up-arrow

Сповідь правдивого «колорада»

title
Дев’яте травня 2008–го. Запрошую дівчину (яка згодом таки стане моєю дружиною) подивитися «вживу» парад на Хрещатику. На виході зі станції метро «Театральна» усміхнені молоді люди роздають стрічки, які нині одні називають «колорадськими», інші – «георгіївськими». Тоді ж їх, здається, абсолютна більшість ані так, ані інакше не називала

Сергій ХОМІНСЬКИЙ,
доцент кафедри соціальних комунікацій СНУ ім. Лесі Українки

 

Не вагаючись, беру одну собі. І відразу чіпляю до куртки. Бо з дитинства поєднання цих кольорів, багато разів бачене на вітальних листівках, асоціювалося з «Днем Перемоги». До того ж – «Діди воювали!»
Так–так, обидва мої діди боролися з фашизмом у лавах Червоної Армії! Той, що по татові, – Станіслав Хомінський – провів на фронті близько трьох років, мав кілька моторошних шрамів від поранень, які я страшенно любив розглядати малим. Той, що по мамі, – Микола Комареус – взагалі воював з 1939–го по 1945–й. Спочатку відступав, від Бугу – аж до Ленінграда. А потім наступав – до Берліна і Праги… На двох діди мали більш як півсотні нагород. З них добрий десяток – «справжні», «бойові». Ордени Червоної Зірки і Вітчизняної війни, медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», «За визволення Києва», «За взяття Берліна», «За визволення Праги»…
Одним словом, дев’ять років тому – 9 травня 2008–го – у мене не було жодних підстав не взяти оту стрічку. Хоча мій світогляд мало чим відрізнявся від нинішнього. Я й тоді був україномовним. Мав досвід активної участі в Помаранчевій революції. Тихенько мріяв про членство своєї держави в НАТО і ЄС. Вояків ОУН — УПА вважав не менш достойними борцями за вільну Україну, ніж моїх дідів-«червоноармійців». Словосполучення «друга світова» мені видавалося прийнятнішим за «Велику Вітчизняну». Образ Путіна вже тоді викликав реальні неприємні відчуття. А радянські часи я щиро ненавидів хоча б через Голодомор, який жорстким котком пройшовся по наших родинах.
Водночас чимало моїх друзів тоді розмовляли (а дехто й сьогодні розмовляє!) російською. З творчістю класиків російської літератури я знайомий не згірш, ніж із творчістю класиків нашої літератури. А у футболі я не те щоб вболівав, але трішечки симпатизував і російським клубам (окрім одвічного ворога київських динамівців – московських спартаківців) на міжнародній арені. Ну й, звісно, вітати дідусів і бабусь з «Днем Перемоги» було для мене абсолютно нормальною річчю.
Та й зрештою свою майбутню дружину я того дня спершу повів «на парад». А вже потім у Ботанічний сад – милуватися бузковим квітом. І таких – «зі стрічками» – ходило того дня Києвом тисячі й тисячі. А особисто до мене вже у саду підходило кілька людей – питали, де взяв, і чи не буде зайвої – для них.
То чого ж бракувало їм – отам «за поребриком»? І далі – аж за товстими кремлівськими стінами? Нашої толерантності до їхніх особливостей?!
Тепер мають. Людина «зі стрічкою» – нині однозначно «колорадською» – на вулицях Києва (Дніпра, Одеси, Луцька…) сприймалася б уже навіть не як «погана людина», а як закінчений неадекват. Святкувати «Перемогу» в один день з ними, навіть попри абсолютно щире й сьогодні «Діди воювали!», це ні в які ворота не лізе. А інформація про їхніх «двохсотих» на емоційному рівні сприймається із задоволенням (прости мене, Господи!). І підозрюю, що мої тепер уже покійні діди мене б таки зрозуміли.

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Коли сонце сідає за обрій, стихає метушня і все довкола поринає в обійми ночі, вони ніколи не сплять, а чекають усе нових і нових подорожніх, для яких запалюють свої ліхтарі. Є в їхніх вогнях щось магічне і загадкове, незвідане і тривожне
Учора був День пам’яті українських журналістів. Сьогодні поминаємо засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе, викраденого і вбитого 17 років тому. А завтра? Завтра можуть бути «відспівані» в Україні друковані засоби масової інформації — газети, які нікому не продалися
Нещодавно головний спеціаліст сектору туризму департаменту інфраструктури та туризму Волинської облдержадміністрації Станіслав Ольшевський виклав у «Фейсбуці» фотознімки із підписом «Осінній тихий Світязь». Човни на приколі і порожній пляж. Але так само неповторно красиве озеро, яке так полюбилося волинянам і не тільки
Відшуміло першовересневе свято. У всіх воно проходило по–різному. Шахтарський Нововолинськ, як завжди, був урочисто–піднесеним і охайним — скрізь виметено, причепурено, радують око квітучі клумби. Вже вдруге поспіль учні, педагоги, батьки ЗОШ №1 — колегіуму зібралися на новому спортивному майданчику зі штучним покриттям, який облаштовано зусиллями благодійного фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» та Нововолинської міської ради
Нещодавно як офіцер запасу проходив медичну комісію. В український військовий квиток вписали мою першу солдатську спеціальність – радіотелеграфіст (або щоб зрозуміліше, то це радист). Здобув я її за радянських часів, перед призовом в армію – весною 1982–го – у Луцькій радіошколі
Чиновники з Міністерства освіти обіцяють, що невдовзі українська школа якісно зміниться, стане більш демократичною, дружньою до дитини І початок цьому поклали уже нинішнього 1 вересня
У річницю вбивства журналіста Павла Шеремета під Міністерством внутрішніх справ у Києві активісти написали правоохоронцям нагадування про нерозкритий злочин, поставили свічки, повісили плакати. А коли медійники з камерами розійшлися, комунальники швидко все прибрали. Вони навіть змили з асфальту графіті «Хто вбив Павла?»
Без пафосу й перебільшення, це було моєю мрією. Хоча взагалі вважаю: бодай одного разу там мусить побувати кожен українець. Аби подякувати за мову «Кобзаря» і помолитися за вічний спочинок Тараса. А ще — пройтися хоч частиною того шляху з Успенської церкви у Каневі на високу Чернечу гору, яким несли перепоховувати прах Т.Г. Шевченка на своїх руках десятки жінок-плакальниць. А ми з редакційними колегами своє духовно-патріотичне паломництво до національного пророка приурочили Дню Незалежності України
Ще з перших зборів, які відбувалися за кілька місяців до того, як дитина мала йти до школи, я отримала цілком реальний привід заслужити імідж мами, якій щось не подобається
Комунальне підприємство «Ласка» пропонує провести вакцинацію домашніх тварин від сказу
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ