up-arrow

У Чорнобилі природа заліковує рани

title
Кажуть, тут завжди мертва тиша. Кажуть, тут зупинився час. Кажуть, що нога людини сюди не зможе ступити ще зо дві тисячі років. Але є такі, хто наперекір долі чи то з бажання позмагатися з нею разом із перелітними птахами повертаються з чужини, щоб оселитися на випаленій радіацією землі. Сюди тягне різноманітних екстремалів, переважно молодих людей, фанатів комп’ютерних ігор, які хочуть, крім віртуальних зображень, пройтися закинутими шляхами, відчути себе сталкерами

Мирослава КОЗЮПА,
редактор відділу інформації
газети «Волинь-нова»


Попри те, що сьогодні сама згадка про Чорнобиль лякає більшість людей, життя тут триває: лісами сновигають дикі звірі, у водоймах плавають гігантські соми, що через свої розміри вже отримали назви «радіаційних», місцеві мешканці-«самосели» вирощують грядки, іноді захоплюючи сусідські ділянки, і навіть святкують весілля. А підприємливі спритники умудряються на тому заробляти гроші, пропонуючи так звані чорнобильські тури.
Коштують вони від кількасот гривень до кількасот доларів. З одного такого повернувся і мій знайомий. Хлопець повірив запевненням організаторів, що маршрут прокладено безпечними шляхами, де доза опромінення в кілька разів менша, ніж при перельоті на авіалайнері, та вдвічі менша від рентгену. Головне — не затримуватися тут більш ніж на п’ять днів.
Як виявляється, тури в Чорнобиль досить популярні — щороку його відвідують тисячі людей із понад 60 країн світу. Американський фотограф Філіп Гроссман загалом прожив у зоні кілька місяців, зняв майже 60 годин відео і понад 20 тисяч унікальних фотографій, які представив у штаб-квартирі ООН, організувавши величезну виставку, присвячену найбільшій техногенній катастрофі сучасності. Закохавшись у Чорнобильський край, він навіть провів у ньому церемонію одруження.
Сьогодні тут зеленіють кущі, колишні поля і села заростають самосівом, крізь асфальтовані доріжки пробиваються молоді деревця. До радіаційно заражених місць повертаються звірі: кабани, козулі, зайці, вовки, лисиці. Фотопастки, встановлені іноземними дослідниками, зафіксували навіть рисей та бурих ведмедів, які в Україні є рідкістю. На болотах великими зграями селяться тетеруки, з’явилися рідкісні чорні лелеки, півтора десятка різних видів кажанів, серед яких декілька занесені до міжнародної Червоної книги. Табунами ходять коні Пржевальського, яких у зону відчуження привезли в 1990-х роках, а Прип’ять кишить рибою.
Чорнобильське лихо підкинуло роботи науковцям. Вони запевняють, що стоять за крок до великого відкриття того, як радіація впливає на людський організм і як вона пов’язана з онкологією. Якщо припущення дослідників підтвердяться, дуже скоро медицина змінить підхід до лікування захворювань, зокрема щитоподібної залози.
Тож, схоже, природа заліковує рани, нанесені їй «мирним» атомом. Звичайно, достеменно не відомо, який вплив має радіація на тваринний світ, однак якихось мутацій у цій унікальній екосистемі дотепер не виявлено. Виживання великої популяції тварин у зоні відчуження дає підстави говорити, що опромінення не перешкоджає відродженню життя. Через три десятиліття після ядерної катастрофи у Чорнобилі відновилося все те, що людина знищувала своєю діяльністю сотню років.

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Будь-яка справа має починатися з любові. Такої філософії навчали мене у дитинстві, цими принципами керуюсь і сьогодні, ступаючи на нові журналістські стежки
Коли отримала листа від 7-річної дівчинки, яка надіслала до «Мультляндії» поезії, відчула дежавю: її твори дуже нагадали за стилем мій перший вірш. Наче побачила себе понад 20 років тому, знову відчула, як раділи тоді батьки… Гарні ті спогади із дитинства, адже завжди зігріті теплом і увагою рідних. Тепер навіть дивуюся, як попри роботу й чимале господарство тато з мамою встигали з нами так багато спілкуватися
Дев’яте травня 2008–го. Запрошую дівчину (яка згодом таки стане моєю дружиною) подивитися «вживу» парад на Хрещатику. На виході зі станції метро «Театральна» усміхнені молоді люди роздають стрічки, які нині одні називають «колорадськими», інші – «георгіївськими». Тоді ж їх, здається, абсолютна більшість ані так, ані інакше не називала
Знаєте, хто це? Так у фантаста Дмитра Глуховського у книзі «Метро 2033» названі бібліотекарі, бо вони занадто розумні для звичайних мутантів, скептизує автор. «… Я бачу в їхніх очах проблиски розуму… А що вони бачать у наших очах, ми не знаємо. Але якщо не бігти, не битися, а просто дивитися їм в очі – між тобою і ними відбувається щось. І вони залишають тобі життя». Звісно, це фантастика, але у найменшій фантастичній повісті ви знайдете великий натяк на реальність
Після закінчення школи ми, майже три десятки однокласників, щиро обіцяли щороку приїжджати на зустрічі випускників. Забігаючи наперед, скажу, що абсолютно всі жодного разу так і не зібралися. На ювілейну річницю покладали великі надії, заздалегідь попередили, готувалися. Збираючись у дорогу, обдзвонила тих, хто жив неподалік. Разом усе ж веселіше їхати. Та на заваді несподівано стала примара надуманої провінційності
Минулого тижня керівництво департаменту освіти Чернівецької облдержадміністрації оприлюднило результати пробного зовнішнього незалежного оцінювання вчителів
Щоразу, коли перед Проводами пов'язую свіжі рушнички на батьківських могилах, спливає у пам'яті влучний вислів відомого письменника і публіциста Володимира Яворівського: «Хрести на могилах — як знаки додавання між минулим і майбутнім»
— Тату, мені треба у школу ватно-марлеву пов’язку, — сповістила днями молодша доця. Треба, то й треба. Але виявилося, що у найближчих трьох аптеках їх уже катма. Мабуть, розгребли, подумав я. Мої побоювання підтвердили у наступній аптеці. — Ватно-марлевих пов’язок немає. За сьогодні ви уже п’ятий про них запитуєте, — посміхнулася провізор. — Візьміть медичну маску. Може, вона підійде, а якщо й ні, то не страшно, бо коштує копійки
Крик душі відомого лікаря: педіатр Євген Комаровський в колонці для «Новое время» намагається достукатись до народних депутатів, щоб вони запровадили медичну реформу. Подаємо повністю його текст
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ