up-arrow

«Цивільна оборона»

title
— Тату, мені треба у школу ватно-марлеву пов’язку, — сповістила днями молодша доця. Треба, то й треба. Але виявилося, що у найближчих трьох аптеках їх уже катма. Мабуть, розгребли, подумав я. Мої побоювання підтвердили у наступній аптеці. — Ватно-марлевих пов’язок немає. За сьогодні ви уже п’ятий про них запитуєте, — посміхнулася провізор. — Візьміть медичну маску. Може, вона підійде, а якщо й ні, то не страшно, бо коштує копійки

Сергій НАУМУК,
заступник головного редактора газети «Волинь-нова»

 

Ми й придбали дві маски. Наступного дня виявилося, що вона не підходить. Нічого не вдієш: шукаю запаси марлі, вату, голку, нитки та ножиці. Набираю в інтернеті «ватно-марлева пов’язка». Автоматично видає, «як її зробити». Мабуть, не один готував дитину до цивільної оборони. Розкладаю марлю, кладу шар вати. Згортаю і приміряю до голови доні.
— Тату, ти такий досвідчений. Ніби вже це робив, — із захопленням спостерігає мала.
Ще б пак, тато досвідчений. То ж далеко не перша моя пов’язка. Пригадалося, як у середніх класах ми мали дні цивільної оборони. Певно у 5 класі мама зробила мені зовсім простеньку. Не прошита, вона виглядала не вельми привабливо. Але зате її самому вдалося легко пов’язати і можна було спокійно дихати. Найкрутіші ж витвори моїх однокласників нагадували... Ну, як би це описати... Ватні подушечки з чотирма шнурками. Через них не те що дихати неможливо, їх навіть зав’язати було незрозуміло як.
Загалом шкільні дні цивільної оборони нам подобалися. «Старшаки» бігали з ношами, носили умовного потерпілого, накритого білим халатом. А вся лінійка спостерігала, як це правильно робити. А потім було найцікавіше: ми йшли у бомбосховище. Старенька школа не видавалася здатною витримати ядерний удар, а тому воно було обладнане у сільському будинку культури. Капітальна споруда мала підвал, який ми з цікавістю оглядали. Ніхто з нас, з учителями включно, не уявляв, як мало відбуватися оте сидіння в підвалі на випадок ворожого удару.
До клубу від школи було з півкілометра, тож дорога туди й назад та ще й «екскурсія» підвалом забирали чимало часу. Проте одного разу нашому класу не поталанило. Математику, а пізніше алгебру й геометрію, у нас викладала директор школи Людмила Трохимівна Хомич. Була вимоглива, і ми її побоювалися. Тож якось, вже не пам’ятаю деталей, але ми у бомбосховище потрапили одними з перших. Поки інші класи роззиралися та підходили, ми вже сиділи в одному з підвальних приміщень. І в нас проходив урок математики! Не було дошки, парт, але урок тривав. Щось ми розв’язували чи повторювали усно — не пригадаю. Пам’ятаю тільки, як наприкінці заняття мій однокласник Адам посміливішав і запитав: «Людмило Трохимівно, а якщо почнеться ядерна війна, то математика тоді теж буде?» Директор відповіла ствердно, і ми й не засумнівалися.
Пізніше нас тішили, що коли відкриють нову школу, то там бомбосховище буде просто під нею, тож нікуди йти не доведеться. Але коли наприкінці 1980-х здали нову триповерхову лялечку, то Радянський Союз вже дихав на ладан, про ядерні удари ніхто не дбав і дні цивільної оборони чомусь не запам’яталися.
— Давай уже спати, — кажу малій і перериваю її приміряння маски.
Бо завтра знову на роботу, знову звичайні будні, новини не тішать, комуналку платити, ціни ростуть. Одне слово, триває «цивільна оборона».

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Будь-яка справа має починатися з любові. Такої філософії навчали мене у дитинстві, цими принципами керуюсь і сьогодні, ступаючи на нові журналістські стежки
Коли отримала листа від 7-річної дівчинки, яка надіслала до «Мультляндії» поезії, відчула дежавю: її твори дуже нагадали за стилем мій перший вірш. Наче побачила себе понад 20 років тому, знову відчула, як раділи тоді батьки… Гарні ті спогади із дитинства, адже завжди зігріті теплом і увагою рідних. Тепер навіть дивуюся, як попри роботу й чимале господарство тато з мамою встигали з нами так багато спілкуватися
Дев’яте травня 2008–го. Запрошую дівчину (яка згодом таки стане моєю дружиною) подивитися «вживу» парад на Хрещатику. На виході зі станції метро «Театральна» усміхнені молоді люди роздають стрічки, які нині одні називають «колорадськими», інші – «георгіївськими». Тоді ж їх, здається, абсолютна більшість ані так, ані інакше не називала
Знаєте, хто це? Так у фантаста Дмитра Глуховського у книзі «Метро 2033» названі бібліотекарі, бо вони занадто розумні для звичайних мутантів, скептизує автор. «… Я бачу в їхніх очах проблиски розуму… А що вони бачать у наших очах, ми не знаємо. Але якщо не бігти, не битися, а просто дивитися їм в очі – між тобою і ними відбувається щось. І вони залишають тобі життя». Звісно, це фантастика, але у найменшій фантастичній повісті ви знайдете великий натяк на реальність
Після закінчення школи ми, майже три десятки однокласників, щиро обіцяли щороку приїжджати на зустрічі випускників. Забігаючи наперед, скажу, що абсолютно всі жодного разу так і не зібралися. На ювілейну річницю покладали великі надії, заздалегідь попередили, готувалися. Збираючись у дорогу, обдзвонила тих, хто жив неподалік. Разом усе ж веселіше їхати. Та на заваді несподівано стала примара надуманої провінційності
Минулого тижня керівництво департаменту освіти Чернівецької облдержадміністрації оприлюднило результати пробного зовнішнього незалежного оцінювання вчителів
Кажуть, тут завжди мертва тиша. Кажуть, тут зупинився час. Кажуть, що нога людини сюди не зможе ступити ще зо дві тисячі років. Але є такі, хто наперекір долі чи то з бажання позмагатися з нею разом із перелітними птахами повертаються з чужини, щоб оселитися на випаленій радіацією землі. Сюди тягне різноманітних екстремалів, переважно молодих людей, фанатів комп’ютерних ігор, які хочуть, крім віртуальних зображень, пройтися закинутими шляхами, відчути себе сталкерами
Щоразу, коли перед Проводами пов'язую свіжі рушнички на батьківських могилах, спливає у пам'яті влучний вислів відомого письменника і публіциста Володимира Яворівського: «Хрести на могилах — як знаки додавання між минулим і майбутнім»
Крик душі відомого лікаря: педіатр Євген Комаровський в колонці для «Новое время» намагається достукатись до народних депутатів, щоб вони запровадили медичну реформу. Подаємо повністю його текст
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ