up-arrow

Усе таємне стає колись явним

title
Нарікання на те, що молоде покоління зовсім відбилося від рук, не шанує дорослих і котиться невідомо куди, були в усі часи і в усіх народів. За свідченням істориків, подібні претензії вони знаходили ще на табличках стародавніх шумерів, котрі жили задовго до Різдва Ісуса Христа у четвертому тисячолітті до нашої ери. Тому не варто дивуватися, що сьогодні молодь критикують за все на світі. Але чи завжди старші люди демонструють підростаючому поколінню приклад достойної поведінки, на яку варто рівнятися? На жаль, ні

Тамара ТРОФИМЧУК,
відповідальний секретар газети «Волинь–нова»


Вікна нашої редакції виходять на житлові будинки на проспекті Волі, так звану сталінську забудову, де просторі квартири зі стелями під три метри. Кабінети журналістів «Волині» — хороший оглядовий майданчик, звідки видно чимало таких помешкань. Поглянувши ненароком на вікна навпроти, можна стати свідком сюжетів, від яких потім довго приходиш до тями. Скажімо, в одній з квартир час від часу стаються бійки. Нещодавно було видно, як зчепилися дві жінки, можливо, невістка зі свекрухою. Схопили одна одну за волосся і кружляли спершу по кімнаті, потім вибралися на балкон, де вовтузилися так, що, здавалося, зламають перила і попадають на асфальт.
В іншій квартирі цього ж дому мешкає дідусь–інвалід. На перший погляд він викликає співчуття — ходить на милицях, пересувається з горем–бідою. Але природне почуття жалю змінюється розчаруванням, бо періодично літній чоловік викидає з вікна на вулицю пластикові пляшки. Ми вже двічі заставали його за цією ганебною справою. Спершу думали, можливо, випадковість. Не вірилося, що людина в літах може поводитися, як невихований підліток. Та за кілька днів інвалід на наших очах знову викинув одну пляшку, потім ще одну, і стало зрозуміло, що це система. У такий спосіб він позбавляється від сміття в своїй хаті.
Якось із колегами ми набралися терпіння і простежили за його маневрами від початку до кінця. Чесно кажучи, це була сумна картина. Спираючись на милиці, дідусь підійшов до вікна, відхилив його, зняв кришечку з пляшки, подивився, чи не йде хтось вулицею. Переконавшись, що внизу «чисто», пожбурив пластикову тару на бруківку. Там вона і пролежала три дні (привіт працівникам ЖЕКу). Якщо у самісінькому центрі Луцька, біля Східноєвропейського національного університету та банківських установ не прибирається по півтижня, чи варто очікувати порядку у спальних районах чи на околицях обласного центру?
Отак справджується євангельська істина про те, що все таємне стає колись явним. Звісно, кожен із нас час від часу порушує якісь правила, робить недостойні вчинки, особливо тоді, коли думає, що цього ніхто не бачить. Поліція не застукала — значить можна. Але випадковим свідком тих чи інших діянь завжди може бути хтось сторонній. Той, хто спостерігає за нами із сусіднього вікна.
Не кажучи вже про те, що все, що ми робимо за плечима в людей, насправді робимо на очах у Бога.

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Будь-яка справа має починатися з любові. Такої філософії навчали мене у дитинстві, цими принципами керуюсь і сьогодні, ступаючи на нові журналістські стежки
Коли отримала листа від 7-річної дівчинки, яка надіслала до «Мультляндії» поезії, відчула дежавю: її твори дуже нагадали за стилем мій перший вірш. Наче побачила себе понад 20 років тому, знову відчула, як раділи тоді батьки… Гарні ті спогади із дитинства, адже завжди зігріті теплом і увагою рідних. Тепер навіть дивуюся, як попри роботу й чимале господарство тато з мамою встигали з нами так багато спілкуватися
Дев’яте травня 2008–го. Запрошую дівчину (яка згодом таки стане моєю дружиною) подивитися «вживу» парад на Хрещатику. На виході зі станції метро «Театральна» усміхнені молоді люди роздають стрічки, які нині одні називають «колорадськими», інші – «георгіївськими». Тоді ж їх, здається, абсолютна більшість ані так, ані інакше не називала
Знаєте, хто це? Так у фантаста Дмитра Глуховського у книзі «Метро 2033» названі бібліотекарі, бо вони занадто розумні для звичайних мутантів, скептизує автор. «… Я бачу в їхніх очах проблиски розуму… А що вони бачать у наших очах, ми не знаємо. Але якщо не бігти, не битися, а просто дивитися їм в очі – між тобою і ними відбувається щось. І вони залишають тобі життя». Звісно, це фантастика, але у найменшій фантастичній повісті ви знайдете великий натяк на реальність
Після закінчення школи ми, майже три десятки однокласників, щиро обіцяли щороку приїжджати на зустрічі випускників. Забігаючи наперед, скажу, що абсолютно всі жодного разу так і не зібралися. На ювілейну річницю покладали великі надії, заздалегідь попередили, готувалися. Збираючись у дорогу, обдзвонила тих, хто жив неподалік. Разом усе ж веселіше їхати. Та на заваді несподівано стала примара надуманої провінційності
Минулого тижня керівництво департаменту освіти Чернівецької облдержадміністрації оприлюднило результати пробного зовнішнього незалежного оцінювання вчителів
Кажуть, тут завжди мертва тиша. Кажуть, тут зупинився час. Кажуть, що нога людини сюди не зможе ступити ще зо дві тисячі років. Але є такі, хто наперекір долі чи то з бажання позмагатися з нею разом із перелітними птахами повертаються з чужини, щоб оселитися на випаленій радіацією землі. Сюди тягне різноманітних екстремалів, переважно молодих людей, фанатів комп’ютерних ігор, які хочуть, крім віртуальних зображень, пройтися закинутими шляхами, відчути себе сталкерами
Щоразу, коли перед Проводами пов'язую свіжі рушнички на батьківських могилах, спливає у пам'яті влучний вислів відомого письменника і публіциста Володимира Яворівського: «Хрести на могилах — як знаки додавання між минулим і майбутнім»
— Тату, мені треба у школу ватно-марлеву пов’язку, — сповістила днями молодша доця. Треба, то й треба. Але виявилося, що у найближчих трьох аптеках їх уже катма. Мабуть, розгребли, подумав я. Мої побоювання підтвердили у наступній аптеці. — Ватно-марлевих пов’язок немає. За сьогодні ви уже п’ятий про них запитуєте, — посміхнулася провізор. — Візьміть медичну маску. Може, вона підійде, а якщо й ні, то не страшно, бо коштує копійки
Крик душі відомого лікаря: педіатр Євген Комаровський в колонці для «Новое время» намагається достукатись до народних депутатів, щоб вони запровадили медичну реформу. Подаємо повністю його текст
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ