up-arrow
КУЛЬТУРА Архів рубрики

«Мій учень Сашко Пікалов блискуче пародіює Януковича» (Відео)

title
Виступи «95 кварталу» користуються неабиякою популярністю серед глядачів. Не часто вдається побачити в одній програмі стільки несподіваних режисерських знахідок. До того ж у них є те, чого бракує іншим, — ​гумор із перцем, що викликає водночас і сміх, і сльози

Надія РОДЕНКО

З особливим захопленням я спостерігаю за виступами Володимира Зеленського та Олександра Пікалова — мого колишнього учня, який на сцені блискуче пародіює президента-утікача Віктора Януковича. Саша навчався у Криворізькій середній спеціалізованій школі з поглибленим вивченням іноземних мов № 4, де я вчителювала. Він із друзями писав сценарії, готував виступи в ролях. Вони творили на сцені та-а-а-ке, що переповнений шкільний зал захлинався від сміху, тому їхніх виходів завжди чекали з нетерпінням. Пізніше хлопці об’єдналися в команду, яку назвали абревіатурою ШТЕМ (шкільний театр естрадних мініатюр).

« Що таке талант? Це не тільки дане Богом обдарування, а працелюбність, цілеспрямованість, сила волі.»

Мені, як заступнику директора школи з виховної роботи, постійно скаржилася класний керівник Сашка, бо ж він запізнювався на уроки, а то й пропускав їх. «Де ви буваєте?» — допитувалась я у хлопця.
Відповідь була дуже проста і майже переконлива: «Та ми ж зібрались у підвалі будинку і готували сценарій нашого виступу. Нічого поганого не робили». І сміх, і гріх від такого пояснення. У студентські роки хлопці команду КВК (клубу веселих і кмітливих) не випадково назвали «95 квартал». Цифра 95 для Володимира Зеленського, можна сказати, є знаковою. Навчався він у сусідній із четвертою школою гімназії за номером 95 і закінчив її в 1995 році. Всі друзі зустрічались на 95-му кварталі.
Коли готувались до традиційного свята закінчення школи, то вирішили створити «Музей несподіваних речей», тобто зібрати те, чим випускники користувалися в дитинстві, — чепчики, улюблені іграшки, підгузки, соски, взуття… Батькам також ця ідея сподобалася. Але Сашко Пікалов заявив, що у нього нічого такого немає, проте він пам’ятає віршик:
Я люблю свою лошадку,
Причешу ей шерстку гладко…
Тоді в гаражі якогось фотографа ми знайшли дитячу іграшку — коника-гойдалку. І на святі останнього дзвоника Саша зі стрічкою «Випускник», осідлавши забавку, залюбки продекламував ці рядки для всіх присутніх.
Після закінчення школи Саша з друзями по ШТЕМу вступив до Криворізького гірничого інституту (нині — Національний технічний університет). Студентами хлопці активно виступали в команді КВК «95 квартал». Водночас вони звернулись до мене з проханням, аби допомогла їм організувати дискотеки для учнівської молоді. У вільний від занять час проводили танцювальні програми при Дзержинському центрі дитячої та юнацької творчості у Кривому Розі. Але й гумористичних виступів не залишали. Тоді це було для них просто захопленням, яке приносило задоволення. Згодом хобі переросло у справу всього життя.
Що таке талант? Це не тільки дане Богом обдарування, а працелюбність, цілеспрямованість, сила волі. У хлопців усе вдавалося на «відмінно», хоч вони про професійне театральне майбутнє навіть не думали. Але доля внесла свої корективи у вибір життєвого шляху.
Сьогодні ж в їхні сонячні усмішки закохані мільйони глядачів. Дарувати людям радість — сенс їхнього життя. Мені приємно думати про те, що на моєму учительському поприщі було не просто багато хороших учнів, але ще й таких веселих, одержимих і невгамовних.
смт Маневичі.

На фото: Верхи на «конику» випускник Криворізької школи № 4 декламує рядки, що найбільше запам’яталися з дитинства. Надія Роденко тримає мікрофон.

Дивимось Пікалова-Януковича – https://www.youtube.com/watch?v=HXK5rBQnEV0 :

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
А після проведеного трусу Надія Кушнір не дала кинути вишите патріотичною молитвою полотно (на фото) у вогонь, хоча це загрожувало багатодітній родині висилкою в Сибір
Раптово зупинилося серце відомого в Україні та світі художника, 57–річного Тараса Більчука з Рівненщини. Активний учасник Революції гідності не раз стояв на порозі смерті: під час першого розгону Майдану отримав струс мозку, а у страшні лютневі дні куля снайпера пробила ногу митця, коли він виносив поранених з вулиці Інститутської
Українське небо архітектор Мирослава Шундерук не ділить надвоє, хоч воно різне: на Волині повне блакитного сяйва, а на Донбасі з присмаком війни, просякнуте димом і порохом. Але цю землю чужою назвати не може, бо Донецьк розбудовувала українська молодь, яка хотіла жити у цій державі. Вона — архітектор із непростим творчим поглядом на навколишній світ. Глибокий сенс вбачає в історичній цінності міста. Є автором більше тисячі графічних малюнків архітектурних творінь. Виконання лише олівцем вирізняє її роботи із мистецького середовища
Історію цього народного аматорського театру із Горохівщини кожен прийдешній рік неодмінно збагачує незабутньою подією. Скажімо, постановкою нового спектаклю чи успішними гастролями! А ось літо, що минає, запам’ятається колективові спершу несподіваною новиною, а потому — знайомством із співзасновниками студії Red Glass продюсером Яною Алтуховою, режисером Стасом Туренком і оператором Олександром Бойком, які приїхали зі столиці для пробних зйомок майбутнього повнометражного фільму про місцевий театр
Так заявив Євген Галич, лідер гурту «О.Torvald» (учасник «Євробачення-2017»), на цьогорічному фестивалі патріотичного духу на Волині, що зібрав рекордну кількість глядачів – за 3 дні дійство відвідало 12 тисяч осіб (гості були навіть з Ізраїлю та Японії), перед якими виступило аж 60 гуртів
Людмила та Володимир Козачуки зі Смідина Старовижівського району поєднані не лише Господніми вузами, а й творчими. Він пише музику, разом із донькою Марією співає у сімейному дуеті «Сонячний дощ», популяризуючи вірші волинських авторів у жанрі співаної поезії. Вона — знаний майстер народної творчості, створює обереги — ляльки-мотанки, в які вкладає молитву і душу
Найстарша читачка бібліотеки села Коршовець, що в Луцькому районі, 79–річна Євгенія Опейда (на фото) з–поміж інших користувачів книгозбірні вирізняється тим, що її цікавить постать славетного гетьмана
Настоятель Свято-Михайлівського храму Української православної церкви села Бужанка Іваничівського району Петро Кубінський (на фото) «докопався» до пращурів аж у 1693 рік
Рівнянка Зоя Романова — одна з тих, хто вперто намагається конкурувати з індустрією машинної вишивки. Про свою роботу говорить із задоволенням, проте справжній захват у майстрині викликають українки, що вишивали сотні років тому
У такий спосіб відзначали День Державного Прапора
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ