up-arrow
ДОБРОГО ВАМ ЗДОРОВ'Я! Архів рубрики

Народився 7–кілограмовим і росте мужнім козаком

title
Якраз на Юрія Бог подарував Інні та Володимиру Вілігурським із села Пальче Ківерцівського району синочка. Цю новину у 2007 році оприлюднили чи не всі засоби масової інформації України. Адже вага новонародженого була рекордно великою, а пологи пройшли без ускладнень. Навіть лікарі називали це дивом

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

У напівзгорілу хату прилетів лелека
З Юрком Вілігурським вперше ми познайомилися 10 років тому в неонатальному центрі обласного дитячого територіального медичного об'єднання. Туди скерували породіллю з немовлям із Ківерців, аби пересвідчитись, що у хлопчика–богатиря нема проблем зі здоров'ям. Семикілограмовий новонароджений, який виглядав на добрих три місяці, солодко спав, а його мама бідкалася, що всі придбані сорочечки й повзунці безнадійно малі. Але при цьому світилася від щастя: лікарі, провівши обстеження, прийшли до висновку, що з дитиною все гаразд.

Не треба бути великим психологом, аби зрозуміти, що Юра росте в атмосфері тепла і любові. Він розкутий, допитливий, комунікабельний, веселий.

— Може, то Господь послав нам винагороду за пережиті страждання. Бо останнім часом сім'я наша мала багато випробувань. Не так давно горіла хата. З комина відвалилась цеглина, коли топили в грубці, зайнялося горище. А там, як зазвичай у селі, багато всього зберігали. Чоловік почав виносити з полум'я мішки з цукром, борошном та й задихнувся, впав обпечений. Я тоді зі старшим синочком Толиком у лікарні в Ківерцях лежала, то й не знала, що вдома сталося. Чую, медсестри бігають, рух у приймальному відділенні. Кажуть, що привезли з Пальчого чоловіка обгорілого. Я туди. Володю не можна було впізнати— чорний весь. Торкнулася волосся, а воно попелом обсипалося на подушку, — згадувала жінка, витираючи сльози.
Володимира відправили в опіковий центр до Луцька. Потрібні були гроші на лікування, та й будинок не міг стояти без даху. А на руках — троє діток, найстарша восьмирічна Ярослава — за няньку, Толя — після операції, Ніночка зовсім мала. Не дивно, що в жінки тиск став зашкалювати, ніколи було про себе думати.
Я і до того багато біди зазнала: кілька операцій перенесла, першу дитинку втратила. А коли завагітніла уп'яте, дехто підсміювався, що мічу в матері–героїні. Нікого не слухала, сподівалася на Бога, а ще на свого чоловіка, який дбає про сім'ю. Він як тільки зміг стати на ноги, виписався з лікарні, хоча рани ще не загоїлися, взявся до роботи. А я носила Юрчика легко, поралася у хазяйстві аж до пологів. І народила такого богатиря сама, про те, щоб робити кесарів розтин, навіть мова не йшла, — пригортала Інна Миколаївна синочка до грудей, хвалилася, що вже удвох збираються додому.


«Якщо не передумаю, то стану пожежником»
Напередодні десятого дня народження Юрка Вілігурського ми приїхали у Пальче, зайшли у сільську бібліотеку, де працює Інна Миколаївна. І услід за нами забіг до кімнати усміхнений рум'янощокий хлопець у вишиванці, міцненької статури, як справжній козак. Голосно привітався, поцікавився маркою нашого автомобіля й технічними характеристиками фотокамери (не був би то мужчина). Охоче відповідав на запитання, розповідав про себе:
— У нас у четвертому класі — четверо хлопців, на руку я найсильніший. Люблю книжки читати і грати ролі в різних виставах. На Шевченківське свято ми утрьох виступали, мама, сестра Ніна і я.
— Без Юри жоден концерт не відбувається, подивіться фотографії. Ось він на вечорі «У світі казки», ось читає гумореску, а це його старший брат Толик на сцені, він співає гарно. Дуже артистичні сини й дочки у Вілігурських, — відгукується про найактивніших учасників художньої самодіяльності завідувачка клубу Галина Ступак.
І директор навчально–виховного комплексу Дмитро Іванович Шевчук цю багатодітну сім'ю хвалить:
— Старші уже закінчили нашу школу, навчалися дуже добре. Ярослава пішла у педколедж до Луцька, Анатолій — у Клеванський професійно–технічний ліцей. Молодші — ще школярі. Володимир Вілігурський, їхній батько, в опалювальний сезон працює у нашій котельні. Якось привезли паливо, і я спостерігав, як Юрко щоперерви бігав і допомагав татові возити торфобрикети. Ніхто його про це не просив, він сам знає, що потрібно допомагати. Діти в цій родині змалку привчені до праці.
Не треба бути великим психологом, аби зрозуміти, що Юра росте в атмосфері тепла і любові. Він розкутий, допитливий, комунікабельний, веселий.
Поділився мрією: «Хотів би мати мобільний телефон, але ще до мене черга не дійшла…» А на запитання про те, ким хоче стати в майбутньому, відповів по-дорослому: «Якщо не передумаю, то буду пожежником».

«Від болю втрачав свідомість, але не плакав…»
Удома Юрка вже й сьогодні напівжартома називають героєм–рятувальником. Як з'ясувалося, професія пожежника зацікавила хлопця зовсім не випадково.
— Торік у серпні у нас горів дерев'яний хлів. Якась напасть на нашу сім'ю, інакше не скажеш. Не знаю, від чого зайнялося, але спалахнув дах як смолоскип. А біля хліва сіно складене, і дровітня поруч. Погода стояла дуже посушлива, в колодязях вода пропала. Поки пожежники їхали, ми намагалися врятувати живність з хліва. Добре, що кінь і корови були на пасовищі. Кролів винесли, двох свиней якось випхали на подвір'я, а третю ніяк не могли. Такий був страх, такий шок, що Юрчика й не догледіли, — досі болить мамине серце.
Виявляється, хлопчик намагався нарівні з дорослими гасити полум'я, визволяти із вогняної пастки вгодовану льоху, і не помітив, як гумові кеди на ногах поплавилися від високої температури, а на ступнях і литках з'явилися глибокі опіки.
— Везли Юрчика в лікарню до Луцька, де 10 років тому лікували його батька. Він кусав губи, втрачав свідомість, але не плакав. Усі казали, що такої терплячої дитини не бачили. Лікування, ми вже знали з досвіду, важке і дороговартісне. Довелося просити допомоги. Хоч ми зазвичай покладаємося тільки на себе, але тут була кожна година дорога. Дякую всім, хто підтримав у ті важкі дні нашу родину. На лікування Юри пішло до 20 тисяч гривень, самотужки ми б не справилися, тому я молюсь за людей, які проявили милосердя, — перелічує усіх благодійників Інна Миколаївна.
Розповідає, що операція була важкою, хлопчик ледь відійшов від неї. Тож від ще одного хірургічного втручання батьки відмовилися, вирішили доліковувати сина засобами народної медицини.
— Я вірю в Бога, він мене врятував, коли я сама лежала в лікарні у відділенні терапії з високим тиском. Наче голос якийсь мені підказав, що треба зробити ультразвукове дослідження органів черевної порожнини. Звідти мене забрали в операційну, як з'ясувалося, за мить до перитоніту. А тут, навпаки, наче хтось мене застерігав, що другої операції дитина може не перенести. Було на перших порах дуже важко ходити, відкривалися рани, взуття не могли підібрати. Але Юра переживав, що відстане у школі, тому не хотів пропускати уроки, — згадує мама.
— Та я вже й у футбол граю, хоч часом і боляче, — показує рубці на ногах хлопець, і намагається змінити тему розмови на веселішу, бо ж справжні козаки — люди мужні.
Сьогодні у Юрка день народження. Зичимо імениннику і його родині добра і усіляких гараздів!

Юрко Вілігурський ( у центрі) — визнаний у селі актор.

Таким Юрко з’явився на світ.

А тепер хлопець — помічник для тата й мами.

 

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Мені довелося багато чути про надзвичайні здібності цілителя Віктора Сірочука (на фото). Але до такої інформації ставився досить скептично. Хоча, коли нещодавно трапилася нагода познайомитися із «людиною–рентгеном», як його називають колеги, не відмовився. І не пошкодував
Мене звати Лілія. У 21 рік мені був поставлений діагноз — лімфома Ходжкіна. В моїй грудній клітині лікарі знайшли лімфовузел розмірами 4х7,5х10 см. Сказати, що у той момент рухнув мій світ, — це нічого не сказати і практично промовчати
Такі листи вдячності Василю Петровичу отримує редакція від пацієнтів, які прийшли до лікаря на милицях, а пішли додому вже без них
Як відреагуєте, почувши таку пропозицію від сімейного лікаря чи від когось із сусідів, колег? Напевне, сприймете цю пораду як смертельну образу. Страх, аби «не записали в реєстр божевільних», хибні стереотипи призводять до того, що у поле зору психіатрів потрапляє заледве половина їхніх потенційних пацієнтів. Про цю та інші проблеми, пов’язані із психічним здоров’ям населення, спілкуємося з Ігорем МОЧАРСЬКИМ (на фото), завідувачем поліклінічного відділення Волинської обласної психлікарні № 1, головним психіатром Луцька, фахівцем із понад 30-річним стажем
Багатьом батькам відома ситуація: малюка нудить, із рота чути запах ацетону або кислої їжі. Це — ацетономічний синдром, що виникає при порушенні обміну речовин після перевтоми чи емоційного виснаження
За даними медиків, у 1990—2016 роках у світі від теплового удару загинуло 793 дитини, яких батьки залишали на якийсь час закритими в автомобілях
Сьогодні ведуча «оздоровчого відеорозділу» сайту «Волинь-нова» Ольга Філюк пропонує тренування із застосуванням елементів дихальної гімнастики, засновницею якої є американка Гріг Чайлдерс
У моєму блокноті прізвище лучанки Наталії Омельчук з’явилося давно. Планувала розповісти її історію, в якій було багато болю, страждань, і пересадка серця — як винагорода. Ждала можливості зустрітися, поспілкуватися, довідатися про все з перших уст. Але коли почула минулого тижня у телефонній трубці: «Не знаю, коли повернуся додому, постійно під крапельницями, гроші на ліки вже закінчилися», то зрозуміла, що зволікати не можна
Батьки новонароджених називають її добрим ангелом
Заслужений журналіст України Катерина Зубчук знайшла відповіді на ці запитання під час пішої подорожі вздовж русла легендарної річечки
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ