Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
Дві двійні — і в 26 років стала мамою-героїнею

Волинь-нова

Дві двійні — і в 26 років стала мамою-героїнею

Своє жіноче і материнське щастя Руслана Кича знайшла майже за тисячу кілометрів у селі Мирне Горохівського району

Леся ВЛАШИНЕЦЬ


—Я ще з юності мріяла мати двох дівчаток. Певно, сам Бог дослухався до мого сокровенного бажання, – сяяла від щастя 35–річна жінка, яка дала життя п’ятьом дітям: старшій Валерії і двом парам двійнят — Васильку і Богданкові, Оксаночці і Валентину.



Так гарно у нас! Як ті люди живуть у містах? Ми своє село і хату ні на що не проміняємо.



Коли з мирненським сільським головою Зоєю Клибанською ми завітали до помешкання Руслани і Віктора Кичів, сімейство обідало. На столі парувала миска дерунів, які дітвора клала у свої тарілки і щедро поливала сметаною. Господаря вдома не було, але дружина і діти до цього вже звикли. Віктор Кича — відомий у селі механізатор і тракторист, тож більшість часу проводить у полях та на городах.
— Він дуже любить техніку. Коли треба щось полагодити, вдосвіта встане швидше до поспівського трактора, ніж до своєї худоби, – каже Руслана про чоловіка, який із молодих літ працює у ПОСП «Русь».
Віктор родом із села Угринів, Руслана — з Херсона, куди її батьки свого часу поїхали на заробітки. На Півдні вона виросла, вийшла заміж. Із першим чоловіком життя не склалося. Молода жінка сама виховувала донечку Валерію. А потім переїхала на Волинь у Мирне до бабусі Ганни, яка навчила внучку всіх секретів сільського господарювання.
— Завдяки їй я зрозуміла, що шити, готувати, прибирати, прати, поратися на городі – це моє! — казала Руслана. Свого Віктора вона вперше побачила у мирненському лісі, де сільська молодь зібралася гуртом на Великдень. Через рік і два місяці пара побралася, а ще через деякий час уже втішалася двійнею — Васильком і Богданом. Минуло кілька літ — і до обійстя родини знову прилетів лелека. І знову не один.
— Наш тато дуже хотів донечку. Але завідувач пологового відділення Горохівської районної лікарні Оксана Якобчук, яка особисто обстежувала мене на УЗД, не відразу точно змогла сказати про стать дітей. Тож уявіть радість, коли Оксана Євгенівна показала мені і хлопчика, і дівчинку! На честь цієї лікарки ми й назвали свою донечку, – розповідала мама.
Кичі–молодші, як і мама з татом, не люблять сидіти без діла. За роботу зазвичай беруться гуртом. Щоправда, як усі діти, деякі домашні обов’язки виконують залюбки, а до інших чекають заохочення. А що мама рідко свариться, то прибирання чи сапання завжди закінчують разом. У кожного члена сім’ї вже яскраво проявляються особисті вподобання. 16–річна Валерія захоплюється баскетболом, волейболом, у складі шкільної команди виступає на сільських і районних турнірах. 13–літній Богдан день і ніч грав би у футбол, а його двійник Василько – мамин помічник у всіх хазяйських справах. 9–річний Валентин полюбляє щось будувати з підручних матеріалів, сестричка Оксана вже пробує пекти солодощі. Усі домашні справи в цій родині робляться з любов’ю, спілкування завжди щире, стосунки з чоловіком, як взірець синам і донькам, сповнені взаєморозуміння і поваги.
Напрацюємося вдень, а ввечері сядемо разом: влітку – у затінку на подвір’ї, взимку – у теплій хаті. Я й кажу: «Так гарно у нас! Як ті люди живуть у містах?» Ми своє село і хату ні на що не проміняємо, – зізналася Руслана, обіймаючи дітей – своє омріяне жіноче щастя!



 

Telegram Channel