up-arrow
ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО Архів рубрики

Дякуємо вам за такого сина…

title
Серед тих, ким по праву гордиться не лише Маневиччина, а й вся Україна, — Володимир Марчук, уродженець села Острови, який за участь в АТО удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня. Але про те, що перебуває на фронті, довго не зізнавався навіть рідній матері, щоб її не тривожити

Людмила ВЛАСЮК

Володимир проходив службу в 140–му окремому центрі спеціальних операцій Генерального штабу Збройних сил України. На Схід нашої країни для участі в АТО потрапив ще на початку липня 2014–го. Захищаючи суверенітет держави та визволяючи Донбас від проросійських терористів і сепаратистів, провів у боях п’ять пекельних місяців. Військовослужбовець виконував бойові завдання у Дебальцевому, Горлівці, Гранітному, на Савур–могилі, в Донецькому аеропорту.

Знаєте, що найважче для мене на війні? Це усвідомлення того, що жителі Донбасу сприймають нас як окупантів, вороже налаштовані. Хоча там є справжні патріоти рідної землі, які бачать Донбас лишеу складі України

Коли він уперше завітав до Маневицької районної ради, то на запитання тодішньої голови Людмили Веремчук: «За що отримав відзнаку?» — коротко відповів: «За виконання військового обов’язку». Саме так відповідають люди, вірні присяги, які не вбачають героїзму у своїх діях.
Упродовж 2000—2013 років Володимир Марчук працював відповідальним виконавцем із призову Маневицько–Любешівського об’єднаного районного військового комісаріату. Після скорочення у травні 2013–го дізнався, що у Хмельницькому формується новий військовий підрозділ, який займатиметься спеціальними операціями Генерального штабу Збройних сил України. Пройшовши всі тестування та склавши всі можливі заліки, в червні боєць поповнив ряди військового підрозділу.
— Володимир дійсно заслуговує на цю нагороду, — розповідає товариш по службі Володимир Черчик. — Ми провели з ним пліч–о-пліч шість років. Надзвичайно відповідальний, а ще — надійний товариш і справжній патріот України.
Про нагородження Володимир говорить неохоче: мовляв, чимало хлопців на Сході щодня здійснюють такі героїчні подвиги, про які, можливо, так ніхто і не дізнається. Перебуваючи під Гранітним, що неподалік Маріуполя, їхній підрозділ евакуйовував поранених. Саме там військовослужбовець надав невідкладну медичну допомогу людині в дуже важкому стані, тим самим врятувавши їй життя.
— Я не знаю ні хто цей чоловік, ні звідки він родом. Думаю, ми ніколи з ним не побачимось. Але це і є моя найбільша нагорода — врятувати комусь життя. Вона важливіша за будь–які ордени та медалі, — переконаний Володимир. — Знаєте, що найважче для мене на війні? Це усвідомлення того, що жителі Донбасу сприймають нас як окупантів, вороже налаштовані. Хоча там є справжні патріоти рідної землі, які бачать Донбас лише у складі України. Двоє таких донеччан воювали зі мною плечем до плеча.
Володимир Марчук проживає у Хмельницькому. Нині він — у колі сім’ї, але за першим покликом держави готовий стати на її захист. Удома на нього завжди з молитвою чекатимуть дружина Ірина, донечка Тамара та семирічний син Олег. А ще у рідній поліській глибинці — сестра та мама, для якої він найкращий у світі і яку Володимир, аби не тривожити, не повідомив, що перебуває на Сході.
Вибачте його, рідненька, і дякуємо вам за такого сина…

.

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
IV всеукраїнський фестиваль творчості людей із обмеженими можливостями відбувся у Горохові
Коли в кінці 2013 року ми проводжали в останню путь заслуженого журналіста України Петра Боярчука, який багато літ був власним кореспондентом «Волині», то біля його домовини стояв Петро Соловей із Каменя-Каширського. Він не родич, не колега, навіть не сусід покійному, і в той же час дуже близька йому людина. Цих чоловіків єднало їхнє непросте дитинство: їм, ровесникам, йшов п'ятий рік, коли вони їхали в ешелоні зі своїми репресованими батьками на заслання
«90% бійців батальйону готові були відмовитися від «дембеля» — тільки б дозволили йти в наступ, щоб перемогти», — говорить нововолинець Олександр Козирєв
У паспорті Анастасії Шлеян (на фото) із села Зимне Володимир-Волинського району вказано лише рік, коли вона народилася — 1917-й, і не записано ні місяця, ні числа («метрика» загубилася у воєнне лихоліття), але ця дата говорить сама за себе: їй 100 літ. Хоча цей ювілей святкуватимуть у серпні, за день до Успіння Богородиці
«Подивіться на цю дівчинку. Софійка ще дуже маленька, але вже хвора на рак. Я її не знаю і ніколи не бачив, випадково натрапив у «Фейсбуці» на благальний пост про допомогу. Але, розумієте, мені болить… Я не мільйонер, я ще студент, а допомогти хочеться хоч якось», — написав на своїй сторінці у соцмережі магістрант кафедри культурології і музеєзнавства Рівненського державного гуманітарного університету, родом із волинського села Седлище Старовижівського району Олег Яриніч
Презентація книги «Спалах вічності» поетеси Марії Волинської у Маневичах зворушила до сліз. Шістнадцять доль описано в коротких поезіях, що, мов постріли, влучають в самісіньке серце, а за ними — подвиг ціною в життя… Вірші-посвяти кожному героєві читали односельчани та земляки
28 червня — День Конституції. Якби вам надали можливість прийняти свій закон, чого б він стосувався? Якого нормативно-правового акта сьогодні насамперед не вистачає Україні?
Анну Жадан та її дітей із Курахового волонтери вивозили таємно від чоловіка-прихильника «ЛНР»
Заслужений журналіст України Катерина Зубчук знайшла відповіді на ці запитання під час пішої подорожі вздовж русла легендарної річечки
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ