up-arrow

Не відкладайте на завтра дитинство

title
Коли отримала листа від 7-річної дівчинки, яка надіслала до «Мультляндії» поезії, відчула дежавю: її твори дуже нагадали за стилем мій перший вірш. Наче побачила себе понад 20 років тому, знову відчула, як раділи тоді батьки… Гарні ті спогади із дитинства, адже завжди зігріті теплом і увагою рідних. Тепер навіть дивуюся, як попри роботу й чимале господарство тато з мамою встигали з нами так багато спілкуватися

Олеся БАНАДА,
заступник відповідального секретаря газети «Волинь-нова», ведуча сторінки «Мультляндія»

 

А ви любите своїх дітей? Думаю, відповідь однозначна. Та чи достатньо часу їм приділяєте? Зізнайтеся: як часто на прохання маленьких синочка чи донечки «Пограйся зі мною!» відкладаєте свої справи і йдете складати конструктор, пазли, перевдягати ляльок чи ганяти м’яч? Переважно ваші обіцянки прийти трішечки пізніше, пафосно обґрунтовані важливістю того, що зараз робите, закінчуються дозволом подивитися мультики чи зіграти одну гру на телефоні.
Дітки ж ростуть. Ми дивуємося, як 2-річне маля, яке показують по телевізору, називає всі столиці світу, як сусідський хлопчисько-непосида в 3 роки читає і декламує вірші. «Вундеркінди», – діагностуємо. А своїх дітей недооцінюємо. Звідки вони можуть знати міста чи букви, якщо ви їм ніколи цього не розповідали?
Діти дошкільного віку – як губка: вони вбирають усю інформацію, яку їм дають. Смієтеся? Самі ж кажете, що ваше маля фразами із «Фіксиків» чи «Маші» говорить. Бо постійно їх чує. Аналогічно могло б розказати вірш, якби ви не лінувалися перші вивчити його та кілька разів під час гри повторити.
Хтось скаже, що це робота вихователя. Та рідко в якому садку є групи, де менше як 25 дітей. І приділити кожному увагу, коли ще треба нагодувати, одягнути, завести в туалет, вкласти спати, – фізично неможливо.
Нещодавно були в гостях у кумів. Коли вони показали, як зі своїм малюком виконують завдання, які ми даємо на дитячій сторінці, я щиро зраділа: покреслені лабіринти, зафарбовані розмальовки, відгадані ребуси. Зазначу, що куми живуть у селі, мають господарство і нещодавно у них народилася друга дитинка. Але вони вміють організуватися і все встигають.
Так само тішуся, коли дітки присилають нам казки, малюнки, вірші. Акуратно виведені літери і подекуди маленькі виправлення свідчать, що перед тим, як відправити листа, його перечитав «на помилки» хтось із дорослих. Значить, батьки уважні, вони цікавляться, чим живуть діти, намагаються спрямовувати їхній розвиток у потрібне русло.
До слова, завдання у «Мультляндію» ми розробляємо нескладні. Вони розвивають логіку, уяву, творче мислення. І якщо ваше чадо ще не ходить до школи – не ігноруйте дитячої сторінки. У 4 роки малята вже можуть, наприклад, знайти відмінності між картинками. А кросворди розгадайте самі, цього разу хай дитина вам «допоможе», а не ви їй.
Любити і вчити дітей треба вже і сьогодні, бо не зоглядитесь, як ваше місце у їхньому житті займуть друзі, гаджети. Тоді вже достукатися до маленького серця буде дуже непросто. Тож робімо назустріч перший крок — відкриваймо разом сьогоднішню 18-ту сторінку!

Інші "Погляди" автора
ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Будь-яка справа має починатися з любові. Такої філософії навчали мене у дитинстві, цими принципами керуюсь і сьогодні, ступаючи на нові журналістські стежки
Дев’яте травня 2008–го. Запрошую дівчину (яка згодом таки стане моєю дружиною) подивитися «вживу» парад на Хрещатику. На виході зі станції метро «Театральна» усміхнені молоді люди роздають стрічки, які нині одні називають «колорадськими», інші – «георгіївськими». Тоді ж їх, здається, абсолютна більшість ані так, ані інакше не називала
Знаєте, хто це? Так у фантаста Дмитра Глуховського у книзі «Метро 2033» названі бібліотекарі, бо вони занадто розумні для звичайних мутантів, скептизує автор. «… Я бачу в їхніх очах проблиски розуму… А що вони бачать у наших очах, ми не знаємо. Але якщо не бігти, не битися, а просто дивитися їм в очі – між тобою і ними відбувається щось. І вони залишають тобі життя». Звісно, це фантастика, але у найменшій фантастичній повісті ви знайдете великий натяк на реальність
Після закінчення школи ми, майже три десятки однокласників, щиро обіцяли щороку приїжджати на зустрічі випускників. Забігаючи наперед, скажу, що абсолютно всі жодного разу так і не зібралися. На ювілейну річницю покладали великі надії, заздалегідь попередили, готувалися. Збираючись у дорогу, обдзвонила тих, хто жив неподалік. Разом усе ж веселіше їхати. Та на заваді несподівано стала примара надуманої провінційності
Минулого тижня керівництво департаменту освіти Чернівецької облдержадміністрації оприлюднило результати пробного зовнішнього незалежного оцінювання вчителів
Кажуть, тут завжди мертва тиша. Кажуть, тут зупинився час. Кажуть, що нога людини сюди не зможе ступити ще зо дві тисячі років. Але є такі, хто наперекір долі чи то з бажання позмагатися з нею разом із перелітними птахами повертаються з чужини, щоб оселитися на випаленій радіацією землі. Сюди тягне різноманітних екстремалів, переважно молодих людей, фанатів комп’ютерних ігор, які хочуть, крім віртуальних зображень, пройтися закинутими шляхами, відчути себе сталкерами
Щоразу, коли перед Проводами пов'язую свіжі рушнички на батьківських могилах, спливає у пам'яті влучний вислів відомого письменника і публіциста Володимира Яворівського: «Хрести на могилах — як знаки додавання між минулим і майбутнім»
— Тату, мені треба у школу ватно-марлеву пов’язку, — сповістила днями молодша доця. Треба, то й треба. Але виявилося, що у найближчих трьох аптеках їх уже катма. Мабуть, розгребли, подумав я. Мої побоювання підтвердили у наступній аптеці. — Ватно-марлевих пов’язок немає. За сьогодні ви уже п’ятий про них запитуєте, — посміхнулася провізор. — Візьміть медичну маску. Може, вона підійде, а якщо й ні, то не страшно, бо коштує копійки
21-річний військовослужбовець Володимир Бабій зараз лікується в луцькому онкодиспансері, у нього 4-а стадія раку
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ