up-arrow
ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО Архів рубрики

Дякуємо вам за такого сина…

title
Серед тих, ким по праву гордиться не лише Маневиччина, а й вся Україна, — Володимир Марчук, уродженець села Острови, який за участь в АТО удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня. Але про те, що перебуває на фронті, довго не зізнавався навіть рідній матері, щоб її не тривожити

Людмила ВЛАСЮК

Володимир проходив службу в 140–му окремому центрі спеціальних операцій Генерального штабу Збройних сил України. На Схід нашої країни для участі в АТО потрапив ще на початку липня 2014–го. Захищаючи суверенітет держави та визволяючи Донбас від проросійських терористів і сепаратистів, провів у боях п’ять пекельних місяців. Військовослужбовець виконував бойові завдання у Дебальцевому, Горлівці, Гранітному, на Савур–могилі, в Донецькому аеропорту.

Знаєте, що найважче для мене на війні? Це усвідомлення того, що жителі Донбасу сприймають нас як окупантів, вороже налаштовані. Хоча там є справжні патріоти рідної землі, які бачать Донбас лишеу складі України

Коли він уперше завітав до Маневицької районної ради, то на запитання тодішньої голови Людмили Веремчук: «За що отримав відзнаку?» — коротко відповів: «За виконання військового обов’язку». Саме так відповідають люди, вірні присяги, які не вбачають героїзму у своїх діях.
Упродовж 2000—2013 років Володимир Марчук працював відповідальним виконавцем із призову Маневицько–Любешівського об’єднаного районного військового комісаріату. Після скорочення у травні 2013–го дізнався, що у Хмельницькому формується новий військовий підрозділ, який займатиметься спеціальними операціями Генерального штабу Збройних сил України. Пройшовши всі тестування та склавши всі можливі заліки, в червні боєць поповнив ряди військового підрозділу.
— Володимир дійсно заслуговує на цю нагороду, — розповідає товариш по службі Володимир Черчик. — Ми провели з ним пліч–о-пліч шість років. Надзвичайно відповідальний, а ще — надійний товариш і справжній патріот України.
Про нагородження Володимир говорить неохоче: мовляв, чимало хлопців на Сході щодня здійснюють такі героїчні подвиги, про які, можливо, так ніхто і не дізнається. Перебуваючи під Гранітним, що неподалік Маріуполя, їхній підрозділ евакуйовував поранених. Саме там військовослужбовець надав невідкладну медичну допомогу людині в дуже важкому стані, тим самим врятувавши їй життя.
— Я не знаю ні хто цей чоловік, ні звідки він родом. Думаю, ми ніколи з ним не побачимось. Але це і є моя найбільша нагорода — врятувати комусь життя. Вона важливіша за будь–які ордени та медалі, — переконаний Володимир. — Знаєте, що найважче для мене на війні? Це усвідомлення того, що жителі Донбасу сприймають нас як окупантів, вороже налаштовані. Хоча там є справжні патріоти рідної землі, які бачать Донбас лише у складі України. Двоє таких донеччан воювали зі мною плечем до плеча.
Володимир Марчук проживає у Хмельницькому. Нині він — у колі сім’ї, але за першим покликом держави готовий стати на її захист. Удома на нього завжди з молитвою чекатимуть дружина Ірина, донечка Тамара та семирічний син Олег. А ще у рідній поліській глибинці — сестра та мама, для якої він найкращий у світі і яку Володимир, аби не тривожити, не повідомив, що перебуває на Сході.
Вибачте його, рідненька, і дякуємо вам за такого сина…

.

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Володимир Черчик із Маневичів вивів із пекельної пастки Іловайського котла 22 бійців 51­ї ОМБр — ​без дозволу командира, взявши відповідальність на себе
Більше 10 сімейних пар, які прожили у коханні і злагоді не один десяток літ, зібрала в обласному Фонді милосердя і здоров'я його очільник Лідія Тарасюк
Нащадки Степана Коханського досі зберігають його короткі листи. Унікальні документи вдалося виявити завдяки публікації у «Волині–новій»
Своє жіноче і материнське щастя Руслана Кича знайшла майже за тисячу кілометрів у селі Мирне Горохівського району
Володимир Філіпчук у 19 років отримав важке поранення на фронті, але зробив усе, щоб після семимісячного перебування у госпіталі повернутися до бойових побратимів, і зустрів із ними Перемогу в Магдебурзі
Коли Йосип Радильчук з повернувся з війни додому, батьківська оселя стояла пусткою: усіх родичів, українців, у рамках операції «Вісла» переселили з Холмщини під Луцьк
Слухати життєву історію Надії Свирид із села Сильне Ківерцівського району не можна без хвилювання: скільки випробувань довелося їй витримати! Всього було аж через край: 10 літ радянської каторги, догляд за лежачою донькою–інвалідом… А кілька років тому пані Надія ще й втратила зір. Проте, на щастя, не втратила віри в людей, які ніколи не залишали її в біді. Так сталося й цього разу – гроші на операцію збирали всім миром, у тому числі й читачі та працівники «Волині–нової»
21-річний військовослужбовець Володимир Бабій зараз лікується в луцькому онкодиспансері, у нього 4-а стадія раку
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ