі форми життя: амоніти, морські їжаки та молюски і корали, зуби вимерлої акули. У колекції також є шпанська мушка, яку ще древні китайці вважали сильним афродизіаком. От тільки наш земляк не береться готувати любовний напій, адже її навіть птахи не їдять, бо дуже отруйна. Усе це мандрівник діставав власноруч.
Скрізь на Ростислава чатували небезпеки. Пригадує, як в Індонезії натрапив на неймовірно красиву річку й вирішив скупатися.
— Дивлюся, мій провідник щосили махає мені руками і кричить щось із берега на своїй мові. З того репету зрозумів лише слово «крокодил» — і щодуху дременув на берег. Лише звідти побачив, що водойма аж кишіла хижими рептиліями, — розповідає науковець-екстремал.
Також Ростислав здійснив сходження на наймальовничіше місце острова Балі — діючий вулкан Батур, вважаючи його сплячим, плавав в Амазонці з піраньями, їв комах з індіанцями, пірнав з аквалангом.
Після кожної мандрівки Ростислав Шикула ділиться враженнями про людей, які зустрічалися під час подорожі. Неодноразово виручали рівнянина прості працівники аеропортів.
— Якось, повертаючись із Колумбії, перед посадкою на рейс у мене вилучили челюсті акули і черепаху, — продовжує чоловік. — Я ж не мав наміру втрачати такі «цінності» — вирішив за будь-яку ціну домогтися їх повернення. Але за цей час мій літак уже полетів. Я залишився зі 7 доларами в кишені і гнітючими думками: скільки ж років мені доведеться працювати на бананових плантаціях, аби заробити на білет. Та допоміг випадок: мене помітила працівниця аеровокзалу, а коли я на ламаній іспанській розповів про свої неприємності — пересадила на інший літак.
Аналогічна пригода сталася у Венесуелі — там українського мандрівника, який їхав не через турагентство, а «власним ходом», поліція сприйняла за наркоторговця, і поки Ростислав доводив свою непричетність до злочинного світу, літак відлетів. Знову на допомогу прийшли добрі люди й пересадили на додатковий рейс. Аби менше привертати увагу під час перевірки в аеропортах, на запитання, що перевозить, науковець відповідає — їжу. Мовляв, тещу пригощу, адже в деяких країнах їдять і змій, і скорпіонів, і різноманітних жуків.
— А от коли жив у папуасів, після вечері вождь племені на знак поваги запропонував на ніч жінку. Він ніяк не міг збагнути, чому відмовляюся від красуні з обвислими грудьми та нечищеними років зо двадцять зубами. Про гігієну цим нині мирним людям, які ще 50 літ тому були людожерами, нічого не відомо, — бідкається українець. Вразило Ростислава і те, що у багатьох жінок відсутні пальці на руках — це знак, що в них помер чоловік або брат.

Навчаючись у сьомому класі, на річці Горинь у селі Бугрині на Гощанщині знайшов один із найбільших своїх трофеїв – зуб мамонта.

Щоразу перед поїздкою Ростислав Шикула намагається вивчити «побутовий» запас слів мовою народу, куди прямує. Це дуже виручає. А ще зрозумів: у природі легше маскуватися в камуфляжній формі, тож вона є головною в кожній поїздці. Крім того, місцеві мешканці у воюючих країнах, де найчастіше доводилося бувати, до людини в такому одязі ставляться більш довірливо. У мандрівку рівнянин бере найнеобхідніше — сіль, спирт, ніж, ліхтарик, набір медикаментів із голками та гачок і ліску.

Умію рибалити, тож не голодував. Іноді змушений був їсти термітів, їхні личинки, або ж аборигени чимось «екзотичним» пригощали, — розповідає чоловік. Пригадує, як в Амазонії поранився і сам «зашивав» рану: голки, які були в аптечці, через жару й високу вологість заіржавіли, злиплися… Тому й у подорожі Ростислав Шикула супутників не бере. Хоч самому на чужині скучно, не хоче наражати на небезпеку інших. Єдиний незмінний товариш– відеокамера.

 

Наукові експедиції змінив на військові
У 2014 році Ростислав Шикула планував поїздку в Австралію. Та події на Донбасі визначили мандрівнику шлях на Схід України.
— Хіба можна жити в країні, де йдуть бойові дії, і не стати на її захист? Це нагода довести, що ти вірний син своєї землі, патріот, — вирішив науковець і прийшов у ректорат «відпроситися» на війну.
Керівник вишу Анатолій Дем’янчук підтримав вибір свого підлеглого: мовчки дістав усе, що було в гаманці, і віддав добровольцю на бронежилет. Згодом, під час боїв на передовій, у ньому застрягла куля, це врятувало життя. У зону АТО Ростислав Шикула поїхав у складі івано–франківського батальйону Нацгвардії «Крук». Спочатку служив у Слов’янську, потім — у Попасній. Дуже швидко біолог перекваліфікувався у кулеметника БТРа, розвідника, став інструктором з виживання в дикій природі. На «полювання» на ворога Доцент брав із собою відеокамеру. Такий позивний отримав від побратимів, коли ті дізналися про наукове звання бійця.
— Вийшло, як у «Джентльменах удачі». Я як Доцент намагався їх виховувати, тобто відучити від матюків, хоча там мало хто стежить за чистотою мови, — розповідає Ростислав, якому доручили бути замполітом, мотивувати до самовідданості.
— Це були найважчі часи війни: усім необхідним забезпечували волонтери. Міноборони видало лише автомати та шоломи, а сухпайків на весь батальйон отримали тільки два, — пригадує військовослужбовець. — Їх ніхто і не пробував, забрали додому як сувеніри. Один привіз до Рівного Ростислав Шикула, щоб показати своїм студентам.
Сьогодні, крім наукових лекцій, учений демонструє і відеоролики, відзняті під час служби в зоні бойових дій. На одному з них 12-річний хлопчик намагається витягнути із землі осколок ракети від «Граду», що залишився після обстрілу терористів, а маленька дівчинка плаче, притискаючи до грудей шоколадку. Гостинець отримала від бійця Нацгвардії разом із запевненням: «Не бійся, ми тебе захистимо». А нещодавно Ростислав Шикула презентував документальну стрічку «47 днів перемир’я».
— Фільм знятий поблизу Попасної. У нас було завдання не допустити прориву сепаратистів на звільнені території та обороняти навколишні села. Знімав, коли в мене камера висіла на бронежилеті, — розповідає автор.
У картині зафіксована вся хронологія — від початку формування добробату до виводу його із зони бойових дій. Усю роботу — зйомки, монтаж, озвучку, операторську нарізку — виконав сам Ростислав, і це вдалося, адже мав досвід: до війни він створював наукові фільми.
На жаль, сьогодні Доцент колекціонує сигнальні ракети, рештки гранат, осколки снарядів, має трофейний ворожий шолом, продірявлену кулями ложку та навіть уламок від «Граду»… Тоді як шість його науково-пізнавальних фільмів конкурують із «National geographic» та «National planet», а «Кунсткамеру природи» за кордоном оцінюють у 50 тисяч доларів. Та продавати частинку своєї душі навідріз відмовляється, як і відкидає пропозиції працювати у Польщі, Німеччині, Канаді. Ростислав Шикула склав військову присягу перед українським народом і не збирається порушувати вірність і вітчизняній науці.

Знайти зелену ігуану в тропічних зарослях можуть тільки щасливчики.

Біолога з Рівного у свою родину приймають навіть індійські слони.

Екзотичні мешканці поселилися у зоологічному музеї МЕГУ «Кунсткамера природи».

Уміння виживати у дикому середовищі знадобилося і на українському Сході.

Отакенні слонові черепахи-велетні живуть на Галапагоських островах.

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Допомогти ближньому — таке кредо Нововолинського осередку Суспільної служби України, який очолює жінка неспокійної вдачі та щирого серця Марія Карпінська. Як працює організація, що вдалося зробити та які завдання перед нею поставлені на недавно проведеному в Києві Світовому конгресі українців, делегатом котрого вона була, – у нашій розмові
8 листопада 1943 року під час останньої каральної акції поблизу спаленого села Кортеліси був знищений німецькими окупантами хутір Попливці. Фашисти приїхали на підводах з Ратного, позаганяли жителів в будинки і розстріляли. Цього дня загинуло 70 чоловік із 93, які проживали на Попливцях, та спалено 14 дворів. Серед убитих була і сім’я Зінаїди Баран, яку прозивали «гірничкою», тому що родом була із села Гірники. Їй куля влучила в обличчя. Коли прийшла до тями, побачила, що її чоловік Кузьма та семеро дітей лежать мертві посеред хати в калюжах крові. Зінаїда дістала з комори чисте полотно, накрила ним чоловіка та дітей і вийшла з оселі ще до того, як її підпалили німці. Саме на тому місці стоїть зараз пам’ятник загиблим жителям хутора
Якби ми вирішили пограти в асоціації, то, впевнений, після слова «адвокат» чи не кожен волинянин сказав би «Сергій Сафулько». А наступним словом було б «авторитетний». Про таке народне визнання, певно, може мріяти кожен представник будь–якої професії. Я ж зі свого, журналістського, боку мушу додати й трохи офіціозу: Сергій Федорович — заслужений юрист України, член Вищої ради юстиції у 2004–2014 роках, колишній заступник голови, а згодом — голова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України, екс–віце–президент Спілки адвокатів України, член Спілки журналістів України. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. А особливо хочеться нагадати читачам, що Сергій Сафулько протягом багатьох років допомагав шанувальникам «Волині–нової», консультуючи їх на її сторінках. Був автором численних публікацій, в яких відверто говорив про болючі, проблемні місця у житті нашого суспільства. Але це тільки один бік планети на ім’я Сергій Сафулько — професійний. Та є ще один, менш публічний, людський, проте без якого, певно, не було б такого Сафулька, якого ми знаємо. Пам’ятаю своє велике здивування, коли вперше потрапив до кабінету пана Сергія і почав розглядати численні — товсті і не дуже — книги, якими заставлений чималий простір: і у кожній книзі виявив по кільканадцять закладок! Кожен том був уважно перечитаний, а найпотрібніші місця позначені. Дивовижно! Причому мова не тільки про професійну літературу. Якщо не застали Сергія Сафулька у його кабінеті в приватній адвокатській компанії «Конфідент», гайніть до найближчої книгарні чи на якусь культурну оказію, що відбувається в місті, — він може бути там. Сергій Федорович жодного разу не відмовився прийти в редакцію «Волині–нової», коли ми відкривали виставки чи проводили інші наші акції. Він може з однаковим захопленням та фаховістю говорити і про художника та його картини, і про свою чергову адвокатську справу. Таке його щире ставлення до Людини і до того, що вона робить, не може не підкуповувати. То чи дивно, що часто спочатку до Сергія Сафулька ідуть як до адвоката, а потім — як до мудрого порадника та друга? …Сьогодні Сергієві Федоровичу виповнюється сім десятків років. Вітаючи, ми вирішили завдати йому трохи приємного клопоту — озирнутись назад, щоб згадати 7 головних людей у його житті. Тих, завдяки яким зірка Сергія Сафулька і є такою помітною на небосхилі. Тож слово — ювіляру
Гранітну стелу виготовив за власні кошти 82-літній Петро Кондзерський
«Ніколи не думала, що, живучи на хуторі, вдається власноруч творити речі, які можна одягнути у світське товариство і якими захоплювалися б у столиці», — поділилася враженнями народна артистка України Оксана Пекун, коли побувала в гостях у волинської майстрині Людмили Михайлюк. Про цю мандрівку мені розповіли керівник ветеранського хору «Осіннє золото» Ярослав Матулько і староста Таїсія Кофан. (Цей колектив із містечка Локачі не раз виступав у Києві, був гостем популярної телепередачі «Надвечір’я», про що вже писала наша газета). А коли ведуча програми «Фольк-music» на Першому національному Оксана Пекун разом зі знімальною групою вирішила побувати на землі, де народився цей славний колектив, гостинні господарі показували столичним гостям усе найкраще, тоді й завітали на хутір, що загубився між селами Війниця й Губин. Захотілося й мені все побачити на власні очі
Коли до Горохівської центральної районної лікарні під’їхали на чотирьох автомобілях більше 20 військовослужбовців із букетами квітів, за ними з цікавістю спостерігали з вікон і хворі, і медики. Довідавшись, що це бойові побратими Романа Коротицького прибули забирати з пологового відділення додому його синочка і дружину Іванну, вони почали вітати мужніх захисників України. На той час у батальйоні Роман першим став батьком. «Ваш козак буде і названим сином «Світязя», — заявляли військовослужбовці Романові та Іванні
На долю скромної сільської бібліотекарки Віри Міндер випало чимало випробувань, які вона достойно та з гідністю приймає, на життя не скаржиться й не плаче. Своїм оптимізмом та енергією жінка допомагає іншим не впасти у відчай
Коли нещодавно у Луцьку святкували 26-у річницю незалежності України, то серед присутніх на Театральному майдані була і лучанка Людмила Ваврух. Ця жінка — одна із тих, хто дитиною був виселений до Сибіру разом із репресованими батьками — ворогами народу, як їх називали
Такі слова чую у ці дні від багатьох людей, які не забули про добрі справи виконавчого директора Мальтійської служби допомоги у нашій області, свічка життя якого згасла у ніч на 24 вересня
Фахівці Волинського обласного лабораторного центру інформують, що з початку епідемічного сезону, котрий почався 2 жовтня, від вірусних інфекцій постраждало майже 7,5 тисячі наших краян
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ