up-arrow

У Чорнобилі природа заліковує рани

title
Кажуть, тут завжди мертва тиша. Кажуть, тут зупинився час. Кажуть, що нога людини сюди не зможе ступити ще зо дві тисячі років. Але є такі, хто наперекір долі чи то з бажання позмагатися з нею разом із перелітними птахами повертаються з чужини, щоб оселитися на випаленій радіацією землі. Сюди тягне різноманітних екстремалів, переважно молодих людей, фанатів комп’ютерних ігор, які хочуть, крім віртуальних зображень, пройтися закинутими шляхами, відчути себе сталкерами

Мирослава КОЗЮПА,
редактор відділу інформації
газети «Волинь-нова»


Попри те, що сьогодні сама згадка про Чорнобиль лякає більшість людей, життя тут триває: лісами сновигають дикі звірі, у водоймах плавають гігантські соми, що через свої розміри вже отримали назви «радіаційних», місцеві мешканці-«самосели» вирощують грядки, іноді захоплюючи сусідські ділянки, і навіть святкують весілля. А підприємливі спритники умудряються на тому заробляти гроші, пропонуючи так звані чорнобильські тури.
Коштують вони від кількасот гривень до кількасот доларів. З одного такого повернувся і мій знайомий. Хлопець повірив запевненням організаторів, що маршрут прокладено безпечними шляхами, де доза опромінення в кілька разів менша, ніж при перельоті на авіалайнері, та вдвічі менша від рентгену. Головне — не затримуватися тут більш ніж на п’ять днів.
Як виявляється, тури в Чорнобиль досить популярні — щороку його відвідують тисячі людей із понад 60 країн світу. Американський фотограф Філіп Гроссман загалом прожив у зоні кілька місяців, зняв майже 60 годин відео і понад 20 тисяч унікальних фотографій, які представив у штаб-квартирі ООН, організувавши величезну виставку, присвячену найбільшій техногенній катастрофі сучасності. Закохавшись у Чорнобильський край, він навіть провів у ньому церемонію одруження.
Сьогодні тут зеленіють кущі, колишні поля і села заростають самосівом, крізь асфальтовані доріжки пробиваються молоді деревця. До радіаційно заражених місць повертаються звірі: кабани, козулі, зайці, вовки, лисиці. Фотопастки, встановлені іноземними дослідниками, зафіксували навіть рисей та бурих ведмедів, які в Україні є рідкістю. На болотах великими зграями селяться тетеруки, з’явилися рідкісні чорні лелеки, півтора десятка різних видів кажанів, серед яких декілька занесені до міжнародної Червоної книги. Табунами ходять коні Пржевальського, яких у зону відчуження привезли в 1990-х роках, а Прип’ять кишить рибою.
Чорнобильське лихо підкинуло роботи науковцям. Вони запевняють, що стоять за крок до великого відкриття того, як радіація впливає на людський організм і як вона пов’язана з онкологією. Якщо припущення дослідників підтвердяться, дуже скоро медицина змінить підхід до лікування захворювань, зокрема щитоподібної залози.
Тож, схоже, природа заліковує рани, нанесені їй «мирним» атомом. Звичайно, достеменно не відомо, який вплив має радіація на тваринний світ, однак якихось мутацій у цій унікальній екосистемі дотепер не виявлено. Виживання великої популяції тварин у зоні відчуження дає підстави говорити, що опромінення не перешкоджає відродженню життя. Через три десятиліття після ядерної катастрофи у Чорнобилі відновилося все те, що людина знищувала своєю діяльністю сотню років.

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Для нас, сільських дітей 1970–1980-х років, літні канікули були дещо інакшими, ніж у теперішньої малечі. Вони асоціювалися з випасанням корови, прополюванням буряків, збором вишень (для себе і на продаж – у селі були пункти прийому цих ягід) тощо. А ще кожен із нас мріяв потрапити на… роботу. Може, комусь видасться дивним, але з четвертого(!) класу діти могли справді заробляти в колгоспі. А обліковець, як і належить, фіксував трудодні. Старшокласники записувалися на позмінку на тік і на збирання врожаю. Там непросто – спека, пил, швидкий темп, але бажання мати власні гроші, на які придбаєш те, що подобається, брали верх над усім
Від побутових травм не убезпечений ніхто. Цими вихідними втрапила в халепу і я – не помітила у густій траві невеличкої дощечки із чималим іржавим цвяхом, який, проколовши підошву взуття, уп’явся мені в ногу
Чомусь одні входять у наше життя легко, інших ми пропускаємо через сито випробувань і час. Одні йдуть безболісно, інших закарбовуємо на все життя. Варто пам’ятати тих людей, на яких хотіли бути схожими в дитинстві. Тим вартіснішою є наша вдячність сьогодні
У Кабміні вже кілька місяців іде війна між міністром інфраструктури Володимиром Омеляном та керівником «Укрзалізниці» поляком Войцехом Балчуном. Міністр критикує іноземця за погану роботу, той парирує, що це упереджене ставлення, насправді результати є. Мої симпатії, як глядача, у цьому шоу на боці пана Омеляна. Ейфорія від так званих варягів в уряді минула разом із відходом від справ на Одещині Міхеіла Саакашвілі. Надто багато претензій накопичилося до топ-менеджерів підприємств типу «Укрзалізниці» чи «Укрпошти». Нові люди прийшли там до керма під гаслами «Рятуємо галузь». Натомість виглядає так, що рятують вони лише власні кишені: реформи директори розпочали із себе, встановивши місячну зарплату у… кілька сотень тисяч гривень!
Строга жінка-лікар взяла дерев'яну указку й попросила закрити ліве око долонею. Десь далеко в кутку просторого кабінету світилася таблиця для перевірки гостроти зору. Ще раніше у мене закрадалися підозри про якісь проблеми з очима, тому й прийшов на літніх канікулах з мамою у поліклініку до окуліста. Саме до цього спеціаліста чомусь завжди була найбільша черга, тож довелося години дві чекати під дверима
Якось у дощ діти переклацали десятки телеканалів, закинули пульт і пішли гасати інтернетом. А після кількох серій набридлого фільму взялися вивчати анонси кінотеатрів
Автобус сполученням Моршин — Луцьк. 20-хвилинна зупинка у Радехові на Львівщині. Обходячи автостанцію, швидко знаходжу колоритну вивіску — «Вбиральня»
Наша з чоловіком подорож до Львова обіцяла бути насиченою і цікавою. Приїхавши до кума, одразу визначили основні місця, де маємо побувати, – погуляти затишними вуличками центру, заглянути в славнозвісну «Криївку», піднятися на Високий Замок. «А хочете подивитися, як я літатиму? – запропонував кум. – Дружина подарувала квиток на 10 хвилин вищого пілотажу, а я ніяк не можу знайти час». Так і вирішили: суботу присвятимо нашим планам на землі, а неділю – кумовим у небі
Моє дитинство, яке проходило в так званому віддаленому селі, на самому кордоні з Польщею, було тісно пов’язане з найстарішими членами сім’ї
На автодорозі Ковель-Луцьк поблизу села Погиньки Ковельського району мотоцикл «Honda» зіткнувся із вантажівкою «ГАЗ»
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ