up-arrow
ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО Архів рубрики

Дякуємо вам за такого сина…

title
Серед тих, ким по праву гордиться не лише Маневиччина, а й вся Україна, — Володимир Марчук, уродженець села Острови, який за участь в АТО удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня. Але про те, що перебуває на фронті, довго не зізнавався навіть рідній матері, щоб її не тривожити

Людмила ВЛАСЮК

Володимир проходив службу в 140–му окремому центрі спеціальних операцій Генерального штабу Збройних сил України. На Схід нашої країни для участі в АТО потрапив ще на початку липня 2014–го. Захищаючи суверенітет держави та визволяючи Донбас від проросійських терористів і сепаратистів, провів у боях п’ять пекельних місяців. Військовослужбовець виконував бойові завдання у Дебальцевому, Горлівці, Гранітному, на Савур–могилі, в Донецькому аеропорту.

Знаєте, що найважче для мене на війні? Це усвідомлення того, що жителі Донбасу сприймають нас як окупантів, вороже налаштовані. Хоча там є справжні патріоти рідної землі, які бачать Донбас лишеу складі України

Коли він уперше завітав до Маневицької районної ради, то на запитання тодішньої голови Людмили Веремчук: «За що отримав відзнаку?» — коротко відповів: «За виконання військового обов’язку». Саме так відповідають люди, вірні присяги, які не вбачають героїзму у своїх діях.
Упродовж 2000—2013 років Володимир Марчук працював відповідальним виконавцем із призову Маневицько–Любешівського об’єднаного районного військового комісаріату. Після скорочення у травні 2013–го дізнався, що у Хмельницькому формується новий військовий підрозділ, який займатиметься спеціальними операціями Генерального штабу Збройних сил України. Пройшовши всі тестування та склавши всі можливі заліки, в червні боєць поповнив ряди військового підрозділу.
— Володимир дійсно заслуговує на цю нагороду, — розповідає товариш по службі Володимир Черчик. — Ми провели з ним пліч–о-пліч шість років. Надзвичайно відповідальний, а ще — надійний товариш і справжній патріот України.
Про нагородження Володимир говорить неохоче: мовляв, чимало хлопців на Сході щодня здійснюють такі героїчні подвиги, про які, можливо, так ніхто і не дізнається. Перебуваючи під Гранітним, що неподалік Маріуполя, їхній підрозділ евакуйовував поранених. Саме там військовослужбовець надав невідкладну медичну допомогу людині в дуже важкому стані, тим самим врятувавши їй життя.
— Я не знаю ні хто цей чоловік, ні звідки він родом. Думаю, ми ніколи з ним не побачимось. Але це і є моя найбільша нагорода — врятувати комусь життя. Вона важливіша за будь–які ордени та медалі, — переконаний Володимир. — Знаєте, що найважче для мене на війні? Це усвідомлення того, що жителі Донбасу сприймають нас як окупантів, вороже налаштовані. Хоча там є справжні патріоти рідної землі, які бачать Донбас лише у складі України. Двоє таких донеччан воювали зі мною плечем до плеча.
Володимир Марчук проживає у Хмельницькому. Нині він — у колі сім’ї, але за першим покликом держави готовий стати на її захист. Удома на нього завжди з молитвою чекатимуть дружина Ірина, донечка Тамара та семирічний син Олег. А ще у рідній поліській глибинці — сестра та мама, для якої він найкращий у світі і яку Володимир, аби не тривожити, не повідомив, що перебуває на Сході.
Вибачте його, рідненька, і дякуємо вам за такого сина…

.

ІНШІ МАТЕРІАЛИ РУБРИКИ
Таке неможливо забути. Пекло, з якого вдалося вирватися маневиччанину Андрієві Матвійчуку, важко описати з точки зору людської психології. Знущання, побиття, покарання — ​методи, якими у полоні сепаратисти намагалися переконати українських військових у своїй «благородній» місії на Донбасі
75 років тому рота «Нюрнберг» за один день знищила Кортеліси Ратнівського району: було розстріляно 2875 жителів, з яких 1620 — діти, спалено 715 дворів. Напередодні цієї сумної дати ми побували у місцевому історичному музеї, кожен експонат якого промовляє про цей чорний день — 23 вересня 1942 року
Волинянин Сергій Сіжук – один із трьох на курсі, хто удостоївся фотографії на фоні прапора Національної академії Cухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного
«Боже, Україну бережи!» – написано на виробі Лариси Франчко з Луцька
Йдучи у цей заклад, ми думали, що побачимо немічних людей, а тут навчилися боротися не тільки зі своїми недугами, але навіть допомагати нашим бійцям в АТО
Саме стільки часу чекав підтвердження свого перебування в АТО 27-літній мешканець села Єлизаветин Рожищенського району Михайло Онищук
Щоб не впасти у безодню відчаю, Григорій Пасевич допомагає армії як волонтер – усім, хто того потребує
Уже 7-й місяць Ростислав Гресик захищає цілісність України у зоні АТО, зокрема на лінії між містом Щастя та селищем Станиця Луганська
Надивившись радянських фільмів про десантників, маневиччанин Анатолій Данилюк (на фото) був настільки зачарований військовою романтикою, що вирішив стати офіцером. Нині за його плечима — 19 років служби у Збройних силах України, три з них — перебування в АТО, де змінив шість прострілених бронежилетів та отримав кілька контузій. Майор брав участь у звільненні Слов’янська, Краматорська та інших окупованих населених пунктів Донбасу
У цьому мальовничому селі Луцького району відгуляли ювілейний День села
line ПИТАННЯ ТИЖНЯ