up-arrow
ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО Архів рубрики

Він і на війні — «свій» фельдшер

title
У Горохові і селах району працівника відділення екстреної медичної допомоги Руслана Майка знає чи не кожна сім’я. 37–річний чоловік настільки дорожить своєю репутацією медика, що чимало пацієнтів із великою повагою називають його «своїм», «сімейним», «особистим», «родинним» лікарем

Леся ВЛАШИНЕЦЬ

Після спілкування з Русланом Миколайовичем під час викликів усміхається навіть хворе заплакане дитинча, а людей старших настільки полонило його уміння допомогти ще й добрим словом, що багато жалісливих бабусь розповідають, як вираховували дні його чергувань, аби зробити виклик на 103.

Мамо, але не відмовляй мене, не роби нічого, аби визнали непридатним. Знаю, це у твоїх можливостях. Та я все одно піду на війну.

Як нещодавно з’ясувалося, є у Руслановій вдачі те особливе, що вирізняє його серед інших чоловіків. І дорожить він не лише своєю причетністю до благородної професії, а ще й інтелігентністю і порядністю, з якими нерозлучно йде по дарованій Богом життєвій дорозі. Тому ніхто з тих, хто знає Руслана Майка, особливо не здивувався, почувши, що він вирішив рятувати солдатів на передовій у зоні неоголошеної війни на Донбасі.
Збирався у пекло війни, затаївши у собі вольове рішення, аби рідні не хвилювалися передчасно. Тож про те, що син проходить медогляд для контрактної служби, завідувач Горохівського центру первинної медико–санітарної допомоги Галина Майко дізналася від колег.
— Руслане, то правда, що говорять? Ти хочеш іти в АТО? У тебе ж проблеми зі здоров’ям, — тремтів тоді у запитаннях голос від вибуху материнської тривоги.
— Правда. Мамо, але не відмовляй мене, не роби нічого, аби визнали непридатним. Знаю, це у твоїх можливостях. Та я все одно піду на війну. Не роблю нічого особливого, а лише те, що повинен зробити, — почула відповідь, від якої сивіють тисячі українських матерів.
…То було 7 грудня минулого року. Середа, в яку ще мав нічне чергування, а вранці пішов у військкомат. Цього ж дня мав прибути на Рівненський полігон. Матері зрозуміють, як розривалося серце однієї з нас, яка збирала сина на війну. Купувала одяг, взуття, медикаменти, не помічаючи нічого навколо за пеленою сліз… Щоб приїхав на полігон вчасно, Галина Федорівна сама найняла автомобіль.
У Рівному Руслан і його нинішні бойові побратими довго не затрималися — через декілька днів уже їхали на Донбас. У першому окремому мотопіхотному батальйоні «Волинь» із ним, санінструктором, на передовій сьогодні — ще п’ятеро жителів Горохівщини, які так само, без зайвих слів і пафосу, стали в ряди захисників нашого мирного життя.
…Нещодавно з чергової поїздки з АТО повернулися волонтери Віталій Гладун, Антон Кузьміч, Петро Бабій. Ці чоловіки, які одержимо не перестають жити духом передової та проблемами воїнів, приїхали з фронту зі словами вдячності декану Горохівського деканату, настоятелю Свято–Вознесенського храму міста Горохова отцю Андрію Сидору — за молитовники, керівнику ПОСП імені Шевченка Андрієві Тураку, угринівському сільському голові Віталію Шпилю, вільхівському сільському голові Романові Ковалюку — за запчастини і ковбасні вироби, керівнику ПП «Макс Ком» Оксані Щерблюк і директору ПП «Злагода» Миколі Линчуку — за ковбаси, Інні Голдованській — за макарони, дівчатам із «Hand Made по–львівськи» — за оперативне пошиття маскувальних халатів, Олені Плотниковій і дівчатам з організації «Маскувальна сітка для АТО» — за зимові кікімори, учням ЗОШ І–ІІІ ступенів №1 імені Івана Франка — за маскувальну сітку, працівникам Горохівського районного суду, Горохівського центру ПМСД, районної поліклініки, АТ «СКФ Україна»… Усім-усім, хто з вдячністю поділився із захисниками часточкою свого тепла, домашніми смаколиками і необхідними речами.
Щоб передати посилку для сина і його побратимів, до Віталія Гладуна приходила і Галина Майко.
— Коробки для Руслана підписані, — мовила з материнською дбайливістю.
— Та для нього півбуса передач, — добродушно усміхнувся волонтер.
— Від кого? — приємно здивувалася Галина Федорівна.
У вашого сина дуже багато друзів, — почула у відповідь. І ця фраза не потребувала коментарів.



ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Володимир Черчик із Маневичів вивів із пекельної пастки Іловайського котла 22 бійців 51­ї ОМБр — ​без дозволу командира, взявши відповідальність на себе
Більше 10 сімейних пар, які прожили у коханні і злагоді не один десяток літ, зібрала в обласному Фонді милосердя і здоров'я його очільник Лідія Тарасюк
Нащадки Степана Коханського досі зберігають його короткі листи. Унікальні документи вдалося виявити завдяки публікації у «Волині–новій»
Серед тих, ким по праву гордиться не лише Маневиччина, а й вся Україна, — Володимир Марчук, уродженець села Острови, який за участь в АТО удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня. Але про те, що перебуває на фронті, довго не зізнавався навіть рідній матері, щоб її не тривожити
Своє жіноче і материнське щастя Руслана Кича знайшла майже за тисячу кілометрів у селі Мирне Горохівського району
Володимир Філіпчук у 19 років отримав важке поранення на фронті, але зробив усе, щоб після семимісячного перебування у госпіталі повернутися до бойових побратимів, і зустрів із ними Перемогу в Магдебурзі
Коли Йосип Радильчук з повернувся з війни додому, батьківська оселя стояла пусткою: усіх родичів, українців, у рамках операції «Вісла» переселили з Холмщини під Луцьк
Слухати життєву історію Надії Свирид із села Сильне Ківерцівського району не можна без хвилювання: скільки випробувань довелося їй витримати! Всього було аж через край: 10 літ радянської каторги, догляд за лежачою донькою–інвалідом… А кілька років тому пані Надія ще й втратила зір. Проте, на щастя, не втратила віри в людей, які ніколи не залишали її в біді. Так сталося й цього разу – гроші на операцію збирали всім миром, у тому числі й читачі та працівники «Волині–нової»
Крик душі відомого лікаря: педіатр Євген Комаровський в колонці для «Новое время» намагається достукатись до народних депутатів, щоб вони запровадили медичну реформу. Подаємо повністю його текст
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ