То в Човниці «Чорнобиль» чи «нічого страшного»?

Кость ГАРБАРЧУК

«Ми ж не ядерне паливо виготовляємо»
Ми вирушили на батьківщину волинського академіка Михайла Кравчука, щоб на власні очі подивитися на ті бочки й понюхати, чи справді смердить у Човниці. Завдяки знаменитому землякові від траси Луцьк—Маневичі до села прокладено якісну асфальтову дорогу, адже музей знаного у світі математика відвідує чимало делегацій та екскурсій. Восени цього року тут також очікують поважних гостей із нагоди відзначення 125-річчя від дня народження Михайла Кравчука.

Хтось хоче перетворити наше село і його природу на зону відчуження, а місцевих жителів зробити хворими і немічними.

Відразу при в'їзді в село, ліворуч, біля знака з написом «Човниця» видно руїни колишніх колгоспних корівників, гори дров та чорні бочки. Картина нагадує нетрі Бразилії чи Колумбії. Першим нам назустріч вибігає обдертий собачка. За ним виходить чоловік, який пояснив, що керівників підприємства немає: поїхали на аукціон для закупівлі сировини.

Отож безпосередньо на місці нам вдалося з'ясувати, що вже понад рік у Човниці працює переробне підприємство ТзОВ «Віктол-транс», яке в 11 піролізних печах виробляє деревне вугілля, а ще одна фірма «Приріст плюс» забезпечує сировиною та продає готову продукцію.
Того дня диміло тільки дві бочки, й дим стелився над полем у напрямку сусіднього села Озеро, що за 5 кілометрів. Як пояснив наш гід, який назвався Сашком, ніякої шкоди для здоров'я людей немає, адже за совєтів тваринницькі ферми будували, враховуючи рекомендації науковців та показники рози вітрів.
— Може, раз на місяць дме в бік Човниці. А якщо в грубках люди споконвіку палять, хіба дим не такий самий? – дивується наш співрозмовник. – Листа в редакцію написали заздрісники. Що вони хочуть? Нічого страшного тут немає, ми ж не ядерне паливо виготовляємо. Люди офіційно працюють й отримують зарплату. Робота брудна й важка, але де інакше ту копійку заробиш? Не знаю, кому тут смердить…
Олександр показує готову продукцію, розфасовану у мішки по 17 кілограмів. Робітники різали поліна бензопилою, й ми звернули увагу, що деревина з чіпами. Колодки закладали у піролізні печі, на яких крейдою написана дата початку випалювання. Нам пояснили й показали весь технологічний процес та завели у побутову кімнату для працівників.

До найближчої хати 300 метрів, до села – 500
Під час спілкування з жителями Човниці ми почули різні думки щодо тих бочок. Частина селян переконувала, що ніякого смороду немає, інша з цим не погоджувалася. Особливо нарікали люди на сільського голову, який нічого не робить, щоб роз'яснити ситуацію.
Але в мене є запитання і до жителів Човниці: чому за весь час роботи на їхній території підприємства «Віктол-транс» ніхто не поцікавився у керівника громади правовим статусом фірми, документами та податками, які сплачуються до місцевого бюджету? Невже це потрібно робити через газету?
Завітненський сільський голова Михайло Лук'янчук розповів, що підприємство зареєстроване в Луцьку, працює в Човниці півтора року.
— Земля, на якій встановлено бочки, перебуває за межами населеного пункту, тому їм від нас ніякого дозволу не потрібно, — пояснив очільник сільської ради. — До крайньої хати, у котрій ніхто не живе, – 300 метрів, а до села — 500. Дотримано всіх санітарних норм щодо населеного пункту. Як мені пояснили підприємці, документи відправили на Київ і чекають, коли видадуть екологічний дозвіл на викиди. Вони приходили на сесію, й місцеві депутати були не проти розміщення виробництва. Але офіційного документа ніхто так і не дав. Коли звертаюся за спонсорською допомогою, завжди виділяють кошти на школу чи клуб. Але не бажають перереєструватися на нашій території. Може, з вашою допомогою заворушаться, – з надією в голосі каже голова.
Як нам пояснив очільник Ківерцівської райдержадміністрації Валерій Ткачук, дозвіл на викиди дають спеціалізовані установи. Цей підприємець домовився встановити піролізні печі на орендованій території господарського двору.
— Ми неодноразово зверталися до сільського голови, щоб зобов'язав бізнесменів прибрати бочки, кілька разів зустрічалися з власником виробництва. У нього є документи на підприємницьку діяльність, а на розміщення цих печей немає. Сільський голова мовчить, от вони їх і встановили, — каже Валерій Ткачук. — Нещодавно на колегії райдержадміністрації ми знову звернули увагу керівника місцевої громади на проблему. Якщо голова сам не може дати ради, то повинен зібрати депутатів і спільними зусиллями вирішити це питання, щоб не було від людей скарг. Господарський двір — це територія їхньої сільської ради, його зона відповідальності.
— Підприємство працює законно, має всі дозволи, робітники отримують офіційну зарплату, тільки поки що не можуть зробити документи на землю, — зазначив перший заступник голови Ківерцівської РДА Юліан Таранчук.

Деревне вугілля продають у Польщу
Після нашого відрядження в Човницю у редакцію з пакетом документів приїхали директор підприємства Олександр Каштанов та його заступник Володимир Киричук. У них, зокрема, вказано, що компанії «Віктол-транс» та «Приріст Плюс» зареєстровані в Луцьку на вулиці Словацького. Засновник і керівник обох фірм — Олександр Каштанов. На виробництві задіяно 10 працівників.
— Наше підприємство має міжнародну акредитацію. Свою продукцію — деревне вугілля – продаємо за кордон, у Польщу. Маємо аукціонні свідоцтва, які підтверджують, що ліс купуємо тільки офіційно, — пояснив бізнесмен. — На підставі договору суборенди орендуємо приміщення в Оксани Корнійчук. І в цій угоді передбачено плату за землю.
Як пояснив пан Каштанов, отримання дозвільних документів – на фінальній стадії. Вони пройшли всі експертизи й отримали від науково-дослідного інституту гігієни та медичної екології імені Марзєєва висновок про те, що межі, в яких розміщене їхнє виробництво, є прийнятними для такого виду діяльності. Це офіційне підтвердження з Києва, що дозволяє встановлювати піролізні печі на території села.
За словами пана Киричука, через тривалу бюрократичну тяганину у зв'язку з реформуванням контролюючих інстанцій вони не могли раніше отримати ці документи.
— Коли розпочинали виробництво, виступали на сесії сільської ради перед місцевими депутатами, й не було ніяких заперечень. У нас нормальні стосунки з жителями Човниці. Допомагаємо школі, сільській раді, клубу. Чому ніхто ніколи до нас не звернувся зі своїми питаннями? — дивується Олександр Каштанов. — Ми ж ні від кого не ховаємося, готові вислухати всі претензії та знайти компроміс.
Ще перед початком робіт подавали в газету оголошення про наміри, як передбачено законодавством, й не отримали ніяких заперечень. Якби люди тоді висловилися проти, ми навіть не розпочинали б, — додає Володимир Киричук.

Михайло Лук’янчук сподівається, що село матиме користь від виробництва.

У цих печах і «робиться бізнес».